8.4. Визначення та основні ознаки правової держави

Формування громадянського суспільства, якого не було в античності й середньовіччі, пов’язане з утвердженням буржуазних відносин. Воно передбачає існування правової держави як підґрунтя. Водночас лише розвинуте, стабільне громадянське суспільство уможливлює створення правової держави, є основою стабільного демократичного політичного режиму.

ПРАВОВА ДЕРЖАВА – тип держави, основними ознаками якої є верховенство закону, поділ влади, правовий захист особи, юридична рівність громадянина й держави.

ТЕОРІЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ – бере свій початок з античності.

Платон – писав, що державність можлива тільки там, де панують справедливі закони.

Аристотель – велику увагу приділяв розмежуванню законних (правильних) і незаконних (неправильних) форм правління приділяв. Він, зокрема, зазначав, що там, де відсутня влада закону, немає і державного ладу. Закон має панувати над усім.

Демокріт – описував співвідношення природного та встановленого права.

Аврелій Августин і Фома Аквінський – в епоху середньовіччя обґрунтовували тезу про божественне походження норм закону. Справедливим вони вважали закон, що існує в силу волі Божої. Перед законом усі мають бути рівними як “раби Божі”.

Н. Макіавеллі – спробував відобразити контури ідеальної держави. Мету держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для кожного. З державних форм, перевага віддавалась республіці, що як найкраще відповідає вимогам рівності і свободи.

Ж. Боден – визначає державу як правове управління багатьма сім’ями і тим, що їм належить, завдання держави полягає у тому, щоб забезпечити права і свободи.

Г. Гроцій – вважав, що правові інститути феодалізму суперечать природі людини і висунув вимоги нового права, які б відповідали законам розуму. За його вченням джерелом будь-якої форми держави є суспільна угода, тому-то при створенні держави народ може обрати будь-яку форму правління, а метою держави є охорона приватної власності.

Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск’є – мислителі Нового часу, разом із Г. Гроцієм започаткували Новий етап у розвитку ідеї правової держави. Починаючи з цього періоду, теорія правової держави булла доповнена завдяки безпосередньому зверненню до ідеї прав людини. Передові мислителі XVII–XVIII ст. сформулювали принцип поділу влади, покладений в основу теорії правової держави.

К. Т. Велькер, Р. фон Моль – запровадив сам термін “правова держава” (Rechtsstaat), який утвердився в німецькій юридичній літературі у першій третині XIX ст., а в подальшому набув значного поширення.

І. Кант – з його ім’ям якого пов’язують створення теорії правової держави. Він вважав, що держава забезпечує торжество права й підпорядковується його вимогам. В кантівській теорії центральне місце займає людина, особистість. Найважливішим принципом суспільного права філософ вважав прерогативу народу вимагати своєї участі к встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що висловлює його волю. Панування народу зумовлює свободу, рівність і незалежність всіх громадян в державі. Там, де держава діє на основі конституційного права, відповідає загальній волі народу, там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян в особистій свободі, совісті, думки, господарській діяльності.

Громадянський правовий стан, на його думку, ґрунтується на таких апріоріях: свобода кожного члена суспільства як людини, рівність його з кожним іншим як підданого, самостійність кожного члена суспільства як громадянина.

М. Вебер – сформулював принципи правової держави: управління – процес застосування права; керуючі не є верхами суспільства, багачами, вождями, а посадовими особами з обмеженою владою; державна адміністрація повністю підкоряється праву, а не особам; громадяни підпорядковуються не начальству, а тільки праву, яке чиновник реалізує або допомагає реалізувати.

Згідно з теорією правової держави закон мусить бути єдиним для всіх – і для держави, і для громадян – і мати правовий характер, тобто відповідати високим моральним вимогам. Державне правління, засноване на законах, може мати й деспотичний характер, якщо закони не відповідають вимогам моральності, гуманізму, демократизму та справедливості і спрямовані лише на захист державної влади.

Побудова правової держави – це довготривалий і складний процесс перетворень у всіх сферах суспільного життя. Конституційне проголошення держави правовою може бути лише початком цього процесу і саме по собі не означає наявності в країні правової держави.

ОЗНАКИ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ. До таких ознак належать:

– народний суверенітет;

– верховенство закону і його панування в суспільстві; рівність перед законом самої держави, всіх її органів, громадських організацій, службових осіб і громадян;

– вищість представницьких органів влади, їх відкритість і публічність, відсутність будь-якої диктатури;

– поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову, що створює систему стримування і противаг між ними;

– гарантія прав і свобод особи в межах законності, взаємна відповідальність держави, об’єднань громадян та індивідів;

– можливість громадських об’єднань та громадян брати участь в управлінні суспільством; дотримання принципів прямого, рівного, загального виборчого права;

– контроль державної влади з боку суспільства, громадян та їх організацій;

– відповідальність держави перед світовим співтовариством правових держав;

– органічний зв’язок прав і свобод людини і громадянина з їх обов’язками, відповідальністю, законослухняністю, самоконтролем, самосвідомістю.

Окрім суворого дотримання законів суспільство передбачає ще одну принципову вимогу – дотримання загальноприйнятих норм моралі.

Право і мораль завжди були, є і будуть чинниками людського буття й гуманізму.