2 ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО БАКАЛАВРСЬКОЇ ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
2.1 Загальні положення і організація підготовки випускної роботи бакалавра
Бакалаврська дипломна робота (БДР) – це кваліфікаційна робота, що разом зі складеними державними екзаменами підтверджує досягнення бакалавром базового рівня вищої освіти за відповідним напрямком підготовки.
Мета БДР – підтвердження вміння творчого використання набутих знань та вмінь в науково-дослідницькому або науково-практичному напрямках; вміння моделювати об’єкт (технічний об’єкт чи технологічний процес); виявляти та аналізувати його характерні властивості; розробляти методику, систематизувати, узагальнювати та оформляти результати наукових або практичних досліджень та управляти сучасними економічними процесами тощо.
В процесі виконання бакалаврської дипломної роботи здійснюється поглиблене вивчення обраного і закріпленого завданням напрямку розвитку сучасної техніки, відбувається систематизація, закріплення та поглиблення теоретичних знань, практичних навиків студента в плані базової підготовки відповідно до профілю бакалаврату на рівні, передбаченому відповідною кваліфікаційною характеристикою.
Випускна робота на кваліфікаційну академічну ступінь бакалавра виконується студентами на протязі 12 триместру.
Студент повинен подати не пізніше 14 неділі 11 триместру заяву на ім’я завідувача кафедри, в якій повинно бути вказано:
– тему бакалаврської дипломної роботи;
– керівника бакалаврської дипломної роботи.
Заява підписується студентом, керівником БДР та завідувачем кафедри. Керівниками бакалаврської дипломної роботи призначаються викладачі випускаючої кафедри. Допускається призначення керівників з професорсько-викладацького складу ВНТУ за згодою випускаючої кафедри. В окремих випадках за рішенням методичної комісії випускаючої кафедри допускається призначення двох керівників (доцільність обґрунтовується в заяві студента).
Тема випускної бакалаврської дипломної роботи може бути типовою або індивідуальною (пропонується керівником або студентом).
Тема та зміст БДР повинні відповідати освітньо-кваліфікаційним характеристикам.
Не допускається підміна БДР простим реферуванням літературних джерел.
Тематика БДР формується випускною кафедрою протягом осіннього семестру ІУ курсу і розміщується на стенді кафедри для ознайомлення і обрання теми студентами. Студент має право запропонувати свою тему, попередньо узгодивши її з керівником, обґрунтувавши доцільність і можливість її розробки.
БДР може бути узагальненням виконаних раніше курсових проектів (робіт), результатом науково-дослідницької практики, підсумком робіт, виконаних в рамках дисципліни ОНДР. БДР може продовжуватись на У-му курсі як дипломний проект (робота) або переростати у магістерську дисертаційну роботу. БДР виконується студентом самостійно, і він несе відповідальність за якість і термін її виконання.
Перевагу слід віддавати реальним БДР, що виконуються на конкретні замовлення.
Оскільки об’єктами БДР є в основному типові інженерні рішення, як правило, з передбачуваним результатом, обґрунтовувати актуальність теми та її технічну, економічну або іншу значимість не обов’язково.
2.2 Структура і обсяг БДР
Обсяг БДР визначено кафедрою АТМ. Рекомендований максимальний обсяг текстового матеріалу – 40–60 аркушів формату А4, а обсяг ілюстративних матеріалів – не більше 3-х аркушів формату А1.
Структура БДР повинна містити такі основні складові частини:
– титульний лист;
– індивідуальне завдання;
– анотацію;
– вступ (постановка задачі);
– змістовну частину;
– висновки;
– список використаної літератури;
– додатки (при необхідності).
2.3 Напрямки виконання бакалаврських дипломних робіт зі спеціальності «Автомобілі та автомобільне господарство»
Напрямками виконання бакалаврських дипломних робіт зі спеціальності «Автомобілі та автомобільне господарство» є:
1. Покращення експлуатаційних властивостей автомобілів.
2. Дослідження та вдосконалення робочих процесів агрегатів і систем автомобілів.
3.Розробка і вдосконалення технологічних процесів технічного обслуговування і ремонту автомобілів.
4. Визначення економічної ефективності проектів розвитку виробництва на автомобільному транспорт.
5. Маркетингові дослідження та управлінська діяльність на автомобільному транспорті: сучасні підходи, проблемні ситуації, перспективні рішення.
Приблизна структура БДР за напрямком «Дослідження та вдосконалення робочих процесів агрегатів і систем автомобіля»
1 Техніко-економічне обґрунтування.
1.1 Аналіз конструктивних особливостей вузла (призначення, класифікація, принципові схеми, складові елементи, особливості функціонування, виявлення недоліків)..
1.2 Аналіз технічних характеристик вузла (перелік технічних параметрів, їх взаємозв’язок, аналіз зміни значень технічних, економічних параметрів функціонування вузла – наведення та пояснення функціональних залежностей).
1.3 Аналіз причинно-наслідкового зв’язку несправностей та їх прояву (виявлення основних несправностей вузла, ознак та причин їх прояву; аналіз конструктивних елементів за параметрами властивостей надійності).
2 Розробка основної задачі.
2.1 Вплив вузла на експлуатаційні показники автомобіля.
2.2 Основні напрямки підтримування вузла в технічно справному стані.
2.3 Конструктивні особливості пропонуємого вдосконалення.
2.4 Робочий процес пропонуємого вдосконалення.
2.5 Розрахунок напружень, міцності, роботоздатності вдосконаленого вузла.
3 Економічна ефективність розробок.
4 Розробка питань охорони праці.
Приблизна структура БДР за напрямком «Вдосконалення технологічного процесу ТО або ремонту агрегату автомобіля в умовах АТП (СТО) на необхідну кількість автомобілів (робочих постів)»
1 Аналіз конструктивних та функціональних особливостей вузла.
1.1 Огляд конструктивних елементів вузла:
– призначення;
– класифікація;
– принципові схеми;
– складові частини (деталі конструкції);
– особливості функціонування, виявлення недоліків, „слабких” елементів в конструкції).
1.2 Дослідження робочих процесів вузла (агрегату):
– аналіз технічних характеристик вузла (перелік технічних параметрів, їх взаємозв’язок, аналіз зміни значень параметрів функціонування вузла;
– наведення та пояснення функціональних залежностей;
– аналіз робочого процесу функціонування вузла (розробка кінематичної схеми, структури силових навантажень, послідовності взаємодії деталей, розрахунок основних конструктивних параметрів вузла.
1.3 Аналіз причинно-наслідкового зв’язку несправностей вузла та їх прояву (виявлення основних несправностей вузла, ознак та причин їх прояву; аналіз конструктивних елементів за параметрами властивостей надійності).
2. Виробничо-технологічні розробки.
2.1 Розрахунок основних технологічних параметрів технологічних процесів (періодичність, трудомісткість робіт в цілому, за окремими складовими, нормування окремих дій робітників):
– вибір і обґрунтування вихідних даних для формування програми ТО і ремонту автомобілів;
– обґрунтування та вибір режимів ТО і ремонту автомобілів в конкретних умовах експлуатації;
– розрахунок річної та добової виробничої програми з ТО і ремонту;
– розрахунок об’ємів робіт з ТО, поточного ремонту і самообслуговування та їх розподіл по виробничих зонах та дільницях;
– розрахунок чисельності виробничого персоналу, допоміжних робітників.
2.2 Розробка схематичних планувальних рішень.
2.2.1 Підбір (на основі варіантного пошуку) раціональної структури та кількості технологічного обладнання.
2.2.2 Розробка схематичного планувального рішення зони (дільниці) з розстановкою обладнання.
2.2.3 Розробка типового плану робочого місця виконавця.
2.3 Технологічні розробки.
2.3.1 Основні види технологічних процесів з обслуговування та ремонту вузла (види технологічних процесів з ТО, ПР; перелік та значення технологічних параметрів та їх порівняння для різних процесів, вимоги до технологічного обладнання; розробка алгоритму технологічного процесу з ТО та ПР вузла).
2.3.2 Розробка технологічної документації з функціонування вузла (структурна послідовність робіт, відомість документів, ескізи, маршрутні та операційні карти, відомість обладнання).
2.4 Розробки з модернізації конструкції технологічного обладнання*.
3 Економічна ефективність розробок.
4 Розробка питань охорони праці.
* – розділи не обов’язкові для виконання.
Приблизна структура БДР за напрямком «Вдосконалення конструкції автомобіля»
1 Аналіз вихідних даних та розробка компонувальної схеми автомобіля (виходячи з призначення автомобіля, проаналізувати, а при необхідності, уточнити вихідні дані для проектування автомобіля. Описати умови експлуатації та відобразити основні вимоги, яким повинна відповідати конструкція автомобіля. Розробку компоновки автомобіля провести на основі взаємного розташування кабіни і двигуна).
1.1 Визначення параметрів маси автомобіля.
1.2 Обґрунтування та вибір двигуна.
1.3 Уточнення компоновки автомобіля та навантажень на його осі.
2 Розрахунок дійсного циклу автомобільного двигуна.
2.1 Процес впуску (температура підігріву свіжого повітря, щільність заряду при впуску, тиск в кінці впуску, коефіцієнт залишкових газів, температура в кінці впуску, коефіцієнт наповнення).
2.2 Процес стиску (середній показник адіабати стиску, тиск та температура в кінці стиску).
2.3 Процес згоряння (коефіцієнт використання теплоти, теоретичний та дійсний максимальний тиск згоряння, ступінь підвищення тиску).
2.4 Процес розширення та випуску (середній показник адіабати розширення, тиск та температура в кінці розширення та випуску).
2.5 Індикаторні параметри робочого циклу (теоретичний середній індикаторний тиск, середній індикаторний тиск, індикаторний ККД та індикаторна питома витрата палива).
2.6 Ефективні показники двигуна (середній тиск механічних втрат, середній ефективний тиск та механічний ККД, ефективний ККД та ефективна питома витрата палива, основні параметри циліндра і двигуна).
2.7 Побудова індикаторної діаграми (аналітичним або графічним методом).
3 Тяговий розрахунок автомобіля та визначення його тягово-швидкісних властивостей.
3.1 Визначення максимальної ефективної потужності двигуна і побудова його зовнішньої швидкісної характеристики.
3.2 Визначення передаточних чисел трансмісії.
3.3 Визначення показників тягово-швидкісних властивостей автомобіля (побудова динамічної характеристики, графіків прискорень, часу і шляху розгону автомобіля).
4 Розробка питань охорони праці.
Висновки.
2.4 Загальні вимоги до оформлення бакалаврської дипломної роботи
Бакалаврська дипломна робота (БДР) – кваліфікаційна робота, яка підтверджує досягнення бакалавром базового рівня вищої освіти.
Метою випускної роботи бакалавра є систематизація та поглиблення знань і практичних навичок, які отримані в процесі навчання, та визначення можливості самостійного використання їх при рішенні поставлених задач даного напрямку підготовки бакалавра.
Пояснювальна записка БДР оформляється відповідно до ДСТУ 3008-95. Можливо використання «Методичних вказівок до оформлення дипломних проектів (робіт) у Вінницькому національному технічному університеті» / Уклад. Г. Л. Лисенко, А. Г. Буда, Р. Р. Обертах. – Вінниця: ВНТУ, 2006. – 60 с.
Основні вимоги представлено на кафедральному стенді.
2.4.1 Титульний аркуш
Титульний аркуш є першою сторінкою БДР, яка не нумерується. Згідно з діючим стандартом на текстову конструкторську документацію (ДСТУ 3008-95) титульний аркуш виконується за встановленим зразком (додаток А). З врахуванням навчального закладу та підрозділу, виду роботи нижче пропонується зразок титульного аркуша.
Для БДР титульний аркуш виконується без рамки. На титульному аркуші подаються:
- тема БДР;
- запис „Пояснювальна записка ...” із зазначенням спеціальності, цифрового коду кафедри.
Перераховується науковий ступінь та звання керівника. Підписи керівника та студента із зазначенням термінів обов’язкові.
Запис „нормоконтроль” на титульному аркуші не вказується, але підпис нормоконтролю ставиться в графічній частині роботи.
Робота, яка подається у вигляді копії, до захисту не приймається, у випадку прийняття такої роботи відповідальність несуть керівник та викладачі, що входять до складу комісії.
2.4.2 Індивідуальне завдання
Конкретний зміст кожної БДР, етапи виконання визначає керівник на підставі індивідуального завдання, затвердженого завідувачем кафедри АТМ.
Попередньо керівник видає індивідуальне завдання до бакалаврської роботи. Індивідуальне завдання в перелік змісту не вноситься та має бути другою сторінкою після титульного листа. Зразок індивідуального завдання до БДР наведено в додатку Б.
Керівник роботи пропонує зміст пояснювальної записки, як правило, в розроблених методичних вказівках або в навчальних цілях зміст може висвітлюватись в індивідуальному завданні.
Залежно від специфіки БДР керівник може пропонувати тему, яка підлягає конкретному обґрунтуванню та розробці індивідуального завдання. Індивідуальне завдання має містити термін видачі, підписи керівника та студента.
2.4.3 Анотація
Анотація призначена для ознайомлення з текстовим документом роботи. Вона має бути стислою, інформативною і містити відомості, які характеризують виконану роботу. При цьому використовуються переважно прості синтаксичні конструкції, характерні стилю ділових документів та стандартизована термінологія.
Анотація друкується українською та іноземною мовами.
Анотацію слід розміщувати за індивідуальним завданням, починаючи з нової сторінки нумерація якої не зазначається.
2.4.4 Вступ
Головним завданням вступу бакалаврської дипломної роботи є обґрунтування актуальності і практичної значущості вибраної теми роботи, особливостей постановки і вирішення питань стосовно конкретних умов дослідження.
Вступ має таку структуру:
Актуальність теми. Актуальність теми обґрунтовують шляхом критичного аналізу та порівняння з відомими розв’язаннями технічної проблеми.
Мета і задачі дослідження. Формують мету і задачі, які необхідно розв’язати для досягнення поставленої мети.
Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і вибране для вивчення.
Джерела інформації. Вказуються основні джерела інформації, що їх було використано у роботі.
Методи дослідження. Вказуються основні методи дослідження, які використовувались у бакалаврській дипломній роботі.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Подаються відомості про теоретичне і практичне застосування отриманих результатів або пропозиції чи рекомендації щодо їх використання.
2.5 Вимоги до оформлення пояснювальної записки
2.5.1 Загальні правила
При оформленні текстової частини БДР необхідно дотримуватись вимог ДСТУ 3008-95.
Текст ПЗ виконується відповідно з вимогами ДСТУ 3008-95 одним із застосовуваних друкувальних та графічних пристроїв виведення ЕОМ з висотою букв і цифр не менше 2,5 мм, (кегль – № 14), через один інтервал (ГОСТ 2.004-88).
Допускається текст оформлювати машинописним (друкарським) чітким шрифтом (1,5-2 інтервали) або рукописним основним креслярським шрифтом за ГОСТ 2.304-81 з висотою букв та цифр не менше 2,5 мм.
Відступи від країв аркуша: зверху, знизу і зліва – 20 мм; справа – 10 мм. Абзац – 5 знаків.
Пояснювальна записка відноситься до текстових документів, яка подається технічною мовою. Графічна інформація має подаватись у вигляді ілюстрацій (схеми, рисунки, графіки, діаграми тощо). Цифрова – у вигляді таблиць.
2.5.2 Вимоги до оформлення розділів та підрозділів
Структурними елементами основної частини ПЗ є розділи, підрозділи, пункти, підпункти, переліки.
Розділ – головна ступінь поділу тексту, позначена номером і має заголовок.
Підрозділ – частина розділу, позначена номером і має заголовок.
Пункт – частина розділу чи підрозділу, позначена номером і може мати заголовок.
Підпункт – частина пункту, позначена номером і може мати заголовок. Заголовки структурних елементів необхідно нумерувати тільки арабськими числами.
Допускається розміщувати текст між заголовками розділу і підрозділу, між заголовками підрозділу і пункту.
Кожен розділ рекомендується починати з нової сторінки.
Заголовок розділу записують посередині (ДСТУ 3008-95) великими буквами з більш високою насиченістю.
Заголовки підрозділів, пунктів та підпунктів (при наявності заголовка) записують з абзацу малими буквами починаючи з великої.
Розділи нумерують порядковими номерами в межах всього документа (І, 2, і т.д.). Після номера крапку не ставлять, а пропускають один знак.
Підрозділи нумерують в межах кожного розділу, пункти в межах підрозділу і т.д. за формою (3.1, 3.2, 3.2.1, 3.2.2, 3.2.2.1 і т.д.).
Цифри, які вказують номер, не повинні виступати за абзац.
Посилання в тексті на розділи виконується за формою: “…наведено в розділі 3”.
“ВСТУП”, “ВИСНОВКИ”, ”АНОТАЦІЯ”, “ДОДАТКИ” як розділи, не нумеруються.
В тексті документа може наводитись перелік, який рекомендується нумерувати малими літерами української абетки з дужкою або тире перед текстом. Для подальшої деталізації переліку використовують арабські цифри з дужкою.
Кожну частину переліку записують з абзацу, починаючи з малої букви і закінчуючи крапкою з комою, в кінці останньої ставлять крапку.
Приклад:
а) текст переліку та його...
продовження;
б) текст переліку:
1) текст переліку подальшої деталізації та його продовження;
2) . . . ;
в) останній перелік.
Одна примітка не нумерується і після слова “Примітка” ставиться тире (ГОСТ 2.105-95). Текст примітки починають в цьому ж рядку з великої літери і продовжують без абзацу. Якщо приміток кілька, то після слова “Примітки” нічого не ставлять, а записують кожну примітку з абзацу, нумеруючи за порядком арабськими числами. Після номера крапку не ставлять. Примітку починають з великої літери. Продовжують текст примітки без абзацу. Після кожної примітки ставлять крапку.
Примітка – Текст приміток дозволяється друкувати через один інтервал.
П р и м і т к и
1 __________________________________________________________
2 __________________________________________________________
2.5.3 Правила написання тексту
При написанні тексту слід дотримуватися таких правил:
а) текст необхідно викладати обґрунтовано в лаконічному технічному стилі;
б) умовні буквені позначення фізичних величин і умовні графічні позначення компонентів повинні відповідати установленим стандартам. Перед буквеним позначенням фізичної величини повинно бути її пояснення (резистор R, конденсатор С);
в) числа з розмірністю слід записувати цифрами, а без розмірності словами (відстань – 2 мм, відміряти три рази);
г) позначення одиниць слід писати в рядок з числовим значенням без перенесення в наступний рядок. Між останньою цифрою числа і позначенням одиниці слід робити пропуск (100 Вт, 2 А);
д) якщо наводиться ряд числових значень однієї і тієї ж фізичної величини, то одиницю фізичної величини вказують тільки після останнього числового значення (1,5; 1,75; 2 мм);
е) позначення величин з граничними відхиленнями слід записувати так: 100 ± 5 мм;
ж) буквені позначення одиниць, які входять в добуток, розділяють крапкою на середній лінії (·); знак ділення замінюють косою рискою (/);
и) порядкові числівники слід записувати цифрами з відмінковими закінченнями (9-й день, 4-а лінія); при кількох порядкових числівниках відмінкове закінчення записують після останнього (3,4,5-й графіки); кількісні числівники записують без відмінкових закінчень (на 20 аркушах); не пишуть закінчення в датах (21 жовтня) та при римських числах (XXI століття);
к) скорочення слів в тексті не допускаються, крім загальноприйнятих в українській мові і установлених в ГОСТ 2.316-68, а також скорочень, які прийняті для надписів на виробі (в тексті вони повинні бути виділені великими літерами: ON, OFF), а якщо надпис складається з цифр або знаків, то в лапках. Лапками також виділяють найменування команд, режимів, сигналів (“Запуск”);
л) дозволяється виконувати записи математичних виразів за формою:
;
знак множення “x” замінювати зірочкою “*” (ГОСТ 2.004-88).
м) не дозволяється:
– допускати професійних або місцевих слів і виразів (техніцизмів);
– після назви місяця писати слово “місяць” (не “в травні місяці”, а “в травні”);
– використовувати вирази: “цього року”, “минулого року”, слід писати конкретну дату “в червні 2001 року”;
– використовувати позначення одиниць фізичних величин без цифр, необхідно писати повністю: “кілька кілограмів” (за винятком оформлення таблиць і формул);
– з’єднувати текст з умовним позначенням фізичних величин за допомогою математичних знаків (не “швидкість = 5 км/год”, а ”швидкість дорівнює 5 км/год”, не “температура дорівнює - 5° С”, а “температура дорівнює мінус 5°С ”);
– використовувати математичні знаки <, >, o, №, %, sin, cos, tg, log та ін. без цифрових або буквених позначень. В тексті слід писати словами “нуль”, “номер”, “логарифм” і т.д.;
– використовувати індекси стандартів (ДСТУ, СНіП, СТП) без реєстраційного номера.
2.5.4 Оформлення формул
Кожну формулу записують з нового рядка, симетрично до тексту. Між формулою і текстом пропускають один рядок.
Умовні буквені позначення (символи) в формулі повинні відповідати установленим ГОСТ 1494-77. Їх пояснення наводять в тексті або зразу ж під формулою. Для цього після формули ставлять кому і записують пояснення до кожного символа з нового рядка в тій послідовності, в якій вони наведені у формулі, розділяючи крапкою з комою. Перший рядок повинен починатися з абзацу з слова “де” і без будь-якого знака після нього.
Всі формули нумерують в межах розділу арабськими числами. Номер вказують в круглих дужках з правої сторони, в кінці рядка, на рівні закінчення формули. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крапкою. Дозволяється виконувати нумерацію в межах всього документа.
Приклад:
Таким чином, момент тертя в кернових опорах
Мт = - к G1,5, (5.1)
де к – коефіцієнт пропорційності;
G – вага рухомої частини вимірювального механізму.
Одиницю вимірювання, при необхідності, беруть в квадратні дужки
I = U/R [A] (5.2)
Числову підстановку і розрахунок виконують з нового рядка не нумеруючи. Одиницю вимірювання беруть в круглі дужки. Наприклад,
I = 220/100 = 2,2 (А).
Розмірність одного й того ж параметра в межах документа повинна бути однаковою.
Якщо формула велика, то її можна переносити в наступні рядки. Перенесення виконують тільки математичними знаками, повторюючи знак на початку наступного рядка. При цьому знак множення “·” замінюють знаком “×”.
Формула є частиною речення, тому до неї застосовують такі ж правила граматики, як і до інших членів речення. Якщо формула знаходиться в кінці речення, то після неї ставлять крапку. Формули, які йдуть одна за одною і не розділені текстом, відокремлюють комою.
Посилання на формули в тексті дають в круглих дужках за формою: “…в формулі (5.2)”; “... в формулах (5.7, …, 5.10)”.
2.5.5 Оформлення ілюстрацій
Для пояснення викладеного тексту рекомендується його ілюструвати графіками, кресленнями, фрагментами схем та ін., які можна виконувати чорною тушшю, простим олівцем середньої твердості та комп’ютерною графікою.
Розміщують ілюстрації в тексті або в додатках.
В тексті ілюстрацію розміщують симетрично до тексту після першого посилання на неї або на наступній сторінці, якщо на даній вона не уміщується без повороту.
На всі ілюстрації в тексті ПЗ мають бути посилання. Посилання виконують за формою: “...показано на рисунку 3.1.” або в дужках за текстом (рисунок 3.1), на частину ілюстрації: “... показані на рисунку 3.2,б”. Посилання на раніше наведені ілюстрації дають зі скороченим словом ”дивись” відповідно в дужках(див. рисунок 1.3).
Наведена форма запису (рисунок …) відповідає вимогам ГОСТ 2.105-95, ДСТУ 3008-95 допускає скорочення, тобто замість „Рисунок …” – „Рис …”.
Між ілюстрацією і текстом пропускають один рядок (3 інтервали).
Всі ілюстрації в ПЗ називають рисунками і позначають під ілюстрацією симетрично до неї за такою формою: “Рисунок 3.5 – Найменування рисунка”. Крапку в кінці не ставлять, знак переносу не використовують. Якщо найменування рисунка довге, то його продовжують у наступному рядку починаючи від найменування.
Нумерують ілюстрації в межах розділів, вказуючи номер розділу і порядковий номер ілюстрації в розділі розділяючи крапкою. Дозволяється нумерувати в межах всього документа.
Пояснюючі дані розміщують під ілюстрацією над її позначенням.
У випадку, коли ілюстрація складається з частин, їх позначають малими буквами українського алфавіту з дужкою (а), б)) під відповідною частиною. В такому випадку після найменування ілюстрації ставлять двокрапку і дають найменування кожної частини за формою:
а) – найменування першої частини; б) – найменування другої частини
або за ходом найменування ілюстрації, беручи букви в дужки:
Рисунок 3.2 – Структурна схема (а) і часові
діаграми (б) роботи фазометра
Якщо частини ілюстрації не вміщуються на одній сторінці, то їх переносять на наступні сторінки. В цьому випадку, під початком ілюстрації вказують повне її позначення, а під її продовженнями позначають “Рисунок 3.2” (продовження). Пояснюючі дані розміщують під кожною частиною ілюстрації.
Якщо в тексті є посилання на складові частини зображеного засобу, то на відповідній ілюстрації вказують їх порядкові номери в межах ілюстрації.
Якщо ілюстрація є фрагментом повної розробленої схеми, то для всіх компонентів вказують ті позиційні позначення, які вказані на схемі.
Якщо ілюстраціями є фотографії, то останні повинні бути наклеєні на стандартні аркуші білого паперу і позначені як рисунки.
2.5.6 Оформлення таблиць
Таблицю розміщують симетрично до тексту після першого посилання на даній сторінці або на наступній, якщо на даній вона не уміщується і таким чином, щоб зручно було її розглядати без повороту або з поворотом на кут 90° за годинниковою стрілкою.
ГОСТ 2.105-95 та ДСТУ 3008-95 пропонують такий запис таблиці:
На всі таблиці мають бути посилання за формою: “наведено в таблиці 3.1”; “ ... в таблицях 3.1 – 3.5” або в дужках по тексту (таблиця 3.6). Посилання на раніше наведену таблицю дають з скороченим словом ”дивись” (див. таблицю 2.4) за ходом чи в кінці речення.
Таблицю розділяють на графи (колонки) і рядки. В верхній частині розміщують головку таблиці, в якій вказують найменування граф. Діагональне ділення головки таблиці не допускається. Ліву графу (боковик) часто використовують для найменування рядків. Допускається не розділяти рядки горизонтальними лініями. Мінімальний розмір між основами рядків – 8 мм. Розміри таблиці визначаються об’ємом матеріалу.
Графу “№ п/п” в таблицю не включають. При необхідності нумерації, номера вказують в боковику таблиці перед найменуванням рядка.
Найменування граф може складатися з заголовків і підзаголовків, які записують в однині, симетрично до тексту графи малими буквами, починаючи з великої. Якщо підзаголовок складає одне речення з заголовком, то в цьому випадку його починають з малої букви. В кінці заголовків і підзаголовків граф таблиці крапку не ставлять. Дозволяється заголовки і підзаголовки граф таблиці виконувати через один інтервал.
Якщо всі параметри величин, які наведені в таблиці, мають одну й ту саму одиницю фізичної величини, то над таблицею розміщують її скорочене позначення (мм). Якщо ж параметри мають різні одиниці фізичних величин, то позначення одиниць записують в заголовках граф після коми (Довжина, мм).
Текст заголовків і підзаголовків граф може бути замінений буквеними позначеннями, якщо тільки вони пояснені в попередньому тексті чи на ілюстраціях ( D – діаметр, Н – висота і т.д.). Однакові буквені позначення групують послідовно в порядку росту їх індексів, наприклад: (L1, L2, ...).
Найменування рядків записують в боковику таблиці у вигляді заголовків в називному відмінку однини, малими буквами, починаючи з великої і з однієї позиції. В кінці заголовків крапку не ставлять. Позначення одиниць фізичних величин вказують в заголовках після коми.
Для опису визначеного інтервалу значень в найменуваннях граф і рядків таблиці можна використовувати слова: “більше”, “менше”, “не більше”, “не менше”, “в межах”. Ці слова розміщують після одиниці фізичної величини: (Напруга, В, не більше), а також використовують слова “від”, “більше”, “до”: (Від 10 до 15; більше 15; до 20).
Дані, що наводяться в таблиці, можуть бути словесними і числовими.
Слова записують в графах з однієї позиції. Якщо рядки таблиці не розділені лініями, то текст, який повторюється і складається з одного слова дозволяється замінювати лапками (,,). Якщо текст складається з двох і більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами “те ж”, а далі лапками. При розділенні таблиці горизонтальними лініями – ніякої заміни не виконують.
Числа записують посередині графи так, щоб їх однакові розряди по всій графі були точно один під одним, за виключенням випадку, коли вказують інтервал. Інтервал вказують від меншого числа до більшого з тире між ними: 12 – 35; 122 – 450.
Дробові числа наводять у вигляді десяткових дробів, з однаковою кількістю знаків після коми в одній графі. Розміри в дюймах можна записувати у вигляді: 1/2", 1/4", 1/8".
Ставити лапки замість цифр чи математичних символів, які повторюються не можна. Якщо цифрові чи інші дані в таблиці не наводяться, то ставиться прочерк.
Таблиці нумерують в межах розділів і позначають зліва над таблицею за формою: “Таблиця 4.2 – Найменування таблиці”. Крапку в кінці не ставлять. Якщо найменування таблиці довге, то продовжують у наступному рядку починаючи від слова “Таблиця”. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці в розділі, розділених крапкою. Дозволяється нумерувати в межах всього документа.
Таблиця може бути великою як в горизонтальному, так і в вертикальному напрямках або іншими словами може мати велику кількість граф і рядків. В таких випадках таблицю розділяють на частини і переносять на інші сторінки або розміщують одну частину під іншою чи поряд.
Якщо частини таблиці розміщують поряд, то в кожній частині повторюють головку таблиці, а при розміщенні однієї частини під іншою – повторюють боковик.
Якщо в кінці сторінки таблиця переривається і її продовження буде на наступній сторінці, в першій частині таблиці нижню горизонтальну лінію, що обмежує таблицю, не проводять.
При перенесенні частин таблиці на інші сторінки, повторюють або продовжують найменування граф. Допускається виконувати нумерацію граф на початку таблиці і при перенесенні частин таблиці на наступні сторінки повторювати тільки нумерацію граф.
У всіх випадках найменування (при його наявності) таблиці розміщують тільки над першою частиною, а над іншими частинами зліва пишуть “Продовження таблиці 4.2” без крапки в кінці.
Інші вимоги до виконання таблиць – відповідно до чинних стандартів на технічну документацію.
2.6 Зміст
Зміст розташовують безпосередньо після анотації, починаючи з нової сторінки. До змісту включають: перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів (при необхідності); вступ; послідовно пере-лічені назви всіх розділів, підрозділів, пунктів і підпунктів (якщо вони мають заголовки) суті проекту (роботи); висновки; рекомендації; перелік посилань; назви додатків і номери сторінок, які містять початок матеріалу. У змісті можуть бути перелічені номери й назви ілюстрацій та таблиць з зазначенням сторінок, на яких вони вміщені.
Назви заголовків змісту повинні однозначно відповідати назвам за-головків пояснювальної записки за текстом. Нумерація сторінок повинна бути наскрізною.
2.7 Висновки
Висновки оформлюють з заголовком “ВИСНОВКИ” з нової пронумерованої сторінки симетрично тексту.
Висновки є концентрованим виразом основних положень роботи. В тексті аналізуються основні підсумки над роботою, дають оцінку одержаним результатам, визначають перспективи їх покращення. Вказують значення виконаної роботи для виробництва і перспективи реалізації БДР.
2.8 Список використаної літератури. Форми запису
Список використаної літератури оформлюють з заголовком “СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ” з нової пронумерованої сторінки симетрично тексту.
Список літератури повинен включати тільки ті літературні джерела, які використовувалися в бакалаврській дипломній роботі.
Використану літературу розміщують в порядку посилання на неї в тексті. Посилання на літературу наводять в квадратних дужках, вказуючи порядковий номер за списком [1]. Нумерація посилань повинна починатися з одиниці і далі по порядку.
В списку кожну літературу записують з абзацу і нумерують арабськими числами. Літературу записують мовою, якою вона видана.
Форми запису літератури:
1. Прізвище І. Б. Назва книги.- Місце видання: Видавництво, Рік.- Число сторінок.
(1. Максимович Н.Г. Теорія графів і електричних кіл.- Львів: Вища школа, 1987. - 216 с.)
2. Назва книги / І.Б. Прізвище.- Місце видання: Видавництво, Рік.- Число сторінок.
Примітка. Великі міста, такі як Київ, Москва дозволяється записувати однією великою буквою з крапкою.
(2. Вимірювання і комп’ютерно-вимірювальна техніка: Навч. посібник / В.О.Поджаренко, В.В.Кухарчук. - К. : НМК ВО, 1991. - 240 с.)
3. Прізвище І. Б. Назва частини книги // Прізвище І.Б. Назва книги.- Місце видання: Видавництво, Рік.- С. Інтервал сторінок.
(3. Хоор К. О структурной организации данных // Дал У., Дейкстра Э., Хоор К. Структурное программирование. - М. : Мир, 1975. - С. 98-197.)
4. Прізвище І.Б. Назва частини видання // Назва видання.- Рік.- № Число.- С. Інтервал сторінок.
(4. Dreiheller A. Programming Lanquage Incorporating Units of Measure // Informationstechnik. - 1997. - №1. - P. 83-88.)
(5. Ершов А. А. Стабильные методы оценки параметров // Автоматика и телемеханика. - 1978. - №8. - С. 86-91.)
5. Нормативно-технічні та патентні документи.
(6. ГОСТ 7.9-77. Реферат и аннотация.- М.: Издательство стандартов, 1981. – 6 с.)
(7. Пат. 3818311, США, МКИ НОЗК 17/60. Схема защиты полу-проводникового переключателя.- Опубл. 04.05.84.)
2.9 Додатки
Ілюстрації, таблиці, текст допоміжного характеру, схеми можна оформляти у додатках.
Додатки оформлюють як продовження документа на його наступних сторінках, розташовуючи в порядку посилань на них у тексті ПЗ.
Посилання на додатки в тексті ПЗ дають за формою:
“... наведено в додатку А”, „... наведено в таблиці В.5 ” або (додаток Б); (додатки К, Л ).
Кожен додаток необхідно починати з нової сторінки вказуючи зверху посередині рядка слово “Додаток” і через пропуск його позначення. Додатки позначають послідовно великими українськими буквами, за винятком букв Г, Є, З, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, Додаток А, Додаток Б і т.д. Якщо додатків більше ніж букв, то продовжують позначати арабськими цифрами. Дозволяється позначати додатки латинськими буквами, за винятком букв I і O.
Під позначенням для обов’язкового додатку пишуть в дужках слово (обов’язковий), а для інформативного – (довідниковий).
Кожен додаток повинен мати тематичний (змістовний) заголовок, який записують посередині рядка малими буквами починаючи з великої. При наявності основного напису – заголовок записують у відповідній графі.
Ілюстрації, таблиці, формули нумерують в межах кожного додатка, вказуючи його позначення: “Рисунок Б.3 – Найменування”; “Таблиця В.5 – Найменування” і т.п.
Нумерація аркушів документа і додатків, які входять до його складу, повинна бути наскрізна.
Всі додатки включають у зміст, вказуючи номер, заголовок і сторінки з яких вони починаються.
