4 Технології HDSL ТА HDSL2
Базові цифрові технології передавання, Т1 (1,5 Мбіт/с) і Е1 (2,0 Мбіт/с), використовувалися протягом багатьох років як магістральні. Магістраль Т1 могла нести 24 телефонних канали по двох парах мідних провідників. Магістралі Е1 здатні передавати 30 телефонних каналів також по двох парах. У 70-і Т1 і Е1 застосовувалися винятково усередині мереж, а абоненти могли одержати тільки цифрові канали DS-0 на 64 кбіт/с.
Як Т1, так і Е1 були запропоновані в 1980 р. для застосування на "останній милі" ліній доступу (3,6 км). Процес лібералізації підштовхнув поширення цих технологій у США, а зростаючі потреби в більш швидкісних лініях доступу сприяли їхньому впровадженню в інших країнах. Т1 або Е1 пропонувала користувачам 24 або 30 каналів по 64 кбіт/с кожен, але версія без поділу на канали працювала на 1,5 Мбіт/с (більш точно 1,544 Мбіт/с) або 2,0 Мбіт/с (2,048 Мбіт/с).
Однак 80% кіл Т1 або Е1, як і раніше реалізовано на двох парах мідного проводу, незважаючи на такі альтернативні технології як безпроводові системи, коаксіальний кабель і волоконна оптика на основі SONET або синхронної цифрової ієрархії (SDH, Synchronous Digital Hierarchy). Поширення Т1 або E1 на двох мідних парах обумовлюється меншою кількістю абонентських оптичних інтерфейсів порівняно з мідними. Комп’ютери й офісні телефонні станції припускають одну з форм інтерфейсу на мідному кабелі для своїх послідовних або паралельних портів. Коли Т1 або Е1 під’єднується до SONET, SDH або іншого волоконно-оптичного кола, останній кілометр реалізується на двох мідних парах провідників. Все одно чи призначається Т1, чи Е1 для приватної мережі абонента або використовується як інтерфейс доступу до загальної мережі, подібної ISDN, – з’єднання все ж є Т1 або E1.