Держава – унікальний витвір людської цивілізації. Протягом всього свого життя людина залежна від держави, адже вбачає в останній оплот захисту своїх прав та свобод. Як плату за це держава ставить до людини вимоги щодо дотримання певних, не завжди легких правил та норм (від обов’язку сплачувати податки до, наприклад, обов’язку проходження строкової військової служби). У той час, коли всі інші елементи політичної системи можуть за різних умов з’являтися і зникати, виконавши свої функції, держава є необхідною на всіх етапах розвитку людства, виступаючи об’єднуючим елементом, що узгоджує різноманітні суспільні інтереси заради злагодженого вирішення загальних справ та поступального руху вперед.

8.1. Поняття держави, її ознаки, властивості та функції

ДЕРЖАВА – форма організації суспільства, носій публічної влади, сукупність взаємопов’язаних установ і організацій, які здійснюють управління суспільством від імені народу.

КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ:

Р и с . 8 . 1 .   К о н ц е п ц і ї   п о х о д ж е н н я   д е р ж а в и

ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ – визначають внутрішні й зовнішні державні зв’язки як необхідну форму існування і розвитку сучасних суспільств (народів) (рис. 8.2).

Р и с . 8 . 2 .   О з н а к и   д е р ж а в и

ВЛАСТИВОСТІ ДЕРЖАВИ – іманентні, тобто притаманні лише їй сутнісні характеристики:

– має універсальний характер;

– виступає офіційним представником усього суспільства, основна форма політичної інтеграції при наявності його розшарування;

– покликана забезпечити основні права людини, всіх і кожного, хто знаходиться на її території;

– встановлює формально обов’язкові для всіх правила поведінки – правові норми;

– володіє верховною і самостійною владою, формально незалежною від будь-якої організації або особи;

– бере на себе обов’язок реалізації загальної волі або забезпечення загальних благ та добробуту;

– є уособленням суверенітету народу (нації), реалізує його право на самовизначення;

– має право на примус та реалізує його.

ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВИ.

Внутрішні функції:

– правотворча – творення і прийняття законів та інших юридичних норм (законодавство).

– правоохоронна – контроль і нагляд за виконанням правових норм і застосування за необхідності примусових заходів; захист прав і свобод громадян, створення умов для їх безпеки, громадського порядку тощо;

– економічно-господарська – захист економічної основи суспільства, існуючого способу виробництва, різноманітності форм власності; регулювання господарської діяльності, ринкових відносин; державне управління економікою;

– соціальна – регулювання відносин між соціальними та етнічними спільнотами, запобігання соціальним конфліктам і протистоянням та їх усунення; узгодження інтересів і потреб індивідів та соціальних груп; ефективна демографічна політика;

– культурно-виховна – регулювання і розвиток системи освіти, культури, науки, фізичної культури і спорту, виховання моральності, гуманізму, загальнолюдських та національних цінностей;

– екологічна – захист довкілля, розумне використання природних ресурсів, формування екологічної культури.

Зовнішні функції:

– оборонна – захист країни від зовнішнього нападу, посягань на територіальну цілісність держави;

– дипломатична – відстоювання і реалізація національних інтересів держави та її громадян у міжнародному житті; здійснення самостійної зовнішньої політики;

– співробітницька – розвиток економічних, політичних, культурних відносин між державами; поглиблення інтеграційних процесів на загальнолюдській, регіональній та політичній основі.

СТРУКТУРА ДЕРЖАВИ – система органів і установ, які виконують внутрішні й зовнішні функції держави.

Вона охоплює:

– органи державної влади, які поділяються на представницькі, як

правило, законодавчі (парламент);

– органи державного управління, тобто виконавчо-розпорядчі (система міністерств, відомств, адміністративні установи на місцях);

– президента як главу держави, який в керівництві державою безпосередньо взаємодіє з представницькими та виконавчо-розпорядчими органами;

– органи правосуддя, покликані забезпечити торжество законів у державі;

– контрольно-наглядові органи, до яких належать прокуратура, різноманітні контрольні відомства;

– органи охорони громадського порядку (міліція, поліція) та органи державної безпеки.

Важливе місце в структурі держави посідають збройні сили, а також надзвичайні органи, які створюються в екстремальних умовах (війна, стихійне лихо) на певний час. Компетенція і повноваження надзвичайних органів зумовлюються конкретними цілями і завданнями, задля яких вони створюються. Складовою системи державних органів є виправні заклади тощо.

Державні органи суттєво відрізняються від органів недержавних, громадсько-політичних організацій. Тільки державні органи в межах своєї компетенції виступають офіційними виразниками інтересів усього суспільства. Вони наділені повноваженнями, що дають змогу діяти не тільки завдяки засобам переконання, а й державного примусу.

ТИП ДЕРЖАВИ – визначають на підставі ознак, притаманних усім державам. Тривалий час була розповсюджена типологія держав за певним типом виробничих відносин, які виражають їхню соціальну сутність і призначення. Однак сьогодні існують більш широкі підстави для класифікації щодо критеріїв типізації, так і щодо типології держав.

За формою правління – монархія (абсолютна, конституційна), республіка ( президентська, напівпрезидентська, парламентська.

За пріоритетними функціями – військова, правова, соціальна.

За адміністративно-територіальною організацією – унітарна, федерація, конфедерація.

За політичним режимом – тоталітарна, авторитарна, демократична.

За соціально-економічною природою – рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична, буржуазна соціалістичної орієнтації.

За сталістю політичного життя – стабільна, нестійка.

СИЛА ДЕРЖАВИ – це поняття не зводиться лише до військової сили. Першим комплексну характеристику сили дав Г. Моргентау. Він виділяв в цьому понятті дев'ять чинників:

– географічне положення;

– природні ресурси;

– промислові можливості;

– військовий потенціал;

– населення;

– національний характер;

– національна мораль;

– якість дипломатії;

– якість уряду.

Цікава оцінка сили держави, розроблена Р. Клаймом. Він вивів наступну формулу сили держави: Вм – (Км+еп- Вп) х (Сц Нв), де Вм – видима сила (потужність) держави, Км. – критична маса, що складається з кількості населення і території, Еп – економічний потенціал, В – військовий потенціал, Сц – стратегічна мета, Нв – національна воля. По цій формулі можна дати кількісну оцінку потужності країни (квантифікацію сили держави) через систему показників.