2. ВУЗЛОВІ ПИТАННЯ КУРСУ

1. Обумовленість зростання ролі корпоративного управління в Україні

Корпоративне управління широко використовується у західній економічній теорії і практиці господарювання і досить швидко запроваджується в транзитивній економіці України. Це пояснюється поширеністю форми корпоративної власності і господарювання, необхідністю ефективного управління нею і стрімким розвитком такої власності в Україні.

Сьогодні у світі великі корпорації стали фактично приватними урядами. Вони впливають на економічне, політичне, соціальне становище багатьох країн. 10% корпорацій у світі дають 80% обсягу реалізації продукції та послуг і 90% прибутку в економічно розвинених країнах.

Розвиток корпоративного сектора для України має вирішальне значення не лише для підвищення ефективності системи керівництва господарського товариства, а й для успішного функціонування економіки країни в цілому в умовах ринкової трансформації, зокрема на рівні державного управління.

За результатами сертифікатної приватизації в Україні власниками іменних цінних паперів стали близько 17,2 млн. фізичних осіб. При цьому налічуються приблизно 35 тис. акціонерних товариств, серед яких близько 12 тис. – відкритих. Процес корпоратизації економіки України триває, що часто виявляє себе через драматизм корпоративних конфліктів.

2. Вітчизняна специфіка розвитку корпоративних відносин

Українська специфіка розвитку корпоративних відносин полягає в наступному:

  •  левова більшість акціонерних товариств (АТ), яких в Україні налічується приблизно 36 тис., серед яких близько 12 тис. – відкритих, є номінальними власниками акцій, вплив яких на діяльність “своїх” АТ є дуже сумнівним. Таке становище об(єктивно ускладнює процеси управління, контролю та концентрації капіталів, процес консолідації пакетів акцій, достатніх для вирішення названих завдань, є закономірним.
  •  існування найпотужніших олігархічних угрупувань, які контролюють цілі сектори економіки, і є активними учасниками боротьби за ліквідні об(єкти приватизації, а в тих галузях, де приватизація вже здійснена, - ініціаторами перерозподілу власності із застосуванням того, що називають адміністративним ресурсом. Це дозволяє приймати безвідповідальні і не правові судові рішення, приховані за тим чи іншим варіантом тлумачення законодавства.
  •  в Україні існує близько 1,5 тис. АТ, в статутному фонді яких є участь держави. Стратегії контролю держави за діяльністю таких підприємств та відчуження пакетів акцій, що є у власності держави (менше 25%), сьогодні оцінюються як низько ліквідні, що гальмує їх відчуження, а, відповідно, і розвиток корпоративних відносин.
  •  існування тіньової економіки впливає на інвестиційний контекст розвитку господарських товариств, головним чином АТ. Приховані, штучно мінімізовані прибутки під тиском податкового та адміністративного тягаря впливають на дивідендну політику АТ, що в свою чергу не сприяє попиту на акції і фактично підриває фондовий ринок, а також є перешкодою залучення коштів громадян через обіг цінних паперів.
  •  синтетична інфраструктура корпоративних відносин (яка включає в себе інфраструктуру ринку цінних паперів, а також більш загальну інфраструктуру ринку фінансових послуг, інфраструктуру інвестиційних відносин) не є ефективною, відпрацьованою, завершеною як на законодавчому, так і організаційному, функціональному рівнях. Сьогодні відсутнє законодавче регулювання діяльності недержавних пенсійних фондів, установ довірчого управління майном тощо. Існування в Україні домінуючого позабіржового обігу акцій, робить стан фондового ринку практично непрозорим і погано передбачуваним.
  •  низька корпоративна культура стримує розвиток корпоративних відносин. Дотримання принципів корпоративного управління, і впровадження Кодексу корпоративної поведінки, що є реальним регулюючим чинником у розвинених країнах, буде сприяти залученню інвестицій в АТ.

    3. Сутність корпоративного управління у широкому розумінні цього слова

    У світовій економічній літературі категорія "корпоративне управління" використовується в широкому розумінні як управління корпораціями в інтересах власників. Причому в більшості випадків не проводиться жорстке розмежування між господарськими товариствами і державними. Таке поняття, як "корпоративна власність", в законодавчо-правовій базі України не використовується, а застосовується поняття "корпоративні права". На сьогодні не існує єдиного визначення корпоративного управління ні у зарубіжній, ні у вітчизняній науковій літературі. Часто під корпоративним управлінням розуміють загальний менеджмент, що не точно визначає його сутність. Іноді корпоративне управління подають як систему органів управління або сукупність організаційно-правових норм.

    Корпоративне управління, насамперед, можна розглядати як управління корпоративними правами. Таке визначення є найбільш загальним, оскільки управління корпоративними правами стосується усіх їх власників, а ними є значна частина людей як у світі, так і в Україні .

    Корпоративне управління – це процеси регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації. Суть корпоративного управління може бути більш конкретизована через визначення його суб'єктів і об'єктів.

    4. Суть поняття "корпоративні права"

    Корпоративні права – це право власності на частку (пай) у статутному фонді (капіталі) юридичної особи, включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої особи, а також частки активів у разі її ліквідації відповідно до чинного законодавства.

    Світовий досвід вказує на велику кількість власників тих чи інших видів корпоративних прав. Наприклад, у США власниками акцій є значна кількість громадян (більш як 25 млн. чол.), у цілому більш як 50 млн. американців володіють цінними паперами корпорацій, банків, муніципальних і державних органів. За даними вітчизняної "Економічної енциклопедії", тільки акціями в Швеції володіє кожний другий громадянин, у США та Англії – більше ніж кожний п'ятий, в Японії держателем акцій є кожний сьомий.

    Якщо розглядати корпоративні права як найбільш загальний об'єкт корпоративного управління, то його можна визначити так: корпоративне управління це механізм регулювання власником руху його корпоративних прав із метою отримання прибутку, управління корпоративним підприємством, можливих спекулятивних операцій з корпоративними правами, відшкодування витрат через отримання частки майна при його ліквідації. Головною метою корпоративного управління є отримання частини прибутку, яку називають дивідендом. Дивіденд – це частина прибутку (платіж), що проводиться на користь власника корпоративних прав, емітованих юридичною особою внаслідок розподілу частини її прибутку.

    5. Суб'єкти корпоративного управління

    З погляду регулювання руху корпоративних прав є чітко визначені суб'єкти корпоративного управління:

  •  окремі громадяни – власники корпоративних прав;
  •  власники та менеджмент окремого підприємства – емітента корпоративних прав або їх власника (підприємства також можуть бути власниками корпоративних прав); емітент цінних паперів – це юридична особа, яка від свого імені випускає цінні папери і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску.Права і обов'язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його уповноваженій особі. При цьому одержувачами (покупцями) таких корпоративних прав стають громадяни, інші юридичні особи (підприємства та організації), держава, які з цього моменту стають суб'єктами корпоративного управління.
  •  державні та недержавні органи, які здійснюють пряме або опосередковане регулювання руху корпоративних прав і діяльності підприємств, зокрема господарських товариств, а також є власниками як цілісних майнових об'єктів, так і корпоративних прав.
  •  фінансові посередники.

    Отже, суб'єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав та деякі державні і недержавні регулятивні органи, менеджмент, працівники корпоративних підприємств, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями, фінансові посередники.

    6. Інвестори як суб'єкти корпоративного управління

     

    Не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тім, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підпри­ємства. Тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприк­лад, облігації, векселі та інші цінні папери, випущені під відносини позики, не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Отже, можна вважати, що кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і тому не є суб'єктом корпора­тивного управління.

     

    7.   Працівники корпоративних структур як суб'єкти корпоративних відносин

     

    Суб'єктами корпоративного управління виступають влас­ники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними в такій ролі. Річ у тім, що за­гальні норми управління створює держава, крім того, існує велика й важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регу­люючи більш-менш важливі його напрями. Водночас можна вважа­ти, що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві бага­тьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників таких підприємств у прийнятті рішень. Норма про участь у голосуванні органів, що представляють трудові колективи, введена в законодавчу базу України стосовно акціонерних товариств.

     

    8. Відмінність корпоративного управління від загального менеджменту

     

    Корпоративне управління не є відірваним від загального менеджменту, воно є одним із його базових елементів і визначає насамперед погодження відносин власників і менеджерів. Корпоративне управління виді­лилось на певному історичному етапі соціально-економічного роз­витку, коли відбулося відокремлення функцій управління від влас­ності і коли почали виникати організаційні форми господарювання, що отримали назву акціонерних товариств, або корпорацій.

    На сьогодні не існує жорсткого розмежування предмета вивчен­ня загального менеджменту як системи економічних знань з організації та управління і предмета корпоративного управління. Предметом вивчення корпоративного управління не є безпосередньо виробництво, фінан­си, ринки, значна частина кадрової політики. З погляду стратегії корпоративне управління націлене на забезпечення сталого розвит­ку корпорацій через формування найбільш ефективної організацій­ної структури. Ця структура ґрунтується на оптимальному співвідно­шенні компетенції і відповідальності учасників корпоративного управління.

    Корпоративне управління розглядає здійснення господарських операцій працівниками й управління менеджерами виходячи з най­більшої ефективності діяльності корпорації не тільки з погляду менеджменту організації, а й її власників. Але не завжди інтереси власників та корпорації збігаються. Тому корпоративне управління в системі загального менеджменту спря­моване на досягнення опти­мального узгодження інтересів суб'єктів корпоративних відносин – власників, менеджерів, працівників, суспільства. Ці інтереси, як пра­вило, різні, їх узгодження в корпораціях здійснюється через реалі­зацію повноважень і відповідальності.

     

    9. Корпоративні організаційні форми бізнесу

     

    В США під "корпорацією" розуміють правову форму бізнесу, яка відокремлена від конкретних осіб, які ним володі­ють. В розвинених країнах світу товариства поділяються на об'єднання осіб й об'єднання капіталів. До об'єднань осіб належать повне і командитне товариство. В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент – для участі в них потрібно зробити майновий внесок. Тоді як персональні об'єд­нання передбачають особисту участь в управлінні, представництві, здійсненні функцій по виробництву, не персональні об'єднання та­кої участі не передбачають і базуються на об'єднанні капіталів. Корпорація має право юридичної особи і найбільш проявляється у формі акціонерного товариства.

    Аналіз економіко-правової бази дає змогу виділити кор­поративну форму капіталу як відокремлену, за якою власники ма­ють обмежену відповідальність. Основна розмежувальна лінія між корпора­тивним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності. В українській правовій базі поняття корпорації істотно від­різняється від загальноприйнятого у світі. Згідно Закону України "Про підприємства", корпорації – це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень цент­ралізованого регулювання діяльності кожного з учасників.

    Отже, об'єктами корпоративного управління є акціонерні товариства, а також та частина това­риств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділе­не від власності. До корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування влас­ників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідаль­ності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відпо­відальністю, віднесення їх до об'єднань капіталів і в цілому до корпо­рацій. Крім того, своєрідними об'єктами управління є державні під­приємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.

     

    10. Корпоративні ознаки підприємства державного сектору

     

    Корпоративні риси мають деякі підприємства державного секто­ру. Частина підприємств державної форми власності є корпоратизовані (акціонерні товариства з 100% дер­жавною власністю), або ті закриті акціонерні товариства, де 70% належало державі, які пройшли етап корпоратизації, але не прива­тизувались. Управління такими підприємствами має свою специфіку, оскільки здійснюється правліннями, спостережними радами – органами, які характерні для акціонерних товариств.

    Управління державни­ми підприємствами зведене до контролю щорічних звітів підприємств і умов виконання трудових контрактів керівниками державних підпри­ємств. Оперативна діяльність державних підприємств здійснюється ними самостійно. Такі державні підприємства не мають статутних фондів, поділених на паї, і тому до корпорацій їх можна відне­сти з надзвичайно великою умовністю.

    Для державних підприємств, поняття "корпорація" не можна застосувати, оскільки вони, не мають статут­них фондів. Однак, в них існує відділення процесу управління від власності і відпо­відно до цього можна вважати цю рису такою, що надає цим підпри­ємствам корпоративних ознак. Тому вважати, що об'єктами корпо­ративного управління мають бути об'єкти державної власності, які являють собою цілісні майнові комплекси, можна лише з великою часткою умовності. До корпоратизованих підприємств та інших державних акціо­нерних товариств поняття "корпоративне управління" більше відповідає його суті і може бути прийнятним.

    Умовність віднесення поняття "корпоративне управління" в дер­жавному секторі має певні особливості щодо стану державних під­приємств в структурі країн трансформаційної економіки. У світовій практиці корпоративні структури характеризуються випуском корпоративних цінних паперів. Така форма руху фінансового капіталу не може використовуватись на казенних підприємствах. У світовій практиці корпо­ративне управління ототожнюється з управлінням великими підприємствами, тому багато фахівців вважають такі державні підприємства суб'єктами корпоративних відносин.

     

    11. Форми державної корпоративної власності

     

    Державна корпоративна власність представлена у двох формах. Це, по-перше, підприємства державної власності як цілісного майнового комплексу. Корпоративних рис вони набули в процесі корпоратизації, тобто створення закритих акціонерних товариств. Управління такими підприємствами має свою специфіку, оскільки здійснюється іноді правлінням, іноді – спостережними радами – органами, які характерні для акціонерних товариств.

    Іншою формою державної корпоративної власності є власність у вигляді часток і паїв у статутних фондах недержавних господарських товариств. Відповідно управління такими частками є безпосереднім завданням корпоративного управління, його складовою, воно покладене на певні державні органи і має вивчатися з метою удосконалення їх діяльності.

    Ґрунтуючись на цих формах державної корпоративної власності об’єктом корпоративного управління може бути майно, передане до статутних фондів господарських товариств, акції акціонерних товариств, які перебувають у власності держави, державне майно, передане до статутних фондів холдингових компаній і фінансово-промислових груп, державне майно, передане в оренду, та ін.

    Державні корпоративні права можуть виникати як результат:

    Ø закріплення за державою акцій відкритих акціонерних товариств,

     створених у процесі приватизації;

    Ø корпоратизації державних підприємств;

    Ø придбання корпоративних прав діючих товариств;

    Ø участі в нових господарських товариствах, що створюються відповідно до норм Закону “Про господарські товариства” та інших актів законодавства.