---

3 ГЛОБАЛЬНІ КОМП’ЮТЕРНІ МЕРЕЖІ

 

3.1 Принципи побудови глобальних комп’ютерних мереж

 

Нагальні потреби ринку інформаційних послуг поріч із бурхливим розвитком телекомунікаційних технологій в останні десятиріччя стали вагомими спонукальними причинами стрімкого розвитку технологій ши­рокого обміну інформацією, побудови потужних глобальних комп’ю­тер­них мереж. Створення і розвиток таких мереж є цілком закономірним і природним процесом. Розглядаючи сучасне суспільство як деяку складну динамічну систему, всередині якої постійно відбуваються процеси інформаційного обміну, необхідно особливо виділити як базовий елемент побудови інформаційної інфраструктури такого суспільства технології інформаційного обміну, технології передавання даних на великі відстані, технології побудови систем оперативного доступу до різноманітної інформації [14].

Глобальна або територіально-розподілена мережа (ГМ) сполучає кілька  локальних   мереж  або  ПК,   географічно   віддалених  один   від одного (рис. 3.1). Для глобальних мереж характерний значний масштаб (як за площею мережі, так і за числом вузлів) та неоднорідність, тобто різний тип архітектури та програмного забезпечення їх вузлів.

 

Рисунок 3.1 – Глобальна або територіально-розподілена мережа

 

Розвиток глобальних мереж розпочався наприкінці 60-х рр. XX ст. у США. Першою була створена мережа ARPANET для спілкування науковців різних інститутів, що працювали над військовими проблемами. Головним заданням було створення мережі, яка могла б розширюватися, щоб приєднання чи вихід з ладу одного з вузлів не впливало на функціонування інших. Однак протокол NCP, згідно з яким працювала ARPANet, не перед­бачав взаємодії між мережами різної архітектури, тому в 1973 році було створено новий протокол TCP/IP. Перехід мережі на новий протокол дав їй змогу в 1984 р. розділитися на дві: MILNet –  для військового відомства і ARPA­NET –  для невійськового використання. У 1990 р. ARPANet припи­нила своє існування [6].

Кожна з глобальних мереж (Internet, FIDONet, ALONA, Bitnet, DECnet та ін.) організовувалися для конкретних цілей, а в подальшому поширювалися за рахунок під’єднання локальних мереж, які використо­вували їх послуги та ресурси [44].

Залежно від розмірів охоплюваної мережею території ГМ поділяють на: міжнародні, які функціонують на території кількох країн чи континентів; регіональні або національні, які охоплюють територію країни, регіону, міста; корпоративні або відомчі, що зв’язують між собою локальні мережі одного підприємства, установи, відомства.

Першою технологією глобальних мереж стала технологія Е1…Е4/ Т1…Т4, що була розроблена на початку 60-х рр. XX ст. Почали використо­вувати цифрові лінії для передавання телефонних повідомлень. Сигнали від різних джерел накопичувалися в мультиплексорі і передавалися одним кабелем. При прийманні сигналів відбувалося їх перетворення на початкову форму.

У 70-х рр. XX ст. почали розвиватися XDSL-технології. Принцип цих технологій заснований на тому, що мовний сигнал не використовує всієї смуги пропускання телефонної лінії. Отже, є можливість розмістити ци­фровий сигнал. Для цього використовується спеціальне обладнання фільт­ру­вання сигналів, що надходять телефонними лініями та DSL-модеми. При використанні DSL-модемів можна паралельно користуватися і телефоном.

Найпоширеніша технологія у світі – технологія ISDN (цифрова мережа з інтеграцією послуг). Вона передбачає перетворення всіх видів даних у цифрові з наступним їх передаванням одним каналом зв’язку. Це дозволяє швидко і якісно передавати мову, дані, музику, відео.

Технологія FDDI (розподілений оптичний інтерфейс даних) – це специфікація, що описує високошвидкісну мережу зі структурою типу «подвійне кіль­це» на основі оптоволокна. Вона була розроблена у 1986 р. FDDІ забезпечує високошвидкісний зв’язок між мережами різ­них типів. Однак довжина кільця має обмеження – до 100 км. На основі FDDІ можна також будувати локальні мережі.

FDDІ базується на технології спільного використання                            мережі (рис. 3.2). Це означає, що одночасно можуть передавати дані кілька комп’ютерів (що може спричинити перевантаження мережі). FDDІ використовує систему передавання маркерів у подвійному кільці. Трафік у мережі FDDІ складається із двох подібних потоків, що рухаються в протилежних напрямках двома кільцями. Голов­на перевага топології типу «подвійне кільце» –  надмірність. Одне кільце використовується для передавання даних, а друге є резервним. Зазвичай дані передаються лише основним кільцем. Якщо в основному кільці відбувається збій, то мережа автоматич­но переконфігуровується і дані починають передаватися додат­ковим кільцем у протилежному напрямку.

 

 

Рисунок 3.2 – Схема підключення комп’ютерів до кілець FDDІ

 

Ця технологія має певні обмеження: загальна довжина кабелю об’єднаних кілець має бути не більшою ніж 200 км; довжина одного кільця не повинна перевищувати 100 км; до одного кільця не може бути підключено більше, ніж 500 комп’ютерів; щонаймен­ше через кожні 2 км має бути встановлений репітер [6].

Комп’ютери можуть підключатися до одного чи до обох кілець FDDІ. Комп’ютери, підключені до обох кілець, називаються станціями класу А, а ті, що підключені тільки до одного кільця, –  станціями класу В. Якщо відбувається збій у мережі, то станції класу А беруть участь у переконфігуруванні мережі, а станції класу В –  ні.

Ще відомі сучасні технології такі, як Х.25, Frame Relay – протокол ретрансляції кадрів, асинхронний режим передавання (АТМ), на основі яких будуються як локальні, так і глобальні мережі, а на основі TCP/IP працює мережа Internet.

 

 

3.2 Глобальна комп’ютерна мережа Internet: історія розвитку

 

Останнім часом найбільшу популярність серед користувачів комп’ютерних мереж має найбільша глобальна комп’ютерна мережа Internet.

Мережа Internet – це мережа мереж, що з’явилася в результаті об’єднаних зусиль талановитих людей, працюючих незалежно один від одного (рис. 3.3). Спочатку вона призначалася для викорис­тання в нау­кових колах, державних структурах та навчаль­них закладах. На сьогод­ні Internet  став доступним практич­но для всіх, хто бажає скори­статися його

Рисунок 3.3 – Мережа Internet

 

послугами для чи­тання новин, пошуку ін­фор­мації на будь-яку тему, купівлі засобами «електронних магазинів».

У 1957 р. у США було створено Агенцію перспектив­них наукових досліджень при Міністерстві оборони (Advanced Research Projects Agency – ARPA). Перед цією організацією була поставлена мета –  забезпечити лідерство США в галузі передових технологій, особливо у сфері озброєнь.

На початку 60-х рр. XX ст. Поль Верен (Paul Baran) із фірми Rand Corporation знайшов спосіб передавання інформації ме­режею, який повністю виключав би можливість збою та втра­ти інформації. Тепер він називається комутацією пакетів (packet switching).

Було створено процесори передавання повідомлень (Interface Message Processors – IMP) на основі технології комутації пакетів.

У 1969 – 1983 рр. з’являли­ся нові мережі, але об’єднати їх не вдава­лося, оскільки, через використання різних протоколів, взаємне переда­вання інфор­мації було неможливим. У 1983 р. ARPA профі­нансувала розроб­лення нового протоколу під назвою Transmission Control Protocol/ Internet Protocol (TCP/IP – протокол управління передаванням / внутрішньомережевий протокол), який дозволяє об’єднувати різні мережі. IP використовується для передавання інформації між мережами, а процесори IMP, що комутують пакети, відомі як шлюзи (gatways) або маршрутизатори (routers).

Нова система мереж, що використовувала протокол TCP/IP, отримала назву Internet. ARPANET здійснила перехід на протокол TCP/IP 1 січня 1983 р. Саме цю дату багато, хто вважає днем народження Internet.

У 1992 році було висунуто ідею створення Всесвітньої інфор­мацій­ної мережі (WWW – World Wide Web) як більш ефектив­ного способу подання інформації, що дозволяє користувачам усього світу вільно обмінюватися даними. В основі цього про­екту було використання гіпертексту – поняття, вперше введе­ного Тедом Нельсоном в 60-х рр. XX ст. Гіпертекст дозволяє встановлювати зв’язок між деяким фрагмен­том тек­сту та іншим документом. Це означає, що при активізації цьо­го зв’язку (або посилання) програма-клієнт відкриє відповід­ний документ. В останній час гіпертекст сублімувався у гіпермедіа, який відрізняється від гіпертекста тільки тим, що містить посилання на мультимедійні зображення, відеокліпи та зву­ковий супровід. У результаті Web набула такої популярності, що залишила далеко позаду всі інші служби, і більшість лю­дей, говорячи про Internet, мають на увазі Web. У 1997 р. метою Web стало створення динамічних інтерактивних сторінок, які були б не менш цікавими, ніж мультимедійні програми, що пропону­ються на компакт-дисках.

Із погляду технічної та організаційної структури, Internet – це вся сукупність комп’ютерів і окремих локальних обчислювальних мереж, су­куп­ність телекомунікаційного обладнання (телефонні мережі, супутники зв’язку, виділені канали зв’язку і т. ін.), пов’язана в єдиний інформаційний простір по всьому світу. Будь-який ПК, будь-який користувач може по праву вважатися невід’ємною частиною єдиного кіберпростору, що охоп­лює з кожним днем все більші території і залучає до своєї сфери все більшу кількість користувачів [14]. Різниця полягає в тім, що одні комп’ютери підключаються до мережі шля­хом тимчасового під’єднання за допомогою модему та кому­тованої телефонної лінії, а інші підключені до мережі по­стійно за допомогою мережевих адаптерів локальною ме­режею організації, яка для підключення своєї мережі до ма­гістралі Internet використовує виділені канали зв’язку або супутникові системи.

Провайдер (Internet-провайдер або Internet-сервер-провайдер) – це установа, яка повинна за­безпечувати доступ користувача до Internet за допомогою протоколу TCP/IP, доставку та зберігання електронної пошти, надання інструкцій з налаштування системи.

Якби функція Internet полягала лише в тім, щоб зв’я­зувати комп’ю­те­ри один з одним, це була б лише велика однорангова мережа. Незви­чай­­ність Internet полягає в тому, що в ній використовується комбінація програм клієнт-сервер, яка запускається на комп’ютерах, підключених до Internet, і надає користувачам необхідну інформацію та послуги.

Більшість підключених до Internet комп’ютерів є клієнтами, адже на них, як правило, запущено якусь програму-клієнт, що приймає інформацію або послуги, на­дані іншими програмами-серверами. Можна навести такі приклади програм-клієнтів:

- Web-браузери, що відображають інформацію, надану Web-серверами;

- поштові клієнти Internet, які використовуються для роботи з електронною поштою, що пересилається поштови­ми серверами;

- FTP-клієнти (File Transfer Protocol – протокол пересилання файлів), за допомогою яких можна завантажувати файли з FТР-серверів;

 - адресні книги, що дозволяють переглядати поштові ад­реси Internet на LDAP-сервері.

 Інформація, що міститься в Internet, надається у вигляді Web сторінок.

Web-сторінки – це комплексні документи, які можуть міс­тити будь-які дані: текст, графіку, звук, відео та анімацію.

Для перегляду Web-сторінок використовуються спеціальні програ­ми – браузери. Вони з’явилися практично одночасно із концепцією World Wide Web і пройшли великий шлях роз­витку. Найбільш популярними браузерами є Netscape Navigator та Microsoft Internet Explorer, хоча існують й інші програми, призначені для цього.

Браузер Internet Explorer з’явився пізніше, ніж Netscape Navigator, але завоював ве­лику популярність завдяки тому, що компанія Microsoft включила його до операційної системи Windows як стандарт­ний засіб перегляду Web, назвавши оглядачем Web.

Місцезнаходження потрібної Web-сторінки визначається адресою URL (Uniform resource locator – стандартна адреса ресурсу) – спеціальною формою запису адреси документа, що використовується в Internet. Вона дозволяє однозначно вказати потрібний документ, на якому б сервері мережі він не знаходився [1].

Доступ до Internet можна отримати через proxy-сервер (сер­вер перевірки повноважень). У той же час, як і при безпосе­редньому доступі до Internet локальною мережею, необ­хідно, щоб у кожного комп’ютера була своя унікальна IP-адреса; для доступу через proxy-сервер комп’ютери, об’єднані до мережі, можуть мати всього одну Internet-адресу. Подібний спосіб підключення дозволяє суттєво заощадити кошти на утримання мережі установи і тому є досить популярним ви­рішенням проблеми підключення до Internet.

Адреси в мережі Internet мають як вузли (сервери), так і файли на цих серверах. Ліва частина (наприклад, ftp.cdrom.com) задає адресу вузла (деякого комп’ютера, під’єднаного до мережі), а далі (після символа "/") вказуєть­ся адреса файлу або директорії на вузлі. Адреса вузла бу­дується за доменним принципом. Самий правий – домен са­мого верхнього рівня (для України це ua). В американських адресах як домени верхнього рівня використовуються: com – для комерційних фірм; org – для некомерцій­них органі­зацій; edu – для університетів та інших навчальних закладів; net – для різних суто мережевих проектів; gov – для урядо­вих; mil – для військових.

Лівіше (через крапку) іде домен другого рівня. Це може бути назва фірми або ім’я її провайдера, назва міста, просто назва мережевого проекту. Ще лівіше – домен третього рівня, четвертого і т. п.

Найлівіша частина адреси сервера вказує на Web-сторінку (www) чи файловий сервер (ftp). Ця части­на адреси не є обов’язковою. Адреса файлу чи директорії на вузлі задається так само, як і на ПК, тільки замість символа "\" використовується символ "/". Ім’я магнітного диску задавати не потрібно, а великі і маленькі літе­ри розрізняються. Можливі довгі (до 255 символів) імена, але пробіли та деякі інші символи не припускаються.

Префікс http:// – Hyper Text Transfer Protocol – протокол пересилання гіпертекстів – означає адресацію до WWW.

Адреси файлових або FTP-серверів починаються з префікса ftp://. Префікси mail to: та news: задають адреси електронної по­шти і груп новин (телеконференцій).

Електронна пошта – це одна з перших служб, розробле­них для Internet. Вона використовувалася для обміну тек­стовими повідом­леннями та приєднаними файлами між ко­ристувачами, підключеними до Internet. Стало можливим пере­давання повідомлення, що містять різні атрибути формату­вання та зображення. Електронна пошта надає кори­сту­вачеві багато можливостей – можна отримувати щоденно інформа­цію на різні теми: поточні події, погода, спорт та ін. Ще однією важливою особливістю електронної пошти є списки поштового розсилання. Вони полегшують листування з іншими користувачами Internet. Якщо відправити повідомлення на деяку адресу, поштовий сервер перешле його всім, хто підпи­сався на цей список розсилання.

Як і списки поштового розсилання, дискусійні групи UseNet надають користувачеві можливості спілкування з іншими людьми засобами Internet. Але в даному випадку це відбуваєть­ся не електронною поштою, а за допомогою NNTP-серверів новин, розкиданих по всьому світу. Повідомлення, відправ­лене в дискусійну групу UseNet, потрапляє на всі сервери новин Internet, і його можуть прочитати інші користувачі. Практично будь-який користувач, що має адресу електрон­ної пошти Internet, може отримати доступ до сервера новин і прочитати це повідомлення. Для того, щоб читати пошту, яка надходить до групи новин UseNet, потрібно мати програму читання новин. Більшість програм електронної пошти Internet також здатні читати новини.

Багато служб Internet для передавання даних від одного комп’ю­тера до іншого використовують ту чи іншу форму протоколу передавання файлів (FTP) – першу службу, створену для Internet з метою обміну файлами між державними і навчальними закладами. Це можуть бути як текстові, так і бінарні файли. Деякі форми "розмовних" програм існували із самого по­чатку Internet. Зараз, використовуючи останні версії програм для підтримки конференцій, можна брати участь в аудіо- та відеокон­ференціях всією мережею Internet. Для участі в аудіо-конференції комп’ю­тер повинен бути обладнаний звуковою платою, акустичними системами і мікрофоном. Для участі у відеоконференції знадобиться ще й відеокамера.

 

 

3.3 Система адресації в Internet. Протокол TCP/IP. Числові та символічні адреси DNS

 

На перший погляд, мережа Internet подібна до звичайних глобальних мереж. Але насправді вона має ряд абсолютно специфічних особливостей і унікальну структуру. Якщо звичайна глобальна комп’ютерна мережа може розглядатися як сукупність територіально розподілених локальних обчислювальних мереж, які, як правило, кому­ту­ються між собою за допомогою телефонної мережі, супутникових ка­налів зв’язку тощо і повністю підтримуються і керуються однією групою фахівців з єдиного центру, то мережа Internet складається з багатьох сотень вільно з’єднаних мереж. При цьому не існує єдиного центру управління, що відповідає за розвиток і функціонування Internet. Тому будь-яке підприємство або установа, маючи свою власну незалежну локальну комп’ютерну мережу, може безперешкодно мати вихід у за­галь­ний інформаційний простір, який називаємо Internet. Для отримання такого виходу немає потреби змінювати внутрішню мережеву структуру, досить виконати ряд вимог щодо підключення до Internet і організації внутрішнього мережевого адресного простору [14].

Ще одним важливим аспектом існування і розвитку Internet є той факт, що в цій мережі немає єдиного власника, який розпоряджається всією мережею цілком на правах власності. Будь-яка компанія, що надає інформаційні послуги в Internet, будь-який науковий або навчальний центр мають тільки певну, дуже обмежену частину даної мережі у ви­гляді апаратного і програмного забезпечення, що відповідає за об’єднан­ня розрізнених комп’ютерів в єдине ціле. З точки зору інформаційного змісту Internet слід зауважити, що вся інформація, яка циркулює в надрах даної мережі, не має власника і розповсюджується абсолютно вільно[14].

Для того щоб у процесі обміну інформацією комп’ютери могли знай­ти один одного, в Internetі існує єдина система адресації, заснована на використанні Internet-адрес [45].

Кожен комп’ютер, підключений до Internetу, має свою унікальну двійкову 32-бітову Internet-адресу, яка називається ІР-адресою [46].

Для того, щоб дізнатися своєї поточної ІР-адреси, можна скори­ста­тися сервісом myip.ru (рис. 3.4).

Загальна кількість різних Internet-адрес є більшою 4 млрд. От­же,   ІР-адреса довжиною 32 біта дозволяє підключити до Internetу більше 4 мільярдів комп’ютерів.

 

Рисунок 3.4 – Визначення поточної ІР-адреси комп’ютера
 

Існує два варіанти протоколу IP – IPv4 і IPv6, що відрізняються роз­рядністю мережевих адрес і можливістю призначення пріоритету пакета. В одній і тій же мережі обидва протоколи можуть співіснувати, але поки таких мереж, де підтримувався б протокол IPv6, небагато. Найбільшою IP-мережею в світі є глобальна мережа Internet. Її адресний простір розділе­ний на діапазони адрес, які називаються "мережами". Мережі розділені на класи. Адреси мережевих інтерфейсів комп’ютерів в мережі, як правило, належать до класів A, B або С [47].

Поділ мереж на класи визначається в RFC 950 і ряді інших стандар­тів RFC. Крім мереж A, B, С є й інші мережі. Вони являють собою менші за розміром блоки мереж, які використовуються для різних службових потреб. Мережі класів від A до С відрізняються значенням першого байта IP-адреси. Значення першого байта мережі класу А знаходиться в діапазоні від 1 до 126, класу B – від 128 до 191, класу C – від 192 до 223. Класи мереж, в адресах яких перший байт має значення від 224 до 254, іменуються від D до F. Вони мають службове призначення та їх адреси не використовуються звичайними мережевими інтерфейсами [47].

За новою технологією «розумний дім» до Internetу можуть бути під­ключені не лише комп’ютери, але й побутові прилади (холодильники, пральні машини та ін), аудіо- і відеотехніка, якими можна буде управляти дистанційно. У цьому випадку 4 мільярдів ІР-адрес може виявитися недос­татньо і доведеться перейти на більш довгу Internet-адресу, яку забез­пе­чить в майбутньому протокол IPv6. Для зручності сприйняття двійкову 32-бітову ІР-адресу можна розбити на чотири частини по 8 бітів і кожну частину представити у десятковій формі. Десяткова Internet-адреса складається з чотирьох чисел, або октетів,  у діапазоні від 0 до 255, розділених крапками (наприклад, 93.183.255.55). Лівий октет вказує тип локальної інтрамережі, в якій знаходиться шуканий комп’ютер. У рамках даного стандарту розрізняється кілька підвидів інтрамереж, визначених значенням першого октету. Це значення характеризує максимально мож­ливу кількість підмереж і вузлів, які може включати така мережа. Мережева частина адреси займає перші три октети, а адреса машини – останній октет. У табл. 3.1 наведено відповідність класів мереж значенням першого октету IP-адреси. Передбачається, що в мережах класу A номер мережі займає перший байт, а інші три – це номер комп’ютера (точніше, номер мережевого інтерфейсу). Таким чином, у мережі класу А може бути до 16777214 інтерфейсів. У мережі класу В номер мережі займає два байти адреси, максимальне число інтерфейсів в такій мережі – +65534. У мережі класу С номер мережі займає три байти, номер комп’ютера – один. Макси­ма­льна кількість інтерфейсів в такій мережі – 254 [45].

 

  Таблиця 3.1 – Відповідність  класів  мереж  значенням  першого  октету

                          IP-адреси

Клас мережі	Діапазон значень першого октету	Можлива кількість підмереж	Можлива кількість вузлів
A	1-126	126	16777214
B	128-191	16382	65534
C	192-223	2097150	254
D	224-239	-	2-28
E	240-247	-	2-27
F	248-253	-

 

Існують і зарезервовані адреси. Адреса 127.0.0.1 завжди вказує на локальний внутрішній інтерфейс системи "127.0.0.1", позначає для системи те ж саме, що для людини – слово "я". Цей локальний внутрішній інтерфейс потрібний для того, щоб одна програма (клієнт) могла зверну­тися до іншої програмі (сервера), що працює на тому ж комп’ютері, стан­дартним чином. Наприклад, можна звернутися з браузера на вашому комп’ютері до web-сервера на вашому ж комп’ютері. Локальний інтерфейс зазвичай називається lo або lo0 (від слова loopback – петля) [47].

Адреса 0.0.0.0 використовується для позначення всіх інтерфейсів у мережі взагалі.

Усі сервери Internetу мають постійні Internet-адреси. Проте про­вай­дери Internetу часто надають користувачам доступ до Internet не з постійною, а з тимчасовою Internet-адресою. Internet-адреса може зміню­ватися при кожному підключенні до Internetу, але у процесі сеансу залишається незмінною, і користувач може її визначити.

         Запис IP-адреси складається ніби з двох частин: перша означає адресу підмережі Internetу, до якої підключено вузол, а друга – адресу локального вузла всередині підмережі.

         IP-адреси серверів мають бути зареєстровані спеціальною службою імен. Реєстрація – це просто занесення IP-адреси і доменного імені до каталогу. Індивідуальна IP-адреса надається також комп’ютеру клієнта під час його підключення до провайдера Internetу. Надання адреси клієнта відбувається автоматично, і клієнт може не знати своєї ІР-адреси [47].

Кожен користувач Internetу неминуче використовує систему доменних імен (Domain Name System). Створена вона була для зручності запам’ятовування людьми адрес різних ресурсів. DNS займається двонаправленим відображенням імен хостів та Internet-адрес, з якими працюють комп’ютери. Замість числових IP-адрес застосовується літерна система доменних імен DNS. Згідно із цією системою ім’я кожного web-сервера є послідовністю слів, розділених крапками, яка легко запам’я­то­вується користувачами. Відповідність між IP-адресами й доменними іменами встановлюється за допомогою баз даних, розміщених на спеці­альних DNS-серверах [48].

Наприклад, доменне ім’я або домен сервера Вінницького націо­наль­ного технічного університету має такий вигляд: vntu.edu.ua, тобто освітній сайт – edu, університету – vntu, країна – Україна ua.

 Доменна система імен має ієрархічну структуру: домени верхнього рівня – домени другого рівня – домени третього рівня.

Домени верхнього рівня бувають двох типів: географічні та адмі­ністративні (табл. 3.2). Кожній країні світу виділений свій географічний домен, що позначається двобуквеного кодом. Наприклад, Україні належить географічний домен uа, в якому українські організації та громадяни мають право зареєструвати домен другого рівня. Адміністративні домени позначаються трьома або більше символами і можуть бути зареєстровані в багатьох країнах.

 

   Таблиця 3.2 – Деякі імена доменів верхнього рівня

Адміністративні	Тип організації	Географічні	Країна
com, biz	Комерційна	ru	Росія
edu	Освітня	us	США
net	Комунікаційна	uk	Великобританія
org, pro	Некомерційна	it	Італія
name	Персональна	de	Німеччина
museum	Музей	tv	Тайвань

 

Так, компанія Microsoft зареєструвала домен другого рівня Microsoft в адміністративному домені верхнього рівня com (рис. 3.5).

Доменне ім’я сервера Internetу складається з послідовності (справа наліво) імен домену верхнього рівня, домена другого рівня і власне імені комп’ютера. Кожен комп’ютер, підключений до Internetу, має Internet-адресу, однак він може не мати доменного імені. Доменні імена мають сервери Internetу, але доменні імена зазвичай не мають комп’ютери, які підключаються до Internetу періодично [46].

Рисунок 3.5 – Доменна система імен компанії Microsoft

 

Для визначення адреси мережі за адресою комп’ютера використо­ву­ють маску мережі. Маска показує, яка частина IP-адреси  вузла  мережі  на-­

лежить до адреси мережі, а яка – до адреси самого вузла в цій мережі (табл. 3.3). Наприклад, локальні мережі – це мережі класу С.

 

   Таблиця 3.3 – Маска мережі

Клас мережі	Маска вузла мережі
A	255.0.0.0
B	255.255.0.0
C	255.255.255.0

 

Усі числа в мережевій частині хост-адреси встановлюються рівними 255, а в машинній частині ставиться нуль. Тобто маска логічно розбиває мережу на підмережі.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

1. Що таке глобальна або територіально-розподілена мережа ?
2. Що є характерним для ГМ ?
3. Коли розпочався розвиток глобальних мереж ?
4. Яка ГМ була створена першою ?
5. Які є відомі ГМ ?
6. Опишіть поділ ГМ залежно від розмірів охоплюваної мережею території.
7. Яка технологія ГМ була першою ?
8. Назвіть поширені технології ГМ.
9. Що таке Internet ?
10. Що таке  TCP/IP ?
11. Що таке IP-адреса ?
12. Які варіанти протоколу ІР Вам відомі ?
13. Історія виникнення і розвитку Internet.
14. Які особливості функціонування Internet ?
15. Які послуги надає Internet ?
16. Назвіть функціональні можливості електронної пошти.
17. Що дозволяє World Wide Web ?
18. Що таке гіпертекст ?
19. Яким чином стає можливим продивлятися Web-сторінки ?
20. Що таке провайдер ?
21. Які класи мереж Вам відомі ?
22. Яка роль в Internet відводиться службі доменних імен ?
23. Назвіть принципи, за якими формуються доменні імена.
24. Що таке DNS ?
25. Дайте поняття маски мережі.

 

ТЕСТИ

 

1. Які є характеристики ГМ ?

         1) значний масштаб;

         2) випадковість;

         3) детермінованість;

         4) неоднорідність.

 

2. Коли розпочався розвиток ГМ ?

              1) у 40-х рр. XX ст.;

            2) у 50-х рр. XX ст.;

            3) у 60-х рр. XX ст.;

            4) у 70-х рр. XX ст.

 

3. Як називалася перша ГМ ?

             1) Ethernet;

              2) ARPANet;

              3) TCP/IP;

              4) Internet.

 

4. Залежно від розмірів охоплюваної мережею території ГМ поділяють на:

             1) міжнародні;

             2) континентальні;

             3) гібридні;

             4) національні.

 

5. Виділіть технології ГМ:

             1) Token Ring;

             2) FDDІ;

             3) XDSL;

             4) Arcnet.

 

6. Характеристики технології ISDN:

1. перетворює всі дані на цифрові з наступним їх передаванням одним каналом зв’язку;
2. має структуру типу «подвійне кіль­це»;
3. сигнали від різних джерел накопичуються в мультиплексорі і передаються одним кабелем;
4. можна паралельно користуватися телефоном.

 

7. Характеристики технології FDDІ:

1. перетворює всі дані на цифрові з наступним їх передаванням                одним каналом зв’язку;
2. має структуру типу «подвійне кіль­це»;
3. сигнали від різних джерел накопичуються в мультиплексорі і                передаються одним кабелем;
4. можна паралельно користуватися телефоном.

 

8. Характеристики технології Е1…Е4 / Т1…Т4:

1. перетворює всі дані на цифрові з наступним їх передаванням                одним каналом зв’язку;
2. має структуру типу «подвійне кіль­це»;
3. сигнали від різних джерел накопичуються в мультиплексорі і                передаються одним кабелем;
4. можна паралельно користуватися телефоном.

 

9. Характеристики технології ХDSL:

1. перетворює всі дані на цифрові з наступним їх передаванням                одним каналом зв’язку;
2. має структуру типу «подвійне кіль­це»;
3. сигнали від різних джерел накопичуються в мультиплексорі і                передаються одним кабелем;
4. можна паралельно користуватися телефоном.

 

10. Мережа Internet – це:

         1) технологія локальних мереж;

         2) службова інформація;

         3) найбільша ГМ;

         4) всесвітня павутина.

 

11. Коли з’явилася мережа Internet ?

1) у 60-х рр. XX ст.;

2) у 70-х рр. XX ст.;

3) у 80-х рр. XX ст.;

4) у 90-х рр. XX ст.

 

12. Яку топологію може мати мережа Internet ?

         1) зіркову;

         2) комбіновану;

         3) деревоподібну;

         4) кільцеву.

 

13. Який протокол використовує мережа Internet?

         1) IP;

         2) FТР;

         3) http;

         4) TCP/IP.

 

14. Яка установа за­безпечує доступ користувача до Internet ?

         1) ARPANet;

         2) домен;

         3) Web;

         4) провайдер.

 

15. Місцезнаходження потрібної Web-сторінки однозначно визначається завдяки:

         1) URL;

         2) FTP;

         3) WWW;

         4) TCP/IP.

 

16. Що таке FTP ?

         1) web-браузер, що відображає інформацію, надану web-серверами;

         2) протокол пересилання файлів;

         3) агенція перспектив­них наукових досліджень;

         4) система мереж.

 

17. Що дозволяє гіпертекст ?

1. встановлювати зв’язок між деяким фрагментом текста та іншим документом;
2. за­безпечувати доступ користувача до Internet.;
3. взаємне передавання інфор­мації;
4. однозначно вказати потрібний документ.

 

18. Домен України має вигляд:

         1) uk;

         2) u;

         3) ua;

         4) www.

 

19. Особливості мережі Internet:

         1) не існує єдиного центру управління;

         2) немає єдиного власника;

         3) використовує телефонні мережі;

         4) зв’я­зує комп’ю­те­ри один з одним.

 

20. Для чого використовується маска мережі ?

         1) реєструє IP-адреси;

         2) для обміну файлами між мережами;

         3) для отримання списків поштового розсилання;

4) логічно розбиває мережу на підмережі.

 

 

3.4 Інформаційні сервіси Internet

 

На сьогоднішній день у мережі Internet існує безліч нарізно­ма­ніт­ніших сервісів, що забезпечують роботу з усіма типами ресурсів (рис. 3.6). Розглянемо найбільш поширені серед них:

- World Wide Web (WWW) – єдиний інформаційний простір, що включає в себе різні мережеві ресурси. Наприклад, блоги, веб-форуми, вікі-проекти, Internet-аукціони і магазини, соціальні мережі та сайти знайомств та ін.;

 

Рисунок 3.6 –  Інформаційні сервіси Internet

 

- електронна пошта (E-mail), яка забезпечує можливість не лише обмінюватися текстовими повідомленнями між необмеженим числом абонентів, але і пересилати прикріплені файли;

- телеконференції та групи новин (Usenet) – дають можливість колективно обмінюватися різними повідомленнями;

- FTP сервіс – системи файлових архівів, які забезпечують зберігання і поширення різних типів файлів;

- Telnet сервіс – з його допомогою можна управляти віддаленими комп’ютерами в режимі термінала;

- DNS сервіс – система доменних імен, яка забезпечує можливість використання літерних імен (наприклад, http://www.myvin.com.ua), замість числової адреси 195.248.234.141;

- IRC сервіс – сервіс підтримки чатів, миттєвий обмін текстовими повідомленнями в реальному часі.

Це стандартні сервіси мережі Internet, отже, всі принципи роботи програмного забезпечення, протоколи взаємодії клієнт-серверного забез­печення сформульовано і прописано в міжнародних стандартах.

У той же час існують і нестандартні сервіси, такі як Internet-пейджери: ICQ, Internet-телефонія, трансляція відео і радіо, файлообмінні мережі, пошукові системи, які є оригінальною розробкою окремо взятої компанії. Відсутність міжнародних стандартів при розробці таких систем нерідко призводить до технічних конфліктів з іншими сервісами.

Більшість сервісів Internet працюють з використанням принципу "клієнт – сервер". Це означає, що, коли користувач запускає програму, що запрошує мережеву послугу, ця програма з’єднується мережею з іншою пpогpамою, запущеною на іншій машині мережі .

Сервiси Internet поділяють на:

- сервiси вiдкладеного читання;

- прямі сервiси;

- інтерактивні сервiси.

Сервiси, що належать до класу вiдкладеного читання (off-line), найбiльш поширенi в середовищi вiтчизняних користувачiв. Вони найменш вимогливi до ресурсiв комп’ютера i лiнiй зв’язку. Основною ознакою цих сервiсiв є та особливiсть, що запит i одержання iнформацiї можуть бути сильно роздiленi у часі. До сервiсу вiдкладеного читання можна вiднести, наприклад, електронну пошту. У звичайному зв’язку аналогом сервiсу від­кладеного читання є, наприклад, письмова кореспонденцiя, що достав­ля­ється звичайною поштою [49].

Прямi сервiси характернi тим, що на відповідь щодо запиту клiєнта не потрiбно негайної реакцiї. До цього типу сервiсiв належить бiльшiсть служб мережi Internet (наприклад, WWW, FTP та iн.). У звичайному зв’язку аналогом прямого сервiсу є, наприклад, факс [49].

Сервiси, де потрiбна негайна реакцiя на отриману iнформацiю, тобто одержувана iнформацiя є запитом, належать до iнтерактивних сервiсiв. Як приклад iнтерактивного сервiсу можна навести TELNET. У звичайному зв’язку аналогом iнтерактивного сервiсу є, наприклад, телефон [49].

Стрімкий розвиток Internet-технологій відкриває користувачам нові способи ведення справ, створює безпрецедентні можливості підтримання ділових відносин у віртуальному інформаційному просторі на різно­ма­нітних рівнях. Процес використання Internet-технологій для оптимізації інформаційних і комерційних процедур, що відбуваються в межах гло­баль­них процесів соціальної комунікації, зумовив появу цілого ряду нових способів отримання прибутку за допомогою мережі Internet. Назвемо найбільш поширені з них [14]:

1. Реклама. Багатомільйонна аудиторія мережі Internet дозволяє привернути масову увагу до продукції, що продається, або послуг.

2. Маркетинг. Розміщення в Internet інформації презентаційного характеру дозволяє компаніям заявити про себе і свою діяльність. Крім цього, Internet дозволяє за умов жорсткої конкуренції здійснювати так званий індивідуальний маркетинг, тобто пропонувати товари і послуги, максимально адаптовані до потреб конкретного споживача.

3. Зв’язок із філіями і мобільними співробітниками. За допомогою Web-вузлів підприємства та організації можуть розширити можливості звичайної електронної пошти Internet, надавши можливість авторизованим користувачам (співробітникам, клієнтам, постачальникам та ін.) права доступу до найсвіжіших корпоративних даних.

4. Публікація інформації. Internet має незаперечні переваги перед іншими засобами масової інформації, маючи можливість в будь-який час і з будь-якої точки земної кулі надавати новини, огляди, довідкові дані, електронні бібліотеки, аудіо- і відеодані.

5. Спільне розроблення проектів. Internet надає можливість спільного розроблення програмних продуктів, чим досягається істотне скорочення витрат на організацію робочих груп програмістів.

6. Спрощення бізнес-процесів. У межах Internet і Web-технологій існує можливість організації Intranet-мереж, які є гнучким і конкуренто­спроможним засобом, що дозволяє підприємствам більш ефективно ви­користати свій інформаційний потенціал і свою інформаційну інфра­струк­туру.

7. Електронна комерція. Купівля і продаж різноманітних продуктів і послуг за допомогою глобальної мережі Internet.

З усього наведеного (далеко не повного) переліку способів ведення електронного бізнесу з використанням Internet найбільш багатообіцяючим і динамічним є електронна комерція. У широкому значенні під даним виглядом електронного бізнесу розуміють весь спектр надання товарів і послуг, який характерний для звичайного бізнесу. Процес створення в Internet спеціалізованих структур, що займаються наданням електронних послуг, неухильно розвивається. У зв’язку з цим вже на початку XXI століття за оцінками фахівців необхідно чекати радикальних змін у загальній культурі спілкування людства [14].

 

 

3.5 Робота з WWW сервісом

 

World Wide Web (WWW, всесвітня павутина) – це розподілена по всьому світу інформаційна система з гіперзв’язками, існуюча на технічній базі мережі Internet і протоколі передавання даних http (рис 3.7).

Вчений Тім Бернерс-Лі розробив концепцію WWW в 1989 р. у Європейській Раді з ядерних досліджень (CERN). Далі він розробив протокол http та мову HTML.

Мережа Internet отримала своє широке поширення завдяки всесвіт­ній павутині. Історія найпоширенішого сервісу Internet бере початок з 90-х рр. XX ст. і коротко наведена у табл. 3.4 [50].

 

Рисунок 3.7 – Всесвітня павутина WWW

 

Таблиця 3.4 – Історія розвитку WWW

Період	Засоби та авторство
1990 р.	Створено перший текстовий браузер.
Травень 1991 р.	WWW було поширено по всьому CERN.
Жовтень 1991 р.	Було створено перший шлюз (ворота в мережу) для пошу­ко­вого засобу WAIS.
Грудень 1991	CERN анонсував WWW по всьому співтовариству фізиків в області високих енергій.
Січень 1993 р.	Працювало вже 50 веб-серверів; було представлено перший повно­цінний браузер Viola для X Window, в якому втілилися всі складові первісного проекту – графічна гіпертекстова сис­те­ма з використанням миші.
Лютий 1993 р.	З’явилася альфа-версія браузера Mosaic для X Window, розроблена в NCSA (National Center for Supercomputing Applications університету штату Іллінойс).

Продовження таблиці 3.4

Період	Засоби та авторство
Жовтень 1993 р.	Число веб-серверів перевищило 500, а трафік WWW склав 1% від повного трафіка магістралей Internetу. Та ж динаміка розвитку збереглася і в наступні роки.
Липень 1994 р.	CERN створив групу, названу W3 Organization, – спільне підприємство CERN і MIT для подальшого розвитку WWW. До початку 1995 р. ця група трансформувалася у The World Wide Web Consortium (http://www.w3.org) і продовжує залишатися одним із провідних розробників WWW.

 

У самому загальному плані WWW – це система Web-серверів, що підтримує форматовані спеціальним чином документи (HTML-документи).

Під терміном Web-сервер, в залежності від контексту, може матися на увазі як апаратна, так і програмна частина. Апаратний Web-сервер – це комп’ютер, на якому виконується програма, що одержує запити і виконує певні дії згідно цих запитів. Наприклад, сервер може запускати програми і генерувати документи. Служба WWW реалізована у вигляді клієнт-серверної архітектури. Користувач за допомогою клієнтської програми (браузера) здійснює запит тієї чи іншої інформації на сервері, а Web-сервер обслуговує запит браузера [51].

Сучасний браузер – це програма з графічним інтерфейсом, яка забезпечує звернення до шуканого ресурсу на сервері за його URL (універсального адресою ресурсу). Браузер зчитує запитуваний документ, форматує його для представлення користувачеві і демонструє на клієнт­сь­кому комп’ютері [51].  

Практичне застосування ідеї і сам термін "гіпертекст" з’явився з ви­ник­ненням електронних документів, задовго до появи служби WWW. Оскільки сучасні електронні документи містять не тільки текст, а й муль­ти­медіа-інформацію, поняття гіпертексту було розширено до поняття гіпер­медіа. Гіпермедіа – це метод організації мультимедіа-інформації на основі посилань на різні типи даних. Гіпермедіа-документи можуть вико­ри­­стовуватися не лише в WWW, але й, наприклад, в електронній енци­кло­педії на CD-ROM, де посилання в тексті часто веде на аудіо-  або відео­ро­лик. Особливо продуктивною ідея гіпертексту виявилася щодо об’­єднання цифрової інформації, розподіленої на серверах у всьому світі [51].  

У WWW існують сервери практично з будь-якої тематики. WWW-ресурс використовується для розміщення різноманітної нормативної, ста­тистичної  і  ділової  інформації,  каталогів  продукції  фірм.  На Web-сто­рін­ках  можна  швидко знайти  і  отримати  інформацію  про  товари  і  по­слу­ги,  яку  інколи  неможливо  отримати  іншими шляхами.  Найпо­ши­ре­ні­шими  є  інформаційні  рубрики,  які  стосуються  інформації  про  діяль­ність компаній,  продукти  і  послуги,  зайнятості  населення,  фінансів  і  ін­вес­тицій  тощо.  Світовою тенденцією є різке зростання кількості сер­ве­рів, які працюють за рубриками: електронна комерція, інформація  про  малий  бізнес,  електронні  біржі,  економіка  споживчих  товарів.  На  ук­ра­­їн­ських WWW серверах  можна  знайти  різноманітну  інформацію:  правові  довідникові  системи,  рекламу комерційних фірм із переліком товарів і послуг, електронні версії різноманітних друкованих видань та  ін. Щодо України, то  інформація про Internet і бізнес-сервери неповна. Це, зокрема, недостатнє представлення українських бізнес-серверів у світових  пошукових серверах та каталогах серверів [52].   

 

 

3.6 Пошук інформації

В Internetі розміщено мільйони сайтів, причому багато застарілих ресурсів. Актуальну інформацію іноді знайти дуже важко, бо кожен може розмістити власний ресурс і висловити свою думку.

Знаходити інформацію в Internetі було б дуже важко, якщо б не було створено потужні пошукові інструменти: пошукові машини (пошу­качі), каталоги (рубрикатори), рейтинги, автономні пошукові агенти і тема­тичні списки посилань, онлайнові енциклопедії та довідники [51].

Існують різні інструменти пошуку, які слід обрати для кожного типу інформації [51]:

- індексовані каталоги. Каталог являє собою дані, структуровані за темами у вигляді ієрархічних структур. Тематичні розділи першого рівня визначають найбільш популярні, максимально широкі теми, такі як "спорт", "відпочинок", "наука", "магазини" і т. п. У кожному такому розділі є підрозділи. Таким чином, користувач може шукати область, яка його ці­ка­вить, подорожуючи по дереву каталогу й поступово звужуючи область пошуку. Дійшовши до потрібного підкаталогу, користувач знаходить у ньо­­му набір посилань.

Зазвичай в каталозі всі посилання є профільними, оскільки скла­дан­ням каталогів займаються не програми, а люди. Якщо ведеться пошук загальної інформації за широкою темою, то доцільно звернутися до ката­логу. Якщо ж необхідно знайти конкретний документ, то каталог виявить­ся малоефективним пошуковим засобом.

Існує дуже багато каталогів. Один із найбільш популярних каталогів в Україні знаходиться за адресою http://www.catalogue.biz.ua/ (рис. 3.8).

Крім каталогів загального профілю, в Internet досить багато спеціа­лі­зованих каталогів. Наприклад, за адресою www.kinder.ru можна знайти ка­талог, присвячений дитячим ресурсам. У випадку, якщо всередині окремої теми каталогу знаходиться величезна кількість ресурсів, виникає проблема вибору. У деяких каталогах є сортування за популяр­ністю, наприклад, в каталозі Яндекса сортування йде за індексом  цитування –  кількості  по­си­-

 

Рисунок 3.8 – Український каталог загального профілю

 

лань на сайт з інших сайтів;

- рейтинги. Одним із найбільш популярних рейтингів є Rambler’s Top 100 (http://top100.rambler.ru/top100/). На рис. 3.9 показано рейтинг ре­сур­сів за темою Internet, зв’язок. Популярність ресурсу оцінюється за низкою параметрів, у т. ч. за кількістю унікальних відвідувачів та від­ві­ду­вань сайта в одиницю часу;

 

 

Рисунок 3.9 –  Приклад рейтингу Rambler Top 100

 

- тематичні колекції посилань – це списки, складені групою профе­сіоналів або навіть колекціонерами-одинаками. Дуже часто вузькоспе­ціалізована тема може бути розкрита одним фахівцем краще, ніж групою співробітників великого каталогу. Існує численна кількість тематичних колекцій в Internet;

- підбір доменного імені. Якщо користувачеві необхідний сайт, при­свячений погоді в світі, його логічно шукати на сервері www.weather.com. У більшості випадків пошук сайта з ключовим словом у назві ефек­тив­ніше, ніж пошук документа, в тексті якого це слово використовується. Якщо західна комерційна компанія (або проект) має односкладову назву і реалізовує в Internet свій сервер, то її ім’я з високою ймовірністю вкладається у формат www.name.com, де name – ім’я компанії або проекту. Однак, якщо підібрати шукане ім’я не вдається, доведеться звернутися до пошукової машини;

- пошукові машини. У відповідь на запит користувач зазвичай отримує довгий список документів, багато з яких не мають ніякого відно­шення до того, про що він питав. Такі документи називаються нерелевант­ними (від англ. relevant – підходящий, такий, що стосується справи). Таким чином, релевантний документ – це документ, що містить потрібну інфор­мацію. Очевидно, що від уміння грамотно видавати запит залежить від­соток одержуваних релевантних документів. Частка релевантних доку­мен­тів у списку всіх знайдених пошуковою машиною документів називається точністю пошуку. Нерелевантні документи називають шумовими. Якщо всі знайдені документи релевантні (шумових немає), то точність пошуку складає 100%. Якщо знайдені всі релевантні документи, то повнота по­шуку – 100%.

Пошукова машина має дві функції: створення та постійне оновлення даних в базі і пошук інформації в базі за запитом клієнта. Пошукова машина складається з двох частин: робота (мережевого агента, павука, черв’яка), який обходить сервери Internet та формує базу даних пошу­кового механізму. База робота в основному формується ним самим (робот сам знаходить посилання на нові ресурси). Також існує програма, яка визначає рейтинг знайдених посилань.

Принцип роботи пошукової машини зводиться до того, що вона запитує свій внутрішній каталог (базу даних) за ключовими словами, які користувач указує в полі запиту, і видає список посилань, ранжований за релевантністю.

Незважаючи на те що база даних пошукової машини постійно оновлюється, пошукова машина не може проіндексувати всі Web-документи: їх число дуже велике. Тому завжди існує ймовірність, що шуканий ресурс просто невідомий конкретній пошуковій системи.

Пошук за індексом полягає в тому, що користувач формує запит і передає його пошуковій машині. У разі, коли у користувача є кілька ключових слів, дуже корисним є використання булевих операторів або мови запитів. Синтаксис мови запитів у різних пошукових системах може відрізнятися, зазвичай в довідкових даних на пошуковому сервері наво­диться інформація про синтаксис запитів.

­Багато пошукових систем мають режим "розширений пошук". Наприклад, у найбільш популярній на сьогодні пошуковій системі Google (www.google.com) цей режим дає можливість шукати документи певною мовою, змінені в певний час або подані у певному форматі, наприклад Word-документ або презентацію Power Point.

Після того, як користувач передав запит пошуковій системі, вона обробляє синтаксис запиту і порівнює ключові слова зі словами в індексі. Після цього складається список сайтів, що відповідають запиту, вони ранжуються за релевантністю і формується результат пошуку, який і видається користувачу.

Internet розвивається стрімкими темпами – кожного дня з’являються сотні тисяч нових Web-сторінок. Існують додатки, що дозволяють пере­давати запит користувача відразу в декілька пошукових систем – так звані автономні пошукові агенти;

- метапошукова система має ті ж переваги перед пошуковою системою, що й пошук в кількох довідниках перед пошуком в одному. Однак це не означає, що метапошуком слід користуватися у всіх випадках. Якщо документів з теми багато, то метапошук не потрібний і, можливо, навіть шкідливий, оскільки змішує різні логіки ранжування.

Приклади метапошукових систем: ez2www, Query Server, Infonetware, Мetabot, Metaseek, IBoogie, InfoGrid та ін.;

- онлайнові енциклопедії. Більшість словників із даної категорії є ан­гло­мовними. Вельми популярним і об’ємним є англомовний FOLDOC (Free On-line Dictionary Of Computing – http://wombat.doc.ic.ac.uk/foldoc/index. html) – понад 13 тис. термінів. А також онлайнові словники: Webopedia і WhatIs.com [51].

Навіть якщо документи містять шукані ключові слова, цінність їх може бути різною, оскільки в Internetі текст може бути надрукований без належного контролю та коректури. Тому важливо оцінити, якою мірою документ містить рекламу і наскільки можна довіряти компетентності автора. Наприклад, енциклопедію Wikipedia (www.wikipedia.com) може редагувати кожен бажаючий. Wikipedia пропонує кожному дописати у величезний довідник ту частину, в якій він вважає себе фахівцем [51].

Розглянемо практичні рекомендації з пошуку [51].  

- пошук в каталозі дає уявлення про структуру запитання, пошукова система дозволяє знайти конкретний документ, підбір доменного імені допомагає відшукати сервер фірми, навіть якщо вона не індексована жодною пошуковою системою;

- здійснюючи пошук за допомогою пошукової машини, слід уникати загальних слів;

- чим унікальніше ключове слово, за яким здійснюється пошук, тим більше шансів знайти саме те, що потрібно;

- необхідно шукати більше, ніж за одним словом;

- скоротити обсяг посилань можна, визначивши кілька ключових слів. Слід використовувати синоніми;

- не бажано писати великими літерами;

- необхідно уникати написання ключового слова з великої літери. У ряді пошукових систем великі букви дозволяють шукати власні імена, наприклад "телепередача Здоров’я";

- слід використовувати функцію Найти похожие документы;

- якщо один із знайдених документів є ближчим шуканій темі, ніж інші, необхідно натиснути посилання Найти похожие документы;

- необхідно користуватися мовою запитів;

- за допомогою мови запитів можна зробити запит більш точним;

- необхідно користуватися розширеним запитом;

- у багатьох пошукових системах є форма розширеного запиту, в якій можна використовувати основні механізми звуження пошуку (не запам’я­товуючи семантики мови запитів);

- слід користуватися метапошуковою системою, якщо з теми знайдено мало документів [51].

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

1. Які існують сервіси Internet ?
2. За яким принципом працює більшість сервісів Internet ?
3. Чим характеризуються прямі сервіси ?
4. Чим характеризуються сервіси вiдкладеного читання (off-line) ?
5. Що таке інтерактивні сервіси ?
6. Яким сервісом Internet Ви користуєтеся найчастіше ?
7. Чи доречно використовувати Internet-технології для оптимізації інформаційних і комерційних процедур підприємства ?
8. Що таке електронна комерція ?
9. Який ви знаєте електронний бізнес ?
10. Що таке WWW ?
11. Хто розробив концепцію WWW ?
12. Коли бере початок історія WWW ?
13. Чи використовується гіпертекст ще десь, крім WWW ?
14. Які інструменти пошуку інформації в Internet Вам відомі ?
15. Чи завжди інформації, знайденій в Internet, можна довіряти ?
16. Опишіть індексовані каталоги.
17. Що показують рейтинги ?
18. Що забезпечують тематичні колекції посилань ?
19. Навіщо потрібен підбір доменного імені ?
20. Що таке релевантність пошуку ?
21. Дайте означення точності пошуку.
22. Чи пов’язані між собою релевантність і точність пошуку ?
23. Опишіть принцип роботи пошукової машини.
24. З чого складаються пошукові машини ?
25. Назвіть рекомендації щодо пошуку інформації.

 

ТЕСТИ

 

1. Які сервіси Internet найбільш поширені ?

         1) WWW;

         2) E-mail;

         3) ICQ;

         4) Usenet.

 

2. Які з наведених сервісів Internet є нестандартними ?

         1) WWW;

         2) E-mail;

         3) ICQ;

         4) Usenet.

 

3. Що включає в себе WWW ?

           1) E-mail;

 2) ICQ;

 3) Вікі-проекти;

           4) Веб-форуми.

 

4. Сервiси Internet поділяють на:

             1) міжнародні;

             2) інтерактивні;

             3) прямі;

             4) сервiси вiдкладеного читання.

 

5. В яких сервісах iнформацiя на запит клiєнта повертається негайно ?

             1) міжнародні;

             2) інтерактивні;

             3) прямі;

             4) сервiси вiдкладеного читання.

 

6. В яких сервісах запит i одержання iнформацiї можуть бути сильно     роздiленi в часі ?                          

             1) міжнародні;

             2) інтерактивні;

             3) прямі;

             4) сервiси вiдкладеного читання.

7. Що таке всесвітня павутина ?

1. це розподілена по всьому світу інформаційна система з гіперзв’язками, існуюча на технічній базі мережі Internet і протоколі передавання даних тср/ір;
2. це розподілена по всьому світу інформаційна система з гіперзв’язками, існуюча на технічній базі мережі Internet і протоколі передавання даних http;
3. це розподілена по всьому світу інформаційна система з гіперзв’язками, існуюча на технічній базі мережі Internet і протоколі передавання даних ftp;
4. це розподілена по всьому світу інформаційна система з гіперзв’язками, існуюча на технічній базі мережі Internet і протоколі передавання даних IР.

 

8. Хто розробив концепцію всесвітньої павутини ?

         1) Біл Гейтс;

2) Пол Аллен;

3) Тім Бернерс-Лі;

          4) Тім Леонард.

 

9. Коли з’явився перший текстовий браузер ?

1. у 60-х рр. XX ст.;
2. у 70-х рр. XX ст.;
3. у 80-х рр. XX ст.;
4. у 90-х рр. XX ст.

 

10. Що таке браузер ?

1. програма з графічним інтерфейсом, яка забезпечує звернення до шуканого ресурсу на сервері за його url;
2. розподілена по всьому світу інформаційна система з гіпер­зв’яз­ками, існуюча на технічній базі мережі Internet;
3. системи файлових архівів, які забезпечують зберігання і поши­рення різних типів файлів;
4. всесвітня павутина.

 

11. Оберіть інструменти пошуку.

 1) Internet-телефонія;

 2) онлайнові енциклопедії;

 3) система доменних імен;

 4) індексовані каталоги.

 

12. Релевантність пошуку – це:

1) точність пошуку;

2) обсяг пошуку;

3) відповідність запиту відповіді;

4) невідповідність запиту відповіді.

 

13. Пошукова машина має функції:

         1) створення та постійного оновлення даних у базі;

         2) оцінення популярності ресурсу;

         3) підбору доменного імені;

         4) пошук інформації в базі за запитом клієнта.

 

14. Пошукова машина складається:

         1) з робота;

         2) програми, яка визначає рейтинг знайдених посилань;

         3) ІР-адреси;

         4) Web-сайтів.

 

15. DNS-сервіс забезпечує:

          1) управління віддаленими комп’ютерами в режимі термінала;

2) миттєвий обмін текстовими повідомленнями в реальному часі;

          3) можливість використання літерних імен замість числової адреси;

4) колективний обмін різними повідомленнями.

 

16. Telnet-сервіс забезпечує:

          1) управління віддаленими комп’ютерами в режимі термінала;

2) миттєвий обмін текстовими повідомленнями в реальному часі;

          3) можливість використання літерних імен замість числової адреси;

4) колективний обмін різними повідомленнями.

 

17. Usenet-сервіс забезпечує:

          1) управління віддаленими комп’ютерами в режимі термінала;

2) миттєвий обмін текстовими повідомленнями в реальному часі;

          3) можливість використання літерних імен замість числової адреси;

4) колективний обмін різними повідомленнями.

 

18. IRC-сервіс забезпечує:

          1) управління віддаленими комп’ютерами в режимі термінала;

2) миттєвий обмін текстовими повідомленнями в реальному часі;

          3) можливість використання літерних імен замість числової адреси;

4) колективний обмін різними повідомленнями.

 

19. Що є аналогом прямого сервісу Internet у звичайному зв’язку ?

         1) телефон;

         2) факс;

         3) звичайна пошта;

         4) машина.

 

20. Яка організація займається подальшим розвитком WWW ?

         1) Internet Society;

         2) Internet Research Task Force;

         3) The World Wide Web Consortium;

4) Internet Engineering Task Force.

 

 

3.7 Програми для роботи з гіпертекстовими документами

 

В  епоху  сучасних  інформаційних  технологій  нові  форми  кому­ні­кації  дістають стрімкого поширення. Разом із звиклими  засобами  ма­­сової інформації (преса, радіо, телебачення), все більшого значення на­бу­­ває мережа Internet, важливою складовою якої є гіпертекст.

Гіпертекст – це текст, що будується із попередніх текстів у процесі постійного перероблення та реінтерпретації. Тексти переплі­та­ються між собою, "розтіка­ються" і розуміння якогось одного тексту вже неможливо без залучення інших. На відміну від друкованого тексту з одно­­направленим рухом разом із перегортанням сторінок гіпертекст – радикально інша інтерактивна технологія (рис. 3.10) [53].

 

Рисунок 3.10 – Технологія гіпертексту

 

Гіпертексти як явище існували ще задовго до початку епохи Internetу. Гіпертекстом і є сукупність текстів Святого Письма. Їх можна читати не тільки лінійно, але і не лінійно, дотримуючись вказаного в багатьох виданнях книг Старого та Нового Завіту порядку асоціативних посилань і паралельних місць, тобто гіпертекстуально [53].

Сучасний гіпертекст принципово відрізняється від гіпертекстів домережевої епохи. Визначення гіпертексту, яке дав Т. Нельсон у 60-х роках XX ст., – це "нелінійне письмо", яке "більше ніж текст", в 90-х роках XX ст. вже звучить зовсім інакше – це "електронний текст, написання і читання якого здійснюється  на  комп’ютері,  де  не  владний  порядок  типографського друку, тому що текст існує у нелінійному просторі, який створюється процесором" (Р. Кувер) [53].

Багато програмних продуктів, наприклад,  продукти Microsoft Windows, МасОS,  мають гіпертекстоподібний інтерфейс [53].

Програмні продукти для реалізації всіх можливостей гіпертек­сто­вої технології – це Web-браузери. Браузери мають графічний інтерфейс для перегляду Web-сторінок. В деякі браузери вбудовано поштові про­гра­ми та редактори гіпертекстів. Браузери інтуїтивно зрозумілі, оскільки технологія гіпертексту наближена до людського способу мислення і є одним із найефективніших способів подання інформації.

Існує велика кількість браузерів  (рис. 3.11).  Найпоширеніші з них: Internet Explorer, Opera, Mozilla Firefox, Netscape Navigator.

 

 

Рисунок 3.11 – Іконки поширених Web-браузерів [54]

 

У 2009 р. вийшла 8 версія браузера Internet Explorer, який був вбудований до Windows 7 і Windows Server 2008 R2. Internet Explorer 8 працює в операційних системах Windows XP, Vista, Server 2003 і Server 2008.  Internet Explorer має звичний для всіх користувачів Windows інтер­фейс, підтримує технології створення сайтів: мультимедіа-ролики (відео та аудіо), шифрування даних у системах електронної комерції, різні мови розмітки гіпертексту (HTML і т. п.), коректно працює з переважною біль­шістю існуючих сайтів. Завантажити Internet Explorer 8 та отримати детальну інформацію можна за адресою http://microsoft.com.

Остання версія Internet Explorer 9, що вийшла в 2011 р., має безліч істотних відмінностей від попередніх версій. Браузер отримав абсолютно новий мінімалістичний інтерфейс, став швидше обробляти графічну інфор­мацію завдяки прискоренню оброблення на апаратному рівні (рис. 3.12).

Opera – головний конкурент Internet Explorer. Браузер Opera напи­саний мовою С++. За останні кілька років цей мультивіконний браузер став дуже популярним завдяки високій швидкості завантаження сторінок (рис. 3.13). Opera займає мало місця на диску, потребує мінімум системних ресурсів та має багато додаткових функцій:

- визначення при відкритті сторінки швидкості передавання інфор­мації і відсотка вже завантажених даних;

- вмикання і вимикання графіки на сайті;

- кешування сторінок;

- зручний список закладок;

 

Рисунок 3.12 – Панель введення адреси в Internet Explorer 9

 

Рисунок 3.13 – Відображення Web-сторінки Вікіпедії в браузері Opera 11

 

- дублювання команд на клавіатурі;

- можливість зміни масштабу документа та ін.

Завантажити останню версію браузера Opera 11 можна за адресою http://www.opera.com/.

Браузер Mozilla Firefox з’явився в 2001 р. (рис. 3.14). Він передбачає мультивіконний режим, високу швидкість роботи, зручність збереження інформації з Internetу, широку функціональність та доступність вихідних текстів. Завантажити останню версію цього браузера можна за адресою http://www.mozilla.ru/.

Існують десятки альтернативних браузерів, які широко не викори­стовуються. Серед них [54]:

 

Рисунок 3.14 – Відображення Web-сторінки пошукової системи Google у браузері Firefox 3.6

 

Avant Browser – безкоштовний браузер, який передбачає мульти-віконний режим і зручний інтерфейс. Він включає в себе різні функціо­нальні можливості – з яких ключовими вважаються збереження профілю користувача у мережі, вбудований блокатор висхідних вікон, вбудо­ваний пошуковик і повна сумісність із браузером Internet Explorer.

iRider – це мультивіконний web-браузер, який дозволяє швидко завантажувати Internet-сторінки. iRider дозволяє скласти візуальну кар­ту всіх сторінок, з якими ви працюєте. У браузері багато функціональних можливостей.

Konqueror – це Open Source web-браузер, який підтримує HTML. Також його можна використовувати, як універсальний файловий менед­жер.

Flock – web-браузер, побудований на базі популярного браузера Mozilla Firefox, включає в себе переваги браузера FireFox, але на відміну від нього Flock спеціалізується на соціальних мережах.

Lunascape – це браузер, до якого закладено 3 основи. Він під­тримує Internet Explorer, Firefox і Google Chrome.

Runecats Explorer Zeox – мультивіконний браузер, головні функ­ціо­нальні переваги якого – це функція зміни розміру шрифту, зручний розширений пошук та інші функціональні можливості.

NeoPlanet – це простий у використанні браузер, який дозволяє контролювати потоки інформації. До нього вбудовано потужний менед­жер завантажень, e-mail і систему швидкого пошуку.

Ultrabrowser – брузер із вбудованими можливостями регулювання панелі інструментів, блокування реклами і висхідних вікон, вбудо­ва­ний Google пошук, системи мультипошуку, захищений паролем менеджер закладок та ін.

Shiira – це альтернативний мультивіконний браузер із вбудованою пошуковою системою, системою закладок, підтримкою перегляду PDF-файлів.

Maxthon – браузер із набором стандартних функцій [54].

Альтернативні браузери можуть мати помилки та платні додаткові функції. Тому до Web-браузерів висуваються певні вимоги [55].

1. Від кінцевих користувачів:

- перегляд різноманітної інформації та "активного вмісту";

- персоналізація роботи і налаштування подання інформації;

- комунікації з іншими користувачами за допомогою засобів елект­ронної та мовної пошти;

2. Від адміністраторів:

- просте та недороге використання, встановлення та підтримка;

- підвищення продуктивності роботи кінцевих користувачів ло­каль­­них мереж;

3. Від Web-дизайнерів:

- широкий спектр мов сценаріїв і програмування для створення вмісту Web та їх підтримка;

- різні види мультимедіа та інтегрованих модулів (plug-in);

- відкрита і розширена архітектура, яка дозволяє додання та інтеграцію нових технологій і можливостей перегляду інформації [55].

3.8 Програма Internet Explorer

 

Internet Explorer – це найпоширеніший браузер перегляду Web-сторінок основного сервісу мережі Internet WWW. Він входить до складу пакета програм Microsoft. Історію розвитку Internet Explorer наведено в табл. 3.5.

 

Таблиця 3.5 – Історія розвитку Internet Explorer [56]

Період	Засоби та авторство
Серпень 1995 р.	Перша версія Internet Explorer 1.0 на основі браузера Spyglass, Inc Mosaic.
Листопад 1995 р.	Internet Explorer 2.0 широкого поширення не мав.
Вересень 1997 р.	Internet Explorer 4.0 мав глибший зв’язок з операційною системою. Код браузера був повністю переписаний. Основним нововеденням була технологія групової політики, що дозволяє компаніям налагоджувати і контролювати доступ своїх спів­робітників. Версія 4.0 підтримувала DHTML, власні роз­ши­рен­ня JavaScript, несумісні з Netscape 4.0, могла перерисовувати сторінку (наприклад, якщо за допомогою JS було додано або вилучено елемент). IE 4.0 підтримувала власну об’єктну мо­дель документа (DOM), так звану document.all, яка була значно простіша і стабільніша DOM Netscape – document.layers. Internet Explorer 4.0 постачався в складі Windows 98. Вихід Internet Explorer 4.0 вважається початком браузерних війн.
Березень 1999 р.	Internet Explorer 5.0 вперше підтримував значні частини W3C DOM, а також забезпечував поліпшену підтримку CSS. Під­трим­ка правостороннього листа, шрифту кегля агат, XML, XSL і можливість збереження веб-сторінок у форматі MHTML. Він постачався разом із Windows 98 Second Edition і Microsoft Office 2000.
Липень 2000 р.	В Internet Explorer 5.5 поліпшено попередній перегляд сто­рі­нок для друку, покращено підтримку CSS і HTML та ін­тер­фейс програмування додатків. Поставлявся в складі Windows ME.

 

 

Продовження таблиці 3.5

Період	Засоби та авторство
Серпень 2001 р.	Internet Explorer 6.0 вийшов за кілька тижнів до Windows XP. У цій версії було вдосконалено DHTML, контент-контроль, по­ліп­­шена підтримка CSS рівня 1, DOM рівня 1 і SMIL 2.0. Ін­тер­­фейс дозволяє динамічний доступ і оновлення струк­тури і стилю документа. Двигун MSXML було вдос­коналено до версії 3.0. Можливості: нова версія IEAK, муль­тимедійна панель, інтеграція з Windows Messenger, автома­тич­на корекція розміру зображення, P3P, а також зовнішній ви­гляд згідно з темою робочого столу "Luna" для Windows XP.
Жовтень 2006 р.	Internet Explorer 7.0 відрізнявся новим графічним інтерфейсом в стилі Vista Aero, підтримкою вкладок, вбудованим меха­ніз­мом роботи з RSS, захисту від шахраїв та ін. При встановленні використовує механізм перевірки автентичності операційної системи.
Лютий 2011 р. (план.)	Internet Explorer 9 має відмінності від попередніх версій. Брау­­зер отримав новий мінімалістичний інтерфейс, став швид­­ше об­­робляти графічну інформацію завдяки приско­рен­ню цього процесу на апаратному рівні [56].

 

Браузер Internet Explorer можна завантажити різними способами. При роботі в Windows найпростіші з них – клацнути на значку браузера на робочому столі або вибрати його в головному меню. При пра­ви­ль­ному налаштуванні мережевого програмного забезпечення браузер, діючи за сценарієм, встановлює (засобами локальної мережі або модема) канал зв’язку з Internet, далі він звертається до так званої домашньої сторінки і завантажує її. На цьому робота за сценарієм закінчується і користувач може почати роботу у Web [57].

Домашня сторінка (вихідна, основна, Home page) – це Web-доку­мент, що автоматично завантажується відразу після запуску браузера; його адресу можна змінити при налаштуванні браузера [57]. 

Щоб задати домашню сторінку, потрібно в меню Сервис обрати команду Свойства обозревателя, перейти до вкладки Общие, в поле Домашняя страница ввести URL сторінки і натиснути кнопку                 ОК (рис. 3.15).

Канал зв’язку з Internet, що утворюється під час запуску браузера, є загальним ресурсом: він не належить певній програмі й одночасно може використовуватися іншими програмами, наприклад, поштовими або про­грамами для читання груп новин [57].

 

Рисунок 3.15 – Задання домашньої сторінки Internet Explorer 8

 

Вікно програми має стандартний вигляд і містить рядок меню, па­нелі інструментів, робочу область і статусний рядок. Нижче меню знахо­диться панель інструментів, на якій розташовані значки, що позначають різні дії. При наведенні миші на значок висвічується підказка, що цей значок робить.

Група елементів управління Панели в меню Сервис призначена для налаштування зовнішнього вигляду робочого вікна програми Internet Explorer 8. Щоб не відображати будь-який із вказаних елементів, потрібно прибрати відповідний прапорець.

Усі адреси, що вводилися до адресного рядка у поточному сеансі, зберігаються у вигляді поля зі списком. Це дає змогу у разі необхідності звернутися до сторінок, розгорнувши список і вибравши відповідний URL. Ручне введення URL-адреси доповнює функція автозавершення –браузер автоматично дописує адресу під час її введення користувачем, використовуючи для цього список вузлів, які користувач відвідує най­частіше [57].

Для звернення до Web-ресурсу достатньо ввести його URL-адресу до адресного рядка і натиснути клавішу Enter (рис. 3.16).

 

Рисунок 3.16 – Задання URL-адреси Web-ресурсу

 

Існує інший спосіб введення URL – за допомогою меню Файл діа­ло­­гового вікна Открыть або Ctrl+O. За допомогою цього вікна особ­ливо зручно завантажувати документи, що розміщуються на локальних дисках [57].

Команди навігації дають змогу переходити від перегляду одного документа до іншого без ручного введення URL в адресний рядок. Вони згруповані в окрему групу команд у меню Вид, а для зручності вико­ристання відповідні кнопки винесено до панелі інструментів [57].

Основні команди навігації Web наведено в табл. 3.6.

 

Таблиця 3.6 – Основні команди навігації Web Internet Explorer 8

Кнопка	Дії, що виконуються
	Назад (Alt+Стрелка влево). Повертає до попереднього до­ку­мента. За рахунок кешування (запису інформації на комп’ютер користувача) документ відображається набагато швидше, ніж у разі нового завантаження.
	Вперед (Alt+Стрелка вправо). Після повернення до поперед­ніх сторінок за командою Назад за допомогою цієї команди можна повернутися на наступну, у порядку відвідування,    сто­рінку.
	Остановить (Esc). Перериває завантаження Web-документа або файлу. Після виконання команди у вікні браузера відо­бражається вся інформація, завантажена до цього часу.
	Обновить (F5). Повторно завантажує поточну сторінку.
	Домой (Alt+М). Завантаження домашньої сторінки.

 

Для пошуку документів у системі WWW за вказаними ключовими словами до складу браузера включено такий інструмент, як пошукова панель – панель Поиск. Пошук інформації виконується після введення в поле запиту ключових слів і натиснення кнопки Найти. У результаті на пошуковій панелі відображаються гіперпосилання на документи, в яких зустрічаються зазначені ключові слова [57].

Зберегти поточний документ на жорсткому диску можна за допомогою команди Файл \ Сохранить как. Команда має додаткові опції збере­ження, які вибираються з поля зі списком                                       Тип  файла (рис. 3.17).

Рисунок 3.17 – Збереження поточного документа

 

Перед друком Web-документа (як і при друкуванні документів з інших додатків Windows) необхідно встановити параметри сторінки: розмір аркуша, орієнтацію, ширину полів, колонтитули. Це можна зро­би­ти за допомогою команди Файл \ Параметры страницы, яка відкриває вікно параметрів сторінки.

 

 

3.9 Мова HTML

 

Hyper Text Markup Language (HTML) – мова розмічування гіпер­тек­с­ту – призначена для написання гіпертекстових документів, що публі­ку­ються в World Wide Web.

Більшість web-сторінок створюються за допомогою мови HTML. Мова HTML інтерпретується браузером і відображається у вигляді до­ку­мента, в зручній для людини формі.

Початок історії HTML можна віднести до 1986 року, коли Між­народна організація по стандартизації (ISO) прийняла стандарт ISO-8879, що має назву Standard Generalized Markup Language (SGML). Цей стан­дарт описує узагальнену метамову, що дозволяє будувати системи струк­турної розмітки будь-яких різновидів текстів. Керуючі елементи (так звані теги), що вносяться до текста при такій розмітці, не несуть ніякої інформації про зовнішній вигляд документа, а лише задають його ло­гічну структуру. Розмічений таким чином текст могла інтерпретувати будь-яка програма, що працює на якій завгодно комп’ютерній платформі з будь-яким пристроєм введення [58].

Незважаючи на всю значущість принципів, що склали основу мови SGML, вона не мала помітного поширення до того часу, доки в 1991 р. співробітник Європейського інституту фізики елементарних частинок Тім Бернерс-Лі не обрав її за базу для нової мови розмічування гіпер­текстових документів. Ця мова, що стала найвідомішим і широко застосовуваним додатком SGML, була названа HTML [58].

Текстові документи, що містять код мовою HTML (такі документи мають розширення .html або .htm), обробляються спеціальними про­гра­мами-браузерами, які відображають документ в його формато­ваному вигляді. Історію розвитку мови HTML наведено в табл. 3.7.

У загальному випадку структура HTML-документа являє собою пев­­не розташування і зв’язок його частин, що складають єдине ціле. Згід­но з ідеологією HTML, теги не повинні нести будь-якої інформації про візуальне подання документа.

Назви більшості тегів являють собою загальновживані слова ан­глій­ської мови, зрозумілі скорочення і позначення. Найчастіше елемент розмітки складається із трьох частин: початкового і кінцевого ком­по­нентів, між якими розміщуються текст або інші елементи документа. Початковий тег складається з імені елемента, виділеного в кутові дужки, наприклад <і>. Кінцевий тег відрізняється від початкового тим, що перед ім’ям елемента в ньому ставиться нахилена риска, наприклад </і>. Слід також зауважити, що імена елементів не чутливі до регістра, тобто записи  <EM>  і  <em> є рівнозначними [58].

Таблиця 3.7 – Історія розвитку HTML

Період	Засоби та авторство
Червень 1993 р.	Перша версія HTML 1.2. Все розмічування було суто логічним, а з більш ніж сорока тегів лише три відпо­відали за фізичні параметри подання документа.
Вересень 1993 р.	Група програмістів Національного центру супер­ком­п’ю­терних додатків США (NCSA) випустила перший графічний браузер Mosaic, завдяки якому мова HTML отримала широке поширення.
Квітень 1994 р.	Під егідою Консорціуму Всесвітньої павутини (World Wide Web Consortium, W3C) почалася підго­товка нової версії мови HTML 2.0.
Вересень 1995 р.	Стандарт HTML 2.0 увібрав в себе всю сформовану до 1994 р. практику створення веб-сайтів.

 

Продовження таблиці 3.7

Період	Засоби та авторство
Березень 1995 р.	Почалася робота над проектом HTML 3. Автори  HTML 3 ввели підтримку нового засобу – ієрархічних стильових специфікацій (Cascading Style Sheets, CSS). Стильові специфікації являли собою окремий щодо структурного розмічування "інформаційний шар" і були призначені тільки для візуального форматування структурних елементів документа.
1997 р.	Консорціум W3C опублікував версію HTML 4.0 як рекомендації, вона включила додаткові спеціальні роз­ширення браузерів, але спробувала також раціона­лі­зувати і очистити HTML.
1999 р.	Вийшла версія HTML 4.01.
Березень 2008 р.	Для роботи над HTML 5 було сформовано спеціальну групу, що об’єднала близько п’ятисот учасників, серед яких фахівці таких компаній, як: Apple, Google, IBM, Microsoft, Mozilla, Nokia, Opera, BEA Systems, Cisco, France Telecom і Hewlett-Packard. Ознайомитися з чорновим варіантом специфікації HTML 5 можна на офіційному сайті Консорціуму.  (http://www.w3.org/TR/2008/WD-html5-20080122).

 

Теги можуть також мати атрибути, які визначають додаткову ін­фор­мацію про них. Багато атрибутів у HTML є загальними для всіх еле­ме­нтів, проте більшість з них є специфічними для даного елемента або групи елементів.

Усі атрибути та їх можливі значення визначаються в основному спе­цифікацією HTML (http://www.w3.org/TR/html401/index/attributes. html).

У документ HTML також можуть бути включені посилання-мне­мо­ніки (або символьні посилання). Дані посилання призначені для введення в документ нестандартних та спеціальних символів. До нестандартних відносяться символи, які важко або неможливо ввести за допомогою кла­віатури або в кодуванні конкретного документа. До спеціальних симво­лів відносяться символи, які починають і закінчують частини документа HTML, а не просто відображають відповідні символи (<,>, & і "). В HTML-документах можна використовувати коментарі, наприклад,                          <! - Коментар ->  [58].

Для створення веб-сайтів існує багато різних програм. Одні з них є редакторами html, інші – редакторами серверних або клієнтських скриптів, а треті – редакторами таблиць css. Усі вони найчастіше візуалізують процес редагування, тобто можна бачити, як буде виглядати той чи інший елемент на сайті.

Web-сайт складається з web-сторінок, кожна з яких, у свою чергу, складається з коду мовою HTML, що відповідає за оформлення сторінки, і власне вмісту. Тому редактори HTML – програми для створення      сайта [59].

HTML-редактори можна умовно розділити на дві основні групи: текстові і візуальні. У текстових HTML-редакторах можна писати й правити html-код вручну. А за допомогою візуальних редакторів  можна створювати web-сторінки, використовуючи візуалізовані компоненти і не знаючи мови HTML.

Поширений редактор – звичайний вбудований в ОС Windows текстовий редактор Блокнот (Notepad). Для того, щоб написати в блокноті HTML-код web-сторінки не потрібно ніяких додаткових інструментів – досить запустити блокнот, написати в ньому HTML-код і зберегти документ із розширенням .html. Однак, щоб писати й редагувати html-код у блокноті, необхідно дуже добре знати мову HTML і уважно стежити за написанням коду, тому що написання великих обсягів коду вручну підвищує ймовірність виникнення по­ми­лок [59].

Microsoft FrontPage – html-редактор з пакета MS Office. Microsoft FrontPage є візуальним редактором (WYSIWYG – What You See Is What You Get – що бачиш, то й одержиш), але в Microsoft FrontPage код можна також редагувати вручну. Інтерфейс Microsoft FrontPage схожий на інтерфейс Microsoft Word, звичний для більшості користувачів, тому дуже зручний для новачків у web-дизайні.

В Microsoft FrontPage для роботи доступні три режими: Normal, HTML і Preview.

У режимі Normal користувач може редагувати текст і картинки як у звичайному текстовому файлі. Засоби редагування в Microsoft FrontPage дозволяють легко форматувати текст, додавати таблиці (навіть таблиці MS Excel) і рисунки, створювати маркіровані й нумеровані списки користувачам без знань мови HTML.

У режимі HTML користувач може переглядати й редагувати код створюваної web-сторінки, а в режимі Preview може побачити, як буде виглядати створювана web-сторінка в браузері [59].

Macromedia HomeSite є одним із найбільш популярних HTML-ре­да­кторів. Цей редактор допомагає прискорити процес створення HTML-коду сторінок і сайта в цілому. Робочий простір поділяється на три частини. Перша – вікно з html-кодом, друга – перелік документів, що знаходяться на диску користувача, третя – різноманітні панелі інстру­ментів, які можуть налаштовуватися користувачем на свій смак. У процесі написання html-коду HomeSite дає користувачеві зручні висхідні підказки з переліком можливих атрибутів для поточного тегу, підсвічує теги за певною кольоровою схемою, яку можна змінювати, розташовує на панелі інструментів найбільш часто використовувані теги для прискорення доступу до них [59].

У поширеному візуальному редакторі Adobe Dreamweaver можна редагувати html-коди. Adobe Dreamweaver надає спливаючу підказку з усіма доступними в даному місці документа варіантами тегів та їхніх атрибутів.

Редактори HTML є такими: Namo Webeditor, Html-reader 1.7 Rus, Catshtml 1.5 Rus, Coffeecup DHTML Menu Builder, AI HTML Utilities, HTML Optimizer v 2.5 Rus, Clear HTML.

До переваг текстових редакторів, таких як Блокнот і Notepad++, належить простота й доступність. Крім того, текстові HTML-редактори часто безкоштовні, не створюють «зайвого» коду, що дозволяє зменшити розмір web-сторінки. Однак істотним недоліком таких редакторів є неможливість переглянути вигляд створюваної сторінки й необхідність якісного знання мови HTML [59].

До переваг візуальних редакторів належать: можливість відразу бачити, як буде виглядати web-сторінка, наявність підказок і підсвічування тегів, можливість легкого й зручного вставляння різних об’єктів у сторінку без знань мови HTML. Недоліком же візуальних редакторів є висока вартість – потужні візуальні HTML-редактори є платними. До того ж багато візуальних редакторів створюють «зайвий» код, що збільшує розмір сторінки [59].

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

1. Що таке гіпертекст ?
2. Чим гіпертекст відрізняється від звичайного текста ?
3. Які програмні продукти реалізовують технологію гіпертексту ?
4. Для чого потрібні браузери ?
5. Назвіть поширені браузери.
6. Що ви знаєте про альтернативні браузери ?
7. Які вимоги висуваються до Web-браузерів ?
8. Коли було створено браузер Internet Explorer ?
9. Коли Internet Explorer набув найбільшого поширення ? Чому ?
10. Що таке «домашня сторінка» в Internet Explorer ?
11. Як налаштувати домашню сторінку ?
12. Для чого потрібна функція автозавершення в Internet Explorer ?
13. Що дозволяють робити команди навігації ?
14. Які є команди навігації ?
15. Що таке НTML ?
16. Коли почала розвиватися НTML ?
17. Що таке тег ?
18. Яке розширення мають текстові документи, що містять код мовою HTML ?
19. Скільки версій HTML було розроблено ?
20. З чого складається тег ?
21. Що визначають атрибути тегів ?
22. Які символи належать до нестандартних ?
23. Які символи є спеціальними ?
24. Чи можна використовувати коментарі в HTML-документах ?
25. Назвіть поширені HTML-редактори. Як їх можна умовно поділити ?

 

ТЕСТИ

 

1. Гіпертекст (за визначенням Нельсона) – це …?

1. мережа Internet;
2. друкований текст;
3. нелінійне письмо;
4. програмний  продукт.

 

2. Програмні продукти для реалізації всіх можливостей гіпертек­сто­вої технології – це:

1. web-браузери;
2. e-mail;
3. ICQ;
4. Usenet.

 

3. Найпоширеніші з Web-браузерів:

1. Windows XP;
2. NeoPlanet;
3. Mozilla Firefox;
4. Internet Explorer.

 

4. Internet Explorer входить до складу пакета програм:

1. HTML;
2. Internet Society;
3. Microsoft;
4. Cisco.

5. Браузер Opera написаний мовою:

          1)  HTML;

          2)  DHTML;

          3)  CSS;

          4)  С++.

 

6. Браузер Mozilla Firefox з’явився в:

          1)  2001 р.;

          2)  2004 р.;

          3)  1999 р.;

          4)  1995 р.

 

7. Браузер Internet Explorer з’явився в:

1. 2001 р.;
2. 2004 р.;
3. 1999 р.;
4. 1995 р.

 

8. Яка версія Internet Explorer вважається початком браузерних війн ?

          1)  Internet Explorer 2.0;

          2)  Internet Explorer 6.0;

          3)  Internet Explorer 4.0;

          4)  Internet Explorer 5.0.

 

9. Яка версія Internet Explorer вийшла за кілька тижнів до Windows XP ?

         1)  Internet Explorer 2.0;

          2)  Internet Explorer 6.0;

          3)  Internet Explorer 4.0;

          4)  Internet Explorer 5.0.

 

10. Команди навігації дають змогу:

1. автоматично дописувати адресу під час її введення кори­сту­ва­чем;
2. налаштовувати зовнішній вигляд робочого вікна;
3. одночасно використовуватися іншими програмами;
4. переходити від перегляду одного документа до іншого без ручного введення URL до адресного рядка.

 

11. Яка кнопка перериває завантаження Web-документа або файлу ?

         1)  Esc;

         2)  Alt+Стрелка влево;

         3)  Вreak;

         4)  Del.

 

12. Яка кнопка повторно завантажує поточну сторінку ?

         1)  F2;

         2)  F5;

         3)  F4;

         4)  F8.

 

13. Якими засобами створюються більшість web-сторінок ?

         1)  HTML;

         2)  С++;

         3)  стандартів;

         4)  браузерів.

 

14. Перша версія HTML вийшла:     

           1)  у 60-х рр.;

           2)  у 70-х рр.;

           3)  у 80-х рр.;

           4)  у 90-х рр.

 

15. Над якою версією HTML працюють зараз ?

           1)  HTML 3;

 2)  HTML 4;

           3)  HTML 5;

           4)  HTML 6.

16. Як називають команди HTML ?

           1)  команди;

 2)  теги;

           3)  задачі;

 4)  процедури.

 

17. До нестандартних належать символи:

           1)  які важко або неможливо ввести за допомогою клавіатури;

 2)  для яких не написано стандарти;

           3)  які починають і закінчують частини документа html;

 4)  які є специфічними для даного тегу.

 

 

18. Поширеним візуальним редактором є:

          1)  HTML Optimizer v 2.5 Rus;

          2)  Adobe Dreamweaver;

          3)  Блокнот;

           4)  Clear HTML.

 

19. Поширеним редактором, вбудованим до ОС Windows, є:

          1)  Macromedia HomeSite;

          2)  Adobe Dreamweaver;

          3)  Блокнот;

           4)  Clear HTML.

 

20. Які  є основні типи HTML-редакторів ?

          1)  текстові;

          2)  графічні;

          3)  візуальні;

          4)  мережеві.

 

 

3.10 Програми для роботи з електронною поштою

 

Перші поштові програми почали з’являтися в кінці 60-х р. ХХ ст. Незабаром електронна пошта стала використовуватися в комерційних цілях.

Електронна пошта (E-mail) – один із найпоширеніших інфор­ма­ційних сервісів Internet, засіб комунікацій, що забезпечує передавання та прийом електронних повідомлень (рис. 3.18).

 

Рисунок 3.18 – Електронна пошта (E-mail)

Сьогодні майже всі користувачі Internet мають свою поштову скриньку в мережі.

Поштова скринька (mailbox) – це інформаційний простір, виділе­ний у вузлі мережі з унікальним ім’ям в межах сайта, для зберігання поштових повідомлень.

Засобами пошти можна отримати доступ до інформаційних ресур­сів інших мереж. Для роботи електронної пошти в Internet розроблено спеціальний протокол Simple Mail Transfer Protocol (SMTP), який є протоколом прикладного рівня і використовує протокол TCP [60].

SMTP забезпечує обмін поштовими повідомленнями між користу­вачами однієї і тієї ж або різних комп’ютерних мереж. Система підтримує:

-   надсилання одиночних повідомлень одному або більше одержу­ва­чам;

- надсилання повідомлень, що містять текст, голосові повідомлення, відео або графічні матеріали;

- надсилання повідомлень користувачам мереж, що не підключені до Internet [61].

Багатоцільове розширення пошти засобами Internet (Multipurpose Internet Mail Extension – MIME) – це розширення SMTP, яке дозволяє передавання мультимедійних повідомлень (текст, аудіо, нерухоме зобра­ження, відео тощо). Поштовий протокол (Post Office Protocol, version 3 – POP3) і протокол доступу до пошти в Internetі, версія 4 (Internet Mail Access Protocol – IMAP4) використовують для з’єднання SMTP і приймача та утримання пошти в хості [61].

Основою будь-якої поштової служби є система адрес. Без точної адреси неможливо доставити пошту адресату. У Internet прийнята система адрес, що базується на доменній адресі машини, підключеної до мережі. Адреса складається із двох частин: ідентифікатора користувача, який записується перед знаком-символом електронної пошти «@» (означає англ. прийменник «at»), і доменної адреси машини, яка записуються після знака «@». Форма адреси: localname@domainename [60].

Для електронної пошти першим застосував знак «@» інженер компанії BBN Technologies Рей Томлінсон в 1971 році при відправці першого електронного листа мережею ARPANET.

Передати поштове повідомлення можна за допомогою поштового клієнта – спеціальної програми для електронної пошти, що дозволяє користувачу створювати і відправляти повідомлення, а також управляти отриманими повідомленнями (переглядати, впорядковувати, друкувати, видаляти і т. п.) із власної поштової скриньки або засобами Web-техноло­гій.

У поштового клієнта є ряд переваг:

• можливість одночасної праці з кількома адресами електронної пошти у разі їх наявності;
• інформація про листування зберігається на комп’ютері користувача і застрахована від збоїв бази даних на web-сервері, що призводять до зникнення листів з поштової скриньки;
• для читання або написання листа не обов’язково перебувати в      онлайні.

Недолік поштового клієнта – доступність пошти лише з того комп’ютера, на якому він встановлений.

Базові функції поштових клієнтів – фільтрація повідомлень,   підтримка HTML, маркування повідомлень, використання віртуальних папок, застосування шаблонів вітань і підписів, застосування шаблонів повідомлень, використання швидких шаблонів (для введення часто вживаних фраз), автоматичне резервування поштових баз, синхронізація з PDA та ін.

Сучасні поштові клієнти пропонують своїм користувачам багато додаткових функції, наприклад, зручні поштові книги, планувальники, автовідповідачі і т. п. Деякі подібні функції є й у web-сервісів, але там їх не настільки зручно налаштовувати.

Для передавання поштового листа потрібно:

• встановити зв’язок з поштовим сервером;
• передати повідомлення;
• завершити з’єднання.

Сеанс зв’язку з поштовим сервером розбито на три етапи: автори­зація, транзакція й оновлення. Авторизація користувача відбувається при з’єднанні з поштовим сервером, для чого може використовуватися будь-який поштовий клієнт, що підтримує роботу з протоколом POP3. На етапі транзакції клієнт запитує у сервера виконання необхідних дій, наприклад отримання інформації про кількість повідомлень, здобуття самих повідом­лень або їх видалення. Процес оновлення призначений для виконання запиту клієнта. Після закінчення оновлення сеанс зв’язку завершується до надходження наступного запиту на з’єднання [32].

При проходженні етапу авторизації може використовуватися будь-який з існуючих протоколів шифрування, наприклад SSL або TLS, що робить процес отримання електронної кореспонденції більш захищеним.

Протокол POP3 дозволяє лише отримувати електронні повідом­лення, а для їх відправлення використовується інший протокол, зокрема, найчастіше застосовується SMTP, або його вдосконалена версія – ESMTP (Extended SMTP). Як і POP3, протокол SMTP працює на прикладному рівні, тому йому необхідні послуги транспортного протоколу, яким слугує протокол TCP [32].

Найбільш поширеними поштовими клієнтами, що заслужили визнан­ня користувачів, є: Microsoft Outlook, The Bat!, Mozilla Thunderbird та Opera Mail. Існує ще багато поштових клієнтів, серед них: Internet Mail, Eudora, IncrediMail, Pegasus Mail, Foxmail, KMail, Becky!, PocoMail, Evolution та ін.

Поштовий клієнт Microsoft Outlook 2010 входить до пакета програм Microsoft Office 2010 та до базового комплекту операційної системи Windows 7 (рис. 3.19). Окремого установлення на комп’ютер він не потребує. Має зручний інтерфейс і відрізняється широкими можливостями роботи з текстом, відразу з кількома поштовими скриньками, а також фільтрування повідомлень ще до їх завантаження із сервера. Запустити програму можна за допомогою ярлика на робочому столі або панелі задач, а якщо ярлик не створено, то її можна запустити і через головне меню. Зазвичай при першому запуску програми може відкритися віконце, щоб зробити Outlook Express поштовою програмою за замовчуванням. Якщо це основна програма для роботи з електронною поштою, слід натиснути кнопку Да. Якщо використовується інша програма як основна поштова програма – натиснути кнопку Нет [62].

У програмі Microsoft Outlook 2010 можна проводити і викори­сто­вувати результати маркетингових досліджень, створювати складні поштові розсилки, зроблені за допомогою програм Microsoft Office Publisher і Word.

Недоліками Microsoft Outlook є таке:

• для нормальної роботи потрібна антивірусна програма;
• платний поштовий клієнт.

 

Рисунок 3.19 – Скриншот поштового клієнта Microsoft Outlook 2010

 

Створений в Молдові поштовий клієнт The Bat! 4.2.23 призначений для роботи з Windows 7 (рис. 3.20). Він не такий простий в освоєнні, як програми Microsoft, але має ряд переваг. По-перше, він не такий вразливий для вірусів. По-друге, так само як в Microsoft Outlook, є можливість відсіювання непотрібних повідомлень до початку їх скачування. По-третє, його можна безкоштовно використовувати протягом 30 днів, щоб зрозу­міти, наскільки він буде зручним для користувача. Цей клієнт підтримує необмежену кількість поштових скриньок та має гнучку систему фільтрації вхідних повідомлень, потужний і зручний планувальник. Версія Professional підтримує орфографічну перевірку текста, що вводиться,  кількома мовами і шифрування листів. Можливе створення резервної копії скриньки та всіх налаштувань програми [62].

Mozilla Thunderbird 3.1.7 – це безкоштовна програма, яка може працювати в різних операційних системах, в тому числі Windows, Linux, BSD і Mac OS X (рис. 3.21). Mozilla Thunderbird досить проста в освоєнні, має систему «анти-спам», один із кращих вбудованих HTML-редакторів і відрізняється високою безпекою. Має можливість змінювати оформлення та гнучко управляти обліковими записами.

 

Рисунок 3.20 – Скриншот поштового клієнта The Bat! 4.2.23

 

Крім того, для Mozilla Thunderbird існує велика кількість різнома­нітних розширень, що збільшують її можливості.

Серед недоліків даного поштового клієнта слід відзначити можливі збої при роботі на повільних Internet-каналах.

 

Рисунок 3.21 – Скриншот поштового клієнта Mozilla Thunderbird 3.1.7

Поштовий клієнт Opera Mail добре підходить для тих, хто вже працював із браузером Opera, але непідготовленому користувачеві він може здатися важким в освоєнні.

Основні переваги Opera Mail – дуже висока швидкість роботи, фільтрації пошти, високий рівень безпеки і зручна адресна книга. Це програма, що підтримує не лише Windows, але й BSD, Mac OS X, Unix-системи.

Основним недоліком Opera Mail є відсутність HTML-редактора.

Поштова програма KMail проста в освоєнні, особливо якщо в користувача вже є досвід роботи з робочим середовищем KDE. Вона дозволяє імпортувати поштові бази інших клієнтів, у тому числі Outlook Express, Mozilla Thunderbird, Opera Mail, The Bat і т. п.   KMail відома своєю безпекою, високою швидкістю роботи, зручною панеллю орфографії, можливістю управління за допомогою гарячих клавіш і фільтрації пошти ще до її завантаження із сервера.

Недоліками KMail є нестабільна робота, а також неможливість відразу під час написання листа перевіряти орфографію в режимі HTML.

Інший популярний спосіб роботи з поштою не передбачає вико­ри­стання спеціальної поштової програми – достатньо звичайного браузера. Досить зайти на поштову сторінку, щоб відправляти й одержувати листи. Для цього можна скористатися безкоштовними серверами електронної пошти, яких дуже багато: gmail.com (рис. 3.22), meta.ua, ukr.net, ukrpost.net, ua.fm, mail.online.ua, i.ua, mail.ru, pochta.ru, rambler.ru, hotmail.com і т. п.

 

 

Рисунок 3.22 – Скриншот безкоштовного поштового сервера Gmail

 

Деякі програми, які входили до складу Windows Vista та Windows XP, не включено до Windows 7. Можна інсталювати подібні програми від інших виробників або скористатися Основами Windows Live – комплектом безкоштовних програм, які можна завантажити й інсталювати на комп’ютер під управлінням Windows 7 [63].

Основи Windows Live – набір програм, який дозволяє управляти май­же всіма видами діяльності в Internetі.

Windows Live також містить web-служби, розроблені для забезпе­чен­ня спілкування та доступу до даних з будь-якого місця. До них належать Hotmail, що дозволяє одночасно працювати з електронною поштою, кален­дарем і контактами, і служба SkyDrive, яка надає можливості для збері­гання документів та особистих фотографій, а також обміну ними [63].

 

 

3.11 Комунікаційні  сервіси. Програми онлайн-спілкування. ICQ

 

Комунікаційні сервіси Internet прийнято поділяти на системи індиві­ду­альних комунікацій і системи колективних комунікацій (табл. 3.8) [6].

 

  Таблиця 3.8 – Класифікація комунікаційних сервісів Internet

	Індивідуальні комунікації	Колективні комунікації
Інтерактивні системи (real-time)	Talk	IRC
Системи відкладеного перегляду	E-mail	Usenet, BBS

 

Talk – програма інформаційного обміну, що реалізовує принцип теле­фону. Є стандартною утилітою Unix-систем для текстового спілкування між двома користувачами мережі [6].

IRC – Internet Relay Chat. Розроблений фінським програмістом Яркко Ойкаріненом із метою розширення можливостей програми Talk. Сервіс побудований на взаємодії серверів із клієнтами [6]. Сервери IRC, що призначені для передавання повідомлень від користу­ва­ча до користувача, утворюють замкнене кільце. Дотепер діють три головні серверні кільця –  EFnet, UNDERnet і DALnet, не пов’язані між собою. Найбільшим із цих кілець є EFnet (об’єднує понад 100 серверів у різних країнах світу). Користувачам різних провайдерів дозволено доступ лише до певних IRC-серверів. Серед програм-клієнтів для з’єднання з IRC-сервером можна назвати: mIRC, PIRCH, vIRC 96, а також Microsoft Chat в Internet Explorer. Після успішного підключення до IRC слід зайти на який-небудь канал і приєднатися до бесіди. Можна створити власний канал [6].

Послуга Usenet –  найвідоміша система телеконференцій; підтримує більше 8000 телеконференцій різноманітної тематики. Призначена насам­перед для передавання простих текстових повідомлень, що виводяться на екран. Для передавання файлів необхідно спершу перетворити двійкові дані на текстовий формат і навпаки програмами UUEncode чи UUDecode. Можна декодувати і за допомогою програми WinCode. Існують також інші програми кодування, зокрема Macintosh BINHEX [6].

Більшість сучасних програм роботи з телеконференціями дозво­ля­ють проводити пошук телеконференцій за заданою як ключове слово частиною імені. Система імен телеконференцій будується за ієрархічним принципом. Ім’я телеконференції складається з кількох частин, кожна з яких несе певну інформацію про тематику. Перший рівень в імені – основний ідентифікатор, що визначає належність конференції до якоїсь категорії (табл. 3.9) [6].

 

Таблиця 3.9 –  Перший рівень в імені телеконференцій

Перший рівень в імені телеконференції	Інформація про тематику телеконференції
biz	бізнес
сomp	комп’ютери
news	новини загального характеру
rec	розваги (хобі та мистецтво)
sci	наука
soc	соціальні теми
talk	з орієнтацією на дискусію
misk	теми поза вищевказаними категоріями
alt	альтернативні

 

За основним ідентифікатором телеконференції йде ідентифікатор другого рівня, який визначає деяку, досить широку, тематичну ділянку. Третій рівень зазвичай вводиться, коли телеконференція отримує занадто багато повідомлень, що стосуються різноманітних конкретних тем цієї те­матичної ділянки. У кожної телеконференції може бути лише одне ім’я – після основного ідентифікатора або складатися з досить великої кількості частин, хоч останнє зустрічається рідко і переважно серед категорій comp, sci [6].

Для роботи з телеконференціями використовують спеціальні програ­ми читання телеконференцій (news reader), які дозволяють вибрати теле­конференцію і переглянути її зміст. Більшість із цих програм належать до категорії вільно розповсюджуваних програмних продуктів та існують для всіх операційних систем [6].

Програми для спілкування в Internet поділяються в основному на ті, в яких обмін повідомленнями відбувається в режимі реального часу (Instant Messaging) і ті, де для цього використовується окремий сервер для зберігання повідомлень (e-mail). На сьогоднішній день межа між двома типами цих програм стає все більш непомітною [64].

Програми миттєвого обміну повідомленнями – програми для обміну повідомленнями через Internet в реальному часі, програми он-лайн спілкування. Передаватися можуть текстові повідомлення, звукові сиг­на­ли, картинки, відео. Також такі програми можуть застосовуватися для організації телеконференцій [64].

Для обміну повідомленнями в реальному часі необхідна клієнтська програма. Більшість програм дозволяють бачити, чи підключені в даний момент абоненти, занесені до списку контактів. У сучасних програмах повідомлення з’являються на моніторі співбесідника тільки після закінчення редагування і відправлення (табл. 3.10) [64].

 

          Таблиця 3.10 – Сучасні програми онлайн-спілкування

Програма	Функції
Miranda IM	Швидкий багатопротокольний менеджер миттєвих повідомлень з відкритим кодом.
Skype	Безкоштовна програма, що дозволяє робити телефонні дзвінки прямо з комп’ютера.
QIP 2010	Нова версія популярного Internet-месенджера, наступник QIP 2005 і QIP Infium.
Mail.ru Агент	Internet-пейджер поштової служби Mail.ru з багатьма можливостями.
Thunderbird	Безкоштовний поштовий клієнт, що має багато корисних та зручних особливостей.
ICQ	Програма для спілкування в режимі реального часу через Internet.
QIP Infium	Безкоштовний багатопротокольний клієнт для передавання миттєвих повідомлень.
QIP 2005	Безкоштовний клієнт для передавання миттєвих повідомлень, альтернатива програмі ICQ.
Pidgin	Internet-пейджер, що дозволяє спілкуватися у більшості мереж обміну повідомленнями.
Windows Live Messenger	Програма обміну миттєвими повідомленнями, що надає багато можливостей.
SeaMonkey	web-браузер, HTML-редактор, агрегатор RSS, поштова програма і IRC-клієнт в одному пакеті.
AOL Instant Messenger (AIM)	Безкоштовна програма для обміну миттєвими повідомленнями з сім’єю та друзями.
ooVoo	Програма для організації високоякісної відео­кон­ференції в Internet.

 

Протокол ICQ ("I seek you") забезпечує обмін повідомленнями в режимах клієнт-сервер і клієнт-клієнт. Ідея даного протоколу належить ізраїльтянам Я. Голдфінгер,  А. Ванди, С. Візігеру і А. Аміру, які в 1996 році створили компанію Mirabilis для надання клієнтам нового виду обміну повідомленнями. Протокол ICQ конкурував із кількома іншими схожими рішеннями і переміг.

Даний протокол дозволяє користувачам Internet легко знаходити один одного і легко спілкуватися. Для спілкування засобами електронної пошти потрібно знати поштову адресу партнера. У ICQ передбачена мож­ливість обміну повідомленнями більш ніж з одним партнером (кожному з учасників на екрані виділяється індивідуальне вікно). Для транспортування даних можуть використовуватися протоколи UDP (версії 1-5) або TCP (версії вище 6) [65].

Кожен користувач ICQ має cписок людей, з якими він хоче спілку­ва­тися. Цей список може збільшуватися. Для кожного користувача з кон­так­тного списку відображається його статус. Протокол ICQ дозволяє пере­да­вати не лише повідомлення, але й файли [65].

Остання версія ICQ 7.4 взаємодіє з web-камерою (рис. 3.23). Удос­ко­налено процедури пошуку друзів.

Після винаходу технології GPRS ICQ стали користуватися на мобільних телефонах. Для цього можна використовувати клієнт Jimm 2010.

 

Рисунок 3.23 – Скриншот ICQ 7.4

 

 

3.12 FTP-сервіс

 

Сервіс FTP – це один із найстаріших сервісів Internet, але він є поширеним і сьогодні. FTP розшифровується як File Transfer Protocol – протокол передавання файлів, але при цьому мається на увазі не просто протокол, але саме сервіс – доступ до файлів у файлових архівах, до гігантських обсягів інформації в Internet.

FTP-сайт – це комп’ютер в мережі Internet, на якому ведеться файловий архів. Наприклад, ftp://ftp.simtel.net/pub/simtelnet/.

FTP-сервер – це програма, що працює на FTP-сайті і забезпечує ведення архіву та оброблення запитів до архіву. Кожен сервер має свій опис команд, який можна отримати за допомогою команди help. Файли на серверах зберiгаються в архiвах у каталозi pub.

Перелік основних команд для роботи з FTP-серверами наведено в табл. 3.11 [6].

FTP-клієнт – це програма, що використовується для доступу до FTP-сайтів та роботи з файлами.

FTP містить в собі дуже великий обсяг інформації. Щоб шукати потрібну інформацію та орієнтуватися в ній, були створені бази даних за вмістом FTP-серверів – Аrchie. Archie шукає інформацію на основі імені файлу. Сервери Archie знаходяться, наприклад в Німеччині (archie.th- darmstadt.de),  Японії (archie.wide.ad.jp),  Швейцарії, Великобританія, США (archie.ans.net) та ін. [66].  

 

         Таблиця 3.11 – Команди для роботи з FTP-серверами

Команда	Функції
ftp <servername.com>	Встановлення зв’язку із сервером. Після отри­мання запрошення від програми FTP користувач може використати інші команди.
Get або recv	Завантаження вказаного файлу на свій комп’ютер.
Put або s	Завантаження вказаного файлу зі свого комп’ютера на ftp-сервер.
Type	Встановлення режиму пересилки файла.
Close або bye	Закінчення сеансу роботи.
Open	Ініціювання іншого з’єднання.
Quit	Завершення роботи.
help або ?	Допомога по командам ftp.
pwd	Визначення поточного каталогу на віддаленому комп’ютері.
ls	Перегляд стислого списоку файлiв i пiдкаталогiв.
dir	Перегляд детального списоку файлiв i пiдка­та­ло­гiв.
mkdir	Створення каталогу на вiддаленiй машинi.
cd	Перехід в iнший каталог на вiддаленому комп’ю­терi.

Більшість FTP-серверів регулярно автоматично генерують каталог свого вмісту і розміщують його в верхній каталог. FTP-сервери належать переважно некомерційним організаціям типу університетів і містять різноманітне програмне забезпечення, яке належить до розряду freeware або shareware. Ці організації зазвичай не перевіряють і не обме­жують прав доступу. Для входу в систему можна використати ім’я ANONYMOUS або авторизуватися, тобто ввести своє ім’я та пароль. Пароль буде відсутнім або відповідатиме адресі e-mail в Internet [6, 66].

Існує спеціальний файл, в якому містяться користувачі, яким обслу­го­вування за протоколом FTP заборонено.

Для того, щоб перервати передавання файлів, використовується ко­манда Ctrl-C. Щоб перервати з’єднання з вiддаленим комп’ютером вико­ристо­вується команда Ctrl-D.

Програми-клієнти для доступу до FTP-сервера – FileZilla, TurboFTP, Interarchy, RaidenFTPD, SmartFTP, EF Commander, CuteFTP Pro, Glub Tech Secure FTP, ALFTP, FTP Now, WS_FTP Pro, 32bit FTP, FastTrack FTP, WebDrive, 3D-FTP, BulletProof FTP, FTP Voyager, а також браузери.

FileZilla 3.3.5.1 – безкоштовний FTP-клієнт з відкритим                          кодом (рис. 3.24).

 

Рисунок 3.24 – Скриншот FileZilla 3.3.5.1

FileZilla підтримує відновлення перерваних завантажень (якщо така можливість передбачена на сервері), має менеджер сайтів, підтримує перенесення файлів і складання черги завантаження. Програма дозволяє встановити час тайм-ауту, підтримує безпечні з’єднання, аутентифікацію і шифрування даних.

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

1. Що таке електронна пошта ?
2. Коли з’явилися перші поштові програми ?
3. Що таке поштова скринька ?
4. Чи можна отримати послуги інших мережевих сервісів засобами електронної пошти ?
5. Що таке SMPT ?
6. Які протоколи використовуються для роботи з E-mail ?
7. Як можна передати  поштове повідомлення ?
8. Які поштові повідомлення можна передавати засобами E-mail ?
9. Що таке поштовий клієнт ?
10. Стисло опишіть Microsoft Outlook 2010.
11. Охарактеризуйте The Bat! 4.2.23.
12. Дайте означення поняттю Mozilla Thunderbird 3.1.7.
13. Які є поширені поштові клієнти ?
14. Які є відомі безкоштовні сервери електронної пошти ?
15. Як поділяють комунікаційні сервіси Internet ?
16. Що таке IRC ?
17. Яка найвідоміша система телеконференцій ?
18. Як побудована система імен телеконференцій ?
19. Які є поширені програми миттєвого обміну повідомленнями ?
20. Дайте означення ICQ 7.4.
21. Що дозволяє сервіс FTP ?
22. Що таке FTP-сайт ?
23. Поясніть концепцію FTP-сервера.
24. Що таке FTP-клієнт ?
25. Які є програми-клієнти для доступу до FTP-сервера ?

 

 

ТЕСТИ

 

1. Електронна пошта – це:

1. засіб комунікацій, що забезпечує передавання та прийом електронних повідомлень;
2. електронний текст;
3. програмний продукт;
4. програма, що дозволяє користувачу створювати і відправляти повідомлення.

 

2. Що можна надсилати через E-mail ?

         1) текст;

         2) аудіо;

         3) відео;

         4) фотографії.

 

3. Протоколи для роботи електронної пошти в Internet є такими:

1. РРР;
2. SMTP;
3. IP;
4. IMAP4.

 

4. Знак «@» вперше було застосовано до електронної пошти:

1. у 60-х рр. XX ст.;
2. у 70-х рр. XX ст.;
3. у 80-х рр. XX ст.;
4. у 90-х рр. XX ст.

 

5. Система адрес поштової служби складається з:

1. ідентифікатора користувача;
2. доменної адреси машини;
3. ідентифікатора користувача та доменної адреси машини;
4. жодної правильної відповіді.

 

6. Передати поштове повідомлення можна:

1. за допомогою поштового клієнта;
2. за допомогою методу доступу до мережі;
3. засобами на основі web-технологій;
4. за допомогою служби DNS.

 

7. Недоліки поштового клієнта є такими:

1. для читання або написання листа не обов’язково перебувати в  онлайні;
2. доступність пошти лише з однієї машини;
3. можливість одночасної роботи з кількома e-mail адресами;
4. можливість збоїв при роботі.

 

8. Mozilla Thunderbird – це:

1. комп’ютерна гра;
2. антивірусна програма;
3. поштова програма;
4. система кодування.

 

9. Найбільш поширеними поштовими клієнтами є:

1. Internet Explorer;
2. Microsoft Outlook;
3. POP3;
4. The Bat!.

 

10. Microsoft Outlook 2010:

1. входить до базового комплекту операційної системи Windows 7;
2. входить до базового комплекту операційної системи UNIX;
3. входить до базового комплекту операційної системи DOS;
4. Підтримується Windows 7, UNIX та DOS.

 

11. Сервери електронної пошти є такими:

         1) vntu.edu.ua;

         2) wikipedia.org;

         3) gmail.com;

         4) microsoft.com.

 

12. Комунікаційні сервіси Internet прийнято поділяти на:

         1) колективні;

         2) індивідуальні;

         3) текстові;

         4) графічні.

 

13. IRC – це:

         1) телефонна служба;

         2) Чат в Internet;

         3) web-служба;

         4) HTML-редактор.

 

14. Сучасні програми онлайн-спілкування – це:     

1. QIP 2010;
2. E-mail;
3. Usenet.
4. ICQ.

 

15. Перша версія ICQ вийшла:         

1. у 60-х рр. XX ст.
2. у 70-х рр. XX ст.
3. у 80-х рр. XX ст.
4. у 90-х рр. XX ст.

 

16. Сервіс ftp забезпечує:

          1) обмін повідомленнями в реальному часі;

          2) передавання простих текстових повідомлень;

          3) доступ до файлів у файлових архівах;

          4) принцип роботи телефону.

 

17. Програма, що використовується для доступу до FTP-сайтів та роботи з файлами ?

          1) FTP-клієнт;

2) FTP-сервер;

          3) FTP-сайт;

4) ICQ.

 

18. Що таке Archie ?

          1) FTP-клієнт;

2) бази даних щодо вмісту FTP-серверів;

          3) поштовий протокол;

4) поштовий клієнт.    

 

19. Поширений безкоштовний FTP-клієнт із відкритим кодом ­– це:

         1) Outlook Express;

         2) Adobe Dreamweaver;

         3) Skype;

          4) FileZilla.

 

20. Які є основні команди для роботи з FTP-серверами ?

         1) open;

         2) сongradulate;

         3) help;

         4) good bye.

 

 

3.13 Відкрите програмне забезпечення. Комерційні програмні продукти

 

Для взаємодії із сучасними комп’ютерними мережами та телекомуні­каціями використовується програмне забезпечення.

Програмне забезпечення (ПЗ) – це сукупність програм і відповідної документації, необхідної для  їх використання.

Розрізняють такі види програмного забезпечення [68-72]:

• відкрите програмне забезпечення (open source);
• вільне (безкоштовне) програмне забезпечення (free software)
• комерційні програми (сommercial software);
• умовно безкоштовне програмне забезпечення (shareware);
• програми в суспільному надбанні;
• власницьке програмне забезпечення (proprietary software);
• програми з copyleft;
• вільні програми без copyleft;
• програми GNU;
• напіввільні програми;
• закриті програми та ін.

Відкрите програмне забезпечення – ПЗ, у якого вихідний код створюваних програм відкритий і загальнодоступний для перегляду та зміни (рис. 3.25). Це дозволяє всім бажаючим використовувати вже створений код для власних розробок і брати участь у колективній роботі над програмою [70].

 

Рисунок 3.25 – Емблема відкритого ПЗ

 

Безкоштовність ПЗ – це право користувача, але не обов’язок виробника, "відкрита" ліцензія не потребує, щоб ПЗ завжди надавалося безкоштовно. При цьому слід зауважити, що багато успішних проектів "відкритого" ПЗ є безкоштовними [70].

Термін "відкрите ПЗ" увели у 1998 р. Ерік Реймонд і Брюс Перенс, щоб чітко відрізняти відкрите ПЗ від вільного ПЗ. Більшість відкритих програм є одночасно "вільними" і навпаки, бо означення відкритого і вільного ПЗ близькі. Відмінність між рухами відкритого ПЗ і вільного ПЗ полягає у пріоритетах. Прихильники відкритого ПЗ роблять наголос на ефективність відкритих вихідних кодів як методу розроблення. Прихиль­ники вільного ПЗ виходять з ідеологічних міркувань, і вважають, що саме права на розповсюдження, модифікацію і вивчення програм є головною перевагою вільного ПЗ. Означення складається з десяти вимог до ліцензій[1] на відкрите ПЗ [70].

 1. Вільне розповсюдження. Це означає, що ліцензія не повинна створювати обмежень на продаж і поширення ПЗ.

2. Доступні вихідні тексти. Навіть якщо ПЗ не постачається з вихідними текстами, ці тексти повинні бути легкодоступні.

3. Можливість модифікації. Проста можливість читати вихідні текс­ти не дозволяє експериментувати з ними і випускати модифікації. Відкрита ліцензія повинна вирішувати не тільки читання коду, але і модифікацію, використання частин коду в інших проектах і т. п. 

4. Вільне поширення. Навіть у випадку недоторканності авторського вихідного текста, похідні програми та їх вихідні тексти повинні вільно поширюватися. Вільні ліцензії можуть залишати за автором якісь права – наприклад, похідна програма зобов’язана мати інше ім’я або версію чи вона повинна складатися з авторських вихідних текстів. Проте автор повинен дозволяти розповсюджувати вихідні тексти похідної програми в тому чи іншому вигляді.

5. Відсутність дискримінації проти людей і груп людей. Деякі країни, наприклад, США, мають деякі обмеження на експорт ПЗ. Вільна ліцензія може нагадувати, що такі правила є, але не може висувати свої.

6. Відсутність дискримінації за метою застосування. Вільна лі­цен­зія повинна визначати всі види діяльності, включаючи генетичні та ядерні дослідження, комерційне застосування і т. п. Комерційні користувачі можуть використовувати відкрите ПЗ.

7. Відсутність додаткових угод. Права відкритого ПЗ повинні бути застосовувані до всіх користувачів програми без укладання додаткових угод, наприклад, угоди про нерозголошення.

8. Ліцензія не повинна бути прив’язана до конкретного продукту. Права на програмний код не повинні залежати від того, чи є програма частиною якогось продукту.

9. Ліцензія не повинна обмежувати інше програмне забезпечення. За винятком банальної несумісності, користувач має право обирати, чим користуватися. Наприклад, не можна вимагати, щоб інші програми, що постачаються разом з даною, також були відкритими.

10. Ліцензія повинна бути технологічно нейтральною. Тобто, ліцензія не повинна потребувати що-небудь від інтерфейсу або технологій, застосовуваних у похідній програмі [70].

Відкритий код ПЗ означає, що він доступний для ознайомлення і модифікації, а ліцензії описують, що можна робити з цим кодом. Ці обме­ження стосуються переважно комерційних розробників програмних про­дук­тів і електронного устаткування [70].

Відкрите ПЗ має поширюватися під однією з нижченаведених ліцензій.

GNU GPL (GNU General Public License) – одна з найбільш поши­рених open source-ліцензій (рис. 3.26). Під цією ліцензією поширюються ядро Linux, MySQL, Asterisk, MovableType, MODx, WordPress, Joomla, Drupal, osCommerce та ін. За різними даними, у світі до 70 % open source-ПЗ випускається під GPL [71].

 

Рисунок 3.26 – Талісман GNU

 

Основна мета GPL – захистити відкритість вільного і розробників від того, що їх напрацювання будуть використані творцями закритого ПЗ у своїх продуктах. Основна умова GPL: продукт, що використовує код, захищений цією ліцензією, повинен поширюватися також під GPL і його вихідний код повинен бути доступним одержувачу такого продукту, який може робити з цим кодом все що завгодно в межах GPL. Тобто, якщо ви створюєте проект на основі коду, захищеного GPL, ви зобов’язані поширювати свій продукт під GPL. Поширення в даному випадку не означає тільки лише дистрибуцію кінцевого продукту. Під цей термін підпадає також і передавання продукту замовнику вихідних кодів ПЗ. Єдина ситуація, в якій вимоги GPL не є обов’язковими, – відсутність факту розповсюдження як такого. Тобто модифікований продуктможна використовувати виключно в особистих цілях [71].

GNU LGPL (GNU Lesser General Public License) відрізняється від GPL тим, що дозволяє використовувати продукти LGPL в проектах, які розповсюджуються під іншими ліцензіями. Тобто умови, подібні до GPL, поширюються тільки на ту частину похідного продукту, яка запозичена з продукту, захищеного LGPL. Найбільш відомий продукт, що випускається під LGPL, – OpenOffice.org [71].

BSD (Berkeley Software Distribution) – це дуже коротка ліцензія. Від розробників, які використовують ПЗ, що розповсюджується під ліцензією BSD, потрібно лише вказувати в документації, що в продукті використо­вуються розробки творців оригінального програмного забезпечення і забороняється використовувати імена (або назви) творців цього ПЗ в рекламних цілях без їх письмової згоди. Також необхідно включати стандартний текст про обмеження відповідальності розробників за наслід­ки використання даного ПЗ. Найвідомішою компанією, яка використовує переваги ліцензії BSD, є компанія Apple [71].

MIT (Massachusetts Institute of Technology) – ПЗ, ліцензоване MIT, можна використовувати в закритих продуктах. Єдиною істотною відмінністю від BSD є відсутність пункту, що забороняє використовувати назву продукту та імена творців у рекламних цілях. X Window System (X11), Ruby on Rails – найбільш відомі проекти, поширювані під MIT [71].

Заснована в 1984 році організація X/Open своїм основним заданням ставила погодження та затвердження стандартів для різних версій UNIX.

X/Open об’єднала свої зусилля з Open Software Foundation, ство­рив­ши The Open Group, яка до цього часу працює над ідеологією відкритого програмного забезпечення. Open Group активно працює (разом з IEEE, ISO і IEC) над останніми стандартами операційних систем [69].

Комерційні програмні продукти (commercial software) – це про­грам­не забезпечення, що створено з метою отримання прибутку від його реалізації [68]. На відміну від GPL, ліцензії комерційного ПЗ зазвичай прагнуть обмежити права користувача.

Найбільш важливою особливістю комерційний програмних про­дук­тів є підтримка великих компаній, прямо зацікавлених у поширенні свого ПЗ. Для продуктів, що розповсюджуються на комерційній основі, діють зазвичай безкоштовні служби підтримки, покликані збільшити рівень довіри у клієнтів і потенційних покупців [68].

Оскільки основним рушійним фактором створення комерційного ПЗ є одержання прибутку, то комерційні програмні продукти першими заповнюють ринок і пропонують варіанти вирішення завдань відразу із їх виникненням в будь-якому секторі ринку [68].

Окремий вид комерційних програм, коли робота з їх написання оплачується безпосередньо замовником. Такі програми найчастіше позбав­лені всіх переваг комерційних продуктів, тому що мають обмежений бюджет, але більш адаптовані до вимог замовника, ніж аналоги [68].

Shareware – це програмне забезпечення, що постачається з дозволом на поширення копій, але кожен, хто продовжує використовувати копію, зобов’язаний заплатити за ліцензію. Іноді незареєстрована програма через деякий час (наприклад, 30 днів) припиняє запускатися. Іноді стає недоступною частина функцій. Іноді функціональність залишається в повному обсязі, але користувачеві раз у раз показується нагадування про те, що він користується незареєстрованою версією [72].

Програми з copyleft – це вільне програмне забезпечення, умови розповсюдження якого не дозволяють додавати додаткові обмеження при повторному поширенні або зміні цього ПЗ. Це означає, що кожна копія програми, навіть якщо вона була змінена, повинна бути вільною [72].

Вільні програми – це програми, які кожен отримує з дозволом на використання, копіювання та розповсюдження в незміненому вигляді або з модифікаціями, безкоштовно або за гроші [72].

Вільні програми без copyleft постачаються автором з дозволом на повторне поширення і зміну, а також на додання додаткових                              обме­жень [72].

Напіввільні програми – це програмне забезпечення, яке постача­ється з дозволом для приватних осіб на використання, копіювання, поширення та зміну (включаючи розповсюдження модифікованих версій) в некомерційних цілях. Прикладом напіввільної програми служить PGP [72].

Закриті програми – це програмне забезпечення, використання, пов­тор­не розповсюдження чи зміна якого заборонені або потребують особ­ли­вого дозволу [72].

Якщо програма є суспільним надбанням, це означає, що автор відмовився від виключних майнових прав на неї. Це один із видів вільних програм без copyleft, і деякі копії або модифіковані версії можуть бути зовсім не вільними [72].

Власницьке програмне забезпечення є приватною власністю авторів або правовласників і не відповідає критеріям свободи ПЗ. Правовласник залишає за собою монополію на його використання, копіювання і модифікацію, повністю або в суттєвих моментах [72].

Зараз поширення набуває програмне забезпечення, що містить рекламу, наприклад ICQ, шпигунське програмне забезпечення, наприклад Keyloggers та ін.

 

 

3.14 Ресурси Internet для бізнесу

 

При веденні сучасного бізнесу підприємці все частіше використо­вують можливості глобальної мережі Internet, яка постійно вдоско­на­люється завдяки розвитку обчислювальної техніки та засобів  телекомуні­кацій. Інвестиції іноземних компаній у Internet вражають. Завдяки цьому створюються нові моделі ринкових відносин. Особливого поширення набу­ла купівля і продаж продуктів та послуг засобами Internet –  електронна комерція.

Будь-яка організація чи підприємство може створити свій web-сайт, розмістити його на web-сервері в Internet. При цьому можуть бути забезпечені:

- он-лайнове надання інформації про товари та послуги;

- он-лайнове оформлення замовлення і видача рахунка;

- он-лайнова оплата й оброблення транзакцій [6].

Поява принципово нових засобів фінансових розрахунків надала можливість зробити фінансові послуги доступними користувачам прямо з дому або з місця роботи. Сучасні інформаційні технології дозволили створити віртуальні магазини, банки, біржі – цілий світ електронної комерції, який доповнює економічну і соціальну інфраструктуру. У загальному випадку системи електронної комерції покликані виконувати не лише прості операції купівлі і продажу товару або послуги, вони по­винні стимулювати попит на продукцію і послуги, автоматизувати базовий перелік адміністративних функцій, логістики, маркетингу і т. п. Пород­жений технологіями Internet, ринок електронних послуг підко­ря­ється своїм законам, часто відмінним від принципів традиційної еко­номіки, тому необхідно враховувати появу нетрадиційних товарів, послуг і утворення нових, раніше не існуючих, сегментів ринку [14].

Використання передових технологій для організації роботи банку з клієнтами приносить істотні вигоди, оскільки не лише значно розширює спектр автоматизованих послуг, що надаються банком, а й стимулює зрос­тання кількості клієнтів банку. Таким прикладом в Україні може служити система електронних платежів Національного банку України                           (СЕП НБУ)  [14].

Крім безпосередніх переваг від застосування технологій електронної комерції, клієнти банків можуть отримати ряд додаткових послуг, які не можуть надати банки, що застосовують традиційний підхід до обслу­го­вування клієнтів. Наприклад, програмні агенти, платіжні системи на основі смарткарт, метамова XML та інші, дозволять створити нові, персо­ніфі­ковані комбінації фінансових і банківських послуг. Це стосується, пере­ду­сім, різного роду інформаційно-довідкової інформації, яка часто має до­поміжний характер, але здатна чинити істотний психологічний вплив, демонструючи клієнтам певний рівень відвертості і надаючи можливість робити самостійні висновки про фінансове положення і рівень ліквідності банку. Банк може надавати в розпорядження користувачів деяку інфор­мацію про стан основних економічних показників своєї діяльності. Ці дані, як і будь-яка інша інформація, що надається в електронному вигляді, легко піддаються декомпозиції, з якої на вимогу клієнтів можна формувати будь-які необхідні комбінації [14].

Багато банків надають послуги інформаційного Internet-банкінгу, а деякі навіть дозволяють клієнтам здійснювати активні операції через сайт банку в Internet. Першими такими системами Internet-банкінгу були система Міжнародного комерційного банку (Bank On-Line V3.0), що використовується в межах платіжної системи ICB-net (http://www.icbua. com/ interbanking/), а також система Приватбанку, яка складається з двох підсистем –  «PRIVAT-24» та «Internet-клієнт-банк», доступ до яких здійснюється через офіційний сайт Приватбанку (www.pbank.dp.ua) [6].

Internet значно змінив спосіб ведення бізнесу ріелтерів. Якщо раніше вони розміщували свої оголошення на телебаченні, в місцевих газетах, клеїли на стінах та довідкових дошках, то тепер всю інформацію можна розмістити на сайті та охопити більшу аудиторію за істотно менші         гроші (рис. 3.27).

 

 

Рисунок 3.27 – Приклад українського сайта з нерухомості

 

Є два підходи до створення сайта з нерухомості – створити сайт, орієнтований на конкретний район, місто, місцевість, і сайт більш широкого охоплення, наприклад, країни або Європи. На сайті можуть бути розділи з купівлі та продажу нерухомості, оренди, корисної інформації для покупців і продавців, поради щодо податків, зборів, кредитування. Інформація на сайті повинна оновлюватися вчасно [73].

На сьогоднішній день в Україні функціонує понад 1000 елект­ронних магазинів, неповний перелік яких: побутова техніка, комп’ютерна техніка, фототехніка, аудіо-відео, кліматичне устаткування, музичне обладнання, засоби зв’язку, транспорт, системи безпеки, косметика і парфумерія, медицина, меблі, будівництво та ремонт, дизайн та декор, товари для дому, товари для офісу, сад і город, товари для спорту, продукти, все для відпочинку, хобі та захоплення, супермаркети, одяг, взуття, футболки, біжутерія, сумки та гаманці, дитячі товари, дитячий одяг та взуття, дитячі іграшки, все для свята, диски, книги, годинники (рис. 3.28).

 

Рисунок 3.28 – Електронний магазин дитячих товарів

 

Існує два формати організації електронного магазину: перший –  продаж всіх товарів у себе на сайті і другий – переадресація на сайт вироб­ника. Сайт повинен мати приємний дизайн, мати звучний домен [73].

Велике значення має вітрина Internet-магазину. Її задання пред­ставити асортимент і розповісти про споживчі властивості товару. Усі товари повинні мати докладний, достовірний опис з характеристиками і якісними фотографіями. Крім того, на сайт необхідно додати більше інтерактиву, наприклад, функцію обговорення товарів у каталогах і пошуку  товару  за  ключовим  словом,  а також функцію підбору аналогів і

аксесуарів. Крім основних функцій варто додати такі сервіси, як авто­матичний розрахунок вартості доставки, сервіс підбору та порівняння товарів, сервіс формування бланків рахунків та квитанцій, які роблять придбання максимально зручним [73].

Багато речей в електронних магазинах можна придбати зручніше і дешевше. Ємність вітрин електронних магазинів практично необмежена. Можна здійснювати покупки не лише в українських, але й зарубіжних Internet-магазинах. Он-лайнова оплата за товари та послуги підтри­муєть­ся багатьма платіжними системами, серед яких:

• WebMoney;
• MasterCard Worldwide;
• eBay;
• Интернет. Деньги;
• Interplat;
• Portmone;
• Приват24;
• Plategka.com та ін.

В Україні також надаються електронні брокерські послуги, страхові послуги, послуги рекламних агентств.

Переваги Internet можна використовувати не лише для розширення можливостей традиційного бізнесу – електронної комерції, а й для створення нових організаційних форм бізнесу, наприклад, віртуальних офісів та віртуальних організацій. Такі організації можуть утворюватися за рахунок винесення в Internet взаємозв’язків підрозділів однієї компанії або ж можуть бути об’єднаннями кількох компаній, наприклад, мережі постачальників, мережі виробників, споживчі мережі, коаліції зі стандартів і технологічної кооперації. Об’єднання організацій в мережі дозволяє їм зібрати свої ресурси, потужності, розширити ринок [6].

Віртуальний офіс (Vіrtual offіce) – web-ресурс чи його частина, що дозволяє географічно роз’єднаним працівникам компанії організаційно взаємодіяти за допомогою єдиної системи обміну, збереження, оброблення і передавання інформації. Використання віртуальних офісів різко скорочує потребу у виробничих площах, дає можливість працівникам виконувати свої обов’язки в будь-який час доби і з будь-якої точки земної кулі. Єдина умова –  наявність доступу до Internet [6].

До основних можливостей віртуального офісу належать:

• робота з електронною поштою;
• управління файлами (розміщення результатів роботи та можливість отримання необхідної інформації);
• планування робіт (узгодження із співробітниками);
• спілкування зі співробітниками (режими chat, аудіоконферен-
  ції, відеоконференції) [74].

Для створення віртуальних офісів може використовуватися про­грамне і програмно-технічне забезпечення. Як спеціалізовані програмні продукти для створення віртуальних офісів виділяють: eRoom –www.documentum.com (рис. 3.29) , HotOffice – www.hotoffice.com, WebEx – www.webex.com, Hyperoffice www.hyperoffice.com та ін. [74].

 

Рисунок 3.29 – Спеціалізований програмний продукт EMC Documentum

для створення віртуальних офісів

 

Віртуальна організація –  це організація, яка існує і виконує свої функції лише на основі використання мережі Internet. На сьогодні існує кілька типів віртуальних організацій [6]:

- віртуальне підприємство (корпорація) – це організація, яка ство­рюється для виконання якої-небудь роботи чи реалізації певної потреби і об’єднує на тимчасовій основі за допомогою телекомунікаційних техно­логій ряд компаній для досягнення загальних цілей. При цьому вона існує як єдине ціле лише в мережі Internet – за рахунок комунікаційно-інфор­маційної структури. Координація дій компаній здійснюється центральним офісом, що володіє брендом. Як приклад віртуальних корпорацій можна навести Cisco;

- віртуальна установа (банк, біржа тощо) – постійно діючі організації, що надають свої послуги виключно засобами мережі Internet. Наприклад, віртуальний банк (Vіrtual bank) – це банк, що працює з клі­єн­тами лише через Internet і, на відміну від традиційних банків, не має мережі філій. Першим віртуальним банком вважається американський Securіty Fіrst Network Bank (www.sfnb.com), що відкрився 18 жовтня 1995 року. За перші півтора роки існування середній приріст капіталу банку становив 20 % за місяць, активи зросли до $40 млн., було відкрито більше ніж 10 тис. клієнтських рахунків. У Європі першим віртуальним банком був Advance Bank (www.advancebank.com), дочірня структура Дрезденської банківської групи (Німеччина) [6].

У США існує національний стандарт на розробку віртуальних промислових підприємств – National Industrial Information Infrastructure Protocols (NІIIP), розроблений сумісно рядом провідних компаній у сфері інформаційних технологій, серед яких IBM, Microsoft, Object Management Group та WorkFlow Management Coalition. На найви­щому рівні існує 4 технологічні вимоги для віртуальних промислових підприємств [74]:

• спільні комунікаційні протоколи;
• однорідна об’єктна технологія для взаємодії систем і додатків;
• загальна специфікація інформаційної моделі та обміну;
• сумісне управління інтегрованими процесами віртуальних під­приємств.

NІIIP визначає основним комунікаційним протоколом для вірту­аль­них підприємств Internet TCP/IP, завдяки його існуючим між­на­родним зв’язкам та технологічній зрілості. Основною об’єктною тех­но­логією визнається архітектура управління об’єктами OMA (Object Management Architecture). Основним стандартом, що забезпечує вимоги до інформаційної технології, є Sтandard for the Exchange of Product – STEP – міжнародний стандарт для обміну продуктами. Основними компонентами STEP є інформаційні моделі продукту та стандарти для сумісного використання інформації, визначеної моделями. NIIIP роз­ширив ці стандарти і включив до STEP нові протоколи, що дозволяють віртуальним підприємствам сумісно використовувати бази даних через мережу. Для визначення інформаційних моделей в STEP викори­сто­вується мова EXPRESS. Серед найбільш відомих проектів на основі NIIIP можна назвати: SPARS, SPARS SC, ISEC [74].

Відзначаючи перспективи розвитку і вдосконалення Internet-тех­нологій, слід виділити проблеми інформаційної безпеки (фішинг, гене­ра­тори карт, віртуальний «обмінник», заробіток за допомогою Internet, музична скринька, віруси, шпигунські і рекламні програми) й проблеми права. Для захисту від мережевих небезпек допомагають антивірусні програми, програми для видалення шпигунських і рекламних модулів, міжмережеві екрани (Firewall), центр безпеки Windows  та ін. [75].

Сьогодні Internet все більше надає комерційну і рекламну інфор­мацію. Internet стає наймасовішою технологією, а отже, і найперс­пек­тив­нішою з погляду інвестування і бізнесу. Internet впливає не лише на інформаційні процеси у сучасному суспільстві, а й на хід розвитку багатьох соціально-економічних процесів. Технології, що надаються мере­жею Internet, уже сьогодні стають базовими елементами нового інфор­маційного суспільства [14].

 

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

 

1. Що таке програмне забезпечення ?
2. Які розрізняють види ПЗ ?
3. Що таке відкрите ПЗ ?
4. Що таке ліцензія ?
5. Зазначте вимоги до ліцензій на відкрите ПЗ ?
6. Під якими ліцензіями має поширюватися відкрите ПЗ ?
7. Яка основна мета GPL ?
8. Які відомі програмні продукти поширюються під GPL ?
9. Яка відома компанія використовує ліцензію BSD ?
10. Яка мета створення комерційного ПЗ ?
11. Які програми називають закритими ?
12. Що означає, якщо програма в суспільному надбанні ?
13. Що таке напіввільні програми ?
14. Для чого потрібна електронна комерція ?
15. Наведіть приклади використання передових технологій для організації роботи банку.
16. Як ріелтери використовують Internet?
17. Які є відомі електронні магазини ?
18. Що можна купити в електронних магазинах ?
19. Наведіть переваги використання електронних магазинів.
20. Наведіть платіжні системи, що підтримують он-лайнову оплату за товари та послуги.
21. Які переваги надає об’єднання організацій в мережі ?
22. Що таке віртуальний офіс ?
23. Які основні можливості віртуального офісу ?
24. Що таке віртуальна організація ?
25. Які є типи віртуальних організацій ?

 

 

ТЕСТИ

 

1. Сукупність програм і відповідної документації, необхідної для  їх використання, – це:

1) протокол;

2) програмне забезпечення;

3) стандарт;

4) ліцензія.

 

2. Оберіть види програмного забезпечення:

         1) відкрите програмне забезпечення;

         2) закриті програми;

         3) безкоштовне програмне забезпечення;

         4) комерційні програми.

3. Відкрите програмне забезпечення – це:

1. ПЗ, у якого вихідний код створюваних програм відкритий і                 загальнодоступний для перегляду та зміни;
2. спеціальна форма договору між автором і користувачем програм­ного забезпечення;
3. ПЗ, що створене з метою отримання прибутку від його реалізації;
4. ПЗ, що постачається з дозволом на поширення копій, але кожен, хто продовжує використовувати копію, зобов’язаний заплатити за ліцензію.

 

4. Термін "відкрите ПЗ" ввели:

          1) у 60-х рр. XX ст.;

          2) у 70-х рр. XX ст.;

          3) у 80-х рр. XX ст.;

          4) у 90-х рр. XX ст.

 

5. Комерційні програми:

1. ПЗ, у якого вихідний код створюваних програм відкритий і                загальнодоступний для перегляду та зміни;
2. спеціальна форма договору між автором і користувачем програмного забезпечення;
3. ПЗ, що створено з метою отримання прибутку від його реалізації;
4. ПЗ, що постачається з дозволом на поширення копій, але кожен,                 хто продовжує використовувати копію, зобов’язаний заплатити за ліцензію.

 

6. Ліцензія – це:

          1) права на розповсюдження ПЗ;

          2) відсутність дискримінації проти людей;

         3) спеціальна форма договору між автором і користувачем ПЗ;

          4) права на модифікацію ПЗ.

 

7. Ліцензії відкритого ПЗ – це:

          1) GNU GPL;

          2) Royalty;

          3) Corel; 

          4) BSD.

 

8. Використовує переваги ліцензії BSD:

          1) X Window System;

          2) Apple;

          3) Linux;

          4) MySQL.

9. Використовує переваги ліцензії GNU GPL:

          1) X Window System;

          2) Apple;

          3) Linux;

          4) MySQL.

 

10. Використання, повторне розповсюдження чи зміна якого ПЗ заборо­нені або потребують особливого дозволу ?

         1) відкрите програмне забезпечення;

         2) закриті програми;

         3) безкоштовне програмне забезпечення;

         4) комерційні програми.

 

11. Вільне програмне забезпечення, умови розповсюдження якого не дозволяють додавати додаткові обмеження при повторному поширенні або зміну цього ПЗ – це:

         1) вільні програми;

         2) напіввільні програми;

         3) закриті програми;

         4) програми з copyleft.

 

12. ПЗ, яке постачається з дозволом для приватних осіб на використання, копіювання, поширення та зміну в некомерційних цілях, – це:

         1) вільні програми;

         2) напіввільні програми;

         3) закриті програми;

         4) програми з copyleft.

 

13. Програми, які кожен отримує з дозволом на використання, копіювання      та розповсюдження, в незміненому вигляді або з модифікаціями,  безкоштовно або за гроші, – це:

         1) вільні програми;

         2) напіввільні програми;

         3) закриті програми;

         4) програми з copyleft.

 

14. Купівля і продаж продуктів та послуг засобами Internet – це:     

          1) шпигунське ПЗ;

          2) електронна комерція;

          3) Web-сайт;

          4) власницьке ПЗ.

 

15. Оберіть он-лайнові платіжні системи:       

          1) ICQ;

          2) FTP;

          3) WebMoney;

          4) Skype.

 

16. Web-ресурс чи його частина, що дозволяє географічно роз’єднаним працівникам компанії організаційно взаємодіяти за допомогою єдиної системи обміну, збереження, оброблення і передавання інформації, – це:

          1) віртуальний офіс;

          2) віртуальне підприємство;

          3) віртуальна установа;

          4) віртуальний склад.

 

17. Організація, яка створюється для виконання якої-небудь роботи чи реалізації певної потреби і об’єднує на тимчасовій основі за допомогою телекомунікаційних технологій ряд компаній для досягнення загальних цілей – це:

1) віртуальний офіс;

          2) віртуальне підприємство;

          3) віртуальна установа;

          4) віртуальний склад.

 

18. Постійно діючі організації, що надають свої послуги виключно засобами мережі Internet – це:

          1) віртуальний офіс;

          2) віртуальне підприємство;

          3) віртуальна установа;

          4) віртуальний склад.

 

19. Стандартом на розроблення віртуальних промислових підприємств у США є:

         1) HotOffice;

         2) GNU GPL;

         3) PRIVAT;

          4) NІIIP.

 

20. Які  вимоги для віртуальних промислових підприємств на найвищому      рівні ? 

          1) базуватися лише на відкритому ПЗ;

2) використовувати спільні комунікаційні протоколи;

3) базуватися на загальній специфікації інформаційної моделі;

         4) використовувати антивірусні програми.

 

 

---

[1] Ліцензія – спеціальна форма договору між автором і користувачем програмного забезпечення

---