1.3 Методологічні і методичні аспекти макроекономічного аналізу. Макроекономічні моделі та наукові основи їх побудови

Для макроекономіки, як і будь-якої галузі економічної теорії, характерне застосування методів наукової абстракції, аналізу і синтезу. Проте для методу макроекономічних досліджень характерні не тільки загальні, але й специфічні засоби. Специфічними, природно, є і цілі макроекономічного аналізу. На відміну від мікроекономіки макроекономіка використовує у своєму аналізі агреговані величини, що характеризують поточний стан і розвиток економіки як єдиного цілого. Є специфіка й у макроекономічному моделюванні.

Цілі макроекономічного аналізу:

Побудова формалізованих моделей типової поведінки на основі аналізу прийняття рішень “агрегованими” економічними суб'єктами.

Виявлення загальних закономірностей економічного розвитку на основі аналізу існуючих змін і тенденцій.

Аналіз механізму взаємодії економічних суб'єктів і виявлення характеру наслідків прийнятих ними рішень для економічної кон'юнктури.

Проведення власне макроекономічного аналізу, тобто статистичне наповнення (підтвердження) теоретичних концепцій.

Макроекономіка оперує агрегованими параметрами і має справу тільки з агрегованими показниками такими, як валовий національний продукт, національний доход, рівень цін, інфляції і безробіття, обсяги споживання, заощадження й інвестицій, ринкова ставка процента тощо.

У макроекономіці виділяють лише чотири суб'єкти: домашні господарства, фірми (підприємницький сектор), держава і закордон (іноземний сектор). Кожний із макроекономічних суб'єктів являє собою сукупність реальних діючих суб'єктів даного типу. Одночасно кожний із них – типовий представник економічних суб'єктів даного типу. Це означає, що для цілей макроекономічного аналізу відбираються тільки ті риси поведінки суб'єкта, що властиві абсолютно кожному з них, тобто підлягає агрегуванню і характер їх поведінки.

Виділення як самостійного суб'єкта держави робить макроекономіку принципово відмінною від інших розділів економічної теорії. Якщо в загальній економічній теорії аналізуються принципи функціонування державних інститутів, то в макроекономіці досліджується роль держави в процесі формування умов макроекономічної рівноваги.

Макроекономіка не вивчає особливості виробництва окремих товарів або приватні рішення споживчого вибору; не має справи з галузевою структурою виробництва або з формуванням цін на товари і послуги. У макроекономіці розглядаються агреговані ринки. При цьому вся множина мікроекономічних ринків групується в такі типи:

Ринок товарів і послуг (реальних благ). На ринку благ всі індивідуальні розбіжності мікроекономічних ринків товарів і послуг зникають, для вивчення залишаються питання встановлення розміру сукупного попиту і сукупної пропозиції, загального рівня цін і умов формування рівноваги.

Ринок реального капіталу, поданий ринком інвестиційних товарів.

Ринок праці, на якому об'єктом купівлі-продажу виступає праця як така, без виділення її окремих видів.

Ринок грошей, при цьому під грошима мається на увазі тільки національна валюта.

Ринок капіталу (цінних паперів), основне призначення якого – забезпечити трансформацію заощаджень в інвестиції.

Міжнародний ринок, поданий іноземним сектором (закордоном). При аналізі відкритої економіки міжнародний ринок підрозділяється на ринок товарів і послуг, ринок активів і валютний ринок.

Ринок благ і ринок реального капіталу в сукупності утворять ринок реальних активів. Разом із ринком праці вони складають реальний сектор економіки.

Ринок грошей і ринок капіталу є складовими частинами фінансового ринку, на якому відбувається розподіл коштів між економічними суб'єктами.

Одним із засобів макроекономічного аналізу є моделювання.

Макроекономічні моделі являють собою формалізовані (логічно, графічно й алгебраїчно) описи різноманітних економічних явищ і процесів із метою виявлення функціональних взаємозв'язків між ними. Будь-яка модель (теорія, рівняння, графік і т.д.) є спрощеним, абстрактним відбитком реальності, тому що вся різноманітність конкретних деталей не може бути одночасно прийнята до уваги при проведенні дослідження. Тому жодна макроекономічна модель не абсолютна, не вичерпна, не всеосяжна. Вона не дає єдино правильних відповідей, адресованих конкретним країнам у конкретний період часу. Проте за допомогою таких узагальнених моделей визначається комплекс альтернативних засобів управління динамікою рівнів зайнятості, випуску, інфляції, інвестицій, споживання, процентних ставок, валютного курсу й інших внутрішніх (ендогенних) економічних змінних, ймовірнісні значення яких встановлюються в результаті рішення моделі. Як зовнішні (екзогенні) змінні, величина яких визначається поза моделлю, нерідко виступають основні інструменти фіскальної політики уряду і монетарної політики Національного банку – зміни в розмірах державних витрат, податків і грошової маси.

Забезпечувана за допомогою моделей багатоваріантність засобів аналізу економічних проблем дозволяє домагатися необхідної альтернативності і гнучкості макроекономічної політики. Використання макроекономічних моделей дає можливість оптимізувати поєднання інструментів бюджетно-податкової, кредитно-грошової, валютної і зовнішньоторговельної політики, успішно координувати заходи уряду і Національного банку по управлінню циклічними коливаннями економіки. Найбільш перспективними з цього погляду є моделі, що враховують динаміку інфляційних очікувань економічних агентів. Їхнє використання в макроекономічному прогнозуванні дозволяє знизити ризик виникнення феномена несподіваної інфляції, що робить найбільш руйнівний вплив на економіку, а також пом'якшити одну із найскладніших проблем макроекономіки – проблему недовіри до політики уряду і Національного банку.

Будь-яка макроекономічна модель тією чи іншою мірою абстрактна, має ряд припущень і спрощень, що обмежують сферу її застосування. У той же час саме на основі макроекономічного моделювання можна одержати достатньо повне уявлення про характер подій, що відбуваються в економіці, зробити прогноз розвитку економіки, обгрунтувати рекомендації з економічної політики.

Макроекономічні моделі містять у собі ендогенні (внутрішні) змінні, розмір яких встановлюється в результаті рішення моделі, і екзогенні (зовнішні) змінні, розмір яких визначається поза даною моделлю.

У макроекономічних моделях дія екзогенних параметрів формалізуєтся або у вигляді деякої постійної (константи), або у вигляді випадкової (ймовірної) величини, в залежності від характеру їхньої дії і прояву. Звичайно як екзогенні параметри у макроекономічних моделях виступають державні витрати G, ставка оподатковування Т і величина пропозиції грошей М, розміри яких регулюються державою.

До числа ендогенно обумовлених параметрів відносяться обсяги зайнятості і випуску, рівні інфляції і безробіття, рівень планових витрат тощо.

У залежності від конкретних задач дослідження застосовуються різні типи моделей. Типологія макроекономічного моделювання може бути проведена на основі різноманітних критеріїв:

за засобом уявлення досліджуваного процесу або явища моделі поділяються на логічні, графічні й економіко-математичні ;

за тривалістю аналізованих процесів – на короткострокові і довгострокові;

за кількістю економічних суб'єктів, що аналізуються, – на прості моделі (у яких подані тільки домашні господарства і фірми) і повні моделі (за участю держави);

за ступенем охоплення іноземного сектора – на закриті (подана тільки національна економіка) і відкриті (ті, що враховують впливи іноземного сектора на національну економіку);

за характером впливу чинника часу – на статичні, порівняльної статики (дихотомічні) і динамічні.

Вся система ринків, що виділяються в макроекономіці, одержує своє відображення тільки у відкритих довгострокових моделях. У закритих короткострокових моделях враховуються лише перші чотири із зазначених в попередньому параграфі ринків. Зв'язки, установлювані на міжнародному валютному ринку, розглядаються тільки у відкритих моделях економіки. Ринок реального капіталу як складова частина ринку чинників виробництва тією чи іншою мірою враховується лише в довгострокових моделях (економічного росту або економічного циклу). Такого роду абстрагування пояснюється специфічною спрямованістю кожного типу моделей на дослідження певного кола економічних проблем.

Будь-яка модель може бути подана чотирма засобами: алгебраїчно, графічно, у виді бухгалтерських записів і в таблично-матричній формі. Найбільш часто використовуються алгебраїчна і графічна форми пізнання.

Побудова макроекономічних моделей припускає врахування чотирьох основних типів функціональних взаємозв'язків:

поведінкових, що відбивають типові переваги економічних суб'єктів. Прикладом такого роду залежностей можуть служити функції споживання або інвестиційного попиту;

технологічних, що відбивають технологічні й організаційно-технічні залежності. Прикладом може служити виробнича функція, що відбиває зв'язок реального випуску і чинників виробництва;

дефініційних, що виражають поняття, сутність яких дається у визначенні. Сюди можна віднести визначення сукупного попиту, безробіття, кон'юнктурного розриву;

інституціональних, які виражають залежності, що випливають із інституціонально встановлених в економіці норм і правил. До їхнього числа можна віднести функцію податкових надходжень як залежність від розміру встановленої податкової ставки.

І в мікро-, і в макроекономіці активно використовується логічне і формально-математичне моделювання.

Такі узагальнені макроекономічні моделі, як модель кругових потоків, АD-АS, хрест Кейнса,криві Філліпса, Лоренца, Лаффера, модель Солоу тощо являють собою загальний інструментарій макроекономічного аналізу і не мають якоїсь національної специфіки. Специфічними можуть бути значення емпіричних коефіцієнтів і конкретні форми функціональних залежностей між економічними змінними в різних країнах. Оцінка будь-якої макроекономічної моделі повинна даватися не за критерієм її негайної “придатності” або “непридатності” для економіки конкретної країни, у тому числі й України, а за критерієм її корисності в процесі пізнання економічної динаміки і управління її показниками.

Об'єктивна складність полягає в тому, щоб забезпечити достатність передумов побудови моделі з погляду поставленої цілі й уникнути помилкових висновків для макроекономічної політики. У той же час модель може бути достатньо реалістичною, але занадто складною, тоді як простота моделі – одна з найважливіших вимог до неї з погляду можливостей її використання в процесі дослідження. Проте і надмірна спрощеність моделі може призвести до нехтування в аналізі істотних чинників, внаслідок чого висновки виявляться недостовірними. Тому найбільш складним моментом побудови будь-якої моделі є визначення кола чинників, істотних для макроекономічного аналізу конкретної проблеми.