4.8 Напилювання полімерних матеріалів
Напилювання полімерів - метод одержання тонкошарових покриттів і тонкостінних виробів шляхом нанесення порошкоподібних полімерних композицій на поверхню деталі або форми. Суцільна захисна плівка (або стінка виробу) утвориться при нагріванні деталі (або форми) з нанесеним шаром порошку вище температури плавлення полімеру або при витримці в парах розчинника, у якому полімер набухає. У промисловості застосовують різні способи напилювання полімерів: газополумяне, вихрове, в електричному полі, комбінацію двох останніх (так зване електровихрьове); менш поширені — струминне, плазменне й деяке ін. При газополумяному напилюванні полімерів порошок розпорошують спеціальним пістолетом, що змонтований разом з газовим пальником автогенного типу. Потрапляючи на деталь, частки порошку сплавляються, утворюючи суцільний шар. При вихровому напилюванні полімерів нагріту деталь (або форму) занурюють на кілька секунд у порошок, що перебуває в стані псевдоожижування. При напилювання полімерів в електричному полі заряджені частки порошку осаджуються на деталі із зарядом протилежного знака. Струминне напилювання полімерів полягає в розпиленні порошку спеціальним пневматичним розпилювачем, плазменне — у його розпиленні при короткочасному впливі іонізованого газу (плазми) з температурою 15 000 — 30 000 °С. Найбільше поширення в промисловості одержав спосіб напилювання полімерів в електричному полі завдяки його простоті, можливості легкої автоматизації й мінімальних втрат порошку.