Не кожний емітент і не у кожному випадку емітує корпоративні права, оскільки багато видів цінних паперів не є свідченням корпоративних прав. Справа в тім, що корпоративні права є свідченням частки, або паю, у власності підприємства. Тому зрозуміло, що значна кількість цінних паперів, наприклад, облігації, векселі та інші цінні папери, випущені під відносини позики, не є свідченням корпоративних прав, оскільки вони не є часткою у власності емітента. Обмежені корпоративні права мають привілейовані акції, які не дають права управління акціонерним товариством. Отже, можна вважати, що кожний власник корпоративних прав є інвестором, але не кожний інвестор є власником корпоративних прав і тому не є суб'єктом корпоративного управління.
корпоративних відносин
Суб'єктами корпоративного управління виступають власники корпоративних прав. Проте вони не є єдиними в такій ролі. Річ у тім, що загальні норми управління створює держава, крім того, існує велика й важлива суспільна інституція фінансового посередництва, а також менеджменту, які беруть участь у корпоративному управлінні, регулюючи більш-менш важливі його напрями. Водночас можна вважати, що учасниками управлінських корпоративних відносин є також працівники корпоративних підприємств. Так, у законодавстві багатьох країн, що стосується діяльності корпоративних підприємств, є положення про роль працівників таких підприємств у прийнятті рішень. Норма про участь у голосуванні органів, що представляють трудові колективи, введена в законодавчу базу України стосовно акціонерних товариств.
Корпоративне управління не є відірваним від загального менеджменту, воно є одним із його базових елементів і визначає насамперед погодження відносин власників і менеджерів. Корпоративне управління виділилось на певному історичному етапі соціально-економічного розвитку, коли відбулося відокремлення функцій управління від власності і коли почали виникати організаційні форми господарювання, що отримали назву акціонерних товариств, або корпорацій.
На сьогодні не існує жорсткого розмежування предмета вивчення загального менеджменту як системи економічних знань з організації та управління і предмета корпоративного управління. Предметом вивчення корпоративного управління не є безпосередньо виробництво, фінанси, ринки, значна частина кадрової політики. З погляду стратегії корпоративне управління націлене на забезпечення сталого розвитку корпорацій через формування найбільш ефективної організаційної структури. Ця структура ґрунтується на оптимальному співвідношенні компетенції і відповідальності учасників корпоративного управління.
Корпоративне управління розглядає здійснення господарських операцій працівниками й управління менеджерами виходячи з найбільшої ефективності діяльності корпорації не тільки з погляду менеджменту організації, а й її власників. Але не завжди інтереси власників та корпорації збігаються. Тому корпоративне управління в системі загального менеджменту спрямоване на досягнення оптимального узгодження інтересів суб'єктів корпоративних відносин – власників, менеджерів, працівників, суспільства. Ці інтереси, як правило, різні, їх узгодження в корпораціях здійснюється через реалізацію повноважень і відповідальності.
В США під "корпорацією" розуміють правову форму бізнесу, яка відокремлена від конкретних осіб, які ним володіють. В розвинених країнах світу товариства поділяються на об'єднання осіб й об'єднання капіталів. До об'єднань осіб належать повне і командитне товариство. В об'єднаннях капіталів домінує майновий елемент – для участі в них потрібно зробити майновий внесок. Тоді як персональні об'єднання передбачають особисту участь в управлінні, представництві, здійсненні функцій по виробництву, не персональні об'єднання такої участі не передбачають і базуються на об'єднанні капіталів. Корпорація має право юридичної особи і найбільш проявляється у формі акціонерного товариства.
Аналіз економіко-правової бази дає змогу виділити корпоративну форму капіталу як відокремлену, за якою власники мають обмежену відповідальність. Основна розмежувальна лінія між корпоративним і некорпоративним сектором пролягає у відділенні функцій розпорядження й обмеженій відповідальності. В українській правовій базі поняття корпорації істотно відрізняється від загальноприйнятого у світі. Згідно Закону України "Про підприємства", корпорації – це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників.
Отже, об'єктами корпоративного управління є акціонерні товариства, а також та частина товариств з обмеженою відповідальністю, в яких управління відділене від власності. До корпоративних не належать приватні підприємства, а також такі товариства, як повне та командитне, оскільки тут немає жорсткого розмежування власників та управлінців (менеджерів) і не існує обмеженої відповідальності. Дискусійною залишається роль товариств із додатковою відповідальністю, віднесення їх до об'єднань капіталів і в цілому до корпорацій. Крім того, своєрідними об'єктами управління є державні підприємства, які в деяких випадках і видах мають риси, притаманні корпораціям.
Корпоративні риси мають деякі підприємства державного сектору. Частина підприємств державної форми власності є корпоратизовані (акціонерні товариства з 100% державною власністю), або ті закриті акціонерні товариства, де 70% належало державі, які пройшли етап корпоратизації, але не приватизувались. Управління такими підприємствами має свою специфіку, оскільки здійснюється правліннями, спостережними радами – органами, які характерні для акціонерних товариств.
Управління державними підприємствами зведене до контролю щорічних звітів підприємств і умов виконання трудових контрактів керівниками державних підприємств. Оперативна діяльність державних підприємств здійснюється ними самостійно. Такі державні підприємства не мають статутних фондів, поділених на паї, і тому до корпорацій їх можна віднести з надзвичайно великою умовністю.
Для державних підприємств, поняття "корпорація" не можна застосувати, оскільки вони, не мають статутних фондів. Однак, в них існує відділення процесу управління від власності і відповідно до цього можна вважати цю рису такою, що надає цим підприємствам корпоративних ознак. Тому вважати, що об'єктами корпоративного управління мають бути об'єкти державної власності, які являють собою цілісні майнові комплекси, можна лише з великою часткою умовності. До корпоратизованих підприємств та інших державних акціонерних товариств поняття "корпоративне управління" більше відповідає його суті і може бути прийнятним.
Умовність віднесення поняття "корпоративне управління" в державному секторі має певні особливості щодо стану державних підприємств в структурі країн трансформаційної економіки. У світовій практиці корпоративні структури характеризуються випуском корпоративних цінних паперів. Така форма руху фінансового капіталу не може використовуватись на казенних підприємствах. У світовій практиці корпоративне управління ототожнюється з управлінням великими підприємствами, тому багато фахівців вважають такі державні підприємства суб'єктами корпоративних відносин.
Державна корпоративна власність представлена у двох формах. Це, по-перше, підприємства державної власності як цілісного майнового комплексу. Корпоративних рис вони набули в процесі корпоратизації, тобто створення закритих акціонерних товариств. Управління такими підприємствами має свою специфіку, оскільки здійснюється іноді правлінням, іноді – спостережними радами – органами, які характерні для акціонерних товариств.
Іншою формою державної корпоративної власності є власність у вигляді часток і паїв у статутних фондах недержавних господарських товариств. Відповідно управління такими частками є безпосереднім завданням корпоративного управління, його складовою, воно покладене на певні державні органи і має вивчатися з метою удосконалення їх діяльності.
Ґрунтуючись на цих формах державної корпоративної власності об(єктом корпоративного управління може бути майно, передане до статутних фондів господарських товариств, акції акціонерних товариств, які перебувають у власності держави, державне майно, передане до статутних фондів холдингових компаній і фінансово-промислових груп, державне майно, передане в оренду, та ін.
Державні корпоративні права можуть виникати як результат:
f