Сучасний світ переживає найбільш складний, з точки зору людства, період за всю історію свого розвитку. Суспільство оволоділо величезним науково-технічним і природним потенціалом, але не стало безпечним. Протягом сторіч людство вдосконалювало середовище проживання, а в результаті отримало найвищу ступінь ризику свого існування.

Початок нового століття надзвичайно загострив проблему забезпечення оптимальної життєдіяльності кожної людини та суспільства в цілому. Техногенні, природні, медико-біологічні, соціальні, екологічні, інформаційні, військові надзвичайні ситуації, тероризм – формують той ступінь критичного ризику, що визначає середовище перебування людини як потенційно небезпечне.

Тому для забезпечення оптимальної життєдіяльності необхідне підвищення рівня компетентності державних службовців, створення системи інтегрованої безпеки в Європі і світі, введення у систему професійного навчання державних службовців курсу “Кризовий менеджмент надзвичайних ситуацій”, основні завдання якого: запобігти, врятувати, оберегти, допомогти сприятимуть тому, щоб суспільна свідомість адекватно відображала сукупність потенційних небезпек. Відповідні знання певної кількості правил, норм поведінки, критеріїв рішень, їх неухильне дотримання може до певної міри, гарантувати безпеку особи та суспільства. При такому підході до забезпечення безпеки життєдіяльності – зниження ризику до прийнятного рівня цілком реальне.

Закон України “Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 року із змінами і доповненнями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні права і обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

В статті 1 цього закону визначено, що санітарне та епідемічне благополуччя населення - це оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров’я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.

Концепція прийнятного (допустимого) ризику полягає у прямуванні до такого рівня безпеки, який суспільство може прийняти (дозволити) у даний період часу, і який може бути економічно виправданий.

Для визначення мінімального значення загального ризику R_заг.min необхідно побудувати тривимірну модель, яка б відображала залежності рівнів ризиків, що виникають в природній, техногенній та соціальній сферах від величини витрат на ці сфери K. Спрощеною графічною ілюстрацією наведених міркувань можуть слугувати залежності рівнів ризиків від сумарних витрат в природну та техногенну сфери та витрат у соціальну сферу. Вираз R=f(K) є цільовою функцією, екстремальне значення якої відповідає мінімальному загальному прийнятному ризику R_заг.min оптимальному вибору величини витрат (К_опт) на різні сфери життєдіяльності (рис. 1.2).

Рисунок 1.2 – Залежність рівня ризику (R) від величини витрат (К) на природну, техногенну та соціальну сфери:

1 - рівень ризиків, що виникають в природній та техногенній сферах;

2 - рівень ризиків, що виникають в соціальній сфері;

3 - рівень загального прийнятного ризику

     Контрольні запитання

1. Задачі науки “Безпека життєдіяльності”. Теоретичні і практичні задачі БЖД.

2. Система “людина – середовище існування”. Основні складові системи.

3. Об’єкт вивчення науки “Безпека життєдіяльності”.

4. Визначення небезпеки як поняття.

5. Класифікація небезпек.

6. Види ознак небезпеки.

7. Визначення ризику.

8. Поняття ризику як категорії безпеки життєдіяльності.

9. Методи оцінки ризику.

10.  Гранично допустимий рівень впливу негативних факторів на організм людини.

11.  Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності людини.