1.2 Метрологічне забезпечення випробувань

 

Дослідження нових типів електричних машин та трансформаторів, пошук нових більш досконалих та економних способів їх створення, вивчення властивостей речовин і матеріалів, які використовуються в електромашинобудуванні, оцінювання якості виробів, які випускаються, неможливі без оцінювання кількісних співвідношень досліджуваних явищ. Зараз використовуються різні прилади та методи вимірювання фізичних величин. При цьому повинна забезпечуватись цілісність вимірювань, тобто вірогідність та порівнянність результатів вимірювань однієї й тієї ж фізичної величини із заданою точністю незалежно від того, коли, яким методом і якими засобами проводяться вимірювання. Це положення дозволяє організувати виробництво складних виробів з деталей, які виготовлені на багатьох підприємствах, порівняти та об’єктивно оцінити результати наукових досліджень різних інститутів і заводів.

Точність результатів вимірювань у державі та їх порівнянність досягається державною системою метрологічного забезпечення. Основою цієї системи є еталонна база держави.

Еталони поділяються на первинні (primary standard) (забезпечують найвищу точність відтворення даної величини), вторинні (secondary standard) і робочі (working standard) (використовуються для збереження та передавання розміру одиниці зразковим засобам вимірювань). Засоби вимірювання поділяються на зразкові та робочі, останні з яких передбачені для проведення безпосередніх вимірювань в усіх галузях виробництва та споживання. Основні державні первинні еталони: метр, кілограм та секунда – похибка вимірювання яких складає 5×10-9, 7×10-9 та 10-13, відповідно. Основою системи вимірювання електричних величин є еталон сили струму – ампер (А) та похідні від нього одиниці – ом (Ом), генрі (Гн), вольт (В), фарад (Ф). Похибка відтворювання ампера складає 10-5, фарада – (5¸7)×10-7, генрі - 5×10-7, ома - 10-7 і вольта - 10-8.

Під час випробувань зазвичай нормують класи точності вимірювальних приладів, але не вказують виду їх похибки. Оцінювання похибки результатів вимірювань може проводитись у детермінованому та імовірному варіантах.

Інструментальна (прикладна) похибка має основну й додаткову складові. Основна складова визначається класом точності й відповідає нормальним умовам експлуатації (заданий виробником діапазон робочих температур, вологості тощо). Додаткова складова визначається відхиленням умов експлуатації від нормальних та нормується підприємством-виробником. Потрібно зауважити, що за відхилення умов експлуатації вимірювального приладу від нормальних, його додаткова похибка може перевищувати основну.