21.3. Тероризм – нова глобальна проблема сучасності
ТЕРОРИЗМ – як явище людського життя відомий давно. Ще в І ст. нашої ери в Іудеї діяла секта сикаріїв (сика - кинджал або короткий меч), що знищувала представників єврейської знаті, які співробітничали з римлянами. Представники християнської церкви припускали ідею вбивства правителя, який, на їхню думку, ворожий народові. В середні віки представники мусульманської секти оссошафінів убивали префектів і халіфів. У ці часи політичний терор практикували деякі таємні товариства в Індії та Китаї.
У 1848 р. німецький радикал Карл Гейнцен доводив, що застосування вбивства не заборонено в політичній боротьбі і що фізична ліквідація сотень і тисяч людей може бути виправдана, виходячи з “вищих інтересів” людства. Гейнцена можна вважати основоположником теорії сучасного тероризму. В його роботах можна знайти чимало ідей, співзвучних ідеологічним переконанням сьогоднішніх терористів. Він вважав, що силі й дисципліні реакційних військ слід протиставити таку зброю, з допомогою якої невелика группа людей може створити максимальний хаос. І тут К. Гейнцен покладав надії на отруйний газ, ракети, а також вимагав пошуку нових засобів знищення. Це і є так звана “філософія бомби”, яка з’явилася в ХІХ ст., хоча її корені сягають у грецьку історію, коли виправдовувалося тирановбивство.
Концепція “філософія бомби” набула подальшого розвитку в “теорії руйнування” Д. Бакуніна. У своїх роботах він відстоював думку про визнання лише однієї дії – руйнування і як засіб боротьби пропонував отруту, ніж та мотузку. Революціонери, вважав Д. Бакунін, мають бути глухими до стогону приречених і не йти на жодні компроміси.
Доктрина пропаганди “дії” була висунута анархістами в 70-і роки ХІХ ст. Сутність її в тому, що не слова, а лише терористичні дії можуть спонукати маси до тиску на уряд. Цю саму думку пізніше можна знайти у відомого російського революціонера Кропоткіна, коли він визначає анархізм як постійне збудження з допомогою слова усного, письмового, ножа і динаміту. До кінця ХІХ ст. особлива роль у пропаганді тероризму в Європі і США належить Іоганну Мосту, котрий проповідував “варварські засоби боротьби з варварською системою”.
Тероризм стає постійним чинником суспільного життя з другої половини ХІХ ст. Його представники – російські народники, радикальні націоналісти в Ірландії, Македонії, Сербії, анархісти у Франції 90-х років, а також члени аналогічних рухів в Італії, Іспанії, США.
До першої світової війни тероризм вважався знаряддям лівих. Але, по суті, до нього вдавалися індивідуалісти без політичних платформ, а також націоналісти різних орієнтацій. Після закінчення війни терроризм взяли на озброєння праві, націонал-сепаратисти і фашистські рухи в Німеччині, Франції, Угорщині, Румунії.
Нічого не змінилося в природі тероризму й в ХХ столітті. Більше того, тероризм тепер набув спектра найрізноманітніших явищ, починаючи від політичних убивств і закінчуючи масовою загибеллю людей у полум’ї громадянської війни. Відбулося перенесення терроризму на державний рівень, чого людство раніше не знало. Терористична держава “чинила тиск” на своїх громадян беззаконням у межах країни, примушувала їх постійно відчувати своє безсилля і слабкість. Характерними прикладами цього можуть слугувати сталінський терор в СРСР та гітлерівській терор у фашистській Німеччині.
У ХХІ ст. театр бойових дій тероризму складається з двох частин: традиційного простору і кіберпростору, в якому точиться жорстка боротьба за психічний вплив.
Сучасні терористи діють у сфері нестандартних уявлень про досягнення політичних цілей. Так, жоден експерт не міг передбачити, що для терористичного нападу на США 11 вересня 2001 року Аль-Кайеда обере шлях руйнування будівель Всесвітнього торгівельного центру в Нью-Йорку за допомоги захоплених нею цивільних літаків.
Нині стало звичним використання терористами останніх досягнень військової науки і техніки: реактивної авіації, супутникового зв’язку, ракет з тепловою головкою наведення тощо. Ядерний тероризм – не єдиний винахід сьогодення. Вчені передбачають появу у найближчі роки екологічного тероризму. Різні рухи “зелених” перебувають на тій межі відчаю, коли можливий їх перехід до терору. Адже у них немає інших ефективних і визнаних державною системою засобів впливу на уряди і парламенти. Немає іншої можливості звернути на себе увагу і прислухатися до своїх вимог. Важко сказати, яких форм набуде “зелений терор”, які методи візьме на озброєння, але прихід його в нашу дійсність цілком імовірний. Якщо ядерні злочинці лише мріють про бомбу і загрожують уявною зброєю, а “зелений терор” існує лише в прогнозах експертів, то повітряні терористи давно перейшли до діла. Їхні методи з кожним роком стають усе більш досконалими, добре продуманими, відпрацьованими.
В сучасній історії найгучнішими актами терору є вбивство Джона Кеннеді, Джавахарлала Неру, Індіри та Раджива Ганді, замах на Шарля де Голля. Ціла низка вбивств відбулася у сучасній України (Георгій Гонгадзе, Вадим Гетьман, Володимир Щербань).
Отже, можна зробити висновок, що тероризм – це передовсім метод ціледосягнення, принциповою основою якого є застосування або погроза застосування насильства.
Слід окремо розрізняти міжнародний та державний (зовнішній і внутрішній) тероризм.
МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ. Міжнародним кримінальним злочином терористичний акт кваліфікується у таких випадках:
– терористичний акт, спрямований проти осіб, які користуються міжнародним захистом;
– підготовка до злочину здійснюється в одній країні, а скоюється в іншій;
– терористи, скоївши терористичний акт в одній країні, переховуються в іншій, і постає питання про їх видачу.
ДЕРЖАВНИЙ ТЕРОРИЗМ.
Внутрішній державний терор визначає жорстке ставлення державної влади всередині самої країни у ставленні до політичних противників, до опозиції всередині країни і за її межами (встановлення у 60-х роках фашистської диктатури чорних полковників у Греції, террор військової хунти Піночета у Чілі тощо).
Зовнішній державний терор передбачає агресивну колоніальну політику, загарбання чужих територій (монголо-татарське ярмо на Русі, поневолення Індії Великобританією, загарбання територій в Азії, Африці, Латинській Америці).
Реальну загрозу міжнародній стабільності та безпеці становить сьогодні проблема незаконної торгівлі усіма видами озброєнь та військової техніки, боєприпасами, вибуховими речовинами, технологіями оборонного та подвійного застосування, окремими видами сировини, матеріалами, що використовуються при розробці або виробництві озброєння, військової та спеціальної техніки, експорт та імпорт яких підлягає контролю згідно з міжнародними угодами. Міжнародний досвід свідчить, що зниження активності терористичної діяльності можливе лише за умови протидії з боку держави скоординованими зусиллями спеціально сформованих сил.
Міжнародне співробітництво у боротьбі з міжнародним тероризмом виникло в 30-х роках нинішнього століття. 1934 р. – Мадридська конференція з уніфікації кримінального законодавства, 1937 р. – підписання конвенції “Про попередження і покарання тероризму”; конвенція “Про створення міжнародного кримінального суду”, Додатковий протокол 1977 р. до Женевських конвенцій про захист жертв війни.
При ООН було створено спеціальний комітет з міжнародного тероризму, який координує діяльність держав щодо вивчення та усунення причин тероризму і боротьбу з ним. За ініціативою комітету Генеральна Асамблея ООН неодноразово засуджувала акти міжнародного терору, вказувала на неприпустимість його занадто широкого тлумачення, а в 1984 р. ухвалила спеціальну резолюцію “Про неприпустимість політики державного тероризму і будь-яких дій держави, спрямованих на підрив суспільно-політичного ладу в інших суверенних державах”. У ній рішуче відкидаються всі концепції, що виправдовують міжнародний тероризм. Генеральною Асамблеєю ООН (грудень 1993 р.) схвалена конвенція “Про попередження і покарання злочинів проти осіб, які користуються міжнародним захистом, у тому числі дипломатичних агентів”.
Міжнародним правом вироблено низку інших міжнародних документів універсального і регіонального характеру. Водночас у міжнародному праві досі немає єдиної універсальної угоди, що визначає поняття міжнародного тероризму, його юридичну природу і відповідальність. Відсутній вичерпний перелік актів міжнародного тероризму.
Зауважимо, що чинне законодавство в Україні не відповідає сьогоднішнім реаліям боротьби з тероризмом. Зокрема, відсутня фіксація деяких проявів тероризму. Наприклад, загроза застосування насильства, в тому числі заподіяння тяжких тілесних ушкоджень стороннім особам. Існує невідповідність санкцій деяких норм Кримінального кодексу, якими встановлена відповідальність за конкретні злочинні діяння, пов’язані з тероризмом, ступеневі їх суспільної небезпеки. Необхідність доповнень до чинного законодавства зумовлена вступом України до Ради Європи і приєднання до низки міжнародних конвенцій з питань боротьби зі злочинністю, в тому числі з тероризмом.
На жаль, у нашому суспільстві відбуваються такі негативні явища та процеси, які створюють реальну загрозу вибуху тероризму в нашій державі: глибока соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростання проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населення при дуже невеликому прошарку “середнього класу”, зрощення кримінальних, бізнесових і державних структур, корумпованість державного апарату, організована злочинність, незаконний обіг зброї, девальвація моральних та духовних цінностей.
На думку багатьох вчених, сьогодні є нагальна потреба створення і прийняття міжнародним співтовариством Єдиної конвенції з питань боротьби з тероризмом, в якій, з урахуванням міжнародного досвіду захисту прав людини, було б визначено поняття тероризму та терористичного акту, передбачено чіткий порядок взаємодії держав та умови обов’язкової видачі терористів зацікавленій країні, правовий статус держав, які здійснюють терористичну політику.
ДО МОДУЛЮ ІІІ
Контрольні запитання і завдання:
1. Що складає зміст політичної свідомості?
2. Перерахуйте основні функції політичної свідомості.
3. Дайте характеристику політичній психології та політичній ідеології.
4. Які основні компоненти входять в поняття “політична культура”?
5. В чому полягає специфіка формування політичної культури в українському суспільстві?
6. В чому полягають особливості формування політичної ідеології?
7. Назвіть основні функції політичної ідеології.
8. Які основні елементи складають структуру політичної ідеології?
9. Що розуміється під політичною соціалізацією і в чому полягає важливість цього процесу?
10. Які ознаки та форми політичної соціалізації?
11. Що розуміється під терміном “агенти соціалізації”?
12. Чому політична соціалізація людини загострюється під час переходу суспільства від одного стану до іншого? Обґрунтувати на прикладі українського суспільства.
13. Чим відрізняються одне від одного поняття “людина”, “індивід”, “особистість”?
14. Політична діяльність і політичне функціонування: в чому різниця і співпадіння ?
15. Перерахуйте системоутворюючі фактори, які лежать в основі механізму політичної діяльності особистості?
16. Як Ви вважаєте, з чим пов’язаний процес політичного відчуження громадян (проаналізуйте на прикладі України)?
17. Як впливають політичні інтереси суб'єктів політики на прийняття політичних рішень?
18. В середовищі нашого сучасного суспільства з’явились і “нові українці”.Чи можна їх характеризувати як еліту?
19. Яке місце і роль політичної еліти в українському суспільстві? 20. З’ясуйте такі категорії і поняття: політична еліта, політична елітарність, “відкриті політичні еліти”, “закриті політичні еліти”.
21. Дайте визначення типів політичних еліт. 3 якими типами політичних еліт Ви зустрічаєтесь у політичному житті України?
22. Які особливості психологічної, біологічної, функціонально-технократичної і ціннісної теорії еліт?
23. Чи сумісне загальнонаціональне лідерство з популізмом?
24. Яка з концепцій політичного лідерства видається Вам найбільш реальною? Обґрунтуйте свою позицію.
25. В діяльності політичного лідера виділяються певні функції: новаторська, інтегративна, організаторська, комунікативна.
Охарактеризуйте вказані функції.
26. Які існують особливості формування культу особистості?
27. Яку роль відіграє формування іміджу на культ особистості?
28. Які, на Ваш розсуд, можуть бути запобіжні заходи щодо недопущення формування культу особистості?
29. Які етнічні форми існування людства Вам відомі? Дайте їм характеристику.
30. В чому полягає різниця між етносом і нацією?
31. Які теорії походження нації Вам відомі?
32. В чому полягає суть сучасних етнонаціональних відносин?
33. Які основні проблеми в проведенні національної політики на сучасному етапі Ви вважаєте найбільш суттєвими?
34. Розкрийте своє бачення розв’язання національних проблем у сучасому світі.
35. Дайте загальну характеристику етнополітичного розвитку України. Назвіть основні принципи державної етнополітики.
36. Які найголовніші проблеми етнонаціональної сфери Ви можете визначити?
37. Який внесок зробили в розробку проблем демографії Г. Спенсер, Т. Мальтус, Ф. Ноутстайн? Охарактеризуйте їх погляди.
38. Дайте загальну оцінку сучасної демографічної ситуації у світі.
39. В чому полягає сутність демографічної політики в сучасному світі?
40. Що означає термін “демографічний вибух”?
41. Пригадайте основні історичні форми сім’ї.
42. Що таке авторитарна і демократична сім’я?
43. Охарактеризуйте коротко демографічну ситуацію в Україні.
44. Які основні показники природних змін населення в Україні?
45. Які шляхи подолання демографічних суперечностей Ви вважаєте найголовнішими?
Теми для рефератів та доповідей:
1. Політична культура: поняття, сутність і типологія.
2. Політична соціалізація особистості в контексті сучасної політичної науки.
3. Політична культура і соціалізація.
4. Освіта і політичне виховання як важливі засади політичної соціалізації.
5. Проблеми політичної соціалізації старшокласників у сучасному суспільстві.
6. Політична соціалізація школяра в умовах трансформації українського суспільства.
7. Політична відповідальність як критерій політичної соціалізації особистості.
8. Політична соціалізація як фактор впливу еліти на електоральну активність молоді.
9. Особливості політичної соціалізації молоді під час навчання у середній школі.
10. Проблема соціалізації молодого покоління в умовах соціальної реальності сучасної України.
11. Ніцше про політичне лідерство.
12. Політичні портрети сучасних політичних лідерів.
13. Тенденції розвитку політичного лідерства в Україні.
14. Політична еліта сучасної України.
15. Теорії еліт в українській політичній думці: елітарні концепції В. Липинського і Д. Донцова, М. Драгоманова.
16. Політична еліта і демократія.
17. Динаміка політичної свідомості сучасного українського суспільства.
18. Політична і моральна свідомість.
19. Регіональні особливості функціонування політичної культури в Україні.
20. Громадська думка як феномен масової політичної свідомості.
21. Політична культура сучасного українського суспільства.
22. Особливості демографічної ситуації в сучасній Україні та її вплив на політику.
23. Напрямки реалізації державної сімейної політики на сучасному етапі розвитку України.
Список літератури:
1. Головатий М. Ф. Політична психологія : підручник для студ. вищ. закл. – К., 2006.
2. Етнонаціональний розвиток України. Термін виникнення, персоналії. – К., 1993.
3. Загородній Ю. І., Куріло В. С., Савченко С. В. Політична соціалізація студентської молоді в Україні: досвід, тенденції, проблеми. – К. : Генеза, 2004.
4. Зущик Ю., Кривошеєнко О., Яблонський В. Фігури. Політичне лідерство в сучасній Україні. – К., 1999.
5. Крисаченко В. С., Мостяєв О. І. Україна: природа і люди. – К. : Інститут філософії НАН України, 2000. – 492 с.
6. Кулібабчук В. В. Особа в сфері політики. – Вінниця, 1998.
7. Культура политического процесса : учебн. Пособие / В. В. Трошихин, В. И. Теплов. – М. : РДЛ, 2001.
8. Кухта Б. Л., Теплоухова Н. Г. Політичні еліти і лідерство. – Львів, 1995.
9. Пахарев А. Д. Политическое лидерство и лидери : монография. – К., 2001. – 270 с.
10. Пухтинський М., Власенко О., Ворона П., Лопатинський А., Обушний М. Українські еліти в контексті місцевого і регіонального розвитку: історія та сучасність / Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України. – Полава : ПП Шевченко, 2009. – 160 с.
11. Римаренко Ю. І. Національний розвій України. – К., 1995.
12. Ротар Н. Ю. Політична еліта та лідерство : навч. посіб. / Чернівецький нац. ун-т. ім. Ю. Федьковича. – Чернівці : Рута, 2006. – 76 с.
13. Рудич Ф. М., Балабан Р. В. Політика в особах : політичне лідерство на постсоціалістичному просторі: національний і регіональний контекст / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса. – К. : Парламентське видавництво, 2008. – 352 с.
14. Сміт Ентоні. Національна ідентичність. – К., 1994.
15. Цимбалістий Б. Тавро бездержавності. Політична культура українців. – К., 1994.
16. Шкляр Л. Є. Українці: етногенез, етнос, етнонімія // Генеза. – 1994. – № 2.