8.3. Держава і громадянське суспільство
ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – це сфера недержавних суспільних інститутів і відносин, сфера непримусової людської солідарності.
Поняття громадянського суспільства застосовується для пізнання усієї сукупності існуючих у суспільстві відносин, які не є державно-політичними, перебувають поза сферою державного директивного регулювання. У такому суспільстві самовияв вільних індивідів і добровільно сформованих організацій громадян захищені законом від прямого втручання і довільної регламентації з боку органів державної влади. Це справа розвитку вільного ринку, безперешкодного поширення духовних, моральних, національних цінностей тощо.
Підґрунтям громадянського суспільства є життя індивідів як приватних осіб, сукупність вільно встановлених міжособистісних зв'язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних тощо), розмаїття властивих їм інтересів та можливостей виявлення останніх.
ТЕОРІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА. Виникнення громадянського суспільства пов’язується з появою громадянина як самостійного, індивідуального члена суспільства, який усвідомлює себе таким, наділений певним комплексом невідчужуваних прав і свобод і відповідає перед суспільством за всі свої дії.
Платон і Арістотель – ототожнюючи суспільство з державою, водночас розглядали питання взаємовідносин людини і влади в контексті аналізу різних форм державного правління.
Н. Макіавеллі – першим запропонував покласти в основу здійснюваного будь-якою державою політичного курсу інтереси людини, а також ввів в обіг поняття держави в їх сучасному розумінні. Вбачаючи різницю між громадянським та політичним, Н. Макіавеллі у праці “Міркування з приводу першої декади Тита Лівія” фактично вперше наголосив, що держава постійно прагне підірвати будь-яку діяльність суспільства, щоб самій піднятися над ним, і цим відділив від держави те явище, яке згодом дістало назву “громадянського суспільства”. Саме поняття “громадянське суспільство” з’явилося лише у XVIII ст., зокрема у працях Г. Гроція, Т. Гоббса, Дж. Локка. Причому в різні часи у це поняття вкладався неоднаковий зміст.
Т. Гоббс – концептуального оформив ідею громадянського суспільства, одним із перших почав протиставляти природне й суспільно-політичне в людині. Вважав, що природне в людині є некерованим і тому неполітичним, тоді як суспільне підпорядковується законам суспільства, а політичне – владі, державі. Природному суспільству (societas naturalis) було протиставлене громадянське суспільство (societas civilis) як сукупність членів суспільства, співгромадян, підпорядкованих владі держави. За Т. Гоббсом, громадянське суспільство – це одержавлене суспільство, яке є результатом переходу від природного до суспільно-політичного стану. Держава творить громадянське суспільство, встановлюючи порядок, цивілізуючи його членів.
Дж. Локк – підтримав і розвинув ідею Т. Гоббса про одержавлене суспільство як суспільство громадянське: “Ті, хто об’єднані в одне ціле і мають спільний встановлений закон і судову установу, куди можна звертатися і яка наділена владою вирішувати спори між ними й карати злочинців, ті перебувають у громадянському суспільстві...”.
Г. В. Ф. Гегель – на відміну від своїх попередників, котрі не розмежовували суспільство й державу, розглядав їх як окремі утворення. На його думку, громадянське суспільство існує не всередині держави, а поряд з нею. У Гегеля громадянське суспільство є сферою матеріальних умов життя, в якій індивіди пов’язані інтересами.
К. Маркс – також вважав, що громадянське суспільство існує поза державою як політичним інститутом, розглядав це суспільство як сукупність сімей, суспільних станів і класів, відносин власності й розподілу, взагалі всіх форм і способів позадержавного існування та функціонування суспільства. Однак на відміну від Гегеля К. Маркс виходив з ідеї вторинності держави стосовно громадянського суспільства.
ОЗНАКИ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА:
– відокремлена від держави структура суспільства, яка характеризується різноманітними асоціаціями, добровільними обєднаннями людей;
– сфера вільної реалізації безпосередніх і різноманітних інтересів людей;
– відносини вільного обміну продуктами діяльності між незалежними власниками;
– форма безпосереднього спілкування людей;
– плюралізм ідей, вартостей, соціальних цінностей;
– політична система, де держава є похідною від громадянського суспільства та процесів, що відбуваються у ньому;
– сфера реального приватного життя та безпосереднього спілкування люддей на відміну від держави як умовного формального життя;
– пріоритет громадянських прав порівняно з державними законами;
– свобода особистості;
– усвідомлення особою інтересу суспільства, держави як свого власного інтересу.
ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УКРАЇНІ:
Р и с . 8 . 4 . П е р е д у м о в и в и н и к н е н н я г р о м а д я н с ь к о г о с у с п і л ь с т в а
Модель громадянського суспільства, елементи якого зазначені на рис. 8.5, принципово відрізняються від того суспільства, яке сформувалося в Україні, починаючи з кінця 30-х років, коли були ліквідовані його горизонтальні структури, несанкціоновані владою громадські об’єднання, неполітичні організації. Сьогодні, в умовах незалежності з’явилась можливість для формування в Україні громадянського суспільства, для чого й необхідні відповідні передумови.
Р и с . 8 . 5 . С т р у к т у р н і о с н о в и й к о м п о н е н т и г р о м а д я н с ь к о г о
с у с п і л ь с т в а
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ДЕРЖАВИ І ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА
Характеризуючи взаємовідносини між громадянським суспільством і державою, слід підкреслити, що суспільство повинне мати пріоритет над державою, а не навпаки, бо остання існує як регулятор суспільних відносин і гарант здійснення прав особи.
Згідно з сучасним поняттям, поряд з державою повинно існувати громадянське суспільство, але так, щоб ці дві сили перебували в діалектичному взаємозв’язку. Головне для держави – створення передумов для формування плюралізму державних і приватних суб’єктів, тобто потрібна держава, яка б більше гарантувала соціальні права і менше займалася оперативним управлінням (рис. 8.6).
Р и с . 8 . 6 . В з а є м о з в ’ я з о к д е р ж а в и і г р о м а д я н с ь к о г о с у с п і л ь с т в а
Від ступеня розвиненості громадянського суспільства залежить ступінь демократизму держави. Альтернатива ознак та цінностей держави й громадянського суспільства не означає антагоністичності цих сфер суспільного життя, а, навпаки, взаємозумовлює їх. Без держави нема громадянського суспільства, без останнього неможлива правова держава.
Партнером держави громадянське суспільство виступає лише у правовій державі за демократичного політичного режиму. Вони є сторонами одного цілісного буття людини і сучасного цивілізованого суспільного буття.
Зв’язок громадянського суспільства й держави проявляється й через права і свободи особи. З одного боку, конституційне проголошення і закріплення прав і свобод особи є політико-правовою основою розмежування громадянського суспільства й держави.
З другого боку, права і свободи є найголовнішою ланкою, котра з’єднує громадянське суспільство й державу: завдяки наявності у громадян політичних прав вони підпорядковують державу своєму впливові та здійснюють контроль над нею.
СПЕЦИФІКА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА.
Наявність нового типу взаємодії – громадянське суспільство має ту особливість, що його суб’єктами постають вільні і рівні індивіди, що вірять у свою здатність розв’язувати малі й великі питання, добровільно входячи й виходячи з асоціацій, належачи до декількох із них одночасно.
Наявність нового типу культури – громадянське суспільство асоціюється з цінностями довіри, поміркованості й толерантності. Його члени з довірою ставляться до своїх колег по діяльності, до інших людей та до суспільних інститутів, визнають право інших громадян на власну думку, її висловлення та захист.
Наявність “соціального капіталу” – у межах структур громадянського суспільства (асоціацій, громад) формується громадська доброчесність і громадянська позиція, що знаходить вираз у данному понятті. Його компонентами є: мережа горизонтальних зв’язків між рівними й вільними індивідами;норми взаємності та довіра;навички колективних дій; відчуття причетності до суспільних справ, обов’язку та відповідальності перед іншими людьми, тобто громадянськість у її неполітичних проявах (civicness).
Саме соціальний капітал є ознакою зрілості й ефективності громадянського суспільства, а також тим його основним продуктом, що забезпечує вплив громадянського суспільства на інші сфери суспільного життя, у тому числі на політику.