ВСТУП

Як влучно висловився російський історик Ключевський, "сила, що тримає в руках колиску кожного народу, - це природа його країни" (12, с.63).Саме природа нашої землі визначила на цілі століття історичний шлях українського народу та його особливості, які можна визначити таким чином:

1) Україна - "земля, що лежить скраю". Це влучна назва для країни, розташованої на південно-східному пограниччі Європи, на порозі Азії, на околиці Середземноморського світу, тобто там, де колись проходив важливий кордон між лісом, де ховалися від небезпеки, і відкритим причорноморським степом. Цей степ, наголошував проф. Ключевський, був "як би азійський клин, заглиблений в європейський материк і тісно пов’язаний з Азією історично та кліматично. Тут спокон віків проходив битий шлях, яким з глибин Азії сунули до Європи жахливі гості, всі ці степові орди, безкінечні як степовий ковил чи пісок азійської пустелі" (12, с.65). Майже два тисячоліття (з VІІ ст. до н.е. по кінець ХVІІІ ст.) українські землі або слугували перевальною базою для азійських орд, або відчували на собі хижий подих Азії, яка стояла на південних кордонах фортецями Османської імперії, постійною загрозою Кримського ханства. Отже, Україна, як дволикий Янус, одним обличчям була звернута до Європи, другим - віками дивилась у сповнені смертельної небезпеки очі Азії.

2) Другою особливістю української землі є її рівнинний характер. За винятком Карпатських гір на заході та Кримського кряжу на півдні 95% території України - це рівнина, яка поступово переходить у неосяжний та відкритий Причорноморський степ. Боронити землю, позбавлену природних перешкод, надзвичайно важко, подекуди просто неможливо. Вона притягує загарбників своєю природною незахищеністю.

3) Майже ⅔ території краю становлять найкращі в  Європі українські чорноземи. З ХІV-ХV ст., коли земля перетворилась на найважливіше джерело прибутків, серед сусідів України хіба що ледачий не зазіхав на її землі. В середині ХVІ ст. українські землі входили до складу шістьох сусідніх держав. Тому зрозуміло, чому соборність - вікова мрія українського народу.

Отже, як підкреслював О.Субтельний, "українське минуле - це головним чином історія народу, змушеного боротися за виживання і розвиток поза впливом тієї чи іншої цілком сформованої держави" (20, с.15).

 Історія України відносно чітко поділяється на періоди, пов’язані з перебуванням основного масиву українських земель у складі тієї чи іншої іноземної держави. За винятком періоду Київської Русі, ядром якої були українські землі, подальший історичний шлях наших предків - виживання в умовах іноземного панування. Навіть Галицько-Волинське князівство, яке по праву вважається першою етнічною українською державою, перебувало в залежності від Золотої Орди, а Данило Галицький мусив визнати себе васалом хана Батия. А потім - литовська доба української історії; українські землі у складі Речі Посполитої; українські землі у складі Російської імперії; Радянська Україна як складова СРСР. Отже, серед великих націй Європи українці чи не єдина, яка протягом століть не змогла створити власної суверенної держави. Якщо заснування та зміцнення національної держави є домінуючою рисою історії більшості народів, то цього не можна сказати про українців. Невдачі у спробах здобути самостійність складають один з важливих аспектів українського національного досвіду.

Тому прийняття Верховною Радою УРСР в серпні 1991 року Акту проголошення незалежності України - епохальна подія в історії українського народу, початок нового етапу його історії, перший крок на шляху побудови омріяної багатьма поколіннями українців національної держави.