Тема 1. Первісне суспільство і перші державні утворення на території України (Годлевська В. Ю.)
Тема 6. Українські землі у XIX ст. (Безуглий А. І. )
Тема 8. Українська національно-демократична революція 1917-1920 рр.(Безуглий А. І.)
Тема 9. Україна у складі СРСР (1922–1939) (Пономаренко А. Б.)
Тема 10. Україна в роки Другої світової війни (1939–1945) (Пономаренко А. Б.)
Тема 11. Радянська Україна в 1945–1991 рр. (Пономаренко А. Б.)
Тема 12. Національно-державне відродження українського народу (1939–1945) (Пономаренко А. Б.)
Мета викладання навчальної дисципліни «Історія України» полягає в тому, щоб на основі всебічного, системного вивчення генезису українства глибше опанувати фактичний матеріал з історії України, усвідомити суть сучасних поглядів на минуле, переглянути колишні стереотипні оцінки суспільно-політичних процесів, історичних подій та явищ.
Основними завданнями вивчення дисципліни «Історія України» є
— формування історичної культури кожної людини, без якої не може відбутися національно свідома особистість;
— підвищення рівня загальної і політичної культури студентства;
— розвиток національної свідомості студентів;
— виховання у студентів патріотичних, морально-етичних переконань, почуття причетності до тисячолітньої icтopiї українського народу;
— прищеплення студентам навичок наукового аналізу, спрямованих на забезпечення самостійного осмислення закономірностей історичного розвитку;
— навчання практичним навичкам роботи з історичними джерелами i науковою літературою;
— виховання уміння застосовувати набуті знання з icтopiї у повсякденній діяльності, для opiєнтaції в суспільно-політичному житті, оцінки суспільних явищ i подій.
Історія України відносно чітко поділяється на періоди, пов’язані з перебуванням основного масиву українських земель у складі тієї чи іншої іноземної держави. За винятком періоду Київської Русі, ядром якої були українські землі, подальший історичний шлях наших предків - виживання в умовах іноземного панування. Навіть Галицько-Волинське князівство, яке по праву вважається першою етнічною українською державою, перебувало в залежності від Золотої Орди, а Данило Галицький мусив визнати себе васалом хана Батия. А потім - литовська доба української історії; українські землі у складі Речі Посполитої; українські землі у складі Російської імперії; Радянська Україна як складова СРСР. Отже, серед великих націй Європи українці чи не єдина, яка протягом століть не змогла створити власної суверенної держави. Якщо заснування та зміцнення національної держави є домінуючою рисою історії більшості народів, то цього не можна сказати про українців. Невдачі у спробах здобути самостійність складають один з важливих аспектів українського національного досвіду.
Тому прийняття Верховною Радою УРСР в серпні 1991 року Акту проголошення незалежності України - епохальна подія в історії українського народу, початок нового етапу його історії, перший крок на шляху побудови омріяної багатьма поколіннями українців національної держави.
Посібник розрахований для іноземних студентів, для яких вивчення історії України становить певну проблему, по-перше, через існування мовного бар’єру, і, по-друге, через необхідність за невеликий проміжок часу засвоїти історію іноземної країни.
Посібник охоплює період від найдавніших часів до подій Революції гідності та повалення режиму В. Януковича. Форма та зміст подачі навчального матеріалу спрямовані на те, щоб допомогти іноземним студентам визначити хронологічні межі подій, їх послідовність, а також на те, щоб познайомити студентів з діяльністю видатних історичних діячів України.
На теренах сучасної України людина з'явилась ще в кам'яному віці, тобто приблизно 1 млн. років тому. Про це свідчать археологічні розкопки, під час яких знайдено майже три десятки стоянок первісних людей. Вони займалися в основному мисливством і збиральництвом, вміли виготовляти з каменю та кісток знаряддя для полювання на звірів, використовували вогонь. Житлом їм спочатку були печери, а потім – споруджувані ними примітивні наземні будівлі з кісток та звірячих шкур. Великі поселення первісних людей виникли за кілька тисячоліть до нашої ери. Залишки одного з них знайдені поблизу села Трипілля на Київщині, тому давня землеробська культура дістала назву – трипільської.
На українських землях майже до 1200 року до н. е. мешкали численні землеробсько-скотарські племена з Середнього Подунав'я, Поволжя і Північного Кавказу. Були серед них і кіммерійці – перші племена, що мешкали на території сучасної України, назва яких дійшла до нашого часу. Ці кочівники населяли територію міжріччя Дону й Дніпра аж до VII ст. до н. е.
З початку VII ст. до н. е. в причорноморських степах з'явилися скіфи. Вони створили перше на теренах України велике політичне об'єднання – Скіфію. Розквіт скіфської держави припадає на IV ст. до н. е. Суттєвим джерелом збагачення та слави скіфів були війна і жвава торгівля з грецькими колоніями, Македонією та римськими провінціями. Але в 339 році до н. е. вони зазнали страшної поразки від Македонії і невдовзі після цього остаточно були завойовані іншим могутнім кочовим племенем зі Сходу – сарматами. Останні мало чим відрізнялися від скіфів: займалися скотарством та землеробством, торгували і були такими ж войовничими. Через деякий час вони були завойовані гунами.
На початку VI ст. до н. е., ще за часів існування скіфської держави, в Причорномор'ї з'явилися грецькі поселення – Ольвія, Херсонес, Феодосія, Пантікапей. Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Це були міста-поліси з рисами побуту на зразок античного світу. Їхні мешканці вирощували зерно й виноград, займалися скотарством і ремеслами. Важливу роль відігравала торгівля з населенням причорноморських степів і з центрами Середземномор'я. Розводили велику та дрібну рогату худобу, свиней, коней, віслюків. Важливе місце посідав рибний промисел. У Середземномор'ї був великий попит на рибу, виловлену в Чорному морі. Грецькі міста мали розвинену економіку, карбували свої золоті й срібні монети. Вони являли собою значні культурні центри, які поширювали грецьку цивілізацію.
З початку II ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес остаточно був зруйнований 1399 року.
Більшість народів, що протягом багатьох століть мешкали на теренах сучасної України, поступово зникали або переміщувалися в інші краї. Цей процес тривав, доки в Середньому Подніпров'ї, Придністров'ї та Волині не оселилися слов’янські племена. Це сталося між ІІІ ст. до н.е. й І ст. н. е. Більше 2000 років тому на території сучасної України, Білорусі, Польщі з'явилися племена, які отримали назву слов'яни. У другій половині І тисячоліття слов'янська спільнота, що складалася зі значної кількості великих племінних об'єднань, поділилася на три гілки: східну, західну та південну. У VII ст. східні слов'яни зосереджувалися на правому березі Дніпра. Східнослов'янські племена займали дуже вигідне географічне положення – через їх землі проходили найбільш важливі торгові шляхи. Центрами племен були міста. Головним містом сіверян був Чернігів, деревлян – Іскоростень (сучасний Коростень). В середині I тис. н. е. засновано місто Київ. Він став центром полян. Саме земля полян стала ядром давньоруської держави – Київської Русі. Найбільшим серед слов'янських поселень був Київ.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Коли на території сучасної України було знайдено стоянки первісних людей?
2. Чому давню землеробську культуру назвали трипільською?
3. Що призвело до занепаду трипільської культури?
4. Як називалося перше велике політичне об’єднання у причорноморських степах ?
5. Що було основною причиною грецької колонізації?
6. Що було основною причиною занепаду античних міст-держав в Північному Причорномор’ї?
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Як називались перші племена, що мешкали на території сучасної України?
а) скіфи;
б) кіммерійці;
в) сармати;
г) гуни.
2. На який період припадає розквіт скіфської держави?
а) XI - VIII ст. до н. е.;
б) IV cт. до н. е.;
в) III - II ст. до н. е.;
г) II ст. до н.е. - II ст. н. е.
3. Під ударами яких народів розпалася Скіфія?
а) гунів;
б) греків;
в) сарматів;
г) римлян.
4. Коли перестали існувати античні міста-держави на території України?
а) II - I ст. до н. е.;
б) I - II ст. н. е.;
в) III - IV ст. н. е.;
г) V - VI ст. н. е.
5. До остаточного занепаду античних міст-держав в Північному Причорномор’ї призвела навала:
а) сарматів;
б) скіфів;
в) гунів;
г) готів.
6. На землях якого племінного союзу виникло місто Київ?
а) сіверяни;
б) древляни;
в) поляни;
г) уличі.
7. На які гілки поділилася слов'янська спільнота у другій половині І тисячоліття?
а) східну та південну;
б) західну та південну;
в) східну, західну та південну.
Історики часто поділяють політичну історію руської держави на три періоди. Перший період – період становлення – охоплює приблизно 100 років – з 882 року, коли на престол у Києві сів новгородський князь Олег, об'єднавши Київське князівство з Новгородським. У цей час було підкорено сусідні східнослов'янські племена, в результаті чого утворилося величезне господарське й політичне об'єднання, здатне кинути виклик основним суперникам у цьому регіоні.
Наступний період – період розквіту – охоплює князювання Володимира Великого (978-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054), що було добою зміцнення Києвом своїх завоювань і досягнення ним вершини політичної могутності й стабільності, економічного та культурного розквіту. На противагу територіальному зростанню попереднього періоду тут переважає внутрішній розвиток. Було впроваджено християнство, що значною мірою вплинуло на політичне і культурне життя держави, а також вироблено кодекс законів «Руська правда».
Останній період характеризується безупинними руйнівними князівськими чварами, зростанням загрози нападів кочових племен та економічним застоєм. Початок цього періоду припадає на кінець князювання останніх успішних правителів Києва – Володимира Мономаха (1113-1125) та його сина Мстислава (1125-1132). Після захоплення та розорення Києва суздальським князем Андрієм Боголюбським в 1169 р. політичне й економічне значення міста впало. Монгольська навала на Русь 1237-1241 рр. і руйнування Києва в 1240 р. поклали край існуванню Київської Русі та незалежності давньоруських князівств.
Олег – легендарний князь Київської Русі. Він, за свідченнями літописів, був опікуном малолітнього князя Ігора в Новгороді, захопив у 882 р. Київ. За часів свого князювання Олег підпорядкував своїй владі багато сусідів, які сплачували йому данину. Одним із важливих заходів Олега були дії, спрямовані на захист держави від нападів ворогів.
Об'єднавши землі вздовж торгівельного шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій. Підготовку морських походів Олег розпочав з перших років свого правління. В 909 - 910 рр. Олег здійснив походи на Каспій. Після невдач переніс напрям своєї військово-політичної діяльності на південь, у бік могутньої Візантійської імперії.
В 911 р. він здійснив напад на Константинополь – столицю Візантії. Побачивши біля стін міста велике військо, його мешканці запросили миру і сплатили Олегові великий викуп. Було укладено вигідні торгівельні угоди.
Після Олега, який помер приблизно в 912 р., правив князь Ігор. Він теж здійснив чимало військових походів до Каспію, Персії та Візантії, та вони не були такими вдалими, як у його попередника. З самого початку і до кінця князювання довелося йому відновлювати свою владу і на слов'янських землях. У 30-ті роки X ст. економічна, військова і політична міць Русі продовжувала зростати. Русь посилює свої намагання міцно утвердитись у Причорномор'ї, а також на східних торговельних шляхах, особливо у Приазов'ї, Поволжі, Закавказзі. Але найбільші зусилля руські керівники спрямовують на боротьбу проти Візантії. На початку 40-х рр. X ст. імперія припинила виплату Русі щорічної данини і 941 р. починається війна. Ігор організував невдалий похід на Візантію великої флотилії. Вдалим видався похід 943 р.: імператор Візантії запропонував мир і відновлення виплати данини. В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Загинув Ігор 945 р. під час спроби вдруге зібрати з древлян данину.
Після смерті Ігоря залишився малий син Святослав, і правління державою перейшло до його матері, княгині Ольги (945-964). Вона була енергійною і досить мудрою правителькою. Розуміючи необхідність упорядкування збору данини, через яку й загинув її чоловік, Ольга запровадила перші в Київській Русі реформи. Вона чітко встановила розмір, час та місце збору данини і навіть започаткувала створення в державі структури, що нагадувала сучасний бюджет. Вважається, що саме княгиня Ольга першою зі східних слов'янських володарів прийняла християнство. Ольга виявила глибоке розуміння міжнародного становища свого часу в Європі, 940 р. здійснила важливий державний візит до Візантії, встановила з нею досить дружні відносини, відновила військовий союз. Вона також зуміла встановити дипломатичні зв'язки зі Священною Римською імперією.
Значно розширилася Русь, зросла її могутність та міжнародна вага за часів сина Ігоря й Ольги – князя Святослава (964-972). Це був мужній, войовничий князь із лицарською вдачею, що провів усе своє правління у війнах. Він охопив своїми походами грандіозну територію в Європі й Азії. Його завойовницька політика, хоча і сприяла значному розширенню території держави та її збагачуванню, багатьом співвітчизникам була не до вподоби. Бояри докоряли князеві тим, що він майже зовсім не займався внутрішніми справами. Слід зазначити, що його діяльність, так само як і усіх перших київських князів, значною мірою була спрямована на те, щоб дістатися нових джерел багатства, і обмежувалася військовими походами та збиранням данини.
Період розквіту в історії Київської Русі розпочався лише за часів правління сина Святослава – Володимира Великого (980-1015). Він об'єднав землі, які підкорили його попередники, розширив свою владу й на інші території. Таким чином, під владою київського князя Володимира Великого була найбільша держава в Європі. Територія Київської Русі включала в себе землі від Балтійського моря на півночі до Чорного моря на півдні і від Карпат на заході до річки Волга на сході. Для того, що б зміцнити єдність такої великої держави і підняти свій авторитет, князь Володимир вирішив встановити одну державну релігію. Язичницький культ багатьох богів гальмував процес об'єднання земель. На відміну від попередників у центрі його уваги був насамперед добробут володінь, а не загарбання земель і збір данини. Ним було започатковано карбування в країні власної монети. Для поліпшення управління державою він усунув від влади місцевих князів і зосередив її в руках своєї династії. Власне, за його князювання Київська Русь почала підноситися як цілісне суспільство і держава.
Найголовнішим досягненням Володимира було, без сумніву, впровадження на його неозорих землях християнства в 988 р.. Воно сприяло зміцненню князівської влади, єдності східнослов'янських племен. Було відкрито двері для культурних впливів Візантії в усіх галузях життя: у сфері понять про державні і суспільно-політичні відносини, у шкільній освіті, книгарстві, у будівництві тощо. Великий вплив справляла церква на мораль суспільства.
Першим серед руських князів Володимир починає карбувати свої монети – золоті і срібні, багато чого запозичивши від арабських країн та Візантії. На них було зображено самого князя, образ Христа, а на деяких замість цього було викарбувано тризуб. Після смерті Володимира між його синами тяглися міжусобиці, в яких остаточно переміг і утвердився Ярослав.
Найбільшого розквіту Київська Русь досягла в роки правління Ярослава Мудрого (1019-1054), сина Володимира. Своє прозвання – Мудрий – він дістав за велику любов до книг, за мудрість і розважливість. У період його правління спостерігалося піднесення Давньоруської держави. Було розширено територію Київської Русі, укріплено кордони, встановлено контакти з багатьма європейськими країнами. Князь приділяв велике значення внутрішньому устрою держави: поширював християнство, засновував монастирі, будував храми та собори, розбудовував столицю, створив школу і бібліотеку при Софіївському соборі.
За часів Ярослава Мудрого було розпочато кодифікацію давньоруського права, результатом якої стало укладення так званої "Правди Ярослава", що становить найдавнішу частину кодексу законів, відомого як "Руська правда".
Вона перш за все захищала інтереси феодалів, великого князя, також інтереси народних мас від грубих форм феодального свавілля, які могли спровокувати народні виступи. Кровна помста замінялася штрафами, які встановлювали князь чи його намісники. Завдяки піклуванню Ярослава Мудрого швидко зростала церква, засновувалися монастирі, які перетворювалися на осередки культури й освіти. За часів його правління Київ ряснів понад 400 церквами. Правління Ярослава Мудрого заклало міцний фундамент розвитку традицій державотворення на українських землях. Протягом цього часу Давньоруська держава зберігала свою могутність і міжнародний авторитет.
Після смерті Ярослава у князівському роді почалися запеклі сімейні чвари та суперечки.
В період занепаду великокняжий престол посів новий видатний діяч – Володимир Мономах (1113-1125), онук Ярослава Мудрого. Князь зосередив під своєю владою три чверті території, що за Ярослава Мудрого входила до складу держави і яка була роздрібнена під час міжусобної боротьби. Володимир приділяв велику увагу внутрішнім справам. Відновивши порядок у розколотому повстанням Києві, він завоював собі підтримку бояр та багатих купців. Він дослухався до скарг нижчих верств, систематизувавши у своєму правовому кодексі їхні права та обов'язки, завдяки чому ще більше зросла його популярність у народі.
Син Володимира Мономаха Мстислав (1125-1132) продовжив правління батька, однак отримав лише частину держави – Київ, Смоленськ, Новгород. Інші землі перейшли до його братів. Після смерті Мстислава Київська Русь остаточно розпалася на удільні князівства.
Друга третина XII – перша половина XIII ст. стали для Київської Русі періодом політичної роздрібненості та занепаду. Нищівного удару їй завдала монголо-татарська навала. У 1240 р. війська монгольського хана Батия підійшли до Києва. Облога міста була тривалою та жорстокою. У грудні того ж року вороги все ж взяли Київ. Остаточне його зруйнування ознаменувало трагічний кінець київського періоду історії України.
Після занепаду Києва єдиною опорою української державності протягом майже ста років стало Галицько-Волинське князівство. Воно було утворене одним із нащадків Володимира Мономаха – князем Романом Мстиславичем у 1199 р. В 1245 р. його син і спадкоємець Данило, на часи правління якого припала татаро-монгольська навала, визнав свою залежність від Золотої Орди. Сподіваючись на допомогу католицької Європи у боротьбі за незалежність, він уклав таємні союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, і в 1253 р. прийняв знак самодержця – корону короля Русі. Він укріпив багато вже існуючих міст, а також заснував нові, з-поміж них – Львів (1256), що був названий на честь його сина Лева. Нові міста князь заселив ремісниками і купцями з Німеччини, Польщі та інших країн. Для захисту селянства та середніх прошарків населення від боярської сваволі він призначив урядників, сформував військові загони з селян.
За часів правління нащадків Данила Галицького держава так і не здобула незалежності від Золотої Орди. Хоча економічне життя в ній не завмерло, проте ворожнеча між боярством та князями, що тимчасово стихла, спалахнула знову. Наслідком цього стало послаблення князівства, яке в 1349 році захопила Польща.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Назвіть періоди розвитку Київської Русі.
2. Які князі правили у період швидкого зростання Київської Русі?
3. Які князі правили у період розквіту Київської Русі?
4. Які князі правили у період занепаду Київської Русі?
5. Які реформи впровадила княгиня Ольга?
6. Які реформи впровадив Володимир Великий?
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Об'єднання Північної та Південної Русі в єдину Давньоруську державу здійснив князь:
а) Аскольд;
б) Рюрик;
в) Кий;
г) Олег.
2. Держава Київська Русь утворилася у:
а) XI ст.
б) IX ст.
в) V ст.
г) XIII ст.
3. Правління яких князів припадає на етап піднесення та розквіту Київської Русі?
а) Святослав;
б) Ярослав Мудрий;
в) Олег;
г) Володимир Великий;
д) Володимир Мономах.
4. Роком хрещення Русі вважається:
а) 988 р.
б) 860 р.
в) 957 р.
г) 946 р.
5. Хрещення Київської Русі відбулось в часи правління:
а) Володимира Великого
б) Ярослава Мудрого
в) княгині Ольги
г) князя Олега.
6. Створення першого писаного зведення законів Київської Русі пов'язане з ім'ям князя:
а) Володимира Великого;
б) Володимира Мономаха;
в) Олега;
г) Ярослава Мудрого.
7. Перше писане зведення законів Київської Русі мало назву:
а) «Руське право»;
б) «Правда Ярославичів»;
в) «Руська Правда»;
г) «Устав земельний».
8. Хто об'єднав Галичину та Волинь в єдину Галицько-Волинську державу?
а) Ярослав Осмомисл;
б) Данило Галицький;
в) Володимир Мономах;
г) Роман Мстиславович.
У XIII–XIV ст. на Балтійському узбережжі утворилася нова держава – Велике князівство Литовське, яке почало рух на білоруські, а потім і на українські землі. У 1340 р. литовський князь Гедимін руками свого сина Любарта окупував Волинь. Через шлюби своїх дітей він встановив родинні зв'язки з білоруськими та українськими князями. У другій половині XIV ст. Литва зайняла північні і центральні українські землі. Їх вона приєднала до себе майже без опору. У 1363 р. литовська армія перемогла татар на р. Сині Води. Після цього Литва зайняла Поділля. Правда, в 1399 р. великий князь литовський Вітовт разом з білоруськими і українськими князями зазнали поразки від татар на р. Ворскла (сучасна Полтавщина). Але після цього литовці успішно захищали зайняті ними українські землі. В кінці XIV ст. територія Литви вже на 90% складалася з білоруських і українських земель. В Литовській державі білоруське і українське населення не зазнавало національного гноблення. Давньоруські князі входили до складу вищих органів управління Литви, давньоруська мова набула статусу державної, давньоруське право стало основою правової системи литовської держави. Православна релігія була державною релігією Литви. Та й свою політичну систему Литва значною мірою скопіювала з Давньоруської держави (великий князь, удільні князі і князівства, великокнязівська рада і т. д.).
Хоч які були солідні завоювання литовців на Україні, більш тривалий і всеохоплюючий вплив на долю українців справила експансія Польщі. Початок їй поклав Казимир Великий (1320—1370), відновивши середньовічну польську монархію. Спочатку поляки з обережністю впроваджували зміни серед своїх нових підданих. За прикладом останніх правителів Галичини Казимир називав ці землі «королівством Руським». Поряд з латиною вживалася й руська мова, у краї й далі ходила своя монета. Зазіхаючи на українські землі, Польща оголосила себе «щитом християнства» і виступила у хрестовий похід проти язичників литовців і православних українців. Нею було захоплено частина Волині та вся Галичина. З приходом поляків на українських землях розпочалося насадження католицизму.
У 1370 р. помирає останній польський король з династії П'ястів – Казимир III Великий. Престол успадкувала його онука Ядвіґа. Магнати Польщі висунули несподівану пропозицію: укласти унію між Польщею та Литвою, одруживши польську королеву Ядвігу з новим великим князем литовським Ягайлом.
У 1385 р. у невеликому білоруському місті обидві країни уклали Кревську унію. За руку королеви Ядвіги і за титул короля Польщі Ягайло разом із виконанням інших умов зобов'язався навернути литовців у католицизм, а землі Великого князівства Литовського «на віки вічні» приєднати до Польської корони. Інші литовські князі, підтримувані українцями, зокрема Вітовт і Свидригайло, намагалися розірвати зв'язки з Польщею, але зазнали поразки.
В другій половині XVI ст. знесилене зовнішніми ворогами Велике князівство Литовське змушене було погодитися на об'єднання з Польщею в одну державу. Рішення про це було прийняте в 1569 р. на сеймі в Любліні. Внаслідок підписання Люблінської унії утворилася нова держава – Річ Посполита, до якої відійшли всі українські землі, які раніше належали литовцям. Українські землі були вилучені зі складу Великого князівства Литовського і передані шляхті Королівства Польського. Ці землі шляхта використовувала для виробництва продуктів сільського господарства, які експортувались в Європу. Після переходу українських земель під владу Польщі гноблення українського народу посилюється. Польські феодали примушували селян працювати на них до трьох днів у тиждень. Селяни не мали права вільно переходити від одного поміщика до іншого, тобто ставали кріпаками. Так в життя українського селянства майже на триста років увійшла панщина – обов'язкові роботи селян на пана.
Католицька церква прагнула встановити свою владу над Україною. В 1596 р. була укладена Берестейська унія, за якою утворювалася нова греко-католицька церква. Вона мала православні обряди, але визнавала догмати католицької церкви і підпорядковувалася Папі Римському. Це призвело до загострення релігійного протистояння в країні.
Посилення соціального, національного і релігійного гніту викликало опір українського народу. На чолі цього опору стало українське козацтво. З XV ст. козаками все частіше стали називати жителів так званого «Дикого поля». «Дике поле» – це незаселені степові райони польсько-литовського і татарського прикордоння.
Спочатку козаки ставили собі за мету відбивати напади татар, сприяючи в такий спосіб освоєнню окраїн. Але в міру того, як козаки вдосконалювали свою військову майстерність та організацію, здобуваючи кожного разу переконливіші перемоги над татарами та їхніми сюзеренами – оттоманськими турками, українське суспільство стало дивитися на них не лише як на борців проти мусульманської загрози. В них вбачали оборонців від національно-релігійного та соціально-економічного гноблення польської шляхти.
З ХVI ст. військовим осередком козаків стала Запорозька Січ. Першим козацьким гетьманом став Дмитро Вишневецький. Він походив із старовинного волинського роду, був людиною заможною. Д. Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував за дніпровськими порогами на острові Мала Хортиця фортецю, що мала стати заслоном від татар. Цю фортецю назвали Запорозькою Січчю. Вона вважається колискою українського козацтва. Незабаром він із своїми козаками організував кілька походів у Крим і навіть мав зухвалість напасти на турків. У 1563 р. козацьке військо зазнало поразки в Молдавії. Сам Вишневецький потрапив до полону і після жорстоких катувань загинув.
Розуміючи марність будь-яких спроб підпорядкувати далеку й непокірну Січ, польський уряд, проте, сподівався залучити козацтво чи принаймні певну його частину до себе на службу. Так було створене реєстрове козацтво. Завдання цих внесених до реєстру козаків полягало в охороні кордонів і в контролі за нереєстровими козаками.
На початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду; запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна кількість козацтва, яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу.
З посиленням соціально-економічного, національного та релігійного гніту українськими землями прокотилася ціла низка козацько-селянських повстань, спрямованих проти польського панування. Згодом вони переросли у велику Національно-визвольну війну 1648-1657 рр. під проводом Богдана Хмельницького.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Які країни у XIV ст. розпочали експансію на українські землі?
2. Чим відрізнялась експансія цих країн по відношенню до місцевого населення?
3. Назвіть основні причини утворення Речі Посполитої.
4. Які наслідки для українських земель мало підписання Люблінської унії?
5. Внаслідок укладання якої унії утворилась греко-католицька церква?
6. Назвіть основні причини виникнення українського козацтва.
Завдання 2 Дайте відповіді на запитання тесту.
1. У XIV ст. українські землі зазнали експансії з боку:
а) Московії та Польщі;
б) Польщі та Литви;
в) Литви та Московії;
г) Угорщини та Польщі.
2. В якому році було укладено Кревську унію між Литвою і Польщею?
а) 1385 р.
б) 1413 р.
в) 1569 р.
г) 1596 р.
3. Об’єднання Польщі та Великого князівства Литовського в єдину федеративну державу – Річ Посполиту відбулося в наслідок укладення:
а) Кревської унії;
б) Берестейської унії;
в) Городельської унії;
г) Люблінської унії.
4. Греко-католицька церква виникла в наслідок укладення:
а) Городельської унії;
б) Берестейської унії;
в) Люблінської унії;
г) Кревської унії.
5. Першу Запорозьку Січ було засновано гетьманом:
а) Петром Сагайдачним;
б) Дмитром Байдою – Вишневеньким;
в) Самійлом Кішкою;
г) Криштофом Косинським.
6. Найперша козацька січ виникла :
а) у гирлі Дунаю;
б) на річці Підпільна;
в) на острові Базавлук;
г) на острові Мала Хортиця.
7. Лідера козаків називали:
а) князь;
б) цар;
в) гетьман;
г) воєвода.
Після поразок козацько-селянських повстань 20-30-х рр. ХVII ст. становище українського народу ще більше погіршилося. Утисків та знущання зазнавали всі верстви населення. Особливо збільшилися повинності селянства, яке тепер змушене було не тільки відробляти панщину, а й додатково виконувати на користь шляхти різні роботи.
У 1648-1657 рр. козаки під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького підняли велике повстання у Речі Посполитій, результатом якого стало створення в Наддніпрянщині самоврядної української держави – Війська Запорозького або Гетьманщини. На початковому етапі боротьби союзником гетьмана було Кримське ханство.
Одержавши над коронним військом ряд перемог – під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом, Б. Хмельницький в 1649 р. уклав з польським королем Яном Казимиром Зборовський договір, згідно з яким виконавча і судова влада у Київському, Чернігівському і Брацлавському воєводствах мала належати православній шляхті і козацькій старшині; гетьман Війська Запорозького мав право утримувати 40-тисячне реєстрове козацьке військо.
Тим часом у 1651 р. почався новий етап польсько-української війни. Першими в наступ пішли поляки. Обидві армії зійшлися на Волині в великій битві під Берестечком, яка відбулася в червні 1651 р. В ній взяли участь 150 тис. поляків, понад 100 тис. повсталих українців і 50 тис. татар на боці козаків. Через зрадницькі дії татар козаки зазнали поразки. За короткий час Хмельницький зібрав рештки розбитих військ і підійшов до Білої Церкви. Втрати поляків під Берестечком і рішучість гетьмана стали причиною переговорів. Білоцерківський договір, підписаний 18 вересня 1651 р., був менш вигідний для козаків, ніж Зборівський: кількість реєстровців скорочувалася до 20 тис, козацькою територією визнавалося лише Київське воєводство. Гетьман зобов'язувався розірвати союз із татарами і взагалі не вступати в закордонні відносини.
Ненадійність союзу з Кримським ханством змусила Б. Хмельницького активізувати пошук нових союзників. У січні 1654 р. в Переяславі відбулася рада, на якій було прийнято рішення про перехід Гетьманщини під протекторат Московського царства. За Переяславською угодою Гетьманщина зберігала широку автономію в управлінні, системі економічних відносин, судочинстві, збиранні податків і мита. Московія зобов’язувалася надавати військову допомогу в боротьбі проти поляків аж до повного звільнення українських земель.
Навесні 1654 р. московське військо, підтримане 20 тис. козаків на чолі з Василем Золотаренком, вступило до Білорусії, відбивши у поляків значну частину території. Восени бої перемістилися у Південно-Західну Україну. Влітку 1655 р., скориставшись війною, яку вели поляки на півдні та сході, на Польщу з півночі напали шведи, окупувавши велику її частину. Незабаром шведські та українські дипломати вже обговорювали проведення спільних походів проти поляків, оскільки шведи пообіцяли допомогти Хмельницькому у створенні Київського князівства. Найбільшу лють української старшини викликало укладення у м. Вільно в 1656 р. миру між Московією та Річчю Посполитою без усякої на те згоди українців. Спеціально послану українську делегацію навіть не допустили до переговорів. Московсько-польський мир порушував Переяславську угоду. Москва ставала союзницею Польщі. Крім того московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника України – шведського короля Карла Густава. Віленський мир викликав обурення Б. Хмельницького та козацької старшини.
Розчарований зрадницькою позицією російської сторони гетьман Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». Проте смерть гетьмана 6 серпня 1657 р. не дозволила реалізуватися цим планам.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Назвіть причини Національно-визвольної війни.
2. Хто очолив Національно-визвольну війну?
3. Хто був союзником козаків у Національно-визвольній війні?
4. Проти кого велась Національно-визвольна війна?
5. Що ви знаєте про Переяславську Раду?
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. У якому році розпочалась Національно-визвольна війна?
а) 1638 р.;
б) 1648 р.;
в) 1654 р.
2. Позначте ім’я людини, яка очолила Національно-визвольну війну українського народу в середині XVII ст.:
а) Ю. Хмельницький;
б) Б. Хмельницький;
в) Д. Вишневецький;
г) П. Сагайдачний.
3. Національно-визвольна війна українського народу в другій половині XVII ст. була спрямована проти:
а) Московського царства;
б) Кримського Ханства;
в) Речі Посполитої;
г) Угорщини.
4. Яка держава була союзницею козацького війська на початку Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.?
а) Велике князівство Литовське;
б) Московське царство;
в) Кримське ханство;
г) Трансільванське князівство.
5. Чим завершились битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями і Зборовом?
а) перемогою поляків;
б) перемогою козаків;
в) перемогою об’єднаного польсько-татарського війська.
6. Після Переяславської ради 1654 р. Українська козацька держава перейшла:
а) під протекторат московського царя;
б) під протекторат Кримського ханства;
в) під зверхність польського короля;
г) під зверхність шведського короля.
7. Які країни підписали Віленський мир у 1656 р. ?
а) Литва і Річ Посполита;
б) Річ Посполита і Україна;
в) Московія і Річ Посполита;
г) Річ Посполита і Литва.
Після смерті Богдана Хмельницького у 1657 р. почалась багаторічна боротьба козацької старшини за владу. Вона виявилась нездатною об’єднати та очолити народні маси. Все це ослаблювало Гетьманщину, робило її легкою здобиччю для сусідніх країн.
На короткий час гетьманом стає Іван Виговський (1657-1659 рр.), який у своїй політиці повів курс на зближення з Польщею. Таку політику підтримали далеко не всі українці. Серед козацтва сформувалася широка опозиція, яка відкрито виступила проти гетьмана.
Потім, гетьманська булава переходить до сина Богдана Хмельницького – Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.). Новий гетьман намагається домовитись то з Москвою, то з Варшавою, однак успіху так і не досягнув. Довготривала, напружена боротьба призвела до багаточисельних людських втрат і руйнувань та кінець-кінцем до розколу. У1663 р. Гетьманщина була поділена на дві частини по р. Дніпро – Правобережну, яка залишилася під владою Польщі, та Лівобережну, яка входила до складу Московського царства. Той поділ остаточно закріпила Андрусівська угода, підписана у 1667 р. між Річчю Посполитою та Московією.
Поділивши між собою Україну, Польща і Московія не збиралися захи-щати інтереси українського народу. Руйнівні воєнні дії забрали життя десятків тисяч українців, знищили сотні міст, містечок і сіл, призвели до повного запустіння великих територій, які перетворились «на пустелю, засіяну людськими кістками». Той складний період в історії України, дістав назву Руїна.
Одним із найвідоміших козацьких отаманів другої половини XVII ст. був Іван Сірко. Уперше в письмових джерелах ім’я І. Сірка згадується в 1653 р. У 1658-1660 рр. подільські козаки обрали його вінницьким полковником. В 1660 р. І. Сірко залишив полковництво і пішов на Запорожжя. У 1660-1661 рр. він брав участь у походах козаків проти Кримського ханства.
В 1663 р. Сірко вперше став кошовим отаманом Війська Запорозького. Він був запеклим ворогом турецько-татарських завойовників, провів проти них понад 60 битв і не зазнав жодної поразки. Запорожці 16 разів обирали його своїм отаманом, а народ складав про нього пісні та легенди. Свій останній похід І. Сірко здійснив на початку 1679 р., коли вщент зруйнував турецькі фортеці, що перешкоджали виходу козацьким човнам – «чайкам» із Дніпра в Чорне море. За цю зухвалу акцію султан відіслав велике військо на приборкання козаків. Проте коли турки дізналися, що козаки підготувалися до оборони і чекають, повернули назад.
Українці розповідали, що Сірко із зав’язаними очима дорогу в степу знаходив, міг перевтілюватися у вовка, ловити кулі, зупиняти кров поглядом. А ще вірили, що легендарний кошовий жив 210 років.
Улітку 1680 р. старий кошовий занедужав і незабаром помер. А коли прийшла пора прощатися з батьком Сірком, то землю на його могилу носили шапками, щоразу низько вклоняючись кошовому отаману.
Відносна стабільність в Україні з’явилася лише в останні роки гетьманування І. Самойловича (1672-1687 рр.). В 1686 р. між Росією та Польщею був укладений так званий «Вічний мир», який остаточно підтвердив приналежність Правобережної України Польщі. Після його підписання за гетьманом залишилось лише третина території держави Богдана Хмельницького. Гетьманщина кінця XVII ст. – це тільки 10 полків, - (Запорожжя мало автономію та підпорядковувалося безпосередньо царю).
Українська православна церква перейшла з підпорядкування констан-тинопольського (вселенського) патріарха, де вона фактично була самостійною, в Московську патріархію.
Прагнення І. Самойловича до монархічної форми правління непокоїло царський уряд. Крім того, серед лівобережної старшини було чимало незадоволених жадібністю й здирництвом гетьмана. Саме за доносом старшини про те, що гетьман готує зраду, його й було усунуто з посади.
У 1687 р. новим гетьманом було обрано Івана Мазепу (1687-1709 рр.), який відіграв виключно важливу роль в українській історії.
Всебічно обдарований, по-європейськи освічений державний діяч, він впродовж більш як 20-ти років вправно керував Гетьманщиною. Його організаторський та дипломатичний талант, гарні стосунки з російським царем Петром І дали можливість довгий час успішно забезпечувати політичну та економічну стабільність в Україні, розвивати господарство та торгівлю.
У соціально-економічній політиці гетьман робив основну ставку на ко-зацьку старшину та українську шляхту, прагнучи перетворити їх на привілейований соціальний стан. І. Мазепа сприяв зростанню великого старшинського і монастирського землеволодіння, упорядкуванню панщини для селян (два дні на тиждень). Він здійснив перепис козацького стану, ускладнивши тим самим перехід до нього з інших суспільних станів.
Особливо багато зробив гетьман для розвитку української культури. У 1690 р. було збудовано нове приміщення Києво-Могилянського колегіуму і гетьман у 1701 р. сприяв перетворенню його на академію. За рік до того, на кошти гетьмана було засновано ще один навчальний заклад – Чернігівський колегіум.
Величезні кошти гетьман виділяв і церкві. Так, у 1698 р. було збудовано Богоявленську церкву Братського монастиря, дзвіницю Софійського собору. До 1695 р. обнесено новим муром Києво-Печерську лавру.
Окремо варто зупинитися на стосунках І. Мазепи з російським царем Петром І. На початку вони були дуже приязними, навіть дружніми. Він активно допомагав царю у війні проти Туреччини та Кримського ханства (війська Мазепи брали участь у 11 походах, зокрема взятті – Азова у 1696 р.). Був радником царя у польських справах.
У 1700 р. розпочалася Північна війна, в якій Росія воювала проти Швеції за вихід до Балтійського моря. Тривала вона 21 рік. У цій війні Росія активно використовувала українське козацьке військо, фінансові, трудові та продовольчі ресурси Гетьманщини.
Петро I будував сильну централізовану Російську імперію, у якій місця для будь-яких автономій, зокрема Гетьманщини, не передбачалося, і посаду гетьмана планувалося скасувати. Тому гетьман Мазепа вирішив перейти на бік ворога Росії – Швеції.
У 1708 р. армія шведського короля Карла XII вступила на територію України. Шведський король пообіцяв Мазепі допомогу в створенні незалежної української держави. Тож Мазепа приєднався зі своїми військами до армії шведів. Йому вдалося зібрати навколо себе близько 4 тисячі однодумців, зокрема запорожців на чолі з кошовим отаманом Костем Гордієнко.
Влітку 1709 р. армія Петра I під м. Полтавою розбила армію Карла XII. Король и гетьман змушені були тікати до Молдови під захист турецького султана. Там старий гетьман незабаром помер у 1709 р. Послідовники Мазепи з часом розійшлися по різним країнам. Вони стали першими українськими політичними емігрантами.
З діючих особистостей української історії Мазепа найбільше відомий у світі. Історія його життя послугувала основою для багатьох творів світової літератури і мистецтва. Він став головним героєм поем Ч. Байрона, В. Гюго, О. Пушкіна, К. Рилєєва, балади Б. Брехта, його образ відображено у картинах художників Е. Делакруа, Т. Жеріко, музикальних творах Ф. Ліста, П. Чайковського, інших творах різних жанрів.
Після втечі І. Мазепи Петро I жорстоко помстився українцям. Мазепу було оголошено зрадником. На старшинській раді в Глухові новим гетьманом було обрано Івана Скоропадського (1708-1722 рр.)За його наказом було зруйновано столицю гетьмана м. Батурин та Запорозьку Січ. Запорожці були оголошені поза законом. Вони подалися на південь України під владу турецького султана, який дозволив їм збудувати так звану Олешківську Січ. І тільки у 1733 р. російська влада дозволила запорожцям повернутись на Батьківщину і збудувати Нову Січ.
5 квітня 1710 р. під м. Бендери відбулася козацька рада. Новим геть-маном було обрано найближчого сподвижника І. Мазепи, генерального писаря війська кошового Пилипа Орлика. Він очолив першу українську політичну еміграцію в Західній Європі.
Під час козацької ради було прийнято дуже важливий документ одним із авторів якого був сам П. Орлик :«Пакти і Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» (пізніше цей документ дістав назву «Конституція Пилипа Орлика»). Це була соціальна угода між старшиною і запорозькими козаками з одного боку та гетьманом – з іншого. Уперше новообраний гетьман укладав зі своїми виборцями офіційну угоду, де чітко зазначалися умови, на яких він отримує владу. Проголошувалось поділ влади на законодавчу та виконавчу гілки.
Хоч ці плани не були реалізовані, вони мали велике значення, оскільки формували у свідомості багатьох українців ідею, яким саме шляхом за інших обставин міг би піти державотворчій процес в Україні.
«Конституція Пилипа Орлика» стала зразком тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі в Європі.
Останньою Запорозькою Січчю, що проіснувала з 1734 р. до 1775 р. була Нова Січ. Її заснували козаки на півострові, котрий омивався глибоким повноводним рукавом Дніпра – річкою Підпільною (саме тому Нова Січ називалась ще Підпільненською). Після закінчення російсько-турецької війни 1768-1774 рр., 100-тисячне царське військо підступно напало на Січ. Російська імператриця Катерина ІІ наказала знищити цей осередок свободи. Зваживши на сили сторін (запорожців було у фортеці близько 3 тис.), козаки 5 червня 1775 р. склали зброю. Січ було пограбовано і зруйновано, архіви вивезено до Петербурга, де вони перебувають і зараз. Жорстоко покарали останнього кошового отамана Петра Калнишевського, якого на 25 років ув’язнили в далекому Соловецькому монастирі у кам’яному казематі. Помер легендарний кошовий на 113 році життя(!), так і не скорившись духом. Усе це ми знаємо тепер. А після його арешту майже 100 років про долю кошового нічого не було відомо.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Що таке Руїна?
2. Якою була зовнішня політика Івана Виговського?
3. Розкажіть про гетьманування Івана Мазепи.
4. Що ви знаєте про такий історичний документ як «Конституція Пилипа Орлика»?
5. Назвіть причини ліквідації Запорозької Січі.
Завдання 2.Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Коли було укладено Андрусівський договір?
а) 1667 р.;
б) 1648 р.;
в) 1654 р.;
г) 1649 р.
2. Українська козацька автономія в складі Росії у XVII–XVIII ст. називалася:
а) Слобожанщина;
б) Малоросія;
в) Гетьманщина;
г) Запорозька Січ.
3.У другій половині XVII ст. Україна була поділена між Росією та Річчю Посполитою по річці:
а) Дніпро;
б) Дністер;
в) Західний Буг;
г) Південний Буг;
4. Іван Мазепа був обраний гетьманом України в:
а) 1654 р.;
б) 1657 р.;
в) 1672 р.;
г) 1687 р.
5. Під час Північної війни Іван Мазепа перейшов на бік:
а) Туреччини;
б) Швеції;
в) Речі Посполитої;
г) Кримського ханства.
6. Битву під м. Полтавою у 1709 р. виграли:
а) росіяни;
б) шведи;
в) поляки;
г) татари.
7. Останнім кошовим отаманом Запорозької Січі був:
а) Іван Скоропадський;
б) Павло Полуботок;
в) Петро Калнишевський;
г) Кирило Розумовський.
8. Катерина ІІ зруйнувала Запорозьку Січ у:
а) 1704 р.;
б) 1709 р.;
в) 1734 р.;
г) 1775 р.
В кінці ХVIІІ ст. всі українські землі опинилися під владою двох сусідніх держав – Російської та Австрійської імперій.
В наслідок трьох поділів Речі Посполитої в кінці ХVIІІ ст. західні українські землі – Східна Галичина, Буковина й Закарпаття увійшли до складу Австрійської імперії.
До Росії відійшла Правобережна Україна – Київщина, Волинь та Поділля. У 1783 р. Катерина II видала указ про приєднання Кримського ханства. Перемога у війні з Туреччиною дала можливість Росії у 1791 р. отримати також права на землі Північного Причорномор’я. Саме тут було розміщене й поселення Хаджибей – попередник сьогоднішньої Одеси. Таким чином, біля 80% українських земель опинилися під владою Російської імперії. На них проживало 13,5 млн. чоловік. Такий стан справ залишався до початку Першої світової війни.
Слід зазначити, що в кінці ХVIII – на початку ХIХ ст. Російська імперія, використовуючи матеріальні та людські ресурси України, ставала дедалі могутнішою державою.
Українські землі – Слобожанщина, Лівобережжя, Правобережжя та Південь – були єдиною територіальною цілісністю і називались Наддніпрянською Україною. Саме вона була історичним, політичним та культурним центром українських земель.
Територію Наддніпрянщини було поділено на 9 губерній, підпорядкованих безпосередньо імператорській владі в Петербурзі. Губернаторів, які здійснювали цивільну державну владу, призначав імператор. У повітах, з яких складались губернії, владарювали царські справники. Повіти ділились на стани, очолювані поліцейськими приставами. Різноманітні державні податки з українців збирала імперська казенна палата. Декілька губерній об‘єднувались в генерал-губернаторство, яких в Україні було три. Очолював його генерал-губернатор, котрий керував як цивільними, так і військовими справами. За становою ознакою населення України було поділено на дворянство, духовенство, міських та сільських жителів. Селяни становили 80% всього населення, з них 5,3 млн. були кріпаками. Позбавлені елементарних прав, вони п‘ять-шість днів на тиждень безоплатно працювали на панщині, несли головний тягар податків та повинностей.
У 20-30-х роках ХІХ ст. в Україні розпочинається промисловий переворот, пов‘язаний із застосуванням парових машин та розвитком фабрично-заводського виробництва. Головне місце в промисловості України посідало виробництво цукру, яке становило 80% загальноросійського.
Застосування найманої праці та використання техніки у промисловому виробництві, а також розвиток товарно-грошових відносин призвели до становлення капіталістичних відносин та руйнування феодальних пережитків в країні. Зросла чисельність міського населення в 2,5 рази. В містах зосереджувалась значна частина промислового виробництва, розвивалась торгівля. Основні позиції в українській промисловості, крім харчової та деяких переробних галузей, посідали російські та іноземні підприємці.
Після поразки Росії у Кримській війні 1853–1856 рр. та приходу до влади нового імператора Олександра II почалася підготовка реформ. Вони стали проводитись в Російській імперії у 60–70-х роках XIX ст. Їх мета – перетворення феодальної російської монархії у буржуазну та запобігання, таким чином, соціального вибуху.
Найважливішою з усіх реформ була так звана селянська 1861 р. Вона скасувала кріпосне право. Для українців це мало велике значення. Оскільки 42% мешканців до цього були кріпаками. Селяни були звільнені без землі – вона залишалася у власності поміщиків. Держава викуповувала її у поміщиків і продавала селянам на виплату терміном на 49 років.
Інші реформи Олександра II були спрямовані на те, щоб демократизувати адміністративну (були введені земства та міські думи) та судову (судочинство стало гласним, відкритим, з’явилися суди присяжних) системи; зробити більш доступною для простого люду середню та вищу освіту. Військова реформа замінила рекрутчину на загальну військову повинність.
Скасування кріпацтва сприяло бурхливому економічному розвитку українських земель у складі Росії.
Перша залізниця в Наддніпрянській Україні була прокладена у 1865 р. між містами Балта та Одеса для транспортування зерна за межі України. До кінця XIX ст. щільна мережа залізниць вкрила всю територію України. В останню четверть XIX ст. найбільш розвинутими промисловими регіонами Російської імперії стали Донецький вугільний басейн (Донбас) та Криворізький металургійний басейн (Кривбас). На початок XX ст. вони давали 70% вугілля та більшу частину залізної руди імперії. Там працювало 320 тис. робітників.
У пореформений період відбувається швидке зростання українських міст. Одним з найбільших була Одеса. Її населення з 1860 по 1897 р. збільшилося з 113 тис. до 404 тис. мешканців, населення Києва за цей же час – з 55 до 248 тис., Харкова – з 50 до 174 тис. чоловік.
Проте, не промисловість, а сільське господарство залишалось основою економіки України. В кінці ХІХ ст. вона поступово перетворюється на «житницю Європи». 90% експортованої Російською імперією пшениці було українського походження. Україна виробляла 80% від загальноімперської кількості цукру.
Пробудження національної свідомості українців почалося в першій половині ХІХ ст. на Лівобережній та Слобідській Україні, де не згасла пам‘ять про козацтво та Гетьманщину.
В історії українського національного руху можна виділити три періоди:
1) музейний – збирання історичних документів, фольклору, старожит-ностей;
2) культурницький – відродження національної мови, активне впровадження її в літературу, освіту, театр, започаткування наукового національного мовознавства, фольклористики, історії;
3) політичний – створення політичних організацій; одним із завдань цього періоду була реалізація самовизначення українського народу.
На перших етапах національно-духовного відродження аматорський підхід до відтворення історії та культури народу поєднувався з науковим. У першій половині ХІХ ст. започатковуються окремі галузі українознавства. Від загальноісторичних досліджень відгалужуються етнографічні, фольклористичні та мовознавчі дисципліни.
В січні 1846 р. в Києві виникло Кирило-Мефодіївське братство. Організатори: М. Костомаров – професор історії Київського університету св. Володимира, що був заснований в 1834 р., І. Гулак – чиновник, В. Білозерський – учитель Полтавського кадетського корпусу. У квітні 1846 р. до братства вступив Тарас Шевченко – визначний український поет та художник.
Товариство мало програмні документи: «Статут і правила товариства» та «Книга буття українського народу». Серед головних ідей – втілення в життя ідеї рівності, об`єднання слов`янських народів в єдиний союз. В основі програмових документів були закладені принципи християнства: рівність, добро, справедливість. Члени цієї організації відводили українцям месійну роль серед слов‘янських народів, враховуючи їх споконвічну прихильність до демократичних традицій. У соціально-політичній сфері пропонувалося знищення самодержавства, утворення демократичних республік й об‘єднання їх у всеслов‘янську федерацію. Передбачалось об‘єднання південних русинів (українців), північних слов‘ян (росіян), білорусів, сербів, поляків, чехів, хорватів, болгар. Республіки є автономні, мають власний сейм, а для керівництва загально федеративними справами – «Загальний слов‘янський собор», який мав скликатися в м. Києві. В усіх республіках ліквідовується поділ на стани, кріпацтво, смертна кара і тілесні покарання, вводиться обов‘язкове навчання, єдина система мір, ваги, монети, усунення мита на торгівлю.
В березні 1847 р. товариство було викрито, а члени його заслані в різні міста та поставлені під поліцейський нагляд. Т. Шевченко отримав 10 років солдатської служби на сході імперії (сучасний Казахстан) із забороною писати і малювати. Тільки у 1857 р. він повернувся до Петербурга. Його здоров’я було підірване важкими умовами служби, і в 1861 р. у віці 47 років у Петербурзі Т. Шевченко помер.
У 80-ті роки в Україні, як і в усьому світі, зростає популярність соціалістичних ідей, зокрема марксистських. Перша робітнича марксистська організація «Південноросійський союз робітників» була створена в Одесі у 1875 р. А перші соціал-демократичні групи з’явились у Наддніпрянській Україні лише в 90-х роках. З 1895 р. діють комітети "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", утвореного В. Леніним.
Перші українські політичні партії починають виникати на території Російської імперії на початку XX ст. Одна з них – Революційна українська партія (РУП) утворена у 1900 р. в Харкові. І це не було випадковим, оскільки саме на Слобожанщині ще у листопаді 1804 р. з ініціативи видатного просвітителя В. Каразіна, був заснований Харківський університет – один із найстаріших у Східній Європі. Це сприяло тому, що вже в першій чверті ХІХ ст. Харків перетворився на науковий і культурний центр Наддніпрянської України.
У 1905 р. члени РУП створили Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), яка відіграла помітну роль в подальшій історії революційного руху в Україні. Більша ж частина українських політиків входила до складу загальноросійських політичних партій.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Які явища в економіці свідчили про розклад феодальних відносин?
2. До складу яких держав входили українські землі на початку XIX століття?
3. Коли було скасоване кріпацтво ?
4. Що ви знаєте про Тараса Шевченко?
5. Назвіть цілі діяльності Кирило-Мефодіївського братства.
Завдання 2.Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Найстарішим університетом в Україні у складі Російської імперії вважається:
а) Харківський університет;
б) Київський університет;
в) Одеський університет;
г) Чернігівський університет.
2. Київський університет було засновано у:
а) 1805 р.;
б) 1834 р.;
в) 1865 р.;
г) 1910 р.
3. Тарас Шевченко був:
а) гетьманом;
б) відомим вченим;
в) великим поетом і художником;
г) видатним лікарем.
4. У ХIХ ст. українці Галичини, Буковини й Закарпаття жили у складі:
а) Російської імперії;
б) Австрійської імперії;
в) Османської імперії (Туреччині);
г) Германської імперії.
5. Кріпацтво у Російській імперії було скасовано в:
а) 1848 р.;
б) 1861 р.;
в) 1905 р.;
г) 1914 р.
6. До кінця ХIХ ст. одним з найбільш розвинутих промислових регіонів Російської імперії став(а):
а) Донбас;
б) Волинь;
в) Галичина;
г) Новоросія.
8. В кінці ХIХ ст. найбільшим в Україні містом у складі Російської імперії було місто:
а) Київ;
б) Харків;
в) Одеса;
г) Полтава.
Донецько-Криворізький басейн перетворився на центр вугільно-мета-лургійної промисловості Російської імперії. З 1870 по 1900 роки, коли видобуток вугілля зріс тут більш, як на 1000 %, цей район давав майже 70 % усього вугілля імперії.
У 1880-х роках, майже через десятиліття після вугільного буму, розпочався широкомасштабний видобуток залізної руди. Розвиток металургії, зосередженої в районі Кривого Рогу, був ще більш вражаючим, ніж вугільної промисловості. Він був зумовлений прокладенням у 1885 р. залізниці між Кривим Рогом та вугільними копальнями Донбасу. В металургії, що пускала перші паростки, уряд запропонував підприємцям такі стимули, якими мало хто міг знехтувати, а саме, гарантію купувати в них продукцію за дуже завищеними цінами. Західні інвестори зреагували на це з ентузіазмом. До 1914 р. в спорудження найкрупніших і найсучасніших у світі ливарень вони вклали 180 млн. карбованців. Деякі з цих підприємств зростали такими темпами, що перетворювалися на багатолюдні міста. Наприклад, Юзівка (сучасний Донецьк), названа іменем валлійця Джона Хьюза, який заклав на цьому місці металургійний завод, стала важливим промисловим містом. З 1870 по 1900 рр. видобуток залізної руди в Україні зріс у 158 разів.
На початок XX ст. Росія стає центром протиріч світового імперіалізму. В ній переплелися гострі класові протиріччя, причиною яких були селянське безземелля, надвисокий рівень експлуатації робітничого класу, повне політичне безправ’я більшої частини населення та безмежне беззаконня, яке чинилося царською адміністрацією. Класові протиріччя посилювалися існуючою в імперії національною дискримінацією. В країні почала назрівати революція.
Перша російська революція почалася в Петербурзі 9 січня 1905 р. з подій так званої «Кривавої неділі», коли за наказом царя була розстріляна мирна демонстрація робітників. В знак солідарності із загиблими у Петербурзі по всій країні почалися виступи проти царату. В Україні почали страйкувати робітники заводів в Києві, Харкові, Катеринославі.
Серед причин революції можна виділити наступні:
– зволікання влади з остаточним вирішенням аграрного питання; важке становище селянства, що потерпало від нестачі орної землі, великих податків та обтяжливих викупних платежів за землю, які селяни сплачували з 1861 р.;
– жахливі умови праці більшості робітників;
– падіння авторитету влади внаслідок поразки в російсько-японській війні 1904-1905 рр.;
– прагнення підприємницьких кіл до участі в управлінні державою;
– національне гноблення неросійських народів.
Основним завданням революції було знищення самодержавства, кон-фіскація поміщицьких земель та передача їх селянам, впровадження 8-го-динного робочого дня, вирішення національного питання.
За характером це була буржуазно-демократична революція. Її го-ловними рушійними силами виступили пролетаріат та селянство. Селян-ських рух за землю в Україні підчас революції, був особливо потужним.
Найбільшими виступами в Україні підчас революції 1905–1907 рр. були наступні: повстання моряків Чорноморського флоту на панцернику «Потьомкін» (літо 1905 р .) та на крейсері «Очаків» (листопад 1905 р.); повстання солдат Київського гарнізону (листопад 1905 р.); повстання робітників у Харкові, Донбасі (грудень 1905 р.).
Унаслідок революції 1905 року було відмінено заборону на книгодрукування українською мовою, відродилися громадські товариства «Просвіта». У скликанному парламенті – Державній Думі Росії була створена українська фракція, до якої входило близько 50 депутатів.
Революційні події в Україні були складовою частиною загально-російської революції. Ця революція потерпіла поразку. Царська влада збереглася, проте це була лише справа часу.
Столипінська аграрна реформа
Аграрне питання було основним соціальним питанням першої російської революції. Без його вирішення, без ліквідації кріпосницьких пережитків був неможливим прогресивний розвиток країни, більша частина населення якої мешкала в селах. Царський уряд розумів, що невирішеність питання про землю в багатомільйонній селянській країні загрожує новою народною революцією. Тому уряд поставив перед собою завдання – розширити свою соціальну базу шляхом створення більш сприятливих умов для розвитку капіталізму в сільському господарстві. Аграрне законодавство 1906-1910 рр. і було спрямоване саме на досягнення цієї мети. Провідником цієї реформи був голова Ради міністрів Росії П. Столипін.
Нова аграрна політика самодержавства почалась указом, виданим 9 листопада 1906 р. Він передбачав, перш за все, руйнування общинного користування землею. Кожний селянин отримав право вийти з общини і виділити в особисту власність свій наділ землі. Він міг його продати або передати у спадок. Селянин отримав право закріпити за собою розкидані ділянки, тобто ділянки, якими він користувався при общинному володінні. Він міг вимагати від сільської общини з'єднання своєї землі в одну ділянку – відруб. Нарешті, він міг виселитися з села на відведену йому землю і заснувати хутір.
Цей закон був вигідний міцним селянським господарствам. Уряд надавав хуторянам через Селянський банк грошову позику, зобов'язував видавати їм кращі землі. Селяни-бідняки виділялись з общини для того, щоб продати отриману у власність землю і піти в місто найматися на фабрику робітниками.
Столипінська реформа мала найбільше значення для селян України, тому що відповідала старим традиційним формам землеволодіння. В цілому ж метою уряду при проведенні цієї реформи було створення на селі міцного, заможного селянства – опори для самодержавного режиму. До того ж, реформа сприяла розвиткові капіталізму на селі.
Українські землі під час Першої світової війни
Перша світова війна, що точилася 1914–1918 рр., стала великою трагедією світової і вітчизняної історії. Війна була зумовлена глибокими протиріччями (економічними, політичними, військовими) між двома протилежними блоками провідних країн світу – Троїстого союзу (Австро-Угорщина, Німеччина, Італія) і Антанти (Велика Британія, Франція і Росія).
Українські землі стали об’єктом зазіхань з боку обох військових союзів. Росія, прикриваючись ідеєю «об’єднання руських земель», прагнула захопити Галичину, Буковину і Закарпаття, знищити тут український національний рух. Австро-Угорщина претендувала на розширення своїх володінь на Волині і Поділлі, а також планувала захопити частину земель Правобережної України. На приєднання до своїх територій українських земель Бессарабії та частини Буковини сподівалася Румунія. Німеччина претендувала на протекторат над рештою українських територій.
Українські землі надовго стала театром воєнних дій, що катастрофічно позначилося на долі мільйонів українського населення. Більш ніж 3,5 млн. українців зі зброєю в руках билися на боці російської армії і 250 тис. – на боці австро-угорської. Опинившись по обидва боки фронту, вони змушені були воювати один проти одного за чужі інтереси.
На початку війни західноукраїнські національні сили вирішили підтримати уряд Австро-Угорщини. Він обіцяв, що після перемоги надасть можливість створити незалежну державу у Подніпров’ї, а західноукраїнські землі отримають автономію у складі австрійської держави. Австрійці дали згоду на формування Українського легіону збройних сил. Легіон назвали Українські січові стрільці (УСС). Він нараховував 2,5 тис. бійців. Бойове хрещення стрільці отримали в Карпатах у боях проти російських військ. Трагізм цих подій поглиблювався тим, що першим супротивником стрільців були кубанські козаки, тобто прямі нащадки запорожців.
Наслідки війни були катастрофічними. Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих сильних чоловіків. В тилу назріла криза промислового виробництва. До січня 1917 р. згасло 36 доменних печей. Майже на 2 млн. десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з постачанням продуктів харчування, зростала інфляція. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Все відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Які події відбувалися на Наддніпрянській Україні під час першої російської революції 1905–1907 рр.?
2. Розкрийте причини революції 1905-1907 рр.?
3. Охарактеризуйте плани воюючих країн у Першій світовій війні.
4. В чому полягала трагедія українського народу в роки Першої світової війни?
5. На якій території України відбувалися воєнні дії?
Завдання 2.Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Як називався перший російський парламент?
а) Установчі збори;
б) Центральна Рада;
в) Державна дума;
г) Законодавчі збори.
2.До складу Антанти входила:
а) Німеччина;
б) Австро-Угорщина;
в) Росія;
г) Україна.
3. Перша світова війна розпочалася у:
а) 1905 р.
б) 1914 р.
в) 1917 р.
г) 1918 р.
4. На початку війни західноукраїнські сили вирішили підтримати уряд:
а) США;
б) Росії;
в) Австро-Угорщини;
г) Італії.
6. Легіон Українських січових стрільців воював на боці:
а) Франції;
б) Австро-Угорщини;
в) Росії;
г) Румунії.
7. Перша світова війна закінчилася у:
а) 1914 р.;
б) 1917 р.;
в) 1918 р.;
г) 1919 р.
У лютому 1917 р. в столиці Російської імперії Петрограді (нині Санкт-Петербург) відбулася буржуазна революція. Наслідком її стало повалення влади царя. Українські партії та громадські організації в Києві 4 березня 1917 р. створили Українську Центральну Раду (УЦР), яка домагалася автономії України у складі Росії. Очолив її Михайло Грушевський – професор, відомий історик, авторитетний політичний діяч, який щойно повернувся із заслання з Росії..
10 червня 1917 р. Центральна Рада ухвалила Перший універсал, яким проголошувала автономію України в складі Росії.
15 червня 1917 р. створено Генеральний секретаріат – уряд Центральної Ради у складі 8 генеральних секретарів. Його очолив письменник і політичний діяч Володимир Винниченко.
Другим універсалом Центральної Ради 3 липня 1917 р. було проголошення взаємовизнання між Центральною Радою та Тимчасовим урядом, який було створено в Петрограді після повалення царизму.
В жовтні 1917 р. у Петрограді було здійснено державний переворот. Тимчасовий уряд було повалено. Владу захопили більшовики на чолі з Леніним. Взяти владу в Україні в жовтні 1917 р. більшовикам вдалося тільки в Донецько-Криворізькому басейні, де переважною більшістю населення були робітники, серед яких українці складали ледь більше чверті складу. На решті території України УЦР втримала та зміцнила свою владу.
Своїм Третім універсалом Центральна Рада 7 листопада 1917 р. проголосила Українську Народну Республіку (УНР), що мала перебувати у федеративному зв’язку із Росією. До УНР входили: Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Катеринославщина, Херсонщина та Таврія без Криму. Крім того, проголошувалися демократичні принципи: свобода слова, друку, віросповідання, зборів, організацій, страйків, недоторканість особи, скасування приватної власності на землю, яка ставала власністю народу і надавалася без викупу. Встановлювався 8-годинний робочий день; національні меншості одержували національну автономію. Єдиним господарем на Україні стала Центральна Рада та її Генеральний секретаріат, який призначав адміністрацію, проводив реформи.
У грудні 1917 р. у Харкові місцеві більшовики проголосили Україну радянською республікою і створили свій уряд. Відіслані Леніним на його підтримку в Україну більшовицькі війська захопили Лівобережжя й почали наступ на Київ. За таких обставин Центральна Рада 9 січня 1918 р. своїм Четвертим універсалом проголосила незалежність УНР.
9 лютого більшовицькі війська захопили Київ. За вкрай несприятливої ситуації уряд УНР звернувся до Німеччини та Австро-Угорщини з проханням про військову допомогу. За умовами Брестського миру така допомога була надана, що дозволило відновити владу УЦР, проте це було тимчасово.
Вже 29 квітня 1918 р., коли німецькі частини розігнали Центральну Раду, відбувся Всеукраїнський з’їзд хліборобів, який проголосив Павла Скоропадського гетьманом України.
В результаті державного перевороту УЦР була розпущена. З'явилося нове державне утворення – «Українська держава» у формі гетьманату.
Згідно закону «Про тимчасовий державний устрій України» законодавча, виконавча та судова влада зосереджується в руках гетьмана, затверджується новий державний синьо-жовтий прапор.
Головним зовнішньополітичним пріоритетом нової влади була боротьба за визнання української держави іншими країнами. За часів гетьманату Україну визнали 30 країн, 10 із них відкрили свої дипломатичні місії у Києві. Україна мала своїх представників у 23 державах.
У внутрішній політиці головним було аграрне питання. Великі землеволодіння мали обов’язково розподілятись між селянами (максимально по 25 десятин на кожного). Було налагоджено роботу міністерства фінансів, збалансовано державний бюджет, зміцнено державну грошову одиницю. Запрацювали залізниці, поштово-телеграфний зв’язок.
Значних успіхів було досягнуто в галузі культурної та освітньої політики. Проводилась українізація. 150 гімназій перейшли на викладання предметів українською мовою, відкриваються два університети, засновується Українська академія наук, Національна бібліотека, Український історичний музей, Національна галерея мистецтв тощо.
Проте залежність гетьманату від Німеччини та Австро-Угорщини, поразка цих держав в Першій світовій війні та погіршення соціального становища більшості українського населення призвели до краху гетьманської влади.
В листопаді 1918 р. на таємному засіданні керівництва українських політичних партій, об’єднаних в Національний союз, було створено новий орган державної влади – Директорію на чолі з В. Винниченком. 14 грудня 1918 р. уряд Директорії здобув владу в Україні.
Прийшовши до влади, Директорія відновила закони УНР. Українська Народна Республіка була відновлена у складній міжнародній обстановці. З крахом Четверного союзу зміцніли позиції Антанти, яка домагалася відновлення єдиної неподільної Росії і робила ставку на генерала Денікіна.
У грудні 1918 року розпочалася інтервенція англійських та французьких військ на півдні України. На північних і північно-східних кордонах знову з‘явилися війська радянської Росії. Під приводом надання допомоги робітникам і селянам України, які повстали проти гетьманщини, вони розпочали наступ на Харків і Київ, продовжуючи його і після повалення гетьманату, прикриваючись маріонетковим Тимчасовим робітничо-селянським урядом. Директорія 16 січня 1919 р. оголосила стан війни з радянською Росією, яка розпочала агресію проти України. Із заходу посилювався наступ польських військ.
У 1919 р. Україну поглинув цілковитий хаос. У новітній історії Європи жодна країна не переживала такої всеохоплюючої анархії, що у цей час зазнала Україна. Шість різних армій діяли на її території: українська, більшовицька, біла, Антанти, польська та анархістська. Менш ніж за рік Київ п’ять раз переходив із рук у руки.
Бурхливо розгорталися події і в західноукраїнських землях. Скориставшись розпадом Австро-Угорської імперії в жовтні 1918 р. у Львові було створено Українську Національну Раду, яка 13 листопада проголосила Західноукраїнську Народну Республіку (ЗУНР).
22 січня 1919 р. у Києві відбулося урочисте проголошення Акта злуки (об’єднання) ЗУНР та УНР. Тож той день увійшов в історію як День соборності України. Але через декілька днів більшовики знову захопили столицю.
Протягом 1919 р. Директорія, яку очолив вже С. Петлюра, вела боротьбу не тільки з більшовиками зі сходу, але і з російською Добровольчою армією, яка воювала не тільки проти більшовиків, а й за відновлення єдиної Російської імперії. Із заходу УНР почали підпирати поляки, які щойно домоглися незалежності. Вони не одержали від Німеччини своїх споконвічних західних земель і тому, за згодою західних держав, почали відновлення Польщі у межах до першого її поділу. 25 червня 1919 р. поляки цілком захопили ЗУНР.
1920 року Директорія очолювана С. Петлюрою в боротьбі з більшовиками переорієнтувалася на Польщу. Разом із польською армією українські війська звільнили в травні Київ. Однак вже в серпні більшовики захопили його знову і почали наступ на Польщу. Червона Армія підійшла до самої Варшави, але була виснажена боями і не змогла продовжувати наступ. За Ризьким договором (1921 р.) між більшовиками і поляками Галичина і Волинь відходили до Польщі, а решта України склала Українську Соціалістичну Радянську Республіку. Закарпаття після розпаду Австро-Угорщини увійшло до складу нової держави – Чехословаччини, а Буковина залишалася за Румунією. Отож, в історії України розпочався новий період.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Коли була утворена Українська Центральна Рада і чого вона домагалася?
2. Якими були умови Брестського мирного договору між УНР та Четверним союзом?
3. У чому полягали особливості внутрішньої політики П. Скоропадського?
4. Якими були особливості політики Директорії УНР?
5. Коли в Україні відзначають День Соборності?
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Лютнева революція в Росії відбулася у:
а) 1905 р.;
б) 1914 р.;
в) 1917 р.;
г) 1918 р.
2. Монархію в Російській імперії було повалено у:
а) 1905 р.;
б) 1907 р.;
в) 1914 р.;
г) 1917 р.
3. 4 березня 1917 р. Києві була утворена:
а) Центральна Рада;
б) Тимчасовий уряд;
в) Рада робітничих і солдатських депутатів;
г) Директорія.
4. Головою Української Центральної Ради був обраний:
а) Михайло Грушевський;
б) Володимир Винниченко;
в) Симон Петлюра;
г) Сергій Єфремов.
5. Українська Народна Республіка була проголошена 7 листопада 1917 р.:
а) Центральною Радою;
б) більшовиками;
в) Тимчасовим урядом.
6. Україна була проголошена Республікою Рад у:
а) Києві;
б) Харкові;
в) Житомирі;
г) Полтаві.
7. 29 квітня 1918 р. гетьманом України було обрано:
а) Михайла Грушевського;
б) Павла Скоропадського;
в) Симона Петлюру;
г) Нестора Махна.
8. Гетьманська держава в Україні у 1918 р. називалась:
а) Українська Народна Республіка;
б) Українська Держава;
в) Українська Соціалістична Радянська Республіка;
г) Західноукраїнська Народна Республіка.
Радянські республіки, створені після розпаду Російської імперії, 30 грудня 1922 р. були об’єднані в новій державі. Вона називалася Союз Радянських Соціалістичних Республік (СРСР). Столицею цієї держави стало місто Москва. Україна під назвою Українська Радянська Соціалістична Республіка перебувала у складі СРСР до 1991 р.
Комуністична влада проголосила курс на індустріалізацію, яка передбачала будівництво великої кількості заводів, шахт, електростанцій. Керівництво країни вважало, що це допоможе СРСР швидко наздогнати і перегнати розвинуті країни світу. Мета індустріалізації також полягала в створенні потужного військового потенціалу СРСР.
Грандіозне будівництво потребувало самовідданої праці мільйонів людей. Сподіваючись на покращення свого життя, люди виснажливо працювали по 10 -12 годин. На початку 30-х років постали такі заводи-гіганти, як «Запоріжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод. Почала працювати найбільша на той час у Європі гідроелектростанція на річці Дніпро – Дніпрогес, яка стала символом радянської індустріалізації.
Було збудовано тисячі інших підприємств різних галузей промисловості. Україна випередила за рівнем розвитку індустрії навіть деякі західноєвропейські країни. Модернізація промисловості сприяла урбанізації – зростанню кількості міського населення. Наслідком швидкої урбанізації стала певна українізація міст. Активно формуються національний робітничий клас та інтелігенція.
Однак були і негативні наслідки індустріалізації. Серед них – ліквідація ринкових відносин, формування командно-адміністративної системи, підпорядкування промисловості України загальносоюзному управлінню, посилення експлуатації трудящих, зниження життєвого рівня народу.
З 1929 р. у селах почалося примусове створення колективних господарств – колгоспів. У селян відбирали землю, коней, худобу, знаряддя праці і примушували вступати до колгоспу. Вони переставали бути господарями, бо не могли розпоряджатися ні своєю землею, ні зібраним врожаєм. Комуністична влада перетворила хліборобів на безправних колгоспників, які були зобов’язані виснажливо працювати на державу. З такими порядками українські селяни не хотіли миритися. В багатьох селах виникали повстання. Але до тих, хто чинив опір, влада застосовувала силу. Їх оголошували куркулями, позбавляли житла, цілими сім’ями масово вивозили до Сибіру.
Найбільшим лихом тих років став Голодомор, унаслідок якого від голодної смерті на родючих українських землях загинуло близько 3,5 млн. осіб. Цей голод в Україні виник не внаслідок посухи, а був організований штучно. Для проведення індустріалізації комуністична влада потребувала великих коштів. Ці кошти вона планувала отримати від продажу сільськогосподарської продукції за кордон. Тому українські селяни повинні були виконати величезні плани із заготівлі зерна. Колективізація знизила продуктивність сільського господарства, оскільки колгоспники були незацікавлені в збільшенні врожаїв. Щоб виконати плани із хлібозаготівлі, у селян забирали навіть ті продовольчі запаси, які призначалися для їхнього харчування.
Найтяжчими були зима-весна 1932-1933 рр. Голодні люди почали їсти кору дерев, птахів, собак. Вони божеволіли та вмирали від голоду. Вимирали цілі села. Засоби масової інформації не повідомляли про загибель мільйонів людей. Радянський уряд відмовився від допомоги інших країн, оскільки офіційно не визнавав факт голоду в країні. Голодомор – найстрашніший злочин комуністичного режиму. В такий жахливий спосіб влада намагалася приборкати українське селянство, яке чинило опір колективізації. Це була одна з найбільших трагедій українського народу за всю його багатовікову історію.
У 30-ті роки в СРСР сформувався тоталітарний режим, який передбачав встановлення всеосяжного державного контролю над усіма сферами життя суспільства шляхом терору, знищення демократичних свобод, зосередження влади в руках однієї політичної сили. Лідером СРСР став Йосип Сталін. З його іменем пов’язані драматичні зміни у суспільно-політичному житті країни. В Україні, як і в інших радянських республіках, відбуваються наступні процеси:
– панівною стає комуністична форма ідеології; для боротьби з «ворожою» ідеологією запроваджено цензуру;
– встановлюється однопартійна система, з політичної арени усуваються інші політичні партії;
– встановлюється жорсткий контроль держави над суспільним життям;
– відбувається централізація керівництва економікою;
– створюється культ вождя.
Для боротьби з опозицією було створено потужний репресивний апарат і розпочато політику залякування і терору. Сталінський тоталітарний режим безжально знищував усіх, хто чинив опір або був потенціальним противником його політики в країні. Здійснювалось переслідування і репресії щодо всіх представників колишніх політичних партій, заможних верств населення та селян, які опиралися колективізації.
Особливо небезпечним комуністична влада вважала український національно-визвольний рух. Тому протягом 30-х рр. було знищено або ув’язнено чимало представників української інтелігенції – науковців, викладачів, письменників, юристів, митців. Це було сплановане знищення кращих представників української науки і культури. Осіб, яких переслідувала держава, називали «ворогами народу». Було репресовано мільйони громадян за сфальсифікованими обвинуваченнями. Серед людей панував страх, взаємна недовіра. Тільки після смерті Й. Сталіна було засуджено антинародний режим, світ почув правду про злочини Сталіна та його спільників.
Західноукраїнські землі не увійшли до СРСР. Вони перебували в складі Польщі, Румунії та Чехословаччини. Рівень економічного розвитку цих земель був низьким. Головною причиною цього був колоніальний характер економіки західноукраїнських земель: їх використовували як джерело сировини і дешевої робочої сили та як ринок збуту промислових товарів.
Уряди Польщі, Румунії, Чехословаччини на західноукраїнських землях зберегли велике приватне і церковне землеволодіння. Значну частину земель отримали польські, чеські і румунські колоністи, а багато українських селян володіли невеликими земельними наділами і не могли забезпечити свої сім’ї всім необхідним для життя. Іноземні капіталісти використовували природні багатства української землі по-хижацьки.
Рівень життя західних українців у 20-30 ті рр. був дуже низький. Доволі важко було знайти роботу. У промисловості робочий день тривав10-12 годин, а в період економічної кризи – до 14 годин. Залишалися низький рівень заробітної плати, надзвичайно тяжкі умови праці, зростала кількість нещасних випадків на виробництві. Широко використовувалась дитяча праця. Сільськогосподарські робітники були повністю безправними, їхній робочий день не обмежувався. Дуже високими були рівень захворюваності та смертності.
Крім економічного місцеве населення зазнавало ще й національне гноблення, яке полягало у насадженні мови панівної нації, поглинанні національної культури, позбавленні будь-яких елементів самоврядування.
Українці намагаються змінити таку ситуацію. В 1929 р. у Відні була створена Організація українських націоналістів ( ОУН). Її мета – створення незалежної держави на території України шляхом національної революції, боротьба з окупаційною владою та створення українського уряду.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Як називалася держава, яка об’єднала радянські республіки, створені після розпаду Російської імперії?
2. Як називалась Україна у складі СРСР?
3. Що передбачала політика індустріалізації?
4. Назвіть великі промислові підприємства, побудовані в Україні на початку 30-х років.
5. Якою була політика комуністичного уряду в сільському господарстві?
6. Скільки людей загинуло внаслідок Голодомору 1932 – 1933 рр.?
7. З іменем якого радянського лідера пов’язане формування тоталітарного режиму в СРСР?
8. Кого в СРСР називали «ворогами народу»?
9. До складу яких держав входили західноукраїнські землі в 20-30-ті рр.?
10. Назвіть головну мету Організації українських націоналістів.
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Як називалась держава, створена 30 грудня 1922 р.?
а) СРСР;
б) УРСР;
в) УНР.
2. Політика СРСР, яка передбачала будівництво великої кількості заводів, шахт, електростанцій, називалась:
а) індустріалізація;
б) колективізація;
в) коренізація.
3. Яка причина Голодомору 1932-1933 рр.?
а) повінь;
б) посуха;
в) штучно організований владою.
4. При якому лідерові в СРСР почав формуватися тоталітарний режим?
а) Й. Сталін;
б) М. Хрущов;
в) Л. Брежнєв.
5. Коли і де була створена Організація українських націоналістів?
а) 1929 р. у Відні;
б) 1929 р. у Києві;
в) 1941 р. у Львові.
Друга світова війна розпочалася 1 вересня 1939 р. Їй передував таємний договір керівників СРСР і Німеччини – Йосипа Сталіна та Адольфа Гітлера, кожен з яких хотів панувати у світі. Вожді на свій розсуд вирішили долю багатьох народів Європи. За їхньою згодою західноукраїнські землі відійшли до складу СРСР. На приєднаній території комуністична влада запровадила такий самий лад, як і на решті території України.
Мир між Німеччиною і СРСР був нетривким. 22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз. Цю війну в СРСР називали Великою Вітчизняною.
Вже в перші години війни Україна зазнала ударів ворога. На її території точилися криваві бої , що призвели до страхітливих руйнувань і загибелі мільйонів солдатів і мирних жителів.
Бійці і командири Червоної армії – так називалися збройні сили СРСР – виявили масовий героїзм, але змушені були відступати. Ворог намагався захопити столицю України. Героїчна оборона Києва тривала від 11 липня до 19 вересня 1941 р. Цей час комуністична влада використала, щоб провести евакуацію на схід людей і великих підприємств Лівобережжя й Донбасу. Та все ж ворогу вдалося захопити Київ. Тоді в полоні опинилися понад 600 тисяч солдат і офіцерів. Протягом першого року війни німецьким загарбникам та їхнім союзникам вдалося повністю окупувати Україну.
Українські землі загарбники прагнули перетворити на постачальника продовольства та сировини. «Новий порядок», установлений окупантами , відзначався ворожістю та жорстокістю. Його зміст полягав у наступному:
– скасування чинності радянських законів, введення німецького кримінального права і судів;
– запровадження комендантської години;
– дискримінація українського населення;
– тотальний терор ( в Україні створено 180 концтаборів і 50 гетто);
– економічний визиск України ( вивезення продовольства, устаткування заводів, культурних цінностей до Німеччини);
– збереження колгоспної системи;
– використання примусової праці місцевого населення.
На території України було знищено близько 4 млн. мирного населення та військовополонених. До Німеччини на примусові роботи було відправлено близько 2,5 млн. молодих юнаків і дівчат.
Визволення України від загарбників відбувалося протягом 1943-1944 рр. Важливе значення в цьому відіграла битва за р. Дніпро. 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту під командуванням генерала Миколи Ватутіна визволили Київ. У грудні 1943 р. почався загальний наступ радянських військ на Правобережній Україні.
Важливу роль у розгромі окупантів відіграв рух Опору, який складався з партизанського і підпільного руху. Партизани знищували лінії зв’язку, дороги, мости, залізничні колії, збирали інформацію про розташування ворога, поширювали листівки із закликами боротьби проти окупантів, визволяли військовополонених та рятували людей від вивезення на каторжні роботи до Німеччини. У лісах Сумщини і Чернігівщини діяли великі партизанські з’єднання під командуванням Сидора Ковпака та Олексія Федорова. На Волині і Поліссі розгорнувся націоналістичний партизанський рух. На цих територіях діяла Українська повстанська армія (УПА), яка боролася як проти німецьких військ, так і проти Червоної армії.
Внаслідок багатьох військових операцій, які здійснила Червона армія, Україна була визволенна від ворога. 28 жовтня 1944 р. вся територія України в сучасних кордонах була звільнена від гітлерівських військ.
Наслідки Другої світової війни для українського народу були жахливими – життя втратили 8 млн. мешканців України, що склало 1/5 частину населення республіки. Зруйновано 714 міст, 28 тис. сіл, 16,5 тис промислових підприємств. Понад 10 млн. осіб залишились без житла.
Кожного року 9 травня в Україні вшановують пам’ять героїв, що загинули в боротьбі із ворогом. Свято, яке відзначають у цей день, називається День Перемоги.
Під час Другої світової війни підвищився міжнародний авторитет України. У 1945 році вона стала членом Організації Об’єднаних Націй (ООН).
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Коли почалася Друга світова війна?
2. Що таке Велика Вітчизняна війна і коли вона розпочалася?
3. Як називалися збройні сили СРСР?
4. Які події відбувалися на території України під час Другої світової війни?
5. Коли Україну було визволено від ворога?
6. Розкажіть про наслідки Другої світової війни для України
7. Яке свято відзначають в Україні 9 травня?
8. Членом якої міжнародної організації стала Українська Радянська Соціалістична Республіка в 1945 р.?
Завдання 2. Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Коли розпочалася Друга світова війна?
а) 23 серпня 1939 р.;
б) 1 вересня 1939 р.;
в) 22 червня 1941 р.
2. Великою Вітчизняною називали війну між:
а) СРСР і Німеччиною;
б) СРСР і Японією;
в) СРСР і Румунією.
3. Як називалися збройні сили СРСР?
а) Біла армія;
б) Червона армія;
в) Народна армія.
4. Коли територія України була повністю визволена від ворога?
а) 6 листопада 1943 р.;
б) 28 жовтня 1944 р.;
в) 9 травня 1945 р.
5. Як називається свято вшанування пам’яті героїв, що загинули в боротьбі з ворогом?
а) День пам’яті;
б) День героїв;
в) День Перемоги.
Наслідком Другої світової війни для України стало входження до складу УРСР західноукраїнських земель. На цих територіях влада запровадила політику радянізації, яка складалася з націоналізації промислових підприємств, примусової колективізації, масових репресій проти незгодних з цією політикою.
Після завершення війни розпочалася відбудова зруйнованого війною народного господарства. Ситуація ускладнилася посухою і неврожаєм сільськогосподарської продукції 1946 р. Незважаючи на цей факт, радянське керівництво велику кількість зерна вивозило за кордон. Через це розпочався голод 1946-1947 рр., від якого в Україні померло близько 1 млн. чоловік.
Після смерті Йосипа Сталіна 5 березня 1953 р. в СРСР розпочалися великі зміни. Новим лідером став Микита Хрущов, який започаткував політику десталінізації. Вона полягала у припиненні масових репресій, реабілітації репресованих за часів Й. Сталіна громадян, засудженні культу особи Сталіна, розширенні прав України в політичному житті СРСР. Ці зміни назвали «відлигою», оскільки розпочався певний відхід від жорсткої сталінської тоталітарної системи. Наслідком цих процесів стала поява нового покоління діячів культури, яке виступало за розширення використання української мови у суспільному житті республіки, свободу художньої творчості, дотримання чинної Конституції. Серед активних учасників цього руху були відомі діячі літератури – Ліна Костенко, Василь Симоненко, Іван Драч та ін.. Цих митців називатимуть «шістдесятниками».
У 1964 р. генеральним секретарем став Леонід Брежнєв. Період його правління прийнято називати «застоєм». «Застій» – період, який характеризувався політикою, що заперечувала будь-які спроби оновлення суспільства, консервувала існуючий режим, наслідком чого стало наростання кризи радянського ладу. Комуністичну партію України в брежнєвський період очолювали два лідери, які обстоювали різні моделі розвитку республіки: П. Шелест (1963-1972) – автономізаційну, В. Щербицький (1972-1989) – централістську, тобто орієнтовану на центр (Москву).
Економічне і культурне зростання країни потребувало змін у політиці. Для ефективного розвитку суспільства були необхідні демократичні реформи. Проте лідери СРСР не змогли провести ці реформи. Політична система країни гальмувала розвиток суспільства. В СРСР виникла криза комуністичної системи, яка охопила всі сфери життя суспільства. Люди перестали вірити комуністичній партії й уряду СРСР.
У 1985 р. в СРСР почалися демократичні реформи. Вони дістали назву «перебудова». Лідером перебудови був Михайло Горбачов. У другій половині 80-х років ХХ століття в країні почала розвиватися ринкова економіка, з’явилися нові політичні партії, держава зменшила контроль над суспільством. Але перебудова не поліпшила життя людей. Наприкінці 1980-х років економічна криза в СРСР посилилася, почалася грошова інфляція.
26 квітня 1986 р. сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Від вибуху на ЧАЕС постраждало багато людей в Україні. Частина території республіки стала небезпечною для життя. Жителі цього району переїхали в інші області й міста України. Чорнобильська аварія показала, що уряд СРСР розвивав промисловість в Україні і не піклувався про безпеку її населення.
Криза комуністичної системи призвела до розпаду СРСР. Союзні республіки створювали свої незалежні держави і виходили з СРСР.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Який лідер СРСР розпочав політику десталінізації?
2. Які зміни в СРСР назвали «відлигою»?
3. Який лідер СРСР розпочав політику «перебудови»?
4. Що таке перебудова?
5. Розкажіть про аварію на ЧАЕС та її наслідки для України.
6. Що призвело до розпаду СРСР?
Завдання 2 .Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Наслідком Другої світової війни для України стало входження до складу УРСР:
а) західноукраїнських земель;
б) східноукраїнських земель;
в) північноукраїнських земель.
2. З іменем якого лідера СРСР пов’язують політику десталінізації?
а) Й. Сталін;
б) М. Хрущов;
в) М. Горбачов.
3. Нове покоління діячів культури, яке сформувалося під впливом «відлиги» називали:
а) п’ятидесятниками;
б) шістдесятниками;
в) сімдесятниками.
4. Назвіть лідера СРСР, який розпочав демократичні реформи, що отримали назву «перебудови»:
а) Й. Сталін;
б) М. Хрущов;
в) М. Горбачов.
5. Коли сталася аварія на Чорнобильській атомній електростанції?
а) 26 квітня 1986 р.;
б) 1 травня 1987 р.;
в) 19 серпня 1991 р.
24 серпня 1991 року парламент УРСР проголосив незалежність України. Тепер цього дня урочисто відзначають державне свято – День незалежності України. 1 грудня 1991 року громадяни України на референдумі підтримали незалежність української держави і вибрали першого Президента країни. Ним став Леонід Кравчук.
Від попередніх часів Україна успадкувала багато проблем: незаможність більшості населення, порушення прав і свобод людини, повільний економічний розвиток, безробіття.
У незалежній Україні відбулися великі політичні, економічні й соціальні зміни. У 90-ті роки ХХ століття йшов процес створення незалежної української держави. Україна визначила свою територію і кордони. Для захисту країни було створено армію, службу безпеки, митну і прикордонну служби. У вересні 1996 р. економіка України отримала власну національну валюту – гривню. Були створені умови для культурного розвитку українського народу. Українська мова набула статусу державної.
У промисловості України велику роль відіграють металургія та машинобудування. Надзвичайно важливим сектором економіки є сільське господарство.
У 1997 р. перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк здійснив політ у складі міжнародного екіпажу на американському космічному кораблі «Колумбія».
28 червня 1996 р. парламент – Верховна Рада України прийняла Конституцію. Цей день проголошено державним святом. Конституція – це основний закон, що визначає державний устрій та взаємовідносини громадян і держави.
Кожна держава має свої символи – герб, прапор і гімн. 19 лютого 1992 р. Верховна Рада України затвердила як малий герб держави тризуб золотого кольору на синьому щиті. Це стародавній знак державної влади. Сьогодні він зображується на печатках, документах, вивісках державних установ.
Прапор України має два кольори – синій і жовтий. Існує популярне тлумачення, що синій колір – це колір мирного українського неба, а жовтий колір – це колір пшениці.
Гімн України – це урочиста пісня про єдність українського народу. Текст гімну затвердив парламент України в січні 2001 року. Основою гімну України є вірш «Ще не вмерла Україна», написаний Павлом Чубинським. Музику гімну України написав Михайло Вербицький у ХІХ столітті. Гімн звучить під час важливих подій у житті країни.
Незалежна Україна розвиває дружні стосунки з іншими країнами. До кінця 1992 р. незалежність країни визнала більшість країн світу. Україна здійснює активну зовнішню політику і бере участь у роботі міжнародних організацій. Це – Організація Об’єднаних Націй (ООН), Організація з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), Рада Європи. Україна підтримує дипломатичні відносини практично з усіма державами світу і є миролюбною демократичною державою.
В 2010 р. Президентом України став Віктор Янукович. За роки його президенства посилилась корупція, правоохоронні органи зрослися з криміналом, погіршилося соціально-економічне становище в країні. Все це викликало загальне невдоволення громадян. Великою загрозою для України стала ідея втягнути країну до Митного та Євразійського союзів, створених Росією. Керівництво Росії прагнуло відновити імперію і потребувало для цього ресурсів України – матеріальних і трудових.
Подією, яка призвела до масових протестів в Україні, стало рішення української влади призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом. Більшість населення України прагнули утвердження в Україні європейських цінностей. Асоціація з ЄС розглядалась як інструмент оновлення і розвитку країни. Відмова від Асоціації сприймалася багатьма українцями як загроза самому існуванню України. Адже стала очевидною повна залежність Президента України В. Януковича від Росії.
Увечері 21 листопада 2013 р. на майдані Незалежності в Києві почали збиратися люди, які були проти зміни зовнішньополітичного курсу керівництвом країни. У мирній ході та мітингу на Європейській площі 24 листопада взяли участь понад 100 тис. людей. Мирна акція протесту не була заборонена судом. Однак 30 листопада вночі загони міліції силою розігнали протестувальників. Велика жорстокість і побиття людей, переважно молоді, обурили суспільство. 1 грудня на вулиці столиці вийшло понад 1 мільйон осіб. Майдан Незалежності став центром мирного спротиву. Були зведені намети, де цілодобово перебували протестувальники з усієї України. Суть Євромайдану, як стали називати зібрання противників режиму, полягала вже не у виборі між ЄС та Росією, а у відстоюванні людської гідності й громадянських прав і свобод. Тому події зими 2013-2014 рр. увійшли в історію як Революція гідності.
8 грудня 2013 р. у Києві було знесено пам’ятник вождю російської комуністичної революції Володимиру Леніну. Відтоді країною поширився «ленінопад» – демонтаж пам’ятників Леніну як символа прощання з диктатурою, репресіями, імперією.
До середини січня 2014 р. протест носив мирний характер. Але влада почала жорстоке переслідування протестувальників у столиці і в регіонах. Було побито і скалічено тисячі активістів. 16 січня 2014 р. депутати Верховної Ради у незаконний спосіб ухвалили закони, які вводили заборону на будь-яку незалежну від влади громадсько-політичну діяльність. Це суперечило Конституції країни. Прагнучи розігнати Майдан, влада застосувала проти людей зброю. Було вбито більше ста громадян, яких назвали «Небесною сотнею». Президент В. Янукович злякався народного гніву і втік з країни. В Україні був сформований новий уряд, відбулися зміни і в місцевих органах влади. В травні 2014 р. Президентом України був обраний Петро Порошенко, який відновив курс України на євроінтеграцію.
Після перемоги Євромайдану Росія розпочала агресію проти України. Російські війська окупували автономну республіку Крим, розпалили військовий конфлікт на території Донецької та Луганської областей. На початок 2016 р. ситуація залишається напруженою.
Завдання 1. Дайте відповіді на запитання.
1. Коли було проголошено незалежність України?
2. Хто був обраний першим Президентом незалежної України?
3. Які проблеми незалежна Україна успадкувала від попередніх часів?
4. Які кольори має прапор України? Що вони означають?
5. Що таке гімн? Розкажіть про гімн України.
6. Що ви знаєте про «Помаранчеву революцію»?
7. Розкажіть, якою є зовнішня політика незалежної України.
8. Якими були причини Революції Гідності?
Завдання 2.Дайте відповіді на запитання тесту.
1. Яке свято відзначають в Україні 24 серпня ?
а) День Перемоги;
б) День незалежності;
в) День Конституції.
2. Як називається національна валюта України?
а) карбованець;
б) злотий;
в) гривня.
3. Першим космонавтом незалежної України став:
а) Леонід Каденюк;
б) Юрій Гагарін;
в) Олексій Леонов.
4. Державний прапор України має:
а) один колір;
б) два кольори;
в) три кольори.
5. Урочиста пісня держави називається:
а) герб;
б) гімн;
в) прапор.
1. Акт проголошення незалежності України. Прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 року // Голос України. – 1991. — №165.
2. Декларація про державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 р. – К., 1990.
3. Конституція України. – К., 2004.
4. Бойко О. Д. Історія України: навчальний посібник — [3-тє вид, вип. доп.] / О. Д. Бойко – К., 2007.
5. Грушевский М. С. Очерки истории украинского народа / М. С. Грушевський – К., 1991.
6. Єфименко А. Я. История украинского народа / А. Я. Єфименко – К., 1990.
7. Історія України / [Кер. авт. кол. Ю. Зайцев]. – [3-тє вид., вип., доп.] – Львів, 2002.
8. Історія України : навчально-методичний посібник для семінарських занять / [В. М. Литвин, А. Г. Слюсаренко, В. Ф. Колесник та ін.]; за ред. В. М. Литвина – К.: Знання-Прес, 2006. – 460 с.
9. Комаринська З. М. Історія України: посібник для самостійного вивчення та підготовки до семінарських занять / З. М. Комаринська – Львів: ЛБІ НБУ, 2005. – 191 с.
10. Литвин В. Україна: ХХ століття. У 2 книгах / В. Литвин, В. Смолій, М. Шпакуватий – К., 2002.
11. Савченко Н. М. Історія України: модульний курс: навчальний посібник / Н. М. Савченко, М. К. Подольський – К.: Видав. «Фірма ІНКОС», «Центр навчальної літератури», 2006. – 544 с.
12. Світлична В. В. Історія України: навчальний посібник / В. В. Світлична; за ред. Ю. М. Алексєєва – 3-тє вид. – К., 2005.
13. Субтельний О. Україна: Історія / О. Субтельний – К., 1991.
14. Федака С. Д. Історія України з найдавніших часів до 1648 року:
Навч. посіб. / С. Д. Федака. – К., 2014.