7.3. Державна влада як вища форма політичної влади

ДЕРЖАВНА ВЛАДА – найважливіша форма політичної влади, її концентроване ядро, яка має класовий характер, спирається на спеціальний апарат примусу й наділена монопольним правом видавати закони та інші розпорядження, обов’язкові для всього населення.

Поняття влади державної є значно вужчим від поняття політичної влади.

СПЕЦИФІКА ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ:

– державна влада виникла пізніше за політичну (яка виникла ще в додержавну добу).

– будь-яка державна влада – завжди політична, хоча не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій).

– тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати закони тощо (та державна влада не обов'язково застосовує примус для виконання її настанов, а може домагатися своїх цілей також іншими засобами – економічними, соціальними, ідеологічними тощо).

– державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу й судову і здійснюється за допомогою спеціального апарату;

– поширюється на всю територію країни;

– функціонує за політико-mepumopіальним принципом: вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у своїх підданих (монархія) або у своїх громадян (республіка);

– державна влада – суверенна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна і рівноправна в зовнішніх зносинах.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ:

– вироблення стратегії управління державою;

– розробка та прийняття докладних рішень з основних напрямків розвитку держави;

– оперативне управління та регулювання суспільними процесами;

– контроль за найважливішими параметрами стабільності та спрямованості розвитку суспільства.

АКСІОМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ – їх сформулював російський політичний мислитель Іван Ільїн (1882–1954):

1. Державна влада не може належати нікому, крім тих, хто має правове повноваження. Правосвідомість вимагає, щоб влада сприймалась не як сила, яка породжує право, а як правочинне повноваження. Право народжується не від сили, а тільки від права і завжди від природного права. Влада, яка не має правової санкції, не має й правового виміру.

2. Державна влада в межах кожного політичного союзу повинна бути одна. Вона – єдине організоване волевиявлення, яке випливає з єдності права. В кожному політичному союзі державна влада, незважаючи на принцип її поділу, за своєю суттю і метою єдина.

Наявність двох державних влад свідчить про існування двох політичних союзів.

3. Влада має здійснюватися людьми, які відповідають високому етичному й політичному цензу. Влада без авторитету гірша, ніж явнее безвладдя. Народ, який принципово заперечує правління кращих, є ганебним натовпом, а демагоги – його провідниками.

4. Політична програма володарюючих може передбачати лише заходи, які мають загальний інтерес. Адже державна влада покликана утверджувати природне право, а воно збігається із загальними інтересами народу і кожного громадянина.

5. Політична програма влади має охоплювати заходи і реформи, які реально можна втілити в життя. Неприпустимо вдаватися до утопічних, нездійсненних програмних накреслень.

6. Державна влада принципово пов’язана розподільчою справедливістю. Однак влада має право і зобов’язана відступати від неї тоді, коли цього вимагає національно-духовне буття народу.

Практика політичного життя засвідчує, що ігнорування цих аксіом призводить до кризи державної влади, дестабілізації суспільства, конфліктних ситуацій, які можуть переростати навіть у громадянську війну.

СТІЙКІ РИСИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ відображені на рис. 7.5.

Р и с . 7 . 5 .  С т і й к і   р и с и   д е р ж а в н о ї   в л а д и