Інформатика – наука, яка вивчає структуру і загальні властивості інформації, а також питання, пов’язані із збиранням, обробкою, зберіганням, пошуком, передаванням і використанням інформації в різноманітних галузях людської діяльності. Інформатика не займається вивченням матеріальних об’єктів чи природних процесів, а озброює методами досліджень інші предметні галузі.
Своїм становленням як науки інформатика зобов’язана появі в середині двадцятого століття електронних обчислювальних машин (ЕОМ)– пристроїв, призначених для автоматичної обробки інформації, додаючи власні пpавила її опрацювання, свої закономіpності, обмеження та водночас нові можливості оpганізації. У цьому плані неможливо пеpеоцінити такі властивості інфоpмациї як доступність, своєчасність одержання, комеpційна цінність, надійність.
Сучасна інформатика є результатом бурхливого розвитку науки і техніки за останні десятиліття. Можна сказати, що інформатика виникла одночасно з першими спробами механізувати і автоматизувати діяльність людини. Як прикладна наука інформатика залежить значною мірою від інженерно–технічних можливостей, і її розвиток іде паралельно з розвитком техніки зв’язку, техніки автоматичного регулювання і управління (механічної, електронної чи електричної), а також від організації процесів запам’ятовування, зчитування і запису, реєстрації, перетворення, обробки і передавання інформації. Слово “інформація” означає відомості, повідомлення, пояснення, знання тощо. Будь-яка сфера людської діяльності так чи інакше пов’язана з використанням певної інформації. Розв’язуючи різноманітні задачі, люди опрацьовують інформацію, при цьому вхідні знання (умови задач) за допомогою раніше здобутих знань перетворюються в нові знання (розв’язки задач).
Повідомлення і інформація належать до основних, неозначених через інші, понять. Зв’язок між поняттями "повідомлення" і "інформація" можна подати таким чином: інформація (абстрактна) передається через конкретне повідомлення. Відповідність між повідомленням і інформацією не є взаємно однозначною. Одну і ту саму інформацію можна передавати за допомогою різних повідомлень, наприклад на різних мовах, чи доданням несуттєвого повідомлення, що не несе ніякої додаткової інформації. Проте одне й те саме повідомлення, інтерпретоване по–різному, може передавати різну інформацію.
Особливе значення мають мови, в яких для передавання повідомлень використовуються довгоіснуючі носії інформації. Пристрої, призначені для передавання інформації, називають пристроями зв’язку. Середовище, через яке повідомлення передається від приймача до приймача, називають каналом зв’язку.
Зміна в часі фізичної величини, що забезпечує передавання повідомлення (інформації), називається сигналом. Характеристика сигналу, яка використовується для подання повідомлення, називається параметром сигналу.
Сигнал називається дискретним, якщо параметр сигналу може набувати тільки скінченну кількість значень. Повідомлення називаються дискретними, якщо їх можна передавати за допомогою дискретних наборів сигналів. Особливе значення мають набори, які складаються лише з двох знаків. Такі набори називають двійковими наборами знаків, а самі знаки – двійковими знаками.
Кодом називається правило, яке описує відображення одного набору знаків в інший. Знаки вихідного набору або множини образів є функціональним опрацюванням похідного набору знаків. Якщо кожен образ є окремим знаком, то таке відображення називають шифруванням, а образи – шифрами.
Якщо відображення взаємно однозначне, то обернене відображення називають декодуванням або дешифруванням. Серед кодів, що використовуються в теорії інформації, теорії і практиці зв’язку, найбільшого розповсюдження набули код Морзе, код Бодо, код Грея тощо.
Тенденції комп’ютеpизації суспільства привели до появи нових пpофесій, пов'язаних з обчислювальною технікою і pізними категоpіями користувачів ЕОМ. Користувач ЕОМ повинен знати загальні пpинципи оpганизації інфоpмаційних пpоцесів у комп’ютеpному сеpедовищі, вміти вибирати потрібні йому інфоpмаційні системи і технічні засоби і швидко застосовувати їх до своєї пpедметної області.
Наявна література з інформатики та обчислювальної техніки не повною мірою задовольняє потреби слухачів–іноземців підготовчих відділень вузів, які вивчають технічну термінологію, що є базовою при викладанні фахових дисциплін. Відчувається потреба в навчальному посібнику, в якому з єдиних методологічних позицій викладались би основи інформатики та обчислювальної техніки.
В навчальному посібнику розглянуто загальні відомості про персональні комп'ютери; питання роботи в операційній системі Windows та її додатки; програми–архіватори, програми захисту обчислювальної техніки від комп’ютерних вірусів; а також засоби тестування як програмного забезпечення, так і складових частин обчислювальних машин, принципи створення презентацій, загальні відомості про Internet, пошук інформації в Internet, робота з електронною поштою. Оскільки сфера використання комп’ютерної техніки постійно розширюється, модернізується, автори сподіваються, що надана інформація допоможе набути практичних навичок роботи з персональним комп’ютером та поглибити свої знання з інформатики та обчислювальної техніки.
[ Зміст ] [ Наступна глава ]