14.2. Типологія політичних еліт та механізми їх формування.
ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ – політична еліта є внутрішньо диференційована і має складну структуру, яку складають різні типи й види еліт.
ВІДБІР ПОЛІТИЧНИХ ЕЛІТ – виокремлюються дві основних системи відбору політичних еліт: антрепренерська і система гільдій.
Антрепренерська система (від франц. entrepreneur – підприємець) відбору еліт характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких суспільних груп претендувати на керівні посади. Відбір здійснюється на конкурентній основі за невеликої кількості формальних вимог широким колом електорату, яким можуть виступати всі виборці країни.
Система гільдій (від нім. Gilde – корпорація, об'єднання). Вона характеризується закритістю, відбором претендентів на більш високі посади головним чином із нижчих прошарків самої еліти, поступовим і повільним просуванням по службі. Відбір здійснюється на основі численних формальних вимог невеликим і відносно закритим колом селекторату, до якого входять, як правило, лише члени вищого керівного органу чи навіть один перший керівник. Головним засобом відбору до еліти в системі гільдій є призначення. Обидві системи відбору еліт у чистому вигляді трапляються рідко. В цілому антрепренерська система переважає в демократичних державах, а система гільдій – за авторитарних і тоталітарних політичних режимів (рис. 8.3).
Р и с . 1 4 . 3 . В і д б і р п о л і т и ч н и х е л і т
Кожна з цих систем має свої переваги й недоліки:
Антрепренерська система добре пристосована до динамізму сучасного життя, вона більш відкрита для молодих лідерів і сприятлива для нововведень. Водночас із нею пов’язані велика ймовірність ризику в політиці, відносно слабка передбачуваність, схильність лідерів до популізму, надмірного захоплення зовнішнім ефектом, впливом на виборців.
Система гільдій характеризується виваженістю політичних рішень, передбачуваністю політики. Вона забезпечує наступництво в політиці, консенсус її суб'єктів. Однак ця система породжує бюрократизм та масовий конформізм і за відсутності конкурентних механізмів веде до поступової дегенерації еліти, її відриву від суспільства та перетворення у вузьку привілейовану групу.
Р и с . 1 4 . 4 . О с н о в и с т а б і л ь н о г о і с н у в а н н я е л і т и
У сучасних умовах політична еліта становить невід’ємну, активну і впливову частину соціальної структури суспільства, котра здатна брати на себе провідну, відповідальну, консолідуючу роль у забезпеченні розвитку і стабільності будь-якої соціальної системи.
Політична еліта в розвиненому західному суспільстві відзначається порівняно з іншими суспільними верствами волею до влади, професійною політичною освітою, досвідом, управлінськими навичками, високим соціальним положенням, багатством. Зростає попит на високі професійні, інтелектуальні й моральні якості політичної еліти.
В закритих суспільствах для неї характерними є аморальність і низький рівень управлінської компетентності. Таку еліту називають квазіелітою.
Що стосується України, то на нинішньому етапі її розвитку можна говорити не про еліту, а про так звану “псевдоеліту” – явище, “притаманне тоталітарним і неототалітарним політичним системам”, – якій властива воля до панування, лише незначною мірою підкріплена піклуванням про інтереси суспільства й майбутнє країни.
Політична еліта в Україні впродовж десятирічного терміну державної незалежності складалася в основному з колишньої номенклатури. Якщо на початку державного відродження вона булла ідеологічною, тобто здебільшого проповідувала, а не здійснювала економічні реформи, то після других парламентських і президентських виборів прийшла технократична еліта, яка взяла курс на фінансову стабілізацію, конституційну реформу та зміцнення інституту президентської влади.
У суспільстві визріває нова підприємницька, сучасна політична та адміністративна еліта, здатна по-сучасному мислити і діяти. Політичне лідерство в Україні ґрунтується в основному на вождізмі з націонал-романтичним і націонал-бюрократичним нахилом. Цей тип лідерства не передбачає глибоких професійних знань, а також опори на фахову команду однодумців і сучасну політичну партію. Сучасний тип лідера – професійного політика з реформістською орієнтацією – починає формуватися в середовищі нової політичної еліти, не пов’язаної з колишніми номенклатурним середовищем.