7.4. Політичні режими як способи реалізації політичної влади
ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – система методів і засобів здійснення політичної (державної) влади, що визначають характер політичного життя в країні, рівень політичної свободи.
Поняття “політичний режим” охоплює порядок формування представницьких установ, становище та умови діяльності політичних партій, правовий статус особистості права та обов’язки громадян, порядок функціонування каральних і правоохоронних органів, співвідношення й регламентацію дозволеного та забороненого.
ОЗНАКАМИ ПОЛІТИЧНОГО РЕЖИМУ – є вживані процедури та способи організації установ влади і врядування, стиль прийняття публічних, тобто загальних і обов'язкових для всіх, рішень, відносини між державою і громадянами.
Важливою характеристикою політичного режиму є його легітимність (legitimus – законний). Легітимним є той політичний режим, який встановлений законним шляхом і спирається на закони.
ЗАКОНОМІРНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ. Політичний режим формується спонтанно, внаслідок спільних зусиль багатьох суб’єктів політичного процесу і не може бути встановлений конституціями або іншими законами. Його функціонування залежить:
– від розвитку інститутів влади;
– відносин власності;
– співвідношення політичних сил у суспільному організмі;
– від соціальної структури суспільства;
– протиріччям між ступенем централізації й автономізації влади;
– політичної стабільності в суспільстві;
– від співвідношення законодавчої, виконавчої і судової влади, центрального уряду та місцевого самоврядування;
– становища й ролі громадських організацій і партій;
– правового статусу особи;
– особистості загальнонаціонального лідера та особливостей правлячої еліти;
– історичних і соціокультурних традицій;
– політичної культури населення;
ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНИХ РЕЖИМІВ – дає змогу віднайти спільне й відмінне в багатоманітних методах і засобах здійснення державної влади як у різні історичні епохи, так і в різних країнах. Як і будь-яка типологія, вона може здійснюватись за різними ознаками, залежно від яких розрізняють ті чи інші типи політичних режимів.
Загальна типологія політичних режимів відображені на рис. 7.6.
Р и с . 7 . 6 . З а г а л ь н а т и п о л о г і я п о л і т и ч н и х р е ж и м і в
Характеристики та особливості політичних режимів вивчаються впродовж кількох десятиліть. Нині вона зосереджується переважно на політичних аспектах внутрішньої еволюції конкретних режимів та процедури переходу від одного режиму до іншого. Найпоширенішим є поділ режимів на тоталітарні, авторитарні, демократичні й ліберальні.
ТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ – (лат. totalis – увесь, повний) – спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.
Перші тоталітарні погляди в історії політичних учень сягають далекого минулого. Тоталітарними вважають теорію давньогрецького філософа Геракліта про необхідність загальної регуляції суспільства, політичні погляди Платона стосовно моделі утопічної держави. Деякі тоталітарні моменти наявні в політичних доктринах Г. Бабефа, А. Сен- Сімона, Г.-В. Ф. Гегеля, Ж.-Ж. Руссо.
Першими термін “тоталітаризм” на початку 20-х років XX ст. ввели до наукового вжитку італійські критики Б. Муссоліні, під керівництвом якого в Італії почала формуватися однопартійна фашистська система.
Характерні риси тоталітарного політичного режиму відображені на рис. 7.7.
Р и с . 7 . 7 . Х а р а к т е р н і р и с и т о т а л і т а р н о г о п о л і т и ч н о г о р е ж и м у
Передумовами виникнення тоталітаризму в політичній практиці є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів масової інформації, колективістський світогляд, могутній державний апарат, особливості соціальної психології (певна ідеологічна та міжособистісна ситуація).
Критерієм тоталітаризму є поглинання державою сфери громадянського суспільства, відсутність плюралізму.
Характерним для нього є харизматичний тип лідерства з обов'язковою опорою на репресивний апарат. Лідерство за тоталітаризму має переважно індивідуалізований характер, навіть найближче оточення лідера значно дистанційоване від нього. У тоталітарних державах недопустимі будь-які форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.
Класичними тоталітарними державами були гітлерівська Німеччина та СРСР. Причому політичний режим у колишньому Радянському Союзі пройшов такі етапи: період воєнного комунізму 1917–1921 pp. (тоталітарно-авторитарний тип політичного режиму);
1921–1929 pp. (авторитарний режим); 1929–1956 pp. (тоталітарний режим), 1956–1985 pp. (зникли ознаки класичного тоталітаризму, але загалом режим залишався тоталітарним), 1985–1991 рр. (початок переходу від тоталітарного до демократичного політичного режиму).
АВТОРИТАРНИЙ РЕЖИМ – (франц. autoritarisme, від лат. autoritas – вплив, влада) – характеризується зосередженням державної влади в руках однієї особи чи групи осіб або в одному її органі.
Характерні риси авторитарного політичного режиму відображені на рис. 7.8.
Залежно від цілей виокремлюють різні види авторитаризму, наприклад, авторитаризм стабілізаційний, метою якого є збереження існуючого ладу, чи альтернативний, властивий країнам, які відкинули демократичні засади розвитку суспільства. Найчастіше авторитаризм встановлюється в країнах, які переходять від тоталітаризму до демократії.
Р и с . 7 . 8 . Х а р а к т е р н і р и с и а в т о р и т а р н о г о п о л і т и ч н о г о р е ж и м у
Влада за авторитаризму сконцентрована в руках правлячої еліти, виборча система пристосована до рішень виконавчої влади, демократичні принципи не є абсолютною цінністю, значний обсяг влади перебуває в руках силових структур, принципи законності та конституційності практично завжди спотворюються. Авторитарними країнами були в різні історичні періоди Радянський Союз та Італія.
ДЕМОКРАТИЧНИЙ РЕЖИМ (грец. demokratia, від demos – народ і kratos – влада) означає “народовладдя”. Поняття “демократія” використовують на позначення типу політичної культури, певних політичних цінностей, політичного режиму. У вузькому розумінні “демократія” має тільки політичну спрямованість, а в широкому – це форма внутрішнього устрою будь-якої суспільної організації. Класичне визначення демократії дав А. Лінкольн – правління народу, обране
народом, для народу.
Характерні риси демократичного політичного режиму відображені на рис. 7.9.
Р и с . 7 . 9 . Х а р а к т е р н і р и с и д е м о к р а т и ч н о г о п о л і т и ч н о г о р е ж и м у
Найраціональніше розуміти демократію як форму політичної самоорганізації суспільства, що означає певну дистанцію між державою та суспільством. За демократії немає місця застою, ідеологія не заступає демократичні цінності, плюралізм є джерелом влади, забезпечений абсолютний примат суверенітету народу.
За демократії політичні рішення завжди альтернативні, законодавча процедура чітка й збалансована, а владні функції є допоміжними. Демократії властива зміна лідерів. Лідерство може бути як індивідуальним, так і колективним, але завжди має раціональний характер.
Одним із головних принципів демократії є багатопартійність. У політичному процесі завжди бере участь і опозиція, яка виробляє альтернативні політичні програми й рішення, висуває своїх претендентів на роль лідера.
Сутнісними ознаками демократії є електоральні (лат. elector – виборець) змагання, можливість розподілу інтересів, націленість на консолідацію суспільства.
Демократія завдяки виборам має дати дорогу найгіднішим представникам еліти, має оберігати суспільство від людей, які довго перебувають при владі, запобігати надмірній концентрації влади.
Демократія, в сучасному розумінні, покликана забезпечити оптимальне поєднання економічної ефективності, соціальної справедливості, свободи підприємництва, соціальної рівності тощо.
Світовий досвід показує, що між 1973 і 1989 р. у 77 із 168 держав хоча б протягом одного року існували демократичні режими. Протягом вказаного періоду демократіями протягом десятьох років підряд залишалися 17 із 28 парламентських республік (або 61%) і 5 із 25 президентських (20%). Рівень “виживання” парламентських демократій був у 3 рази вищий, ніж президентських.
ЛІБЕРАЛЬНИЙ РЕЖИМ – ідея індивідуальної свободи є головною. Відповідно до неї ліберальна демократія на перший план ставить громадянську свободу як незалежність особистого життя індивіда від політичної влади. Забезпечення громадянської свободи ґрунтується на реалізації передусім особистих прав і свобод індивіда: права на життя й недоторканність особи, права на свободу і на спротив насильству, права на власність і вільну економічну діяльність, свобод приватного життя – недоторканності житла, таємниці листування, свободи пересування й вибору місця проживання тощо. Наявність в індивіда політичних прав і свобод надає йому можливість брати участь у здійсненні державної влади, впливати на державу з метою задоволення особистих і спільних інтересів і потреб.
Ліберальна демократія не заперечує безпосереднього волевиявлення народу, але віддає перевагу представницькій демократії, яка дає змогу найповнішою мірою поєднати ідеал демократії та можливості його практичного здійснення. Відповідно, демократію розуміють як відповідальне правління, уряд, здатний приймати рішення і нести за них відповідальність. Основними елементами представницької демократії визначаються конституційність та обмеження політичного панування. Тому ліберальну демократію називають іще конституційною демократією, за якої воля народу проявляється не повною мірою і прямо, безпосередньо, а делегується представникам, котрі в процесі прийняття політичних рішень виражають цю волю самостійно і під власну відповідальність.
Лібералізм виник і розвивався як ідеологія буржуазії. Відповідно класична ліберальна концепція демократії та її практичне втілення відбивали інтереси передусім цього суспільного класу. Притаманна лібералізму абсолютизація індивідуальної свободи спричиняє соціальну поляризацію суспільства, загострення класової боротьби, породжує політичну нестабільність тощо. Подолати ці й подібні недоліки покликана концепція плюралістичної демократії (від лат. pluralis – множинний) як сучасний різновид ліберальної демократії. Така демократія ґрунтується на врахуванні всієї множинності, багатоманітності соціальних інтересів. Основною ознакою її є відкритий характер прийняття рішень через представницькі органи влади.
Історія кінця ХХ – початку ХХІ століття дозволяє доповнити наведену вище класифікацію ще одним типом політичного режиму, а саме змішаним політичним режимом.
ЗМІШАНИЙ ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ – тип політичного режиму, який поєднує в собі ознаки різних політичних режимів. Серед них слід виокремити два найпоширеніших:
Посттоталітарний політичний режим – є перехідним від тоталітаризму до демократії. Характеризується формуванням демократичних інститутів, зокрема багатопартійності, з поступовим зменшенням державного контролю над суспільно-політичними процесами та лібералізацією економіки (країни колишнього СРСР).
Посткомуністичний політичний режим – є перехідним від авторитарного до демократичного політичного режиму (колишні соціалістичні країни Східної Європи).