Модуль 1

Тема 1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України

Першим періодом в історії людства був кам’яний вік. Йому належить особливе місце в історії людської цивілізації. Саме цієї доби на фоні кардинальних зрушень у природі, пов’язаних з різкими змінами клімату, відбулося виділення людини з тваринного світу, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснова таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво

Первісна людина на території України з’явилася майже 1 млн. років тому. На українських землях зафіксовано близько 800 стоянок первісних людей. Загальна чисельність населення складала до 20 тис. осіб. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу.

Пригадайте найвідоміші стоянки та археологічні культури первісної людини на території України.

Первісне суспільство - найдавніший і найдовший період людської цивілізації

Він характеризується:

• чотирма льодовими наступами, які доходили до межі Львова, Ковеля, Житомира, Сум, Миргорода, Дніпропетровська;

• пом’якшенням клімату в мезоліті (середньому кам’яному віці), коли він став близьким до сучасного;

• формуванням сучасної річкової системи;

• прогресом в технології виготовлення знарядь праці і предметів вжитку, появою нових матеріалів (камінь, глина, бронза, залізо);

• удосконаленням господарської діяльності, переходом від привласнюючого до відтворювального типу господарства і на цій основі піднесенням добробуту. Відбулася за висловом англійського археолога Г.Чайлда “неолітична революція” (7тис. – 4 тис. років тому);

• зародженням селянської землеробської цивілізації з уповільненим темпом життя, залежністю від природнокліматичних ритмів;

• першим великим суспільним поділом праці - виокремленням скотарства і переходом від матріархату до патріархату;

• зміною суспільних форм співжиття, переходом від первісного стада до родової і територіальної общини, а згодом - до ранньокомплексного суспільства;

• формуванням першооснови власної релігійної свідомості.

В безперервній борні з природою людина не тільки пристосувалася до умов життя, що постійно змінювалося, але й поступово опановувала і ставила собі на службу сили природи, її багатства. В цьому процесі змінювалася і сама людина, її зовнішній вигляд, розумові здібності, форми співжиття.

У суспільному плані відбувалася диференціація суспільства, створювалась впливова племінна верхівка, почалося формування етнічної спільноти людей, виникла необхідність в існуванні сили, яка була б здатна регламентувати внутрішнє життя колективу, а також захистити його від зазіхань сусідів. Все це зумовило розклад первіснообщинного ладу і створення передумов виникнення держави.

Первісне суспільство на території України

Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нового рівня розвитку економіки, нового способу життя

Трипільська культура

На всій території України, починаючи від ІV тисячоліття до початку  ІІ тисячоліття перед Р. Х., утворилася культура, яка мала цілким виразні риси. Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою. Розміри цих будівель були різні —від 6 до 150 кв. метрів. Стіни бували розписані. Житла будували залежно від місцевих умов: де був ліс — з плах, обмазаних глиною, де бракувало лісу — з глиняних вальків або так званого саману. На Одещині — з каменю-вапняку. Житла були здебільшого багатокамерні. Нерідко вони були розписані темно-червоними фарбами. Знайдено кілька глиняних моделей, так званих «хат» (Сушківці, Володимирівка, Попудні), які доповнюють уявлення про трипільські будівлі. Будівлі мали в середині грубу, лави. Зовнішній вигляд будівель нагадує пізніші українські хати, так само, як нагадує їх самий характер будови: дерев'яні, обмащені глиною, стіни. Крім житлових будинків, у селах були будівлі ритуального призначення, так звані «точки». Трипільська культура була першою європейською і в той же час світовою культурою. На Україні Трипільська культура збереглась у пережитках і залишила по собі виразні сліди. Український народ зберіг свою етнічну спорідненість із давньою людністю Праукраїни. До останніх часів сільські жінки й молодиці розмальовують хати, комини, печі тощо. У килимарстві, гончарстві, різьбі по дереву, вишивках, писанках — дуже багато геометричних та рослинних орнаментів, які виразно нагадують орнамент палеолітичної та неолітичної діб на Україні. На Лемківщіні, наприклад, ще й до цього часу зберігся спосіб розмальовувати хати рівнобіжно до покладеного в стінах дерева.

Трипільська культура багатогранна і самобутня. Її елементи лягли в основу європейської середньоземноморської цивілізації.

Дайте відповіді на питання:

1)     Чи є елементи трипільської культури в житті та побуті сучасних українців?

2)     Яка подальша доля трипільців?

Початок залізного віку: кіммерійці, таври, скіфо-сармати.

 (І тисячоліття до н.е.)

Поява та поширення заліза започаткувала нову еру в історії людства – залізну.

Пригадайте про ці народи і їх держави з матеріалу середньої школи.

І. Кіммерійці. Лише десь між 1500 і 1000 рр. до н. е. людина опанувала просту, на перший погляд, техніку їзди верхи. Кіммерійці — перші кочові вершники, що з'явилися в Україні, є також і першими її жителями, назва яких дійшла до нас. Не хто інший, як Гомер, оповідаючи у своїй «Одіссеї» про північне узбережжя Чорного моря, називає його «землею кіммерійців». Аналіз небагатьох наявних нині джерел схиляє істориків до цілого ряду висновків стосовно цих «споживачів кобилячого молока», як їх називали греки: 1) кіммерійці були першими в Україні скотарями, що перейшли до кочового способу життя; 2) вони опанували мистецтво їзди на конях і їхнє військо складалося з вершників; 3) завдяки контактам із майстерними оброблювачами металів на Кавказі вони започаткували в Україні добу заліза; 4) зростання ролі кінних воїнів зумовило занепад великих родів і виникнення військової знаті.

ІІ. Скіфи. Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання. У 5 ст. до н. е. «батько історії» грек Геродот відвідав Скіфію й описав її населення. Це, без сумніву, були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків, що тисячоліттями панували у Євразійських степах. Геродот описав кілька типів скіфів. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю і, напевно, взяли собі назву від кочовиків, котрі їх підкорили. Деякі історики вважають, що вони були предками слов'ян. Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів — кочовиків, що вважали себе найчисленнішими й найкращими і змушували інших скіфів та нескіфські племена України сплачувати їм данину. За їхніми зазіханнями стояло велике, добре озброєне й дисципліноване кінне військо. За доби скіфів Україна стала важливою, хоч і віддаленою частиною античної цивілізації Середземномор'я. Через грецькі колонії у Причорномор'ї скіфи ввійшли у контакт із грецькою цивілізацією і навчилися цінувати її. Водночас контакти зі світом Середземномор'я втягували скіфів і в його конфлікти. У 513р. до н. е. величезне військо перського царя Дарія захопило землі нинішньої України. Проте, вдавшись до стратегії «спаленої землі», скіфи змусили його ганебно відступити. Наприкінці V — на початку IV ст. до н. е. скіфи пішли на захід і підкорили фракійців на Дунаї. Ця перемога виявилася для них зовсім непотрібною, бо віч-на-віч звела їх із Філіпом Македонським, батьком Олександра Великого. У 339 р. до н. е. македонці завдали страшної поразки кочовикам. Це стало початком кінця скіфів. Десь через 100 років більшу частину скіфів завоювали й асимілювали сармати — інше могутнє плем'я кочовиків зі сходу. Тільки залишкам удалося сховатися в Криму, де їхні нащадки прожили до 3 ст. н. е.

Античні міста – держави Північного Причорномор’я(VIII ст. н.е. – IV ст. н.е.)

Греки обсіли Чорне море “наче жаби ставок” – констатував давньогрецький філософ Платон.

Причини колонізації: О.Д.Бойко називає 7 теорій еллінської міграції на Чорноморське побережжя: демографічну; аграрну; торговельну, сировинну, соціальну, етнічну, воєнну

Наслідки: утворилося 4 центри античної колонізації. Міста-держави становили окрему рабовласницьку демократичну республіку. Найважливіші із них: Ольвія, Пантікапей, Феодосія, Тіра, Керкінітід, Херсонес, Фанагорія, Германоса, Істрія, Борисфен. У V ст. до .н. е. утворилося Боспорське царство, в якому об’єдналося понад 20 міст-держав і колоній. Навала готів у середині ІІІ ст. н.е. послабила, а навала гунів у 70-х роках IV ст. остаточно зруйнувала Боспорське царство.

Грецька колонізація на тривалий час визначила південний вектор цивілізаційної орієнтації населення Причорномор’я і в подальшому сприяла тісним зв’язкам Київської Русі з Візантією.

Етногенез слов’ян. Утворення східної групи слов’янства

В розмаїтті найдавнішого населення сучасної України розпочалося історія наших пращурів – праслов’ян. Їх походження і етногенез остаточно не з’ясовані. З цього приводу існує кілька версій. Є підстави, на основі даних археології, антропології, лінгвістики, етнографії вважати, що ознаки праслов’ян простежуються з ІІ тис. до н.е. Це племена тшинецько-комарівської культури (XV-XI ст. до н.е.). Вони займали територію сучасних Східної Польщі, Прикарпаття, Південної Білорусії та Північної України. До праслов’ян відносяться племена: бондарихінської, лужицької, чорноліської, зарубинецької, черняхівської, пшеварської, київської та інших культур.

В складі племен зарубенецької культури, що займали територію Середнього Подніпров’я, частину правобережного Полісся та частину Лісостепу, бере свій початок український етнос. В цей час праслов’яни відомі під іменами венедів, антів, склавинів (перші письмові згадки, датовані І ст. н.е., в творах римських істориків Таціта і Птоломея ). Частина дослідників вважає антський союз племен, який мав державницький зміст, праукраїнським утворенням. Так вважав і М.Грушевський, спростовуючи теорію походження українців, росіян і білорусів з єдиної давньоруської народності.

Процес розселення привів до утворення східних, західних і південних слов’ян. У VII східні слов’яни зосередилися в Центральній Україні на берегах Дніпра. Були відомі не тільки як загартовані воїни, але й вправні землероби, скотарі, ремісники, купці. Вони побудували сотні населених пунктів – градів. Через це скандинави називали їх країну “гардарікою” – країною укріплень.

У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Намагаючись установити якомога найдавніший родовід слов'янського населення України, радянські вчені обстоюють думку, що східні слов'яни (чи їхні прямі предки — анти) були корінним населенням регіону. Західні ж спеціалісти, вказуючи на брак доказів цієї теорії, сходяться на думці, що східні слов'яни переселилися сюди свого часу. Протягом VII та VIII ст. східні слов'яни продовжували розселятися. Згодом вони налічували близько 14 великих племінних союзів, що заселяли землі України, Білорусії та Росії. Найважливішими серед них були поляни, що жили в Центральній Україні на берегах Дніпра. До інших східнослов'янських племен України належали древляни — на північному заході, сіверяни — на північному сході, уличі й тиверці — на півдні. У західній частині країни жили волиняни та дуліби. Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверяни, в’ятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.