11.7 Екологічне нормування якості атмосферного повітря

 

З метою обмеження і контролювання антропогенних впливів на навколишнє середовище запроваджують еко­логічне нормування –  комплекс заходів для встанов­лення граничних меж, в яких можуть коливатися пара­метри показників, які характеризують стан природного середовища. Екологічному нормуванню підлягають усі небезпечні речовини. До них належать речовини, що надходять до навколишнього середовища як продукти чи супутні утворення людської діяльності й становлять пряму чи опосередковану загрозу суспільству або дов­кіллю загалом, знешкодження яких у поточний момент часу може бути здійснено тільки завдяки значним техніко-економічним та організаційним витратам.

 

Кількісну оцінку вмісту речовин в атмосфері позна­чають поняттям „концентрація” –  кількість речовини, яка міститься в одиниці об’єму повітря, приведено­го до нормальних умов.

 

Якість атмосферного повітря –  сукупність властивостей повітря, яка визначає ступінь впливу фізичних, хімічних і біологічних факто­рів на людей, рослинний та тваринний світ, а також на матеріали, конструкції і довкілля загалом.

 

Оцінюють рівень забруднення середовища та його якість, використовуючи показники гранично допусти­мих концентрацій.

 

За прямої дії забрудника людина відчуває загальне погіршення стану, яке виражається різними симптома­ми. Накопичення в організмі шкідливих речовин понад визначену дозу може спричиняти патологічні зміни ок­ремих органів або організму в цілому. Опосередковано впливають такі зміни й на довкілля: вони не діють на жи­ві організми, але погіршують звичні умови життєдіяль­ності (пошкоджують зелені насадження, збільшують кількість туманних днів тощо).

 

Отже, основним критерієм встановлення нормативів ГДК для оцінювання якості атмосферного повітря є обсяг і особливості дії наявних у повітрі забруднювальних речо­вин на організм людини. Для визначення якості атмо­сферного повітря послуговуються двома ГДК –  макси­мально разовою (ГДКм.р.) і середньодобовою (ГДКс.д.).

 

Максимально разова гранично допустима концентрація (ГДКм.р.) –  основна характеристика небезпечності шкідливої речовини, яка встановлюється для попередження рефлекторних реакцій у людини (відчуття запаху, світлової чутливості, біоелек­тричної активності головного мозку) при короткотривалому впли­ві атмосферних домішок.
Максимально разові ГДК застосовують при оцінюванні умов праці у забруднених приміщеннях.

 

Середньодобова гранично допустима концентрація (ГДКсд.) – характеристика небезпечності шкідливої речовини, встановлена для попередження загальнотоксичного, канцерогенного, мута­генного та інших впливів речовин на організм людини. Речовини, які оцінюють за цим нормативом, здатні тимчасово або постійно накопичуватися в організмі лю­дини. ГДКм.р. встановлюють для промислових підпри­ємств, а ГДКс.д. –  для зон житлової забудови. Різниця між цими показниками зумовлена тим, що на підпри­ємствах до роботи допускають, як правило, здорових людей, які пройшли медичний огляд і стійкіші до дії на організм шкідливих речовин. Отже, ГДКм.р. більші, ніж ГДКс.д. На основі ГДК інженерні служби розрахо­вують розміри гранично допустимих викидів (ГДВ) ре­човин в атмосферу. Зазвичай у різних країнах викорис­товують два показники: ГДК та гранично допустиме екологічне навантаження (ГДЕН) на природні об’єкти. Санітарно-гігієнічне оцінювання якості атмосферно­го повітря здійснюють, дотримуючись таких необхід­них вимог:
-  допустимою може бути тільки така концентрація, яка не спричиняє прямої, побічної шкідливої або непри­ємної дії на людський організм, не знижує працездат­ності, не впливає на настрій, забезпечує фізіологічний оптимум життя;
- звикання до шкідливих речовин є неприйнятним, і концентрація, яка може його викликати, не допускається;
-  недопустимі такі концентрації шкідливих речо­вин, які негативно впливають на рослини, клімат, про­зорість атмосфери.

 

В Україні запроваджуються заходи, спрямовані на попередження забруднення атмосферного повітря та зниження вмісту шкідливих домішок, а саме:
- поліпшення наявних та впровадження нових тех­нологічних процесів, які виключають поширення шкід­ливих речовин;
-  поліпшення складу палива, апаратів карбюрації та зменшення надходження викидів в атмосферу за до­помогою очисних споруд;
- запобігання забрудненню атмосфери за допомогою раціонального розміщення ймовірних джерел шкідли­вих викидів та розширення площ зелених насаджень.


Комплексне застосування цих заходів сприяє поліп­шенню стану атмосферного повітря над містами. За чис­тотою повітря та його змінами постійно стежать органи санітарного контролю санітарно-епідеміологічної служ­би Міністерства охорони здоров’я України.