Модуль 4

Тема 8. Українська національно –демократична  революція /І9І7-І920 рр./

Перемога Лютневої демократичної революції поклала край багатовіковому монархічному режимові династії Романових. Після зречення від престолу Миколи ІІ в Петрограді склалася ситуація, що дістала назву двовладдя. Було утворено два органи влади: створений Державною Думою Росії Тимчасовий уряд (ТУ) та Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів, організована партіями соціалістичного спрямування  - російськими соціалістами-революціонерами та меншовиками. Партія більшовиків на чолі з Леніним активної участі в цих процесах не брала, оскільки переважна більшість її членів під час війни перебувала на засланні та у в’язницях, звідки їх щойно звільнила Лютнева революція, проголосивши амністію політичним в’язням. Сам Ленін, якого І світова війна застала в Австро-Угорщині, дістався до Петрограду тільки на початку квітня 1917 р. завдяки допомозі австрійських соціалістів та австрійського уряду, які були щиро переконані, що Ленін зі своєю партією здатен завдати російському царату більше шкоди, ніж вся австрійська армія.

Лютнева демократична революція висунула на передній план завдання:

Питання про самовизначення України опинилося в епіцентрі політичної боротьби майже одразу після революції. Тимчасовий уряд та керовані есерами і меншовиками Ради, обстоюючи унітарну форму російської держави, визнавали за Україною тільки право на національно-культурну автономію. Це не відповідало вимогам часу. Тепер на порядок денний постало питання проголошення національно-територіальної автономії. Ця вимога було програмною установкою більшості політичних партій України. Забезпечити втілення цієї найважливішої умови національного розвитку була покликана Центральна Рада, утворена українською національною демократією 4 березня 1917 р. В її створені брали участь майже всі національно-демократичні сили України. Ключову роль в становленні та зміцненні Центральної Ради відіграли провідні українські партії.

В березні 1917 р. ЦР була нечисленною за своїм складом. Але її вплив на суспільство поступово зростав. В квітні-травні 1917 р. мешканцями України було обрано сотні депутатів до ЦР.

Поповнення кількісного складу Центральної Ради

 Серед 882 депутатів ЦР були члени всіх партій, громадських організацій, представники міст та губерній, селян, солдат, робітників, вчителів, буржуазії, обраних на різних з’їздах та конференціях. Мільйони громадян України брали участь у виборах членів ЦР.

Все це давало підстави вважати Центральну Раду представницьким органом влади в Україні. Але на такому статусі ЦР восени 1917 р. наполягала тільки УНП (Українська народна партія на чолі з М.Міхновським, що єдина стояла на позиціях проголошення повної незалежності України).

Головою УЦР на Українському національному конгресі було обрано М.Грушевського (квітень 1917р.)  М.Грушевський - відомий політичний діяч, історик, автор наукових праць з історії України, зокрема монументальної праці "Історія України - Руси" (10 томів). Після закінчення Київського університету очолював кафедру української історії у Львівському університеті (Галичина - Австро-Угорська імперія). Після революції 1905-7 рр. багато часу проводив в Наддніпрянській Україні. В 1908 р. став одним з ініціаторів створення  і головою Товариства Українських Поступовців , яке об’єднало більшість українських партій та національно-громадських організацій Києва. З 1914 р. за громадську діяльність перебував на засланні згідно з рішенням царського уряду. Повернувся із заслання в березні 1917 р. Користувався величезним авторитетом серед діячів українського національного руху. ◄Грушевський Михайло Сергійович (1866 - 1934 рр.)

Структура вищих органів влади в Україні (перша половина 1917 р.)

Хоча ЦР і мала значну підтримку з боку населення України, в 1917 р. на владу претендували претендували і інші політичні сили. В березні-квітні 1917 р. в Україні почалися виступи селян, робітників, солдат. На місцях почали створюватися органи влади, що не підпорядковувалися ЦР, - Ради робітничих і солдатських депутатів. Численні ради знаходились під впливом РСДРП(б), яку очолював В.Ульянов (Ленін). Ситуація складалася таким чином, що ЦР повинна була формувати українську армію.

Як формувалась українська армія в квітні-травні 1917 р.

УНП (Українська народна партія) добилася прийняття рішення про формування української армії. В квітні на київському призовному пункті стихійно сформувався український полк, що одержав ім’я Богдана Хмельницького.  М.Міхновський (лідер партії УНП) створив та очолив Український військовий клуб імені П.Полуботка, що мав на меті організацію українських полків. ЦР не схвалила діяльність М.Міхновського. Було скликано з’їзд представників всіх військових організацій, який схвалив рішення про створення Військового Генерального комітету (травень 1917р.). Військовий Генеральний комітет очолив С.Петлюра. Завдання комітету - сформувати українську армію за узгодженням з російським Генеральним штабом. ◄Симон Петлюра- відомий український політичний діяч. Член УСДРП, голова Головної контрольної комісії Загальноросійського земського союзу по Західному фронту.

Стосунки між ЦР та Тимчасовим урядом (ТУ) складалися напружено. В квітні-травні відбулися переговори М.Грушевського і голови ТУ О.Керенського. Головне питання переговорів - про владу в Україні вирішено не було. ЦР пропонувала передати питання про долю України на розгляд представницької конференції, а до цього встановити в Україні владу крайового комісара від ЦР, а при Тимчасовому уряді створити міністерство у справах України. ТУ було також передано вимоги Українського національного конгресу, що працював у квітні 1917 р. в Києві, щодо надання автономії Україні. Але відповідей на ці пропозиції М.Грушевський не отримав. Безрезультатними були переговори української делегації на чолі з В.Винниченком, що проводились у травні. В червні в Києві відбувся Другий Всеукраїнський військовий з’їзд, який висунув вимогу надати автономію Україні. На цьому з’їзді 10 червня 1917 р. ЦР виголосила свій І Універсал.

Зміст Першого Універсалу

Універсал закінчувався патріотичним гаслом: "Народе Український! У твоїх руках доля твоя. В цей трудний час всесвітнього безладдя й розпаду докажи своєю одностайністю й державним розумом, що ти можеш гордо й достойно стати поруч з кожним організованим, державним народом, як рівний з рівним".

ТУ засудив І Універсал як документ "злочинний", "сепаратистський". З політичних партій Росії лише лідери РСДРП(б) визнали вимоги України законними. Але наприкінці червня до Києва прибула делегація ТУ. За кілька днів напружених переговорів їй вдалося примусити ЦР піти на поступки, відмовившись від низки положень І Універсалу. Внаслідок цих переговорів 3 липня 1917 р. ЦР видала ІІ Універсал.

Зміст Другого Універсалу

Непослідовність ЦР, її керівництва викликала вибух обурення, особливо рішуче була налаштована УНП. В липні УНП підготувала збройний виступ проти керівництва ЦР за участю полку ім. Полуботка та інших військових частин.

У серпні 1917 р.  Тимчасовий уряд  підготував документ - Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату України . Зміст інструкції зводився до таких положень:

25 жовтня 1917 р. - переворот у Петрограді. До влади приходить партія більшовиків. На теренах колишньої Російської імперії почалася громадянська війна та іноземна інтервенція. Боротьбу проти іноземних інтервентів та "внутрішньої контрреволюції" очолив новостворений більшовицький уряд  на чолі з В.Леніним. Прихід нового уряду неоднозначно відбився на україно-російських відносинах. З одного боку, Жовтневий переворот зняв частину старих проблем і конфліктів, з іншого – став причиною нових. Зокрема, українські більшовики, продовжуючи розпочату в Петрограді справу, підняли повстання в Києві, захопили владу в Вінниці, Кам’янці-Подільському, Проскурові, Рівному, Луцьку, Старокостянтинові, інших прифронтових містах. Вони ліквідували зародки української влади, інтерпретуючи її як дрібнобуржуазну, націоналістичну, ворожу власному народу. Більшовики, в тому числі українські, не бачили іншого виходу для України, як тільки бути частиною “єдиної і неподільної Росії”, щоправда, тепер під зміненим кольором прапора.

УЦР поставилась до заколоту у Петрограді із засудженням, всіляко перешкоджаючи встановленню більшовицької (радянської) влади в Україні. Особливо запеклою була боротьба з більшовиками у Вінниці та Києві. В жовтні-листопаді тут відбулися значні збройні зіткнення. На початку листопада УЦР контролювала майже всю територію України, крім Донбасу, де більшовикам вдалося встановити Радянську владу. 7 листопада УЦР виступила з Третім Універсалом.

Зміст Третього Універсалу

◄Прапор та герб Української Народної Республіки

Авторитет Центральної Ради в цей час в наслідок шаленої агітації більшовиків та нерішучості у розв’язанні основних соціально-економічних проблем дещо підупав, але вона ще має міцну підтримку народних мас. Переконливим підтвердженням цього стали вибори до Всеросійських Установчих Зборів, які відбулися  наприкінці листопада 1917 р. Більшовики одержали 10% усіх голосів, а представники українських партій ≈70%. В цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу через скликання Всеукраїнського З’їзду рад. Він розпочав роботу 4 (17) грудня 1917 р. в Києві.

Але виявилося, що на 2,5 тисячі учасників більшовиків було 150. Розуміючи, що ніякої перемоги вони не доб’ються, більшовицькі делегати виїхали до Харкова і там, об’єднавшись з делегатами обласного з’їзду, проголосили утворення Української Соціалістичної Республіки. Уряд цієї республіки негайно поширив в Україні чинність декретів Петербурзького Раднаркому і скасував усі закони і розпорядження Центральної Ради, тобто повністю підпорядкував Україну новій російській адміністрації. Практично на території України утворилося 2 уряди, які наполегливо переконували населення, що вони українські і робітничо-селянські. Швидко між ними розгорнулася боротьба і словесна, і силова. Цьому сприяла Рада Народних Комісарів Росії, яка відшукала привід і надіслала в Київ «Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Центральної Ради» за підписами В.Леніна і Л.Троцького.

Зміст Маніфесту

1/18 грудня уряд України відхилив ультиматум. Це призвело до початку україно-російської війни наприкінці грудня 1917 р. Вирішальні події почалися 25 грудня наказом В.Антонова-Овсієнко про наступ. Протягом січня більшовицькі війська під керівництвом колишнього царського полковника М.Муравйова зайняли майже все Лівобережжя і підійшли до Києва. В боях за Київ 29 січня 1918 р. під станцією Крути загинуло близько 300 студентів та учнів старших класів київських шкіл. Прагнучи полегшити наступ радянських військ на столицю, київські більшовики 16 січня підняли збройне повстання на заводі “Арсенал, ” на що В.Ленін виділив 18,5 млн. крб. золотом. Повстання було жорстоко придушене, але втримати столицю в своїх руках Центральній Раді не вдалося. В цей час Центральна Рада робила все можливе, щоб на міжнародні арені відмежуватися від більшовицької Росії та її українських сателітів, створити умови для самостійних переговорів з воюючими сторонами і таким чином докорінно змінити несприятливу для України ситуацію.

Реальним засобом реалізації цього завдання стало прийняття 11(22) січня 1918 року IV Універсалу, який проголосив УНР “самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу”. Проголошення незалежності давало можливість виступити на міжнародній арені як повноправний суб’єкт міжнародного права.

Шукаючи допомоги у боротьбі з більшовиками, уряд УНР вступив у переговори з країнами Четверного союзу. Наслідком цих переговорів стало укладання Брест-Литовського мирного договору та додаткового протоколу до нього.

Зміст документів:

Наслідок: в березні 1918 року німецькі та австро-німецькі війська зайняли Україну, витіснивши з її території війська Червоної Армії. Союз з німцями і їх прихід в Україну викликали розчарування в усіх верствах населення. “Неукраїнці засуджували розрив зв’язків між Україною та Росією; незаможні селяни не отримали очікуваної землі, у заможних селян і великих землевласників націоналізація їхніх володінь викликала лють, а всі разом засуджували Центральну Раду за введення в країну жорстоких німців.” (О.Субтельний). Незабаром між УЦР та німецько-австрійською військовою адміністрацією виник конфлікт. Формально він був пов’язаний з тим, що Німеччина та Австро-Угорщина, ввівши на територію України 450 тис. вояків, швидко звільнили її від більшовиків і таким чином виконали своє основне зобов’язання. Тепер вони чекали від ЦР, що вона, по-перше, забезпечить належні умови утримання півмільйонної армії, а по-друге, виконає свої обіцянки щодо поставок продовольства до сплюндрованих війною країн Четверного союзу. Між тим з’ясувалось, що ЦР не має адміністративного апарату на місцях, отже, немає кому виконувати в повітах розпорядження про збір у селян продовольства. Німці зорієнтувалися швидко: користуючись слабкістю української влади, вони перебрали на себе постачання військ продовольством, почали брутально втручатися у внутрішні справи УНР. А оскільки члени ЦР неодноразово висловлювали з цього приводу обурення, навіть скаржилися у Берлін, конфлікт загострився до краю.

29 квітня 1918 р. в Україні відбувся державний переворот, організований за підтримки німців.Центральна Рада була розпущена, до влади прийшов талановитий царський генерал українського походження П.Скоропадський. На політичній карті появилося нове утворення – Гетьманат “Українська держава”. Суть перевороту полягала в заміні демократичної форми державного управління більш жорсткою, авторитарною, здатною зупинити дезорганізацію суспільства, стабілізувати його на основі приватної власності та права. За словами П.Скоропадського він уявляв собі політичну форму правління як гармонійне поєднання зусиль всіх класів суспільства «Не диктатура вищого класу, не диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю».

Період гетьманату (29 квітня – 14 грудня 1918 р.)

Внутрішня та зовнішня політика гетьмана П.Скоропадського

◄ Гетьман П. Скоропадський. Прапор Військово-морських сил Української держави.

Попри всі досягнення гетьманського уряду бажана стабілізація не настала. В країні наростало  незадоволення політикою гетьманського уряду, організованість і цілеспрямованість якому надавали 2 основні сили – з одного боку, більшовики які виступали за відновлення Рад, з іншого – національна демократія головним чином соціалістичного спрямування, яка прагнула відродження УНР. 15 листопада проти Скоропадського розпочалося збройне повстання, яке очолила створена Українським національним союзом Директорія в складі: В.Винниченка (голова), С.Петлюри, Ф.Швеця, А.Макаренка і П.Андрієвського. На початку грудня армія УНР контролювала майже всю територію України. За таких умов 14 грудня 1918 р. гетьман зрікся влади, передав її, як і державну скарбницю урядові і виїхав за кордон. Наступного дня (15 грудня) Рада Міністрів Української держави відмовилась від влади на користь Директорії, яка фактично перетворилась в уряд відроджуваної Української Народної Республіки.

Причини падіння гетьманського уряду

Період Директорії - 15 грудня 1918 р – квітень1919 р.(фактично), листопад 1920 р.(офіційно).

Основні події в Україні (листопад 1918 – листопад 1920 )

• У листопаді 1918 р. почалась інтервенція Антанти на Південь України.

• У листопаді 1918 р. Радянська Росія анулювала Брестський мирний договір з Німеччиною у зв’язку з тим, що Німеччина і Росія уклали акт про перемир’я. Це відкрило можливість Росії надати більшовика України військову допомогу.

• У листопаді 1918 р. було створено Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. Почалось формування І та ІІ повстанських дивізій, згодом Української радянської армії.

• Українська радянська армія разом з Червоною Армією Росії почала наступ з району Глухова та Стародуба, в січні 1919 р. вступила до Харкова, захопила Катеринославщину. У лютому 1919 р. радянські війська вступили до Києва та Чернігова.

• В грудні 1918 р. армія Денікіна проводить наступ на Донбас. Денікін оголошує себе Головнокомандувачем Півдня Росії, його армію підтримують Антанта (зброєю та боєприпасами) і США (кредитами).

• Армія Денікіна успішно воювала проти Червоної Армії і Української радянської армії. В червні 1919 р. Денікін контролював значну частину території України. Його мета – відновити Російську імперію.

• Директорія, яка не змогла домогтися від Росії відмови від військового втручання у внутрішні справи України, 16 січня 1919 р. оголосила Росії війну.

• 22 січня 1919 р. Директорія проголосила Декларацію про об’єднання УНР та Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). ЗУНР була створена в листопаді 1918 р. на землях, які входили до складу Австро-Угорщини. ЗУНР не була визнана Польщею, яка розпочала окупацію Східної Галичини, відтіснила армію ЗУНР до кордонів УНР (до річки Збруч).

• Наприкінці 1919 р. основну частину українських земель контролював радянський уряд України.

• Армія Денікіна під ударами радянських військ змушена була відступити на південь.

• В квітні 1920 р. С. Петлюра, що втік у Варшаву, уклав угоду з Польщею про спільну боротьбу проти Радянської Росії та більшовиків України.

• У ході радянсько-польської війни 1920 р. армію Директорії, яку очолив С.Петлюра, було знищено. 20 листопада 1920 р. С.Петлюра своїм указом скасував Директорію.

Навіть такий стислий огляд основних подій 1918-1920 рр. дозволяє зробити висновок: Директорія, яка намагалася встановити свою владу, зіткнулася з багатьма протидіючими силами: Радянською Росією, Польщею, Антантою, армією Денікіна, радянським урядом України. В цих складних політичних умовах Директорія намагалась відстояти незалежність України, втілити у життя соціально-економічні реформи, визначити свій політичний курс.

Політичний курс Директорії

В подальшому політичний курс Директорії зазнав змін. Вона відмовилась від політичного радикалізму, почала лояльніше ставитися до буржуазії, заможного селянства. Важливим політичним заходом було скликання 23 січня 1919 р. Трудового конгресу. Але Директорія, якій Трудовий конгрес висловив довіру, вже готувалась до евакуації з Києва ( 5 лютого 1919 р. до міста увійшли радянські війська).

Аграрна реформа Директорії

Соціально-економічні реформи Директорії