Санітарно-захисні зони


Відповідно до вимог ДСП 173-96 санітарно-захисну зону слід встановлювати від джерел шкідливості до межі житлової забудови, ділянок громадських установ, будинків і споруд, в тому числі дитячих, навчальних, лікувально-профілактичних     установ, закладів соціального забезпечення, спортивних споруд тощо, а також територій парків, садів, скверів та  інших об’єктів зеленого будівництва загального користування, ділянок оздоровлювальних та фізкультурно-спортивних установ, місць відпочинку, садівницьких товариств та інших, прирівняних до них об’єктів, в тому числі:
  - для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими, із неприємним запахом хімічними речовинами та біологічними факторами, безпосередньо від джерел забруднення атмосфери організованими викидами (через труби, шахти) або неорганізованими викидами (через ліхтарі будівель, поверхні технологічних установок, які димлять чи парують, та інших споруд), а також   від місць розвантаження сировини, промпродуктів або відкритих складів;
- для підприємств з технологічними процесами, які є джерелами шуму, ультразвуку, вібрації, статичної електрики, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів – від будівель, споруд та майданчиків, де  встановлено обладнання (агрегати, механізми), що створює ці шкідливості;
- для теплових електростанцій, промислових та опалювальних котелень – від димарів та місць зберігання і підготовки палива, джерел шуму;
- для санітарно-технічних споруд та установок коммунального призначення, а також сільськогосподарських підприємств та об’єктів – від межі об’єкта.
 

На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентрації та рівні шкідливих факторів не повинні переви-щувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони – 0,8 від значення нормативу. Територія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємств, сельбищної території та прирівняних до них об’єктів.
 

Розміри санітарно-захисних зон для промислових підприємств та інших об’єктів, що є джерелами виробничих шкідливостей, слід встанов­лювати відповідно до діючих  санітарних норм їх розміщення при підтвердженні достатності розмірів цих зон за „Методикой расчета кон­центраций в атмосферном воздухе вредных веществ, содержащихся в вы­бросах предприятий” ОНД-86, розрахунками рівнів шуму та електро-магнітних випромінювань з урахуванням реальної санітарної ситуації (фонового забруднення, особливостей рельєфу, метеоумов, рози  вітрів тощо), а також даних лабораторних досліджень щодо аналогічних  діючих підприємств та об’єктів.

 

У тих  випадках, коли розрахунками не підтверджується розмір нор- мативної санітарно-захисної зони або неможлива її організація в конкрет­них умовах, необхідно приймати рішення про зміну технології виробниц­тва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

 

Всі підприємства залежно від їх потужності, умов здій­снення техноло­гіч­ного процесу, характеру і кількості шкідливих та таких, що неприємно пахнуть ре­човин, які викидаються в навколишнє середовище, а також інших шкідливих факторів поділяються на шість класів (додаток В). Відповідно з санітарною кла­си­фіка­цією підприємств, виробництв і об’єктів встановлені такі розміри саніта­рно-захисних зон для підприємств:

 

Клас під­при-ємства

I А

І Б

II

III

IV

V

Розмір, м

3000

1000

500

300

100

50

 

При наявності несприятливих аерологічних умов (часті штилі, ту­мани) для розсіювання виробничих викидів в атмосфері при відсутності ефективних способів їх очищення та ряду інших факторів санітарно-захи­сна зона може бути збільшена, але не більше як в 3 рази, при відповід­них техніко-економічних і гігієнічних обґрунтуваннях і наявності спіль­ного рішення Міні­стерства охорони здоров’я і Держбуду України. В кож­ному конкретному випадку розміри санітарно-захисних зон і можливі від­хи­лення від цих розмірів повинні підтверджуватися розрахунком  від­по­відно до вимог ОНД-86.



 

На рис. 10.2 наведений приклад побудови санітарно-захисної зони з    корекцією на асиметричну розу вітрів для оди­ночного (чи зосереджених) джерела викидів забруднювальних речовин. Для розосереджених джерел ви­кидів границя санітарно-захисної зони буде залежати від кількості та класу небезпеки викидів кож­ного джерела (рис. 10.3).

 

Одержаний за розрахунком розмір санітарно-захисної зони l, м,  по­винен уточнюватися як в сторону збільшення, так і в сторону зменшення залежно від рози вітрів району роз­ташування підприємства за форму­лою:
,
де l0 – величина санітарно-захисної зони відповідно  ДСП 173-96, чи одер­жана розрахунком без урахування поправки на розу вітрів, м;
Р – середньорічна повторюваність  напрямку вітрів румба, що роз­гляда­ється, %;
Р0 – повторюваність напрямків вітрів одного румбу при круговій розі вітрів (при восьмирумбовій розі вітрів Р0 = 100/8 = 12,5 %).

 

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класи-фікація підприємств, виробництв та об’єктів, що наведена у додатку В.

 

Розміри санітарно-захисних зон та санітарних розривів від сільськогоспо-дарських підприємств і виробничих комплексів слід приймати відповідно до „Санитарных правил для животноводческих предприятий” № 4542-87, „Санитарных правил и норм размещения, устройства и эксплуатации ма­лых ферм для содержания животных (скота,  птицы, зверей) в населен-ных пунктах Украинской ССР” № 5.02-12/Н, ДБН Б.2.4-3-95 „Генеральні плани сільськогосподарських підприємств”.


Санітарно-захисна зона для підприємств та об’єктів, що проекту-ються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному й гігієнічному обгрунтуванні, але не більше, ніж в 3 рази у випадках:
 -  відсутності способів очищення викидів;
 - неможливості знизити надходження в навколишнє середовище хімічних речовин, електромагнітних та іонізуючих випромінювань та інших шкідливих факторів до меж, встановлених нормативами;
 - при розташуванні житлової забудови, оздоровлювальних та інших прирівняних до них об’єктів з підвітряного боку відносно підприємств у зоні можливого забруднення атмосфери.


 Якщо трикратне збільшення санітарно-захисної зони  не забезпечує припинення впливу підприємства на стан навколишнього середовища та здоров’я населення, необхідно приймати рішення про зміну технології ви­робництва, що передбачає зниження викидів шкідливих речовин в атмосферу, його перепрофілювання або закриття.

 

Розміри санітарно-захисної зони можуть бути зменшені, коли в результаті розрахунків та лабораторних досліджень, проведених для району розташування підприємства або іншого виробничого об’єкта, буде встановлено, що на межі житлової забудови та прирівняних до неї об’єктів концентрації шкідливих речовин у атмосферному повітрі, рівні шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних та іонізуючих випромінювань, статичної електрики не перевищуватимуть гігієнічні нормативи.

 

У разі організації нових, не вивчених у санітарно-гігієнічному відно-шенні виробництв та технологічних процесів, а також будівництва (рекон-струкції) великих підприємств I та II класів небезпеки та їх комплексів, що можуть несприятливо впливати на навколишнє середовище та здоров’я населення, розміри санітарно-захисних зон слід встановлювати у кожному конкретному випадку з урахуванням даних про ступінь впливу на навко-лишнє середовище аналогічних об’єктів, які функціонують у державі та за її кордоном і відповідних розрахунків.

 

Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об’єктів з новими технологіями, а також зміни цих зон (збільшення чи зменшення) затверджуються при належному обгрунтуванні

 

Головним державним санітарним лікарем України.

 

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення:
- житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ;
- дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально- профілактичних та оздоровлювальних установ загального і спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів;
- спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств;
- охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі.

 

Не допускається використання для вирощування сільськогосподар-ських культур, пасовищ для худоби земель санітарно-захисної зони під-приємств, які забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини тощо). Можливість сільськогосподарського використання земель санітарно-захисних зон, що не забруднюються вищепереліченими речовинами, необхідно визначати за погодженням з територіальними органами Мінсільгосппроду і Міністерства охорони здоров’я України.

 

У промислові райони, відділені від сельбищної території санітарно-захисною зоною шириною 1000 м і більше не слід включати підприємства харчової, медичної, легкої та інших видів промисловості, на продукцію яких і умови праці робітників можуть негативно впливати викиди виробництв високого класу шкідливості.

 

У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати:
- пожежні депо, лазні, пральні, гаражі, склади (крім громадських та спеціалізованих продовольчих);
- будівлі управлінь, конструкторських бюро, учбових закладів;
- виробничо-технічні училища без гуртожитків, магазини, підприєм-ства громадського харчування, поліклініки, науково-дослідні лабораторії, пов’язані з обслуговуванням даного та прилеглих підприємств;
- приміщення для чергового аварійного персоналу та добової охорони підприємств за встановленим списочним складом;
- стоянки для громадського та індивідуального транспорту;
- місцеві та транзитні комунікації, ЛЕП, електростанції, нафто- і газопроводи;
- свердловини для технічного водопостачання, водоохолоджувальні споруди, споруди для  підготовки технічної води;
- каналізаційні насосні станції, споруди оборотного водопостачання;
- розсадники рослин для озеленення підприємств та санітарно-захисної зони.

 

Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядкованою. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони залежно від ширини зони повинна складати: до 300 м – 60%, від 300 до 1000 м – 50%, понад 1000 м – 40%.

 

З боку сельбищної території необхідно передбачати смугу дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині зони до 100 м – не менше 20 м.


Проект організації санітарно-захисної зони слід розробляти в комплексі з проектом будівництва (реконструкції) підприємства з першо­черговою реалізацією заходів, передбачених у зоні.