Тема 20. Світовий політичний процес і міжнародні відносини

На порозі XXI століття світ навально міняє облік. Розпадаються геополітичні простори і блоки, народжуються нові держави, політичні та економічні союзи. На політичній карті світу появилася і поступово, але впевнено утверджується суверенна держава Україна. Сфера функціонування світового політичного процесу та міжнародних відносин за умов розгортання процесів глобалізації набуває надзвичайно важливого значення, посідаючи особливе місце у світі політики. Міжнародні відносини пов’язані з різноманітними механізмами взаємодії держав та організацій на міжнародній арені, а світовий політичний процес становить своєрідну форму інтегративних тенденцій у розвитку сучасної цивілізації. Специфікою розвитку міжнародних відносин та світового політичного процесу є передусім те, що у цій царині політики немає єдиного легітимного центру примусу, єдиного джерела влади, який мав би безумовний авторитет для всіх учасників цих зв’язків і відносин. Якщо у сфері внутрішньої політики держави провідним регулятором виступають національні закони і норми, то у царині міжнародних відносин та світового політичного процесу кожна держава орієнтується на власні інтереси.

20.1. Міжнародні відносини і міжнародна політика у політичному житті суспільства

МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ – це сукупність політичних, економічних, соціальних, дипломатичних, правових, військових та гуманітарних зв’язків і відносин між різними суб’єктами світової політики. Однією з провідних тенденцій розвитку міжнароднихполітичних відносин в остання десятиріччя стає глобалізація якскладний та багатоплановий і різнорівневий процес.

Розвиток міжнародних політичних відносин історично визначався домінуючим впливом тієї чи іншої “наддержави”:

• Велика Британія (ХІХ століття);

• США (починаючи з 1914 року);

• протистояння за світове панування між США та СРСР (“холодна війна” впродовж 1945–1991 років);

• вибір між монополярним (на чолі з США як “світовою державою”) або поліполярним світом (декілька “наддержав” у світі: США, Європейський Союз, Китай, Японія, Індія, Бразилія, Росія).

Міжнародні відносини виступають специфічним видом суспільних відносин. Як і суспільні відносини в цілому, вони с відносинами між людьми; в них чітко вирізняються економічний, соціальний, політичний і духовно-культурний аспекти.

ОСОБЛИВОСТІ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН:

1. Невладний характер. У відносинах між державами владні відносини як відносини панування і підкорення є не правилом, а відхиленням від нього. Тут має бути рівність партнерів під кутом зору міжнародного права. Це відносини конкуренції, суперництва або співробітництва і лише як виняток – панування й підкорення.

2. Децентралізований характер. Якщо всередині держави є загальнодержавний центр прийняття рішень, яким виступає система владних органів, то в міжнародних відносинах таких керівних центрів, діяльність яких ґрунтувалася б на пануванні й підкоренні, немає.

3. Консенсус, як головних засіб розв'язання суперечностей в міжнародних відносинах – прийняття рішення на міжнародних конференціях, нарадах та в міжнародних організаціях на основі спільної згоди учасників без проведення формального голосування, якщо протии нього не виступає жоден з учасників. Він передбачає прийняття рішень усіма державами на основі добровільних компромісів, поваги суверенітету одна одної, рівності і взаємного визнання інтересів сторін, виключає диктат, тиск або прийняття рішення механічною більшістю голосів на міжнародній конференції чи в міжнародній організації.

4. Значна роль суб’єктивного чинника – у розв’язанні наявних суперечностей (особливо діяльність керівників держав і міжнародних організацій)

КЛАСИФІКАЦІЯ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН – міжнародні відносини виявляють себе у різних типах, видах, станах.

НАПРЯМИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН. У сучасній теорії міжнародних відносин прийнято виділяти такі напрямки: політичний ідеалізм, політичний реалізм, модернізм, транснаціоналізм, неомарксизм та неореалізм.

Вихідним пунктом політичного ідеалізму є переконання його прихильників у необхідності й можливості покінчити зі світовими війнами та збройними конфліктами між державами завдяки правовому регулюванню і демократизації міжнародних відносин, на основі створення системи колективної безпеки.

Представники політичного реалізму, у свою чергу, виходять з постулату про те, що у політиці ключовим є поняття інтересу, який виражається в термінах влади.

Модерністи акцентують увагу на необхідності застосування методів точних наук у вивченні феномену міжнародних відносин.

Згідно з теорією транснаціоналізму, держава не є єдиним міжнародним актором, рівними їй суб’єктами міжнародних відносин є індивіди, установи, організації, недержавні об’єднання.

Неомарксисти переконані, що сучасний світовий політичний процес безпосередньо залежить від економічних міжнародних відносин, які мають несиметричний характер (поділ світу на багату Північ і бідний Південь).

Неореалізм захищає, з одного боку, прагнення до збереження класичної традиції, а, з іншого боку, визнають необхідність врахування нових міжнародних реалій.

Представники усіх зазначених напрямків визнають, що сучасні міжнародні відносини мають системний характер, який зумовлений передусім якостями структури світового політичного процесу. В останні десятиріччя, після розпаду СРСР та руйнування біполярного світу однією з найбільш актуальних проблем світової політики стає проблема створення якісно нової постбіполярної та альтернативної монополярній системи міжнародних відносин. Все більше дослідників схиляються до думки про те, що найоптимальнішою стратегією розвитку світового політичного процесу має стати формування багатьох центрів впливу у системі міжнародних відносин. Світ має стати комплексним, багатополярним, тоді у ньому домінуватимуть не вертикальні, а горизонтальні взаємозв’язки.

Сьогодні можна виділити дві провідні парадигми подальшого розвитку міжнародних відносин – геополітичну і геоекономічну.

Відповідно до геополітичної парадигми, захист національних інтересів більшості держав світу має базуватися на недопущенні іноземного втручання у внутрішні справи країни, забезпечення недоторканості національних кордонів.

Геоекономічна парадигма стверджує, що забезпечення високих темпів економічного зростання можливе через інтернаціоналізацію господарських зв’язків та поступове розмивання національних кордонів.

Основними тенденціями розвитку сучасних міжнародних відносин є:

– гуманізація;

– деідеологізація та демократизація;

– перехід від конфронтації до партнерства та співробітництва;

– глобалізація, розширення міжнародних відносин.

СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН.

1. Основними суб’єктами міжнародних відносин у сучасному світі є міжнародні урядові організації. Найбільш впливовою з них починаючи з середини ХХ століття є ООН (Організація Об’єднаних Націй, утворена у 194а р.). Важливу роль у забезпечення глобальної безпеки, розвитку світових економічних відносин, вирішенні комплексу глобальних проблем сучасності відіграють НАТО, ОБСЄ, СОТ, МВФ, Європейський Союз тощо.

2. В останні десятиріччя значно активізувалася діяльність різноманітних інституцій міждержавного, наднаціонального характеру, що спричинило перегляд принципів міжнародних відносин та міжнародної політики. Наприклад, важливим суб’єктом міжнародних відносин стає діяльність так званих «Великої вісімки» – G8 (до неї входять найбільш розвинуті країни світу – США, Велика Британія, Канада, ФРН, Італія, Франція, Японія та Російська Федерація) та “Великої двадцятки” – G20 (країни – члени G8, а також Австралія, Аргентина, Бразилія, Європейський Союз, Індія, Індонезія, КНР, Мексика, Саудівська Аравія, Туреччина, ПАР, Республіка Корея).

3. Незбалансованість міжнародних відносин в останні десятиріччя зумовила те, що на міжнародну політичну арену, окрім держав і міждержавних організацій, починають виходити такі самостійні суб’єкти, як:

– соціальні (національні, конфесійні, демографічні та інші) групи, які мають прихильників у світі;

– транснаціональні кампанії, які мають величезний економічний і політичний вплив; різноманітні корпоративні структури (ЗМІ, громадські організації, терористичні угруповання тощо);

– окремі особи (зазвичай, колишні політики, які виконують функції посередників-миротворців у різноманітних політичних і міждержавних конфліктах).

Завдяки сучасній системі міжнародного права навіть пересічний громадянин має можливість виступити опонентом щодо своєї держави і влади, висуваючи ті чи інші претензії.

Міжнародні відносини виявляються у царині міжнародної політики.

МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА – комплекс двосторонніх та багатосторонніх політичних, економічних, дипломатичних, військових, культурних, науково-технічних відносин між державами; це спосіб взаємодії держав, націй, союзів, інших суб’єктів міжнародних відносин на світовій арені. Починаючи з кінця ХХ століття, у структурі цілей і завдань міжнародної політики відбулися наступні зміни:

– активізується участь держав у міжнародному поділі праці та взаємо обміні технологіями, інформацією, духовними цінностями і культурними надбаннями;

– розвиваються культурні взаємини і культурне взаємозбагачення різних регіонів світу;

– більшість суб’єктів міжнародної політики дійшли згоди щодо необхідності спільного розв’язання глобальних проблем сучасності і забезпечення глобальної безпеки.

Одним з цільових пріоритетів сучасної міжнародної політики виступає ідея “глобального гуманізму” – захисту прав людини в загальносвітовому вимірі.

Міжнародні відносини і міжнародна політика є епіцентром світового політичного процесу.