Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
ТЕМА 2. СТВОРЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ЄС
2.1 Історія створення та розвитку Європейського Союзу
2.2 Основні досягнення та принципи діяльності Європейського Союзу
2.3 Організаційна структура Євросоюзу
2.1 ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
ЄВРОПЕЙСЬКІЙ СОЮЗ УТВОРИВСЯ в результаті послідовного розвитку процесу інтеграції країн Західної Європи, на території якої державними утвореннями, порівнянними за розмірами з Європейським союзом, були Західна Римська імперія, Франкська держава, Священна Римська імперія. Ця ідея отримала нове життя після Другої світової війни. В 1949 році була створена Рада Європи[14] (організація на зразок регіонального еквівалента ООН), яка зосереджує свою діяльність на проблемах забезпечення прав людини в європейських країнах.
|
1950 9 травня
|
міністр закордонних справ Франції Р. Шуман запропонував створити спільний ринок вугільної і сталеливарної продукції Франції, ФРН та інших західноєвропейських країн (пропозиція увійшла в історію під назвою «декларація Шумана») Однією з головних цілей плану стало примирення Франції та Німеччини та недопущення між ними війни у майбутньому. |
|
1951 18 квітня |
підписання Паризького договору про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄСВС). До складу ЄСВС увійшли шість країн: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина та Франція, які в подальшому стали «локомотивом» європейської інтеграції). Договір про ЄСВС набув чинності 23 липня 1952 року. |
|
1952 27 травня |
країни «європейської шістки» підписують Договір про заснування Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). |
|
1957 23 березня |
у м. Рим відбулося підписання Договору про створення Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського співтовариства з атомної енергетики (Євратом). |
|
1965 8 квітня
|
підписано Договір про злиття виконавчих органів ЄСВС, Євратому та ЄЕС. 1 липня 1967 року цей Договір набув чинності. У результаті була створена єдина структура інститутів, що забезпечують розвиток європейської інтеграції. Основними інститутами стали Європейська Комісія, Рада Європейських Співтовариств, Європейський Парламент та Суд Європейських Співтовариств. У грудні 1974 року до цих органів додався новий – Європейська Рада, яка складається з глав держав та урядів країн-членів Європейських Співтовариств. |
|
1968 |
завершення формування зони вільної торгівлі та митного союзу (перших двох етапів інтеграції) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). |
|
1969 |
завершується формування спільного ринку (третього етапу інтеграції) ЄЕС. Первісні цілі ЄЕС, визначені Римським договором 1957 року були досягнуті. З'явилася необхідність визначення подальших завдань для розвитку європейської інтеграції. |
ПРОЦЕС РОЗШИРЕННЯ ЄС — розпочався із 1973 року. Його розуміють як збільшення кількості членів цієї Спільноти. Відбулося 7 «хвиль» розширення. Після входження у 2013 році Хорватії, ЄС нараховує 28 країн-учасників.[16]
|
Рік |
Країна |
Загальна чисельність країн |
|
1957 |
|
6 |
|
1973 |
|
9 |
|
1981 |
Приєдналась |
10 |
|
1985 |
|
10 |
|
1986 |
Приєдналися |
12 |
|
1 липня 1987 |
набув чинності Єдиний європейський акт, підписаний у лютому 1986 року. Цей документ визначив подальші цілі Європейської інтеграції. Зокрема, він поставив за мету створення до 1 січня 1993 року Єдиного внутрішнього ринку (наступного етапу економічної інтеграції, що передбачав гармонізацію економічної політики та інституцій), запровадив спільну політику в соціальній сфері, в галузі науково-технологічного розвитку, охорони навколишнього середовища. Цей документ також вніс зміни до договорів про утворення Європейських Співтовариств, а також поширив інтеграційний процес на сферу зовнішньої політики. Крім того, у Єдиному Європейському акті було поставлено питання про створення Європейського Союзу, який мав стати інститутом не лише економічним, а й політичним. |
|
|
1990 |
12 |
|
|
7 лютого 1992 |
у Маастрихті було підписано Договір про Європейський Союз (саме поняття «Європейський Союз» з’явилось ще під час Паризької конференції 1972 року). Договір набув чинності 1 листопада 1993 року. Власне, це і є народженням того ЄС, про який ми сьогодні говоримо. Договір визначив так званні «три колони» ЄС:
Прийняття Маастрихтського договору визначило курс на завершення формування єдиного внутрішнього ринку (четвертий рівень економічної інтеграції) та перехід до реалізації ідеї економічного та валютного союзу (п’ятий - найвищий рівень економічної інтеграції). |
|
|
1995 |
15 |
|
|
2 жовтня 1997
1997
26 лютого 2001
1 січня 2002
|
підписано Амстердамський договір (набув чинності 1 травня 1999 року). Зазначений договір вніс зміни та доповнення до Маастрихтського договору, Римського договору про заснування Європейського (Економічного) Співтовариства та Євратому, Договору про заснування ЄСВС. Ці зміни привели інституційні механізми до цілей, визначених Маастрихтським договором. Шенгенська угода про вільне (безвізове) пересування громадян у межах Європейського Союзу. До Шенгенського простору входять 22 з 28 держав-членів ЄС (усі «старі» держави-члени ЄС, окрім Великої Британії та Ірландії, і всі «нові», крім Кіпру, Румунії, Болгарії та Хорватії), 3 країни Європейської економічної зони (Ліхтенштейн, Норвегія та Ісландія), та Швейцарія. Станом на 2011 рік угода діяла в 26 країнах: Австрії, Бельгії, Данії, Фінляндії, Франції, Німеччині, Ісландії, Італії, Греції, Ліхтенштейні, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Іспанії, Швеції, Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Словаччині, Словенії, Угорщині, Чехії, Швейцарії. Автоматично входять в шенгенську зону (хоча угоду не підписували): Андорра (разом з Іспанією); Монако (разом з Францією); Сан-Марино (разом з Італією). Усі Шенгенські країни, окрім Ісландії, Ліхтенштейну, Норвегії та Швейцарії, є членами ЄС. Підписали шенгенську угоду, але залишили паспортний контроль – і тому знаходяться поза шенгенської зони – Великобританія і Ірландія. У ці країни потрібно відкривати окремі візи.
був підписаний Ніццький договір, який вніс зміни в механізми інституційного розвитку ЄС з огляду на його майбутнє розширення. Зокрема, квоти представництва в інституціях ЄС були перерозподілені з урахуванням потенційної участі у них нових членів.
до готівкового обігу була введена єдина грошова одиниця ЄС – євро, що стало етапом переходу до формування економічного та валютного союзу ЄС – найвищого етапу інтеграції. Початково Єврозона нараховувала 11 країн, в яких євро було введено 1 січня 1999 року (готівка 1 січня 2002 року): Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція. Пізніше євро ввели в 6 країнах: Греція, Словенія, Кіпр, Мальта, Словаччина, Естонія. Велика Британія та Данії вирішили поки що відмовитись від введення євро на своїй території, а Швеція не змогла виконати необхідних критеріїв введення євро, встановлених Маастрихтським договором[18]. |
|
|
2004 |
Приєдналися до ЄС:
|
25 |
|
|
|
|
|
17-18 червня 2004 |
на Саміті ЄС у Брюсселі було схвалено текст Конституції Європейського Союзу. 29 жовтня 2004 року Угоду про Конституцію Європейського Союзу було підписано главами держав та урядів 25 країн-членів ЄС у Римі. Конституція ЄС складається з чотирьох розділів, у яких відображено головні цілі, завдання та функції ЄС, організаційна структура та процедура прийняття рішень, права і обов’язки всіх європейських органів управління, а також напрямки діяльності організації. 29 травня і 1 червня 2005 року населення Франції та Нідерландів голосує проти Конституційного договору. Негативні рішення референдумів спричинили паузу для розмірковувань про майбутнє Євросоюзу. В жовтні ЄС починає переговори про вступ з Туреччиною та Хорватією. |
|
|
2007 |
27 |
|
|
грудень 2007 |
глави держав і урядів ЄС року підписали Лісабонський договір про реформу Європейського Союзу (набув чинності 1 грудня 2009). Він ставив ЄС на нову договірну основу і мав зробити його демократичнішим, прозорішим і ефективнішим. Наприклад, у майбутньому діючий Президент Європейської ради мав зміцнити безперервність дій ЄС. Прийняття рішень ЄС планувалося полегшити за рахунок відмови від одностайного голосування. Рішення, що приймаються кваліфікованою більшістю, поширюються тепер на багато інших сфер. Починаючи з 2014 року, для прийняття рішень Ради ЄС принципово необхідна буде «подвійна більшість». Відповідно до цього рішення Європейського Союзу у Раді міністрів потрібна буде більшість у 55 відсотків країн-членів, що налічують 65 відсотків населення (перехідне положення до 2017 року). |
|
|
2013 |
Приєдналась |
28 |
|
23 червня 2016 |
у Великобританії відбувся референдум про вихід країни з Євросоюзу — «Брекзіт» (скорочення від Britain Exit — «Британія виходить»). Прихильники автономії перемогли, набравши 51,9% голосов. За те, щоб залишитися, проголосували 48,1% населення. Явка склала 72,2% — це більше 46 млн осіб. Про причини й наслідки див. детальніше:https://news.mail.ru/card/81/ http://ru.euronews.com/2016/02/16/the-brussels-brexit-summit-what-you-need-to-know/ |
|
.svg){kind=small}
2.2 ОСНОВНІ ДОСЯГНЕННЯ ТА ПРИНЦИПИ ДІЯЛЬНОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
СЬОГОДНІ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ – це 28 держав Європи, об’єднаних на основі загальнолюдських і демократичних цінностей задля досягнення[19] стабільності, миру та процвітання. Євросоюз є найбільшим на планеті економічним блоком.
Членом Союзу має право стати будь-яка європейська держава, що дотримується демократичних принципівсуспільного устрою: «принципи свободи, демократії, пошані прав людини і основних свобод, а також принцип правової держави» (ст. 6, ст. 49 Договору про Європейський Союз).
Для вступу до складу Європейського Союзу необхідна, крім того, наявність в країні досить високого рівня економічного розвитку, порівнянного з середніми показниками ЄС, і здійснення правової реформи з тим, аби завчасно привести внутрішнє законодавство держави-кандидата у відповідність з нормами права.
Рис. 2.1 Основні досягнення Європейського Союзу
СИМВОЛІКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ — зовнішня атрибутика у формі знаків, символів, кольорів тощо, що репрезентує державницьку ідею. В залежності від символу, вони можуть застосовуватися до Європи в цілому або до Європейського союзу (ЄС).
У 1983 році Європейський парламент схвалює прапор, розроблений Радою Європи і рекомендує його як емблему Європейського співтовариства. Установи Європейського союзу використовують цей прапор з 1986 року. Коло золотих зірок символізує солідарність і гармонію між народами Європи. Кількість зірок не пов'язана з кількістю держав-членів ЄС. Цифра «дванадцять» традиційно вважається символом досконалості, повноти і єдності. З цієї причини прапор залишається незмінним незалежно від розширень ЄС.
Це гімн не лише Європейського Союзу, але й усієї Європи. У 1985 році «Ода до радості» була схвалена Радою ЄС, главами держав і урядів як офіційний гімн Європейського Союзу. Музика гімну взята з Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 році. Вірш (1785 р.) — Фрідріха фон Шиллера, який виражав ідеалістичні погляди на братерські стосунки між усіма представниками людської раси.
9 травня 1950 року Роберт Шуман вніс пропозицію створити об’єднану Європу для налагодження мирних взаємовідносин на континенті. Сьогодні 9 травня стало ще одним європейським символом (Днем Європи), який разом із прапором, гімном, девізом і єдиною валютою (євро) виражає політичну сутність Європейського Союзу.
Девіз означає те, що завдяки ЄС мешканці європейських країн поєднуються у співпраці заради миру і добробуту, а численні культури, традиції та мови держав Європи є безцінним активом цього континенту.
Рис. 2.2 Символіка Європейського Союзу
2.3 ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЄВРОСОЮЗУ
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЄС побудована за принципом поділу законодавчої, виконавчої та судової функцій, проте її конкретні форми суттєво відрізняються від національних систем.
Особи, що входять до органів першого типу, діють як офіційні представники держав-членів. Члени органів іншого типу також призначаються кожною державою, проте діють як незалежні особи, що не зв'язані будь-якими інструкціями своїх урядів. Такий подвійний принцип формування особового складу сприяє підтримці балансу між інтересами окремих держав-членів та інтересами Союзу в цілому.
сфери, де здійснюється спільна політика ЄС (аграрна, торговельна тощо); сфери змішаної компетенції, коли за окремі напрями чи групи питань відповідають органи ЄС, а решта лишається під керівництвом національних урядів (регіональна, соціальна тощо); сфери, де функції ЄС обмежуються координацією дій держав-членів та розробкою рекомендацій (макроекономічна політика, політика в галузі охорони навколишнього середовища тощо).
від регламентів та директив, що обов'язкові для виконання національними урядами і всіма учасниками об'єднання, — до висновків, що мають лише рекомендаційний характер.
правові норми ЄС у разі колізії з нормами національного права країн-членів Євросоюзу мають вищу юридичну силу. Це положення стосується не лише установчих договорів, а й інших актів ЄС (регламентів, директив, рішень), і діє воно навіть у тому разі, коли відповідна країна голосувала проти прийняття даного акта.
Рис. 2.3 Характерні риси організаційної структури ЄС
Європарламент разом із Радою Європейського Союзу є законодавчим органом ЄС, 736 членів якого вибирають кожні 5 років шляхом загального голосування. Вони представляють інтереси приблизно 500 мільйонів мешканців і створюють єдиний орган ЄС, який обирається безпосередньо громадянами. Не зважаючи на те, що Парламент є один з двох органів виконавчої влади в Союзі, він має менше влади ніж Європейська Рада. Але демократизм і постійне зростання влади призвело до того, що Європарламент є одним з найпотужніших органів законодавчої влади в світі.
разом із Радою, бере участь у законодавчому процесі через численні процедури (процедура спільного ухвалювання рішень, процедура співпраці, узгодження, консультативний висновок тощо);
контролює діяльність інституцій Союзу, затверджуючи склад Комісії (та через право висловлювати їй вотум недовіри), а також через письмові й усні запити, які він може адресувати Комісії та Раді;
поділяє із Радою бюджетні повноваження, а саме: ухвалює річний бюджет та контролює його виконання
Не слід плутати з Радою Європейського Союзу — законодавчою гілкою влади Європейського Союзу. Не слід також плутати з Радою Європи — міжнародною організацією, що не є частиною Європейського Союзу.
Європейська рада — це регулярні зібрання глав держав ЄС. З 2009 р. стала однією з офіційних інституцій Європейського Союзу. Раду скликають 4 рази на рік з метою визначення порядку денного Союзу і спонукати подальшу інтеграцію. Голова ЄР обирається строком на 2,5 роки і може бути переобраний на цю посаду ще один раз. Рішення Ради мають обов'язковий характер, проте не можуть бути законодавчими актами.
виробляє загальні політичні пріоритети і орієнтири розвитку Союзу;
встановлює квоти держав-членів при виборах до Європарламенту;
визначає порядок ротації держав-членів при призначенні членів Комісії;
висуває кандидатуру на посаду голови Комісії;
призначає Високого представника Союзу із зовнішніх справ і політики безпеки, поширює повноваження Європейської прокуратури на тяжкі злочини транскордонного характеру;
визначає критерії вступу до Союзу, а також орієнтири для переговорів про вихід з ЄС
Є органом законодавчої влади з обмеженими повноваженнями виконавчої. Це робить її основним органом, що приймає рішення в питаннях Союзу. Посаду Президента Ради Європейського Союзу обіймають країни-члени по черзі кожні 6 місяців. Рада складається з 28 національних міністрів певних галузей та одного відповідального за цю галузь єврокомісара, який не має права голосувати. Наприклад, якщо обговорюється сільськогосподарська політика, то на засіданні присутні 28 міністрів країн Європейського Союзу і єврокомісар, відповідальний за сільськогосподарську політику. Загалом існує 10 конфігурацій Ради. Кількість засідань протягом року залежить від масштабів та інтенсивності законодавчого процесу в ЄС і політичних рушіїв того чи іншого особ-ливого питання. Рішення, які ухвалює Рада ЄС, є обов'язковими. Над ними працюють понад 150 робочих груп і комітетів.
ухвалення правових актів ЄС (у багатьох сферах це відбувається спільно з Європейським Парламентом);
координація загальної економічної політики країн - членів ЄС;
укладення міжнародних угод між ЄС та третіми країнами або міжнародними організаціями;
затвердження бюджету ЄС спільно з Європейським Парламентом;
розроблення спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС;
координація співпраці між національними судами та силами поліції у кримінальних справах.
Єврокомісія є виконавчим органом ЄС з обмеженими повноваженнями, але має винятково право на законодавчу ініціативу, які після прийняття отримують статус постанов та директив. Неформально, Комісію ще називають «Охоронець Договорів» через свій обов'язок наглядача за виконанням прийнятих рішень і договорів ЄС. Єврокомісія несе відповідальність за фонди Співтовариства, які складають частину його бюджету. Комісію очолює Президент, який обирається Радою (на практиці — Європейською Радою) і затверджується Парламентом. Решта 28 Комісарів обираються з країн-членів.
розробляти й пропонувати законодавчі акти;
керувати запровадженням політики Співтовариства;
розпоряджатися бюджетом;
підтримувати зовнішні відносини;
наглядати за дотриманням законів Співтовариства;
перевіряє законність актів інститутів Європейського союзу;
забезпечує виконання зобов’язань державами-членами за договорами ЄС;
інтерпретує право Європейського Союзу на прохання національних судів і трибуналів;
перевіряє законність і правильність прибутків і видатків Європейського Союзу згідно з бюджетом;
оцінює управління фінансами;
забезпечує правильне використання коштів платників податків;
надає оцінки фінансовому законодавству та пропозиції щодо боротьби з шахрайством;
радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу;
висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам;
надає широкій громадськості відповідної та своєчасної інформації про стратегію діяльності Банку.
Рис. 2.4 Основні інституції Європейського Союзу та їх функції
Окрім перелічених інститутів, доцільно назвати також два консультативних органи, які призначені сприяти роботі Ради Міністрів, Європейській Комісії і Європарламенту, а саме:
Комітет з економіки та соціальних питань, до якого входять представники організацій, що виражають інтереси основних соціальних груп — найманих робітників, підприємців, фермерів, осіб вільних професій тощо;
Комітет регіонів, створений відповідно до Маастрихтського Договору і включає в себе представників регіональних та місцевих установ і організацій 21.
МЕХАНІЗМ ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ У ЄС у стислій і схематичній формі можна представити формулою чотирьох трійок: «3 Х 3 Х 3 Х 3».
Рада міністрів;
Європарламент;
Комісія ЄС.
процедура консультування;
процедура отримання згоди;
процедура спільного прийняття рішення.
внесення пропозицій;
їх обговорення;
безпосередньо прийняття.
одноголосно,
простою більшістю
кваліфікованою більшістю.
Рис. 2.5 Механізм прийняття рішень у ЄС
У процедурі прийняття спільного рішення [22] Європейський парламент та Рада ЄС (Рада Міністрів) мають рівнозначні правові повноваження. Європейська комісія надає пропозицію обом інстанціям. Пропозиції ЄК надходять до Ради Міністрів, а потім передаються до Європарламенту, де розглядаються відповідним комітетом. Комітетом Європарламенту до проектів вносяться поправки, і вони проходять попереднє обговорення перед тим, як їх буде винесено на чергове засідання Європарламенту. Одночасно проекти передаються до Комітету з економіки та соціальних питань.
Кожна з інституцій читає їх та обговорює двічі. Висновки Європарламенту і Комітету з економіки та соціальних питань надходять до ЄК, яка з їх урахуванням вносить проект до Ради Міністрів і Європарламенту на друге читання. Пропозиції знову розглядаються на рівні комітетів, голосуються на щомісячній пленарній сесії Європарламенту і повертаються до Ради Міністрів, яка приймає остаточне рішення. У разі, якщо інституції не можуть дійти згоди, пропозиція надсилається до розгляду Комітетом примирення (Погоджувальний комітет), який утворений рівним числом представників від Ради ЄС та Європейського парламенту. Представники Європейської комісії також беруть участь у засіданнях цього комітету. При досягненні згоди, прийнятий текст надсилається Європейському парламенту та Раді ЄС на розгляд у третьому читанні, щоб ці органи змогли прийняти його як правовий акт. Ще раз слід зауважити на основний принцип – внутрішнє законодавство держави не повинне заперечувати правовій системі Європейського Союзу.
Схематично це виглядає у такий спосіб:
Рис. 2.6 Процедура прийняття спільного рішення інституціями ЄС
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
- Із чого починалася історія утворення Європейського Союзу?
- Скільки існує етапів розширення Європейського Союзу?
- Який договір пов’язаний із виникненням ЄС?
- Яка кількість держав входить до Європейського Союзу?
- Розкрийте основні досягнення Європейського Союзу?
- Охарактеризуйте основні його інституції