Масонство веде свій родовід з доби середньовіччя. Його перші паростки - цехова організація, корпорація каменярів-будівельників. Вони стали прообразом пізніших масонських лож ("майстерень"). В Україні перша масонська ложа виникла ще в 1742 р. у с. Вишнівці на Волині, але широкого розповсюдження масонство не мало. Його помітне зростання почалося лише наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. Цьому сприяла Велика французька революція та поширення ідей просвітництва. Наприкінці XVIII - на початку ХІХ ст. масонські "майстерні" існували в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуку, Полтаві, Дубно, Львові, Самборі тощо. За характером діяльності масонські майстерні не були однорідними.

Так, харківська ложа "Вмираючий сфінкс" не займалася політикою і діяла передусім у межах релігійно-етичного русла. Її члени піклувалися передусім про самовдосконалення та вдосконалення ближніх, при цьому вони активно допомагали один одному в просуванні щаблями службової кар’єри.

Полтавська ложа "Любов до істини" намагалася залучити місцеве дворянство до активної громадсько-політичної діяльності, до опозиційного всеросійського руху. Ця ложа готувала поповнення для декабристського "Союзу благоденства" (за даними науковців, понад 120 декабристів, зокрема всі керівники змови, були масонами). Характерною рисою українського масонства було переважання інтернаціонального над національним, оскільки основною метою масонів було створення всесвітнього наднаціонального братства.