20.2. Визначення та сутність світового політичного процесу

СВІТОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ПРОЦЕС – це сукупна діяльність народів, рухів, держав та їх інституцій, соціальних спільностей, які переслідують певні політичні цілі у царині міжнародного життя. Світовий політичний процес є формою комплексної глобальної політичної і соціальної взаємодії у сучасному світі.

Метою світового політичного процесу є боротьба за єдність світової цивілізації та подолання глобальних проблем сучасності.

До структури світового політичного процесу належать:

– зовнішньополітична діяльність суверенних держав;

– політична діяльність громадських організацій, політичних партій та етнічних груп на світовій арені;

– політично значима діяльність ООН та інших міжнародних організацій;

– політичні акції регіонального, міжрегіонального, міждержавного та наднаціонального характеру.

Світовий політичний процес пов'язаний зі створенням кращої системи міжнародного політичного порядку, враховуючи позитивний досвід окремих націй та держав.

Сучасний світовий політичний процес зародився на початку ХХ століття, в останні десятиріччя він характеризується такими тенденціями, закономірностями і процесами:

– тісною взаємодією інтеграційних та дезінтеграційних процесів;

– поєднанням упорядкованих та спонтанних акцій у діяльності суб’єктів світової політики;

– суперечливим та інваріантним характером;

– альтернативним характером та багатоваріантним вектором розвитку світової цивілізації;

– зростанням відносної самостійності та власної субстанціональності його складових (партій, рухів, організацій);

– розширенням соціальної бази, механізмів, форм і методів здійснення світового політичного процесу.

ГЕОПОЛІТИКА. Особливим розділом теорії світового політичного процесу виступає геополітика. У 1900 р. шведський вчений Р. Челлен зробив спробу розглянути державу як особливий географічний організм. З цією метою він і сформулював термін “геополітика”.

У широкому значенні поняття геополітика вказує на політологічну концепцію, згідно з якою визначальна роль у зовнішній політиці належить географічним факторам (просторове розміщення країни, розмір її території, сировинна база, кліматичні умови тощо).

У вузькому значенні геополітика – це сукупність фізичних, соціальних, матеріальних, моральних ресурсів держави, які становлять той потенціал, використання якого дає їй можливість досягти власних цілей на міжнародній арені.

Сучасна геополітика включає такі елементи:

– різке зростання впливу економічних процесів на еволюцію геополітичної ситуації в світі;

– значний вплив військово-технічних досягнень та результатів інформаційної революції на геополітичні стратегії розвитку людства;

– зростання культурно-освітньої якості населення, динаміка кількісного і фізичного стану людства;

– актуалізація впливу світових релігій, які суттєво впливають на геополітичні орієнтири країн;

– збільшення ваги “малих країн”, які володіють потужним науковим потенціалом, фінансами і власними унікальними технологіями.

В цілому геополітика показує органічний взаємозв’язок просторових відносин й історичної причинності дій держав, пояснюючи природу і тенденції розвитку міжнародної політики.

Основними механізмами взаємодії держав на світовій арені виступають:

– союзництво,

– конфронтація,

– партнерство,

– протекторат,

– співробітництво.

Провідним принципом геополітичної взаємодії держав після закінчення “холодної війни” стала концепція спільної безпеки, відповідно до якої жодна держава у світі не повинна претендувати на монополію щодо створення світової системи безпеки. Сутність концепції спільної безпеки сформулював у 1980-х роках прем’єр-міністр Швеції Улоф Пальме: “Держави більше не можуть прагнути зміцнення своєї безпеки за рахунок одна одної; її можна досягти тільки шляхом спільних зусиль”.

Сучасна геополітична теорія визначає наступну систему факторів міжнародної політики:

– індивідуальні фактори – особистісні властивості провідних суб’єктів міжнародних політичних відносин (політичних лідерів, лідерів громадських організацій та рухів, державних діячів й офіційних осіб тих чи інших держав);

– рольові фактори – поведінка суб’єктів міжнародних політичних відносин, яка не залежить від їхніх особистісних характеристик;

– урядові фактори – специфіка діяльності національних урядів на світовій політичній арені;

– неурядові фактори – становлення міжнародних політичних відносин на рівні комунікації недержавних, неурядових структур та впливи на них національних традицій, звичаїв, політичної історії, громадської думки, рівня соціально-економічного і культурного розвитку тих чи інших держав;

– зовнішні фактори – географічні та геополітичні чинники, особливості міждержавного і регіонального розвитку тощо.