Одною з основних задач експлуатації котла є організація раціонального водного режиму, що забезпечує без накипну роботу поверхонь нагріву, попередження їх корозії і високу якість пари.
Сучасні парогенератори живляться сумішшю конденсату виробленої пари та хімочищеної води або дистиляту.
На конденсаційних районних електростанціях втрати конденсату складають 0,5…1%. На промислових ТЕЦ – 20…40%, а на виробничих котельнях – 70% і більше.
Поповнення втрат конденсату для парогенераторів низького та середнього тиску зазвичай проводять хімочищеною водою, а для прямотокових парогенераторів високого та надвисокого тиску – дистилятом.
Разом з живильною водою в парогенератор надходять різні мінеральні сполуки, в тому числі, солі кальція і магнія, окисли заліза, алюмінія, міді.
Накопичення таких речовин в процесі випаровування води, доходячи до рівноважного стану приводить до випадання їх на стінки поверхонь. В першу чергу насичуються солі жорсткості Са(НСО3)2, Мg(НСО3)2, СаСО3, МgСО3 тощо. Вони випадають із води у вигляді кристалів. Центрами кристалізації є жорсткуватості труби, раковини тощо. Ці речовини утворюють щільні, тверді відкладення – накип. Якщо відкладення відбуваються в об’ємі рідини, то утворюється шлам.
Накип і шлам мають низьку теплопровідність 0,1…0,2 (м·К)/Вт. Тому навіть тонкий шар накипу призводить до суттєвого погіршення теплообміну, відповідного підвищення температури стінки труби. В екранних трубах, кип’ятильних пучках і навіть в пароперегрівнику температура стінки можу перевищувати допустиму температуру. Тоді утворюється видутлина, а потім свищ.
Накип недопустимий і в області хвостових поверхонь, оскільки погіршення теплообміну приводить до збільшення температури відхідних газів і зниження ККД котла.
Солі заліза та амонію можуть утворювати нерозчинні солі і відкладатись на стінках.
Наявність окислів кремнію SiO2 призводить до утворення кремнієвої кислоти Н2SіО3. При тиску більшому 7 МПа ця кислота може розчинятись в парі і попадати з барабана через пароперегрівник в турбіну, де відкладається на лопатках.
Наявність органічних мастил та нафтопродуктів погіршує роботу поверхонь нагріву, утворюючи плівку.
Висока лужність призводить до спінювання води в барабані і виносу вологи в пароперегрівник і навіть на турбіну. Також може виникати лужна корозія.
Низька лужність (кислотність) викликає сильну корозію.
Розчинні гази О2 і СО2 викликають активну корозію.
В зв’язку із наведеними ускладненнями в роботі котла кількості домішок в воді нормуються (див. табл. 7.2).
Показник | для котлів із тиском | ||
до 14 бар | до 24 бар | до 40 бар | |
Живильна вода | |||
Зважені частинки, мг/л | 5 | 5 | не дозволяється |
Загальна жорсткість, мг-екв./л | 15 | 10 | 5 |
Вміст сполук Fe, мкг/л | - | 100 | 50 |
Вміст сполук Cu, мкг/л | - | - | 10 |
Вміст розчиненого кисню, мкг/л | 30 | 20 | 20 |
Показник РН (при 25oС) | 8,5…9,5 | ||
Вміст вільної вуглекислоти СО2, мкг/л | не дозволяється | ||
Вміст NO2, мкг/л | - | - | 20 |
Вміст масел, мг/л | 3 | 3 | 0,6 |
Пара | |||
Солевміст пари, мкг/кг | 1000 | 500 | 300 |
Вміст вільної вуглекислоти в парі, мкг/кг | 20 | 20 | 20 |
Вміст вільного аміаку | не дозволяється | ||
Котлова мода | |||
Солевміст води, мг/кг | 3000 | 3000 | 5000…7400 в залежності від виробника |