Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
ТЕМА 5. ВИНИКНЕННЯ ТА ЕВОЛЮЦІЯ ПІВНІЧНО-АТЛАНТИЧНОГО АЛЬЯНСУ (НАТО)
5.1 Причини утворення Організації Північноатлантичного договору
5.1 ПРИЧИНИ УТВОРЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ (НАТО)
ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ (НАТО) пов’язана з подіями, що відбувались після Другої світової війни. У 1945 р. постало питання вироблення нових засад європейської безпеки, оскільки попередні системи забезпечення миру в Європі, започатковані на Віденському конгресі 1815 р. і після Першої світової війни, не змогли гарантувати європейським державам мирне співіснування. Але безпосередньо виникненню НАТО сприяли такі історичні події:
На початку 1946 р. виникла конфліктна ситуація навколо Ірану. В 1941 р. на територію Ірану були введені війська СРСР і Великобританії для запобігання використанню його території гітлерівською Німеччиною. По закінченню війни англійські війська були виведені. Але виведення радянських військ було затримано у зв’язку з планом керівництва СРСР розпочати наступ у бік Перської затоки. Ці події викликали занепокоєння на Заході. Великобританія розцінила їх як зазіхання на сферу її впливу і як спробу розчленувати Іран і створити Курдську державу, що призвело б до потрясінь в Туреччині, Ірані, Іраку та Сирії, де живуть курди. Питання навколо Ірану розглядались і в ООН. США вперше загрожували застосувати атомну зброю проти СРСР.
Я не вірю, що Росія прагне війни. Чого вона хоче, так це плодів війни і безмежного розширення своєї могутності і доктрини… росіяни… ніщо не шанують так, як силу, і не до чого не мають меншої поваги, ніж до воєнної слабкості. Тому наша стара доктрина балансу сил є недієздатною. Ми не можемо дозволити собі, наскільки це в наших силах, діяти з позиції малої переваги, яка вводить у спокусу зайнятися пробою сили».
(Із «Фултонської промови» У. Черчилля)
В цей же час прозвучала Фултонська промова У.Черчілля (березень 1946 р.), в якій він стверджував, що існуючий в СРСР режим є тоталітарним, що суперечить всім принципам демократії. В кінці промови він закликав до об’єднання всіх англомовних держав у боротьбі з комунізмом. Сталін оцінив цю промову як заклик до війни, але відступив. «Іранську кризу» було завершено в травні 1946 року.
Сталінське керівництво підтримало комуністів Греції, які розв'язали громадянську війну в країні після того, як більшість громадян проголосувало на референдумі за збереження монархії (вересень 1946 року). Допомогу повстанцям було спрямовано через Югославію й Болгарію.
8 березня 1947 року президент США Г. Трумен звернувся до Конгресу з проханням виділити 400 млн. доларів на допомогу Греції. Так було визнано, що інтереси безпеки США вимагають «стримування» СРСР та його союзників. Такий напрям політики дістав назву «доктрина Трумена». У цьому посланні Трумен охарактеризував зміст суперництва між США та СРСР як конфлікт між демократією та тоталітаризмом.
Після завершення Другої світової війни, Європа особливо сильно страждала від її руйнівних наслідків. Державний секретар США Джордж К. Маршалл став ініціатором програми відновлення Європи, покликаної підняти зруйновану війною економіку Європи. Виступаючи на церемонії вручення дипломів у Гарвардському університеті в червні 1947 року, він виклав програму, пізніше названу «Планом Маршалла»[50]. На конференції міністрів закордонних справ у березні 1947 року Маршалл зустрівся з Йосипом Сталіним і зрозумів, що Росія не зацікавлена в наданні допомоги Європі. Він вважав, що єдиною надією для Європи залишається допомога Сполучених Штатів. В 1948 р. було розроблено Програму відновлення Європи, згідно якої було створено Адміністрацію економічного співробітництва, що загалом надала західним країнам-учасницям 13,3 мільярда доларів (125 мільярдів в цінах 2013 року).
Однак СРСР відмовився від участі в плані Маршала й змусив прийняти таке ж рішення Албанію, Болгарію, Угорщину, Польщу, Румунію, Фінляндію, Чехословаччину і Югославію.
Сталін примусив ЧСР відмовитись від участі в «плані Маршалла», одночасно сприявши поразці прозахідних сил, які уособлював у собі президент Бенеш. Цим відразу скористались комуністи, щоб захопити владу. У лютому 1948 р. вони, спираючись на армію, основна частина якої була сформована у СРСР, організували озброєну маніфестацію з гаслами усунути міністрів-капіталістів з уряду. У результаті збройного тиску Бенеш подав у відставку, а президентом ЧСР став К. Готвальд – лідер КПЧ. В цей же час відбулось об’єднання соціал-демократів і КПЧ. Таким чином, до влади у Чехословаччині прийшли комуністи. Цей факт став причиною зростання страху перед комунізмом і прагнення дати йому відсіч. У березні 1948 року в Брюсселі почалися переговори п'яти держав (Великобританії, Франції, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу) про Західноєвропейський союз, взаємодопомогу й протидію агресії. 17 березня 1948 року було підписано «Договір про економічне, соціальне й культурне співробітництво і колективну самооборону» (БРЮССЕЛЬСЬКИЙ ДОГОВІР[51]).
Останньою краплею в загостренні стосунків СРСР з країнами Заходу стала блокада Західного Берліну радянською стороною (літо 1948 року). Радянські історики стверджували, що сепаратно проведена 20 червня 1948 року в трьох західних секторах Німеччини грошова реформа змусила радянську адміністрацію до дій у відповідь. З метою запобігання напливу старих рейхсмарок в радянській зоні окупації Німеччини 23 червня також була проведена грошова реформа. У відповідь на заяву СРСР про розповсюдженні дії своєї грошової реформи на всю територію Берліна західні союзники ввели в оббіг в західних секторах Берліна німецьку марку. Неузгоджені дії колишніх союзників з цього питання стали приводом для серйозніших заходів, котрі призвели до блокади Берліна. Це привело до напруги в Європі й навіть можливості збройного конфлікту. США організували повітряний міст для доставки в Західний Берлін товарів й перекинули в Англію 60 важких бомбардувальників, здатних нести ядерну зброю. Від 26 червня 1948-го до 12 травня 1949-го американці й британці здійснили загалом понад 270 тисяч польотів і переправили до Західного Берліна два мільйони тонн гуманітарного вантажу.
У травні 1949 року блокаду Берліну було знято. Ця криза показала, що обидві сторони прагнули уникнути військового конфлікту. Разом з тим, вона стала важливим етапом на шляху розколу Німеччини. У травні 1949 року на території радянської окупаційної зони було проголошено створення Німецької Демократичної Республіки, у вересні того ж року — створено Федеративну Республіку Німеччини (три західні окупаційні зони, які перебували під контролем Великобританії, США і Франції).
5.2 СУТНІСТЬ ПІВНІЧНОАТЛАНТИЧНОГО ДОГОВОРУ. ПРИНЦИПИ ПОЛІТИКИ ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ НА ПЛАТФОРМІ НАТО
ГОЛОВНОЮ ПРИЧИНОЮ УТВОРЕННЯ НАТО — був початок холодної війни (фактично із «Фултонської промови» У. Черчилля), зростання її масштабів і протистояння між двома світовими політико-економічними системами.
Одразу після підписання Брюссельського договору керівники Великобританії і Франції виступили за створення широкого військово-політичного союзу західних держав, зміцнення співробітництва у військовій сфері між Старим і Новим світом. НАТО народилося як результат нездатності ООН того часу забезпечити мир у світі, тоді, коли СРСР ветував багато постанов Ради безпеки цієї організації. Для легітимізації нового утворення скористалися 51-м пунктом Статуту ООН[52], у частині 5 у рамках легітимного колективного захисту.
Перемовини велися з липня 1948 до лютого 1949 року. 18 березня 1949 року текст Північноатлантичного договору було опубліковано.
ПІДПИСАННЯ ДОГОВОРУ відбулося 4 КВІТНЯ 1949 РОКУ у Вашингтоні. Українського аналогу розшифрування абревіатури НАТО не існує. Повна назва цієї Організації українською мовою — Організація Північноатлантичного договору (від англійського NATO – North Atlantic Treaty Organization). Після завершення процесу ратифікації Договору всіма учасниками та депонування відповідних документів у США він набув чинності з 24 серпня 1949 року. Перші 12 держав, що підписали його, стали засновниками НАТО:
.svg){kind=small}
Пізніше, згідно зі ст.10 Договору, до нього приєдналися ще 16 країн (усього 28):
|
· · · · · · · · |
· · · · · · · · |
Концепцію новоутвореної міжнародної організації її перший Генеральний секретар лорд Ісмей окреслив так: «тримати росіян на відстані, американців — всередині (Європи), а німців — під контролем».
ПІВНИЧНОАТЛАНТИЧНИЙ ДОГОВІР складається із Преамбули і 14 статей, які встановлюють зобов'язання, що покладаються на країни-члени Альянсу. Текст договору написаний дуже якісно і настільки загально та широко, що він із 1949 р. залишається незмінним. Для порівняння, поправки до Договору ЄС вносилися після кожної хвилі і на кожному етапі подальшої інтеграції держав-членів, а також під час заснування нових інституцій. Преамбула Договору визначає
Першу мету: його учасники об'єднують свої зусилля для здійснення колективної оборони та підтримання миру і безпеки у відповідності до Статуту ООН.
Другу мету: захищати свободу, спільну спадщину і цивілізацію своїх народів.
Третю мету: об'єднати зусилля з метою створення колективної безпеки та збереження миру.
Таблиця 5.1 — Коротке резюме Північноатлантичного договору[53]
|
Стаття |
Суть |
|
1 |
вирішувати всі міжнародні спори мирними засобами
|
|
2 |
усувати конфлікти у своїй зовнішній політиці та сприяти економічному співробітництву між учасниками Договору
|
|
3 |
підтримувати і розвивати свою індивідуальну та колективну здатність протистояти збройному нападу
|
|
4 |
консультуватися, коли, на думку якоїсь із сторін, виникне загроза територіальній цілісності, або безпеці
|
|
5 |
збройний напад на одну або кількох із сторін у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на усіх
|
|
6 |
визначення територій, які охоплює Стаття 5
|
|
7 |
Договір не зачіпає права і обов'язки сторін
|
|
8 |
не укладати жодних міжнародних угод, що суперечать Договору |
|
|
|
|
9 |
заснування Ради, в якій кожна із сторін буде представлена для розгляду питань, пов'язаних з виконанням Договору
|
|
10 |
можливість приєднання до Договору будь-якої іншої європейської держави, здатної втілювати у життя його принципи
|
|
11 |
Договір набуває чинності для держав, які його ратифікували
|
|
12 |
за вимогою будь-якою із сторін, Договір може бути переглянутий за певних умов
|
|
13 |
умови припинення участі сторін в Договорі
|
|
14 |
тексти Договору англійською і французькою мовами мають однакову силу |
ПОЛІТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ НА ПЛАТФОРМІ НАТО заснована на принципах[54]:
Рис. 5.1 Основні принципи європейської безпеки на платформі НАТО
СИСТЕМУ БЕЗПЕКИ НА ПЛАТФОРМІ НАТО можна представити таким чином:
захищеність життєво важливих інтересів особистості, людини і громадянина;
невідчужуваність законних прав і свобод людини;
чітке розмежування державного й приватного життя громадян;
державний захист приватних інтересів людини і громадянина.
Кільце 1. Індивідуальна безпека
відсутність будь-яких територіальних претензій між членами системи безпеки;
взаємні гарантії зовнішніх умов національної безпеки кожного члена системи безпеки;
сприяння один одному в розв'язанні внутрішніх проблем національної безпеки.
Кільце 2. Колективна безпека
спільний і взаємний захист від зовнішніх загроз і небезпек;
прийняття та реалізація програм оборони і захисту національного й спільного простору;
уніфікація систем озброєнь, підготовки й використання військ за призначенням.
Кільце 3. Колективна оборона
співробітництво з країнами, що не є членами НАТО;
реалізація Програми «Партнерство заради миру»;
розблокування конфліктних ситуацій;
розширення сфер і зони впливу за межами євроатлантичного простору;
допомога кандидатам на вступ до Альянсу
Кільце 4. Забезпечення стабільності
Рис. 5.2 Система безпеки на платформі НАТО
5.3 ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ СТРАТЕГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ НАТО. ВІДМІННОСТІ МІЖ НАТО ТА ЄС ЯК МІЖНАРОДНИХ МІЖУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ
СТРАТЕГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ – це офіційний документ, в якому визначені довгострокові цілі, характер та основоположні завдання НАТО у галузі безпеки. У ньому також надано характеристику новим умовам безпеки, уточнено основи підходу Альянсу до безпеки та визначено напрямки подальшого реформування збройних сил країн-членів НАТО.
Від 1949 року було прийнято сім Стратегічних концепцій. Перші чотири (1949, 1952, 1957, 1967 роки) були секретними документами до кінця Холодної війни. Після закінчення холодної війни було видано три несекретні стратегічні концепції (1991, 1999, 2010 роки), які доповнювалися секретними військовими документами[55].
НОВА СТРАТЕГІЧНА КОНЦЕПЦІЯ НАТО — затверджена на Саміті в Лісабоні в листопаді 2010[56]. Нові загрози безпеці, зокрема після терактів 11 вересня, досвід НАТО у галузі кризового врегулювання на Балканах і в Афганістані, а також цінність й важливість спільної роботи з партнерами в усьому світі – все це підштовхнуло НАТО до переоцінки та аналізу своєї стратегічної побудови. Вона визначає три головних завдання НАТО:
колективну оборону;
управління кризовими ситуаціями;
партнерство у галузі безпеки.
Головне зобов’язання НАТО – КОЛЕКТИВНА ОБОРОНА – залишиться незмінним, але вимоги до виконання цього зобов’язання змінять свою форму. Альянс повинен не тільки мати базові військові сили і засоби, а також плани у разі непередбачуваних ситуацій, проводити цільові навчання, забезпечувати готовність збройних сил та ефективне тилове забезпечення. Однак перед НАТО постали нові завдання[57] – захист від нетрадиційних викликів і загроз, як то: зброя масового ураження, терористичні й кібератаки, а також «запобігання незаконного припинення функціонування найважливіших шляхів поставок».
Завдання участі НАТО в врегулювання КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ передбачає, що Північноатлантичний союз буде активно задіяювати відповідний набір політичних та військових інструментів для врегулювання кризових ситуацій, потенційно здатних вплинути на безпеку Альянсу.
ПАРТНЕРСТВА належать до третьої групи. Наприклад, партнерські країни в Центральній Азії можуть долучатися для забезпечення транзитних шляхів до Афганістану та підтримки операцій Альянсу в цьому регіоні. Декілька партнерів, такі як Швеція, Катар, ОАЕ та Йорданія, приймали участь в операції «Об’єднаний Захисник». По мірі розширення переліку завдань організації, партнери все частіше залучалися Альянсом.
Отже, текст Концепції містить два основних положення, які формулюють цілі та завдання Політики партнерства НАТО:
1. Нова Стратегічна Концепція стверджує, що НАТО буде пропонувати своїм партнерам більшого політичного залучення та суттєвої ролі у виробленні стратегії й рішень щодо операцій під проводом НАТО, до яких вони роблять внески.
2. Одночасно із збереженням своєї специфіки та майбутнього розвитку існуючих рамок, нова Політика партнерства пропонує всім партнерам більшу співпрацю та більш ширший діалог.
У ПЕРСПЕКТИВІ ПОЛІТИКА ПАРТНЕРСТВА прямо розглядається як підготовка зацікавлених країн до членства в НАТО.
НАТО запропонувала продовжувати «політику відкритих дверей» одночасно з новою ідеєю про те, що таким країнам, як Грузія й Україна, необов’язково ставати членами альянсу, щоб брати участь у проектах організації – наприклад, у війні в Афганістані.
Відносини з Росією запропоновано будувати за принципом «обережне співробітництво» на основі прагматизму.
НАТО залишило за собою можливість користуватися «ядерною парасолькою», розділяючи при цьому «ядерний тягар» між усіма членами. Це прихований виступ проти Німеччини, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу й Норвегії, які останнім часом активно просувають ідею про виведення з Європи ядерних боєзарядів. Було також підтримане рішення щодо розміщення елементів американської ПРО в Європі.
ВІДМІННОСТІ МІЖ НАТО ТА ЄС як міжнародних міжурядових організацій полягає в тому, що НАТО — це військово-політичний союз держав, головним завданням якого є захист свободи й безпеки його членів у Європі та Північній Америці відповідно до принципів Статуту ООН.
Європейський Союз — це регіональне об'єднання європейських держав, створене з метою подальшого поліпшення співпраці між народами Європи та підвищення її ролі на міжнародній арені. Євросоюз — це, насамперед, об'єднання, яке адекватно відображає рівень досягнутої економічної інтеграції.
У зовнішній політиці України зближення з ЄС та НАТО — це наші основні пріоритети. Водночас, ці дві міжнародні структури не є конкуруючими, а взаємно доповнюють одна одну. Якщо НАТО – це, в першу чергу, безпека, а вже потім – зміцнення демократії, економіки, соціальної сфери держав-членів, то Європейський Союз – це, передусім, ринкова економіка, економічне зростання та стабільність, соціальне поліпшення життя.
Наразі ЄС тільки розпочинає створення елементів своєї власної оборонної складової, покладаючись повністю на надійний механізм НАТО, здатний підтримувати мир та боротися з сучасними викликами і загрозами безпеці. Шлях до НАТО для України може бути набагато коротший, ніж до ЄС. Опинившись в «клубі» НАТО за одним столом переговорів з переважною більшістю країн ЄС, ми зможемо на рівних спілкуватися, краще вивчимо одне одного, призвичаїмося до вимог і стандартів Євросоюзу, зможемо досягти такого рівня політичного, соціально-економічного та безпекового розвитку, коли Європейський Союз виявить не тільки готовність до інтеграції України, а й запропонує членство.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:
1. Пригадайте, які основні історичні події призвели до створення НАТО?
2. Коли і де відбулося підписання Північноатлантичного договору?
3. У чому суть Північноатлантичного договору?
4. Що складає систему безпеки на платформі НАТО?
5. Коротко охарактеризуйте суть Стратегічної концепції НАТО.
6. В чому полягає відмінність між ЄС і НАТО?