Сучасна діяльність на підприємствах потребує впорядкованої та скоординованої спільної діяльності персоналу. Практика менеджменту свідчить про те, що не кожен працівник здатний ефективно працювати разом з іншою людиною. Дослідження економістів, соціологів та психологів свідчать, що в кожному колективі формуються стійкі групи працівників, які демонструють високу економічну ефективність виробни-чої діяльності. Разом із тим ті ж дослідження переконливо свідчать, що деякі з працівників просто не здатні ефективно працювати разом з іншими.

Визначити, які саме працівники можуть ефективно працювати в парі, тобто складають діаду, є на сьогодні однією із ключових проблем управління персоналом. Адже максимально ефективна праця діади над вирішенням поставленої мети не лише зекономить час та сили, але й є джерелом творчих ідей та нестандартних рішень.

Для визначення позитивних діад в середині колективу доцільно скористатися методом послідовного дихотомічного розподілу. Схема узагальнюючого дихотомічного розподілу наведена на рисунку 4.1.

Перша дихотомія базується на розгляді програмної компоненти працівника. Вона основана на диференціюванні між деталізуючими і узагальнюючими компонентами інформації для програмного блока людини. Таким чином, проводиться поділ на узагальнюючий (узагальнюючі технології управління) та деталізуючий тип працівника (деталізуючі технології управління). Ця дихотомія описує то, як саме реальний об'єкт виражає мету свого управління. Нею задається, у певному сенсі слова, опозиція – протиставлення «знак – символ».

Друга дихотомія визначає спрямованість діяльності працівника. Одні типи працівників, опираючись на стан, творять процеси. Для цього вони перебувають у постійному «творчому процесі», у постійному контакті із тими об'єктами, над якими вони реалізують своє управління. Природно, доти, поки вони проводять управління над ними. Такі типи працівників називають учасниками. Інші ж працівника, програмуючись процесом, творять стан. Такі типи працівників називають спостерігачами. Таким чином, ця дихотомія робить поділ типів працівників на учасників і спостерігачів. Нею задається, у певному сенсі слова, опозиція – протиставлення «процес– стан» (або «статика – динаміка»).

Для третьої та четвертої дихотомій розташування відповідних компонент інформації значення не має. Вони можуть належати як до програмного блока, так і до творчого блока даного працівника. Відзначимо, що цю особливість важливо враховувати при розробці методик для визначення типу, тому що внаслідок цього полюси цих дихотомій проявляються не на всіх етапах здійснення управління.

Третя дихотомія визначає, чи використовуються в процесі управління одиничні реальні об'єкти, або ж управління описується в термінах багатьох одиничних реальних об'єктів. Управління, яке описується тільки в рамках одиничних реальних об'єктів, такі типи працівників називають об'єкт-орієнтованим. Протилежні ним типи працівників називають зв'язок-орієнтованим. Даною дихотомією задається, у певному сенсі слова, опозиція – протиставлення «один – багато» (сукупність), або ж «об'єкт – суб'єкт».

Четверта дихотомія визначає, чи використовується в процесі управління структура всього ієрархічного рівня (структура будь-якої сукупності об'єктів), або ж управління описується в термінах границі ієрархічного рівня як цілого. У першому випадку такий тип працівників носить назву ототожнюючі. У другому – розмежовуючі. Даною дихотомією визначається протиставлення «тотожність – розходження» (або ж «тотожний мені – відмінний від мене»).

При застосуванні методу послідовного дихотомічного розподілу керівник або менеджер повинен використовувати як спеціально розроблені експертами опитувальники, так і метод прямого інтерв’ю (якщо у менеджера достатньо досвіду). Для того, щоб коректно і правильно розробити анкету, яку можна було б запропонувати менеджеру чи керівнику як опитувальник, охарактеризуємо більш детально полюси всіх дихотомій.

Як видно з рис. 4.1 дихотомія «узагальнюючий – деталізуюючий» є основною в дихотомічному розподілі. Деталізуючі типи сприймають інформацію, що ставитися до всього ієрархічного рівня як цілому. Тому вони дуже добре усвідомлюють, чого вони хочуть, для чого саме діють, і, власне, як, яким чином потрібно їм діяти, щоб досягти мети, що цікавить, з управління всередині даного рівня. Таким чином, узагальнюючий тип (на відміну від деталізуючого) завжди чітко уявляє собі результати своїх безпосередніх дій, тому що він одночасно "бачить" не тільки той об'єкт, "над яким він творить", але й всі інші такі "подібні до цього" об'єкти.

Тому можна сказати, що узагальнюючий тип діє, щоб вийти з будь-якого стану, – маємо на увазі його психічний, душевний стан. Іншими словами, узагальнюючі типи спочатку внутрішньо розгойдуються, збираючи – накопичуючи необхідну для адекватного рішення інформацію, а вже потім роблять дії. До речі, оскільки сканування ієрархічного рівня як цілого потребує доволі довгого часу, то узагальнюючі типи здійснюють багато дій «за звичкою», за певними складеними установками, щоб не втрачати необхідний час.

Узагальнюючі типи часто здаються більше імпульсивними, більш непередбаченими, чим деталізуючі. На відміну від деталізуючого типу, причини, що спонукують до дій узагальнюючий тип особистості, не завжди мають високий ступінь ясності й можуть бути названі однозначно й виразно.

Опис усього ієрархічного рівня як цілого вже сам по собі не є настільки однозначним і чітко визначеним, як опис конкретних дій, це рівень складових об'єктів (або ж властивостей таких об'єктів). Внаслідок цього, поведінка узагальнюючого типу й уявляється більш непередбаченим, чим деталізуючого. Нарешті, оскільки узагальнюючий тип програмується компонентами інформації, що характеризують весь рівень як ціле, то цілком можливі ситуації, коли в найближчому околі, "безпосередньо поруч", і самі конкретні об'єкти, що становлять розглянутий ієрархічний рівень, і властивості таких об'єктів, залишаються без змін (іншими словами – узагальнюючий тип "помітив" щось поза своїм найближчим оточенням), – але узагальнюючий тип проте приступає до діяльності – творчості. Тоді такі його вчинки здаються імпульсивними й зовсім непередбаченими.

Можна сказати, що узагальнюючі типи "програмуються" загальними ідеями, цінностями, якостями, тоді як деталізуючі – "конкретними словами". Якщо коротко, то узагальнюючі типи програмуються символами, тоді як деталізуючі – знаками.

Деталізуючий тип, програмуючись окремими або конкретними об'єктами (їхніми процесами або станами), або взаєминами між конкретними об'єктами (процесами або станами таких взаємин), завжди в стані прямо вказати або назвати ті причини, які спонукали його до розглянутого вчинку або дії. І такі причини є наочними і недвозначними, їх завжди можна охарактеризувати зрозумілим всім і кожному чином.

Деталізуючий тип ототожнює себе з відповідними конкретними об'єктами або із взаємодіями між ними, тоді як узагальнюючий тип − з усім ієрархічним рівнем у цілому (точніше – або його границею, або з його топологією).

Деталізуючий тип програмується або конкретними об'єктами, що становлять даний ієрархічний рівень, або ж конкретними взаєминами між конкретними об'єктами. Деталізуючий тип сприймає себе завжди як унікальність, як винятковість − на відміну від узагальнюючого, котрий завжди сприймає себе як частину якогось цілого, сприймає себе як приклад реалізації якоїсь спільності всіх людей. При цьому деталізуючий тип усього ієрархічного рівня "не зауважує", − внаслідок чого його "поле зору" звужене тільки на те, що він "безпосередньо зараз" бачить. Тому деталізуючий тип реагує безпосередньо й відразу на зміну ближньої ситуації. Але, оскільки творча функція деталізуючого типу ірраціональна – тобто він ставиться до всього ієрархічного рівня разом, то приходять вони в свій нормальний психічний щиросердечний стан через деякий час після своїх дій. Відбувається це з тієї причини, що деталізуючий тип для того, щоб оцінити правильність своїх дій, повинен обов'язково проробити "переклад" результатів своєї узагальнюючої діяльності в терміни деталізуючих компонентів інформації. Тому деталізуючий тип прагне ще перед початком діяльності продумати "всі можливі варіанти розвитку подій" – і при реалізації своєї творчої функції строго дотримуватися розроблених ним (або даних йому) інструкцій. А результати своєї діяльності він повинен порівняти з тим, що він очікував: і якщо результати збігаються, то деталізуючий тип приходить у гарний настрій, і навпаки.

Деталізуючий тип "бачить" характеристики, що відрізняють даний конкретний об'єкт від усіх інших, йому подібних. Тоді як узагальнюючий тип "бачить" у кожному конкретному об'єкті все те, що поєднує всі такі подібні об'єкти в якийсь загальний клас. Тобто, деталізуючий тип бачить розходження, а узагальнюючий – спільність.

На цих рисунках відображена та обставина, що з інформаційної точки зору узагальнюючі типи виступають як об'єкти, що роблять стиснення інформації, тоді як деталізуючі типи – як об'єкти, що роблять розширення інформації.

Саме тому деталізуючим типам і необхідний "блок редукції від загального до окремого", щоб зуміти виразити "загальне за допомогою конкретного". Для практики тестування сказане вище можна підсумувати в такий спосіб: для узагальнюючого типу дія (а найчастіше при тестуванні ми відзначаємо саме дію: рухи, учинки й емоції й т. п.) завжди наслідок якогось його щиросердечного стану. Іншими словами: узагальнюючий тип діє, щоб вийти зі стану, в якому знаходиться. Деталізуючий тип діє навпаки, – щоб увійти в душевий стан; узагальнюючий тип реагує на емоції й вчинки інших людей не відразу, − йому треба спочатку ввійти в якийсь щиросердечний стан. Деталізуючий тип реагує на емоцію – емоцією, на вчинок – вчинком, відразу й без "розгойдування".

Внаслідок вищесказаного, розходження між ірраціональним і раціональним типами проявляється також й у їхньому відношенні до своїх вчинків: узагальнюючий тип не аналізує своїх минулих учинків, емоцій і дій: він "завжди" думає про свою діяльність у майбутньому; деталізуючий тип всі свої вчинки, емоції й дії завжди ретельно обмірковує, аналізує й обговорює, − можна сказати, що він "завжди" думає про свою діяльність у минулому.

Узагальнюючий тип, один раз зробивши висновки, надалі вже, як правило, не повертається до аналізу ситуації. Тоді як деталізуючий тип постійно зайнятий обмірковуванням, порівнянням й аналізом всіх своїх попередніх ситуацій, дій і вчинків: адже він опирається на цю "конкретику" все своє життя, що залишилося.

В спілкуванні з людьми картина прямо протилежна. Узагальнюючий тип спілкування сприймає як збір необхідної інформації – і тому спілкування починається безпосередньо і зразу, без попередніх «установок». Під час контактів люди вивчаються, аналізуються (точніше аналізується отримана від них інформація) і тільки після цього з’являються «установки» і «почуття» до цих людей, з’являється «відношення» до них.. Внаслідок цих причин узагальнюючий тип вступає в спілкування з людьми швидко, і легко, але це спілкування мало говорить про силу «почуттів» до цих людей.

Деталізуючий же тип повинен завжди одержати будь-яку "установку", що випереджає початок його комунікації з будь-якою людиною. Дійсно, новий об'єкт може бути притягнутий до реалізації творчої функції на рівні всього ієрархічного рівня лише як ціле, але для цього необхідно визначити його місце в цьому роді (на рівні всього ієрархічного рівня) діяльності, – і інформація, що орієнтує, тут зовсім необхідна. Властиво й те, що деталізуючий тип завжди потребує допомоги для осмислення своїх дій. До того ж, для деталізуючого типу важлива відповідь на запитання про те, чи зможе він використати своє спілкування з даною людиною для реалізації своєї творчої функції – функції, результати діяльності якої він відразу не розуміє – і "зовнішнє орієнтування" може істотно зменшити час, необхідний для "пізнавання". Відзначимо, що внаслідок цього деталізуючий тип:
а) може стати жертвою недієвої установки – через характеристики якоїсь людини даної йому або випадково, або, навіть, через злий намір;
б) раціональний тип довго тримається за свої недієві установки щодо людей з якими спілкується, а потім з великими втратами часу зміює їх.

Все сказане вище відноситься не тільки до спілкування з людьми:
1. Узагальнюючий тип легко зав'язує контакти з об'єктами навколишнього світу (у тому числі – з фірмами, об'єднаннями людей, партіями й т. п.) і настільки ж легко й "раціонально" змінює ці об'єкти, якщо вони перестали відповідати його потребам.
2. Деталізуючий тип має потребу у виробленні "установки" для контакту з яким-небудь об'єктом реальності, – цю установку йому повинен надати або хтось інший, або він її сам досить тривалий час виробляє, – і лише після цього даний комунікативний контакт можна вважати "таким, що відбувся". Об'єкти своєї комунікації раціональний тип змінює на превелику силу й лише після "довгих вагань".

У деталізуючого типу рухи більш неповороткі за рахунок "спеціалі-зованості", ніж в узагальнюючого. Можна сказати, що, оскільки раціо-нальний тип прагне все звести до певних об'єктів, які він безпосередньо бачить (або бачив) перед собою, то в процесі становлення рухових на-вичок він виробляє рухові автоматизми, спрямовані на рішення конкре-тно проблеми, яка раніше йому зустрічалась, – внаслідок цього багаж його рухових автоматизмів більше спеціалізований (вироблений для рі-шення конкретних приватних завдань) і тому більш бідний, ніж в узага-льнюючого типу. А рухові автоматизми узагальнюючого типу розрахо-вані на використання в загальних ситуаціях, тому вони більш варіативні, непостійні.

Дана дихотомія є виділеною посеред інших. Нею визначається інформація, яку людина використовує для прийняття рішення та здійснен-ня управління, а також і спосіб аналізу, який вона використовує. Так, узагальнюючий полюс дихотомії є характерним для людей, які орієнтують-ся на загальну інформацію, а дію роблять завжди конкретну. Вони визначають та фіксують не сам хід процесу виконання та засоби, а тільки загальні технології, які вони будуть використовувати. По суті, вони вико-ристовують методи аналізу для прийняття рішення. Тоді як представники іншого полюса цієї дихотомії навпаки, використовують метод синтезу, «опираючись» в своєму аналізі на конкретні факти, об’єкти, явища та засо-би для дій. Якщо перші легко можуть змінити засоби вирішення завдання в ході процесу виконання роботи, то другим зробити таке є дискомфортним.

При характеристиці наступних трьох дихотомій виділимо найважливіші аспекти, які виділяють дану дихотомію серед решти.

1. «Учасник – Спостерігач». Учасниками називаються ті типи, в яких програмна функція характеризує стан (а творча, відповідно, процес). Спостерігачі, навпаки, програмуються процесом, а творять стан.

В результаті учасник "націлений" на вивчення об'єктів, наприклад, на розпізнавання властивостей і можливостей конкретних людей. Сам же він проводить процеси, тому завжди готовий "попрацювати над собою", змінити своє перебування більш відповідне для даного оточення.

У спостерігача все відбувається протилежним чином. Об'єкти він сприймає як процеси. Якщо сам об'єкт незмінний, тоді як таку зміну спостерігач розглядає своє відношення до цього об'єкта.

Прояв даної дихотомії широко спостерігається на соціальному рівні: учасник впевнений, що його оцінюватимуть за проявами його особистих якостей, за його активністю, і тому всіляко прагне їх проявляти. Спостерігач же упевнений, що він як особа оцінюватиметься людьми, що оточують його, за його відносинами з ними і залежно від відчуттів, які він у них викликає. Спостерігач впевнений, що кожен може підвищити свою цінність в очах суспільства за допомогою вдосконалення своїх відносин з тими, що його оточують.

Оскільки учасник орієнтується у зовнішньому світі на конкретні об'єкти, то вони для нього є "недоторканними": він упевнений, що кожен об'єкт зовнішнього світу має право бути саме таким, яким він є. Якщо даний об'єкт йому заважає – то учасник змінює з ним відносини, але не сам об'єкт. Учасник любить активне життя: можна сказати, що він завжди прагне бути в центр подій.

Спостерігач же не висуває ні себе, ні інших. Він завжди своєю діяльністю "зупиняє процес", фіксує його в якийсь закінчений стан, створюючи, тим самим, умови для того, щоб учасник, отримавши "нову іграшку" міг почати новий процес з початку. Стисло відмінністю в діяльності учасника і спостерігача є:
• учасник "робить";
• спостерігач – "зробить".

2. «Об'єкт-орієнтовний − Зв’язок-орієнтовний». Головна відмінність між даними типами знаходиться в площині опису або самих окремих КС, або відносин між окремими КС.
• об'єкт-орієнтовний все прагне зробити сам, свою необхідність доводити конкретними справами;
• зв’язок-орієнтовний тип відчуває свою необхідність іншим людям, уміє налагоджувати контакти з ними, маніпулювати їх відчуттями і емоціями, але не завжди упевнений в своїх власних силах і здібностях.

Об'єкт-орієнтовні типи самостійніші при вирішенні проблем і завдань об'єктивного світу, зв’язок-орієнтовні, навпаки, самостійні у відносинах з людьми, в регулюванні їх емоційного життя, – і дивуються з невміння об'єкт-орієнтовний типів користуватися людьми і не розуміти свого впливу на них.
• об'єкт-орієнтовні зазвичай доводять свою правоту;
• зв’язок-орієнтовні – вмовляють, їм неважко і попросити.

Об'єкт-орієнтовні просити і вмовляти не уміють, але на домовленості інших часто легко піддаються. Обіцянкам об'єкт-орієнтовних типів можна довіряти більше, ніж обіцянкам зв’язок-орієнтовних.

Оцінюючи вчинки інших людей, об'єкт-орієнтовний користується критеріями типу "розумно − не розумно", "правильно − неправильно". Зв’язок-орієнтовний для таких оцінок використовує критерії типу "добре − погано", "чесно − нечесно" і тому подібне.

Зв’язок-орієнтовний вміє піклуватися про людей, робити їм приємне, постояти за них. Але лише про тих, кого він зараховує до "своїх". Внаслідок цього близькі їх люблять і цінують, часто прощаючи їм всі погрішності. Можна сказати, що зв’язок-орієнтовний тип легко "прощає собі", тоді як об'єкт-орієнтовний – легше "прощає іншим".

Основна відмінна риса об'єкт-орієнтовних типів – це їх уміння оцінювати логіку інших. Перш за все – зв’язок-орієнтовних типів, чию логіку вони "перевіряють". Об'єкт-орієнтовний тип легко оцінює кількість витраченої праці і так же легко визначає, коли наступає "час відпочити".

Об'єкт-орієнтовний "придумує" систему доказів і аргументації, але умовляє до неї прислухатися, прийняти її, наполягає на цьому зв’язок-орієнтовний тип.

Об'єкт-орієнтовні типи не вміють говорити про свої відчуття, уни-кають цього при спілкуванні. Замість розмови – вони схильні діяти. Зв’язок-орієнтовний тип не приховує ні своїх відчуттів, ні своїх емоцій. Для них найголовніше не стільки те, чи люблять їх, скільки те, чи люблять вони самі.

3. «Розмежовуючий – Ототожнюючий». Розмежовуючі типи в сприйнятті орієнтуються на відчуття – вони уміють і люблять сприймати природу, дуже тонко відчувають своє «Я», свої потреби. Розмежовуючий тип або дуже рухомий (якщо він учасник), і своєю зайвою активністю ускладнює собі життя, або дуже пасивний (якщо він спостерігач). А ось ототожнюючим типам ясності в своїх відчуттях не вистачає. Для ухвалення рішення «відносно себе» їм необхідний порівняно тривалий час.

Розмежовуючі типи володіють добрим естетичним смаком. У ототожнюючих типів естетичний блок нормативний. Розмежовуючий тип володіє вбудованим ритмом життя, він відчуває його течію і його повноту. І цей свій ритм він прагне нав'язати тим, хто живе поряд з ним, інтуїтивним типам. Ототожнюючий тип не володіє таким ясним життєвим ритмом, і тому із задоволенням сприймає ритм розмежовуючого типу.

Цікаво, що ревнощі – це якість розмежовуючого типу, який міряє всіх по собі і припускає у всіх властиву йому самому непостійність. Розмежовуючий уміє піклуватися про себе: і відстоювати свої матеріальні інтереси. Ототожнюючий же чекає, поки про нього поклопочуться інші. Розмежовуючі типи строго дотримуються встановлених естетичних нормативів і проявів відчуттів. Оскільки власне самопочуття для них досить «відверте» поняття, діагноз лікаря – це «норматив», в якому не сумніваються. У ототожнюючих типів – нормативна інтуїція, тому вони дуже обережні в питаннях використання свого часу, в можливостях використання внутрішніх властивостей об'єктів, що оточують їх.

Для того, щоб визначити полюси дихотомічного розподілу у конкретного працівника, використовується анкета, базовий варіант якої поданий в додатку А та результати декодування, подані в додатку Б. Короткий опис типів особистості поданий в додатку В.

Опис типів особистості, фактично, побудовано за допомогою «взаємозамінних» блоків, – особливо наочно це при описі програмних функцій. Творчі функції описані, як правило, з обліком програмних, тому що саме вони надають специфіку функціонуванню творчим блокам типів особистості. Тип особистості для конкретної людини задає всього лише загальний контур, каркас особистості: конкретне наповнення його – це вже особиста справа кожної людини.

Після визначення типів працівників за допомогою таблиці 4.1 при використанні табл. 4.2 та табл. 4.3 студенти повинні оцінити ефективність їх спільної діяльності.

Розглянемо більш докладно табл. 4.3 для кількісного вираження комфортності інтертипних відносин при нормативному спілкуванні, що наведена в попередньому параграфі. Спочатку виділимо ті особливості, які допоможуть нам при проведенні інтерпретації табл. 3:
1. Для тотожних типів К= – 1.
2. Для діадних типів К=0.
3. Якщо К< 0, то це значить, що відповідний тип (який розташований у вертикальному стовпці таблиці 4.1) реагує раніше, аніж діадний тип для розглянутого нами типу (тобто, раніше ніж необхідно розглянутому типу!).
4. Якщо К>0, то відповідний тип реагує пізніше, аніж діадний тип для розглянутого нами типу (тобто, пізніше ніж необхідно розглянутому типу).
5. Чим менша абсолютна величина коефіцієнта К, тим відносини між типами комфортніші (тим більше вони наближаються до діадних).

Приклад 1. Відносини між <Гр-Д|Зв-С> і <Ст-Д|Зв-С>: «теплі, щиросердечні, майже діадні». Це й не дивно: адже <Гр-Д|Зв-С> сприймає <Ст-Д|Зв-С> як свій діадний тип (К = 0), а <Ст-Д|Зв-С> сприймає <Гр-Д|Зв-С> «майже як» свій тотожний
тип (К= – 0,93≈ – 1!).

Приклад 2. Відносини між <Об-Д|Ст-С> і <Зв-Д|Ст-С>. Відносини досить тверді, сухі. Для <Об-Д|Ст-С> ці відносини не дуже комфортні: К= – 0,31 і тому <Об-Д|Ст-С> здається, що <Зв-Д|Ст-С> завжди реагує відчутно раніше «ніж потрібно». Внаслідок цього – багато докорів з боку <Об-Д|Ст-С> > у тому, що <Зв-Д|Ст-С> «просто не хоче всього лиш трішечки» змінитися. І для <Зв-Д|Ст-С>значення К=-1,16, тобто такі відносини для нього настільки ж дискомфортні. Тип <Об-Д|Ст-С> знаходиться серед тих типів, які випереджають його «усього лиш на трішечки» – але все-таки відчутно більше, ніж це було прийнятно для нього (тобто – «мало» не так, як тотожний тип!). І вже він хоче від свого комуніканта «трошки, усього лиш трішечки» змінитися! Але той «не хоче»! Звідси постійні дріб'язкові причіпки – і так увесь час: обоє сварять один одного за те, що інший – «занадто швидко реагує, занадто поспішає»! Підкреслимо «дивну» на перший погляд обставину: обом типам здається, що інший тип реагує раніше, аніж «потрібно». Причина цього лежить саме в «нормуванні часу реагування» на діадний для розглянутого тип.

Приклад 3. Відносини між наступними типами: <Гр-С|Зв-Д> і <Об-Д|Ст-С>. Відносини гарні, хоча інтертипні відносини при виробленні нового режиму керування – «конфліктні». Цей приклад, ймовірно, є найбільш показовим: адже, без урахування нормативності режиму спілкування, такі відносини були б досить напруженими (кожен із комунікантів своєю програмною функцією «атакував» би місце найменшого опору іншого!). З таблиці 4.3 видно, що тип <Гр-С|Зв-Д> вважає, що тип <Об-Д|Ст-С> реагує «трошки раніше» (К = –0,36), аніж «потрібно» – тобто ніж його діадний тип (<Ст-Д|Об-С>). У свою чергу, тип <Об-Д|Ст-С>, відповідно, вважає, що тип <Гр-С|Зв-Д> реагує «трохи» пізніше, аніж потрібно для типу <Об-Д|Ст-С> (К=0,23). На відміну від попереднього прикладу – обом типам ситуація уявляється адекватною: тип <Гр-С|Зв-Д> визнає право <Об-Д|Ст-С> критикувати його «за повільність», а тип <Об-Д|Ст-С>, відповідно, визнає право типу <Гр-С|Зв-Д> «захоплюватися його (<Об-Д|Ст-С>) швидкістю розуму». Тобто, обидва типи сприймають один одного адекватно й оцінюють один одного однаково! Тому тип <Гр-С|Зв-Д> часто йде до типу <Об-Д|Ст-С> просити поради. Однак варто підкреслити, що як тільки мова починає йти про вироблення нового спільного режиму керування, то відразу ж із обох сторін розвивається конфлікт!

Отже, інтерпретацію знаків і «виділених» величин коефіцієнтів комфортності:
знак «–» відповідає тому, що цей тип реагує раніше, аніж необхідно розглядуваному (раніше, ніж діадний тип для розглядуваного), тобто час запізнення реакції даного типу менший, ніж у діадного типу для розглядуваного;
знак «+» відповідає тому, що даний тип реагує пізніше, аніж необхідно розглядуваному;
значення К=0 відповідає діадному типу. У квадратних дужках зазначене «оптимальний (для розглянутого типу) час запізнення реакції і керування»;
значення К = –1 відповідає тотожному для розглядуваного типу;
«малі» за абсолютною величиною значення К інтерпретуються розглядуваним типом як поведінка «майже діадного» для нього типу. Таких випадків у таблиці 4.3 є небагато. Наприклад, <Об-Д|Гр-С> сприймає <Зв-Д|Гр-С> як свого, «майже діадного типу» (К= – 0,08), а <Гр-С|Об-Д> сприймає <Ст-С|Зв-Д> також як свого «майже діадного типу» (К = – 0,01). Ще можна виділити такі типи, які сприймають інші типи як «близькі до діадних»:
1) <Ст-С|Об-Д> і <Об-Д|Ст-С> чи <Гр-Д|Об-С>;
2) <Гр-Д|Зв-С> і <Ст-Д|Зв-С> чи <Ст-Д|Об-С>;
3) <Зв-С|Гр-Д> і <Об-Д|Гр-С> чи <Зв-Д|Гр-С>;
4) <Зв-С|Ст-Д> і <Об-Д|Ст-С> чи <Гр-Д|Об-С>;
5) <Об-Д|Гр-С> і <Об-С|Ст-Д>;
6) <Ст-Д|Зв-С> і <Об-С|Ст-Д>;
7) <Об-С|Ст-Д> і <Об-Д|Ст-С>;
8) <Об-С|Гр-Д> і <Гр-Д|Зв-С>;
9) <Ст-С|Зв-Д> і <Гр-Д|Зв-С> чи <Об-Д|Ст-С>;
10) <Гр-Д|Об-С> і <Ст-Д|Зв-С> (всі перераховані, звичайно, «з натяжками»).

за рідкісним винятком (діадні типи, тотожні типи і «нормативні тотожні типи» – про останні дивися наступний пункт), коефіцієнти комфортності асиметричні в тому розумінні, що якщо вихідному типу комфортно із розглянутим, то розглянутому не завжди комфортно із вихідним. Найбільш яскраві приклади:
1) якщо <Ст-Д|Зв-С> сприймає <Об-С|Ст-Д> як свого «майже діадного типу», то сам <Об-С|Ст-Д> сприймає <Ст-Д|Зв-С> як «найбільш тупого» серед всіх інших типів;
2) якщо <Гр-С|Об-Д> сприймає <Ст-С|Зв-Д> як свого «майже діадного типу», то сам <Ст-С|Зв-Д> сприймає <Гр-С|Об-Д> як одного із «двох найтупіших» серед всіх інших типів.
при нормативній комунікації деякі типи сприймають один одного як «нормативних тотожних типів», притому це єдиний випадок, коли такі відносини – симетричні. Це такі три пари типів:
1) <Об-Д|Ст-С> і <Гр-Д|Об-С>,
2) <Об-Д|Гр-С> і <Зв-Д|Ст-С>,
3) <Зв-С|Ст-Д> і <Зв-Д|Гр-С>.

Із цього випливає, що між цими типами обмін інформацією неможливий (нагадаємо, що ми розглядаємо обмін інформацією при нормативній комунікації). Дійсно, вони не тільки мають однаковий набір знань, умінь і навичок, але, як бачимо з табл. 4.3, вони навіть і взаємозамінні.

чим більшою є величина «кванта часу», що має місце між діадними типами, тим меншою є величина «розмаху комфортності» для таких типів. Великий «розмах комфортності», тобто дуже відмінні між собою коефіцієнти К, приводить до того, що вихідний тип сприймає навколишніх досить «нерівно», – одні типи ходять в його «мазунчиках», тоді як інші – серед «нелюбів»... І це незалежно від їх особистісних і ділових якостей... Більш того: чим більшою є величина «кванта часу» між діадними типами, тим більшою є у цих типів «чутливість до часу», тобто тим більше ці типи чутливі (і разом з тим толерантні) до «своєчасності» дій інших типів (нагадаємо, що «вчасно» діє тільки діадний тип). Найбільш яскраво такі ефекти будуть проявлятися «у трудових колективах», тобто в середовищі товаришів по службі: іноді це буде виливатися в склоки, формування коаліцій тощо. Це саме те коло питань, що може бути досить легко описане за допомогою сучасної теорії ігор.

Після визначення типів працівників і аналізу коефіцієнтів комфортності інтертипних відносин при нормативній комунікації за допомогою таблиці 4.3 необхідно визначити позитивні діади. При цьому можна використати як таблицю 4.3 за величиною коефіцієнтів комфортності, так і таблицю 4.4. за визначеними типами економічної діяльності працівника.

Визначення позитивних діад значно підвищить спільну економічну діяльність як окремих пар всередині колективу, так і ефективність праці всього колективу в цілому.

1. Для виконання практичної роботи студенти розподіляються на команди по 4 особи. Звіт з практичної роботи подається один на команду.
2. На основі дод. Б скласти анкету для визначення полюсів дихотомічного розподілу: по 20 питань на кожний полюс (питання не повинні перетинатися з дод. Б).
3. Провести анкетування всіх членів команди. Результат занести до таблиці.
4. На основі складеної таблиці та табл. 4.1 визначити тип економічної діяльності кожного члена команди.
5. На основі табл. 4.2 та табл. 4.3 провести оцінювання ефективності спільної діяльності членів команди.
6. Зробити висновки.

1. Що таке дихотомія?
2. Що таке полюси дихотомії?
3. Дайте визначення поняття «діада».
4. З якою метою визначають позитивні діади при створені команди?
5. Охарактеризуйте дихотомію «Об'єкт-орієнтовний − Зв’язок- орієнтовний».
6. Охарактеризуйте дихотомію «Учасник – Спостерігач».
7. Охарактеризуйте дихотомію «Деталізуючий – Узагальнюючий».
8. Охарактеризуйте дихотомію «Розмежовуючий – Ототожнюючий».
9. Якою з дихотомій визначається інформація, яку людина використовує для прийняття рішення та здійснення управління, а також і спосіб аналізу, який вона використовує?
10. Дайте визначення поняття «нормативна комунікація».
11. Дайте характеристику коефіцієнта комфортності.
12. Дайте визначення поняття «інтертипні відносини».

1. «Позитивна діадна пара» це:
а) партнери по бізнесу;
б) директор і заступник директора;
в) працівники, які працюють разом з максимальною ефективністю;
г) працівники, які відпочивають разом з максимальною ефективністю.

2. Метод послідовного дихотомічного розподілу передбачає таку послідовність дихотомій:
а) розмежовуючий – ототожнюючий, учасник – спостерігач, об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний, деталізуючий – узагальнюючий;
б) об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний, учасник – спостерігач, розмежовуючий – ототожнюючий, деталізуючий – узагальнюючий;
в) деталізуючий – узагальнюючий, об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний, розмежовуючий – ототожнюючий, учасник – спостерігач;
г) деталізуючий – узагальнюючий, учасник – спостерігач, об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний, розмежовуючий – ототожнюючий.

3. Яка з дихотомій описує то, як саме реальний об'єкт (працівник) виражає мету свого управління:
а) деталізуючий – узагальнюючий;
б) учасник – спостерігач;
в) об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний;
г) розмежовуючий – ототожнюючий.

4. Яка з дихотомій описує використання в процесі управління одиничних або багатьох одиничних реальних об'єктів:
а) деталізуючий – узагальнюючий;
б) учасник – спостерігач;
в) об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний;
г) розмежовуючий – ототожнюючий.

5. Яка з дихотомій описує використання в процесі управління різних рівнів структури ієрархії будь-якої сукупності об'єктів:
а) деталізуючий – узагальнюючий;
б) учасник – спостерігач;
в) об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний;
г) розмежовуючий – ототожнюючий.

6. Яка з дихотомій визначає спрямованість діяльності працівника:
а) деталізуючий – узагальнюючий;
б) учасник – спостерігач;
в) об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний;
г) розмежовуючий – ототожнюючий.

7. Яка з дихотомій є визначальною для створення позитивної діади:
а) деталізуючий – узагальнюючий;
б) учасник – спостерігач;
в) об'єкт-орієнтовний − зв’язок-орієнтовний;
г) розмежовуючий – ототожнюючий.

8. Скільки є типів економічної поведінки працівника за методом послідовного дихотомічного розподілу:
а) 8;
б) 24;
в) 16;
г) 18.

9. Тотожні типи економічної поведінки працівника за методом послідовного дихотомічного розподілу відрізняються один від одного:
а) полюсами лише першої дихотомії;
б) полюсами або другої, або третьої, або четвертої дихотомії;
в) всі полюси дихотомій є різними;
г) всі полюси дихотомій є однаковими.

10. Скільки згуртованих пар визначено за методом послідовного дихотомічного розподілу:
а) 4;
б) 8;
в) 16;
г) 24.