1.5 Історія розвитку макроекономічної науки та її сучасний стан

Макроекономіка є досить молодою економічною наукою. За загальним визнанням своєї зрілості вона досягла у 30-ті роки XX ст., у період після світової економічної кризи, коли набула здатності впливати на економічну практику.

Початок свій макроекономічна наука бере ще у XVI ст. У 1576 р. француз Жан Боден обгрунтував зміну рівня цін (тобто інфляцію) результатом зміни співвідношення між кількістю грошей і товарів. Це була перша спроба макроекономічного аналізу цін із використанням кількісної теорії грошей. Дана теорія стала основою сучасної монетарної теорії.

Макроекономічну спрямованість мали також дослідження англійських економістів В. Петті і Г. Кінга, які біля трьохсот років тому вперше у світовій практиці здійснили розрахунки й дали оцінку національного доходу Англії і Франції. Перші оцінки національного доходу Англії, що були зроблені В. Петті, передбачали, зокрема, конкретні практичні цілі. Вчений досліджував питання про вплив на економіку заходів, пов'язаних з розподілом доходів та удосконаленням системи оподаткування в країні.

Подальшого розвитку макроекономічний аналіз набув у ХVШ ст. у працях французької школи фізіократів. Основоположник цієї школи Франсуа Кене розробив макроекономічну модель господарського кругообороту, так звану “Економічну таблицю” (1758 р.). Ця таблиця відображала загальну картину кругообороту товарів і послуг для основних секторів економіки і класів суспільства і давала уявлення про механізм функціонування економіки в цілому. Свою модель господарського кругообороту Ф. Кене побудував за аналогією з циклом кровообігу людини, оскільки сам за фахом був лікарем. Вчений виходив з того, що в процесі кровообігу органи людського тіла нерозривно пов'язані один з одним. При цьому кожний орган, виконуючи в кровоносній системі свою особливу функцію, еквівалентно обмінюється своєю “роботою” з іншими органами і завдяки цьому бере участь у відтворенні всього організму.

За аналогією з людським організмом Ф. Кене поділив суспільство на три класи: 1) продуктивний (селяни); 2) заможний (землевласники); 3) безплідний (ремісники). Ці класи у Ф. Кене обмінюються між собою результатами своєї праці і тим самим відтворюють себе, тобто свою продуктивну силу.

Розробляючи “Економічну таблицю”, Ф Кене виходив із двох принципів:

1. Господарський кругооборот має базуватися на природному економічному порядку без зовнішнього, тобто державного, втручання. Отже, Ф. Кене був прихильником економічного лібералізму.

2. Аналогія економічних процесів із кровообігом сама по собі підводила Ф. Кене до думки про можливість виникнення певних порушень у господарському кругообороті, аж до появи кризових явищ за аналогією з інсультом чи інфарктом.

Головний недолік “Економічної таблиці” Ф. Кене полягав у тому, що вона не давала пояснення, як в економіці забезпечуються ”природні закони”, тобто, вчений не розкрив механізму саморегулювання ринкової системи.

На це запитання відповіли представники класичної теорії. Згідно з класичною теорією здатність ринку до саморегулювання, до досягнення так званого природного порядку в економіці забезпечується за допомогою механізму ціноутворення. Найяскравішим представником цієї теорії був Адам Сміт, який розглядає дві ціни:

1) природну, що покриває витрати і забезпечує середню норму прибутку;

2) ринкову, тобто фактичну ціну, за якою товар продається на ринку.

Регулювальна роль цін при цьому виявляється таким чином.

Під впливом конкуренції і залежно від співвідношення між попитом і пропозицією ринкова ціна відхиляється або вгору, або вниз від природної ціни. Якщо попит вищий ніж пропозиція, а ринкова ціна відхиляється вгору від природної, то в галузі, де виробляється даний товар, забезпечується прибуток на рівні, вищому від середньої норми. Це спонукає економічні суб'єкти переміщувати капітал у більш прибуткову галузь. І навпаки, якщо попит нижчий ніж пропозиція, ринкова ціна менша від природної, а прибуток нижчий від середнього рівня, то капітал вилучають із малоприбуткової галузі.

Зазначені переміщення капіталу за своєю тенденцією забезпечують рівновагу в економіці, тобто такий розподіл ресурсів між окремими галузями, який відповідає суспільним потребам. У даному перерозподілі капіталу кожний дбає лише про власні інтереси – одержати найбільший прибуток. Але цією дією кожний забезпечує також дотримання суспільних інтересів, не усвідомлюючи того. Таким чином, ринок через ціновий механізм автоматично забезпечує досягнення макроекономічної рівноваги.

Протилежний підхід до оцінки регулювальних можливостей ринку пропонує марксистська теорія. К. Маркс розробив дві моделі господарського кругообороту – моделі простого й розширеного відтворення. Він дійшов висновку, що в умовах постійного нагромадження капіталу норма прибутку має тенденцію до зниження (закон тенденції норми прибутку до зниження). Ця обставина, на думку К. Маркса, позбавляє капіталістів бажання перетворювати неспожиту частину додаткової вартості в інвестиції. Внаслідок цього процес господарського кругообороту гальмується, скорочується виробництво, виникає криза, відбувається зубожіння людей, що зрештою руйнує капіталістичну ринкову систему.

Макроекономічні ідеї К. Маркса не дістали визнання за межами країн соціалізму. Макроекономіка розвивалася згідно з класичною теорією. Але світова економічна криза в 1929-1933 рр. не підтвердила також основного постулату класичної теорії – здатності ринкової економіки до швидкого самовидужання, що викликало недовіру до неї. Виникла необхідність у новій макроекономічній теорії. Її засновником став англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, а його теорія дістала назву кейнсіанської. Кейнс піддав гострій критиці класичну теорію. Якщо класики стверджували, що ринкові ціни здатні автоматично встановлювати в економіці рівновагу, а тому державне втручання в економіку не потрібне, то Кейнс уперше висунув ідею про те, що ринкова рівновага – це ще не благо для економіки. Він довів, що в ринковій економіці може бути рівновага за неповної зайнятості і що для її досягнення необхідне втручання держави. До основних важелів такого втручання Кейнс відносив фіскальну й грошову політику, а об'єктом регулювання вважав сукупний попит. Свої погляди на проблеми регулювання ринкової економіки Кейнс виклав у книзі “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936 р.), де показав, що держава, впливаючи на окремі макроекономічні показники, зокрема, на такі як загальний доход, споживання, інвестиції, заощадження та ін., може ефективно здійснювати регулювання економіки. Ця теорія стала домінуючою протягом кількох десятиліть.

У наш час значний внесок у розвиток макроекономічної теорії, зокрема макроекономічного аналізу, зробили англійський вчений К. Кларк, американський економіст українського походження С. Кузнєц, американські вчені П. Самуельсон, П. Хейне, американський економіст, росіянин за походженням В. Леонтьєв та ін. У своїх працях вони теоретично обгрунтували склад і зміст важливих макроекономічних показників, таких як національний продукт, доход і багатство, валовий випуск, зробили їх розрахунки; конкретизували ряд положень щодо оцінок неринкових послуг органів державного управління, концепцій кінцевого і проміжного споживання, використання міжгалузевого балансу для визначення зв'язків між галузями і прогнозування та регулювання економіки на національному рівні.

Проте в період нової світової економічної кризи 70-х років XX ст. виявилося, що державне втручання в економіку не завжди дає очікуваний, тобто позитивний, результат і що вплив держави на сукупний попит у період економічного спаду не забезпечує збільшення виробництва, а лише породжує інфляцію. Вперше у світовій практиці виник такий феномен, як стагфляція, тобто коли водночас має місце спад виробництва і зростання цін. Це істотно вплинуло на авторитет кейнсіанської теорії.

На цьому тлі почала інтенсивно розвиватися “неокласична” теорія. Неокласична теорія виникла в 70-х роках XIX ст. Її виникнення, з одного боку, було реакцією на марксизм з його критикою капіталізму, з іншого – спробою вписати в неокласичну теорію ряд нових положень, висновків, що підтверджували б саморегулювальну здатність ринку. Зазначимо, що неокласична теорія має багато різних напрямків. Так, теорія добробуту вперше ввела до наукового обігу поняття “суспільні блага”, “зовнішні ефекти”, “монополії”, з якими ринок справитися не може, а тому потрібна допомога держави. На це спирається зокрема й теорія державних фінансів (П. Самуельсон). Отже, як реакція на недоліки кейнсіанської теорії виникла неокласична школа. Вона містить ряд теорій, що суперечать кейнсіанській. Серед них на сучасному етапі найрельєфніше виділяються монетаристська теорія, теорія раціональних очікувань, теорія економіки пропозиції та ін. Кожна з них має як позитивні, так і уразливі сторони. Зокрема, в основі монетаристської теорії, яка була обгрунтована американським економістом Мілтоном Фрідменом, лежить ідея про те, що головна роль в регулюванні економіки належить грошово-кредитній, а не фіскальній політиці. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи чи зменшуючи пропозицію грошей, держава може здійснювати регулюючий вплив на економічну активність. Проте деякі вчені із США (М. Фельдстайн, Г. Гільдер і А. Лаффер) вважають, що глибокі порушення економічного зростання та зайнятості не можуть бути пояснені тільки або сукупним попитом, що є недостатнім для використання виробничого потенціалу, як це стверджують кейнсіанці, або регулюванням грошової маси, як це стверджують монетаристи. Причиною цього, на їхню думку, є недооцінка сукупної пропозиції. Зокрема держава, збільшуючи податки та соціальні виплати і гарантії, тим самим пред'являє надмірні вимоги щодо механізму пристосування ринкової економіки, в результаті чого індивідуальна ініціатива та гнучкість ринку суттєво зменшуються.

Прихильники теорії економіки пропозиції вважають кейнсіанську теорію односторонньою, яка враховує тільки попит і недооцінює необхідність регулювання пропозиції. Насправді ж фіскальна політика, передусім через податковий механізм, може впливати й на сукупну пропозицію, тобто в кінцевому підсумку на реальний обсяг виробництва.

Отже, сучасна макроекономіка не має єдиної домінуючої теорії. Вона спирається на ряд теорій, котрі взаємодоповнюють одна одну і дають практикам можливість вибору, тобто самим визначити ефективність кожної теорії залежно від своїх суб'єктивних уявлень, а також з урахуванням індивідуальних умов, цілей і пріоритетів економічної політики певної країни.

Для країн, які здійснюють перехід від командно-адміністративної (або планової) економіки до змішаної, характерним є перехідний період. Він обумовлений як зміною економічної (внутрішньої і зовнішньої) політики держави, так і переходом від одного стану втручання держави в економіку до іншого. Оскільки на ступінь втручання держави в економіку суттєво впливає співвідношення форм власності, то в кожному випадку, коли це співвідношення змінюється, виникає перехідний період. Він зумовлюється також необхідністю створення відповідного ринкового механізму регулювання економіки і насамперед ринкової інфраструктури. Тому спільним для таких країн є те, що їхня економіка є перехідною.

Особливість перехідної економіки полягає в тому, що в цей період всі суперечності загострюються, зростає їх кількість і інтенсивність. Загальними рисами перехідної економіки, які формують специфіку ії суперечностей, зокрема в Україні, є такі: нестабільність умов господарювання; деформованість економічної структури; дефіцит ресурсів та соціальні обмеження структурної перебудови; відсутність механізму саморегуляції економіки; незавершеність процесу приватизації і роздержавлення власності; невизначеність рушійних сил розвитку; система цін, здеформована монополіями та інфляцією; часткова втрата керованості макроекономічними процесами та ін.

До цих суперечностей потрібно додати деякі інші, притаманні перехідній економіці України, зокрема законодавство, яке не враховує специфіку перехідного періоду щодо визначення відповідних функцій державного регулювання економіки, захисту внутрішнього ринку і виробника на перехідному етапі; надмірна лібералізація зовнішньоекономічної діяльності; досить високий ступінь інтеграції банківської системи в світову ринкову економіку при водночас недостатньо ефективному її впливові на національне виробництво.

Зі всіх відомих планетарних моделей економічного розвитку: монетаризм, кейнсіанство і його модернізаційні варіанти тощо сьогодні стало загальновизнаним сприйняття синтезу моделей, пристосування до умов конкретної країни, до її специфіки. Безперечно і очевидно, що для України жодна відома модель, навіть бездоганно відпрацьована, не прийнятна в чистому вигляді. На таких позиціях стоять відомі вчені-економісти Гальчинський А., Пахомов Ю., Гриценко А., Губський Б., Лукўяненко Д1.

Усе це визначає певні вимоги до макроекономічної теорії і практики перехідного періоду в Україні, основними з яких мають бути:

  •  використання як базових таких економічних теорій, які б відповідали особливостям перехідної економіки та об'єктивним можливостям України і забезпечували їй економічне відродження в найкоротший відрізок часу;
  •  визначення раціонального співвідношення між державним регулюванням економіки та її ринковим саморегулюванням, яке найбільшою мірою відповідає перехідному етапу розвитку країн зі змішаною економікою;
  •   розробка стратегії по створенню конкурентного національного виробництва на основі власного науково-технічного потенціалу з метою суттєвого підвищення життєвого рівня населення.

    Основні Поняття

  • Агреговані показники
  • Агрегування
  • Відкрита економіка
  • “Витоки і ін'єкції
  • Державний сектор
  • “Запаси і потоки”
  • Екзогенні змінні
  • Економічна система
  • Ендогенні змінні
  • Закрита економіка
  • Змішана економіка
  • Кейнсіанська теорія
  • Класична теорія
  • Командно-адміністративна економіка
  • Концептуальна модель економічного обороту
  • Макроекономіка
  • Макроекономічна активність держави
  • Макроекономічна політика
  • Макроекономічне моделювання
  • Макроекономічний аналіз
  • Макроекономічні цілі
  • Макромоделі
  • Марксистська теорія
  • Методи макроекономічних досліджень
  • Мікроекономіка
  • Модель кругових потоків
  • Монетаристська теорія
  • Національна економіка
  • Неокласична теорія
  • Нормативна макроекономіка
  • Об’єкт макроекономіки
  • Підприємницький сектор
  • Позитивна макроекономіка
  • Регульована економіка
  • Ринкова економіка
  • Сектор домашніх господарств
  • Сектор закордон
  • Суб’єкти макроаналізу
  • Теорія економіки пропозиції
  • Теорія фізіократів
  • Цілі макроекономічного аналізу
  • Чистий експорт

  • Завдання для самостійної роботи

    Питання для самоперевірки знань

    1 Визначіть предмет вивчення макроекономіки? Покажіть зв'язок між макроекономікою і мікроекономікою?

    2 Поясніть найважливіші відмінності між мікро- та макропідходом до економічного аналізу.

    3 Охарактеризуйте взаємозв'язок ринків з точки зору макроекономіки.

    4 Назвіть суб'єкти макроекономічного аналізу.

    5 Що розуміють під поняттями “витоки” та “ін'єкції” у моделі кругообігу доходів та витрат для відкритої економіки?

    6 Наведіть приклади екзогенних і ендогенних параметрів макромоделей.

    7 Назвіть основні критерії класифікації макроекономічних моделей.

    8 Побудуйте графічну модель економічного кругообороту.

    9 Поясніть різницю між макроекономічними поняттями та макроекономічними показниками.

    10 У чому полягає нормативна і позитивна функції макроекономіки?

    11 Назвіть основні цілі макроекономічної політики.

    12 Покажіть основні етапи розвитку макроекономічної думки.

    13 Які вчені внесли значний вклад у розвиток теоретичних основ макроекономічної науки?

    Тести

    1. Предметом макроекономіки є все нижчевказане, окрім:

    а) державної податкової політики;

    б) темпів економічного зростання країни;

    в) дефляції;

    г) цін Миколаївського глиноземного заводу.

    2. Макроекономічними є всі наведені питання, окрім:

    а) дефіциту державного бюджету;

    б) зростаючого рівня цін в економіці;

    в) прибутку Запорізького алюмінієвого заводу;

    г) дефіциту зовнішньої торгівлі.

    3. Виділіть із наведеного нижче переліку економічних процесів і явищ ті, які є обўєктами вивчення макроекономіки:

    а) витрати виробництва;

    б) чистий експорт;

    в) монополістична конкуренція;

    г) державний бюджет;

    д) прибуток Вінницького заводу тракторних агрегатів”.

    4. Всі перелічені змінні є потоками, окрім:

    а) використовуваного доходу;

    б) споживчих витрат;

    в) особистого багатства;

    г) валового внутрішнього продукту (ВВП).

    5. Нижче наведені деякі економічні параметри. Які з них відносяться до макроекономічних понять, а які – до макроекономічних показників? Розподіліть поняття відносно показників.

    а) витрати домашніх господарств;

    б) амортизаційні відрахування;

    в) споживання;

    г) темпи зниження купівельної спроможності гривні;

    д) гранична схильність до споживання;

    е) інфляція;

    є) динаміка обсягу капітальних вкладень;

    ж) нагромадження.

    6. Яке з наведених тверджень відноситься до позитивних:

    а) рівень безробіття потребує скорочення до його природного значення шляхом збільшення державних витрат;

    б) зовнішньоторговельні операції потребують регулювання;

    в) необхідно призупинити емісію грошей з метою зниження рівня цін до уповільненої інфляції;

    г) питома вага іноземних інвестицій на кожного громадянина України станом на 1.12.2001р. склала 40 доларів.

    7. Яке з наведених тверджень є нормативним:

    а) рівень безробіття в економіці становить 10 відсотків;

    б) платіжний баланс країни має негативне сальдо;

    в) рівень інфляції за перше півріччя 2001 року склав 7 відсотків;

    г) збільшення валового внутрішнього продукту на 1 % передбачає залучення додаткових трудових або матеріальних ресурсів.

    8. Який з наведених параметрів слід віднести до екзогенних змінних:

    а) обсяг випуску продукції;

    б) рівень зайнятості;

    в) ставки оподаткування;

    г) рівень безробіття.

    9. Який з наведених параметрів відноситься до ендогенних змінних;

    а) рівень державних витрат;

    б) величина пропозиції грошей;

    в) рівень інфляції;

    г) нетарифні барўєри.

    10. Визначіть, які з наведених зразків описують технічні, інституціональні, поведінкові та дефініційні звўязки економічних параметрів макроекономічної моделі:

    а) С = c(Y)

    б) Q = f(x1, x2, …, xn)

    в) T = f(t(Y), Y)

    г) Y = C + I + G + NX

    Рекомендована література

    1. Базилевич В. Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Опорний конспект лекцій. – К.: Четверта хвиля, 1997. – С.5-15.

    2. Бурда, Майкл, Виплош, Чарлз. Макроекономіка: Європ. Контекст/Пер. з анг. – К.:Основи, 1998 – С. 12-26.

    3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. Підручник. Пер.з англ. – К.: Основи, 1996. – С.8-25.

    4. Зянько В.В., Небава М.І., Сірко А.В. Основи економіки: вузлові питання. Вінниця:УНІВЕРСУМ-Вінниця.–2000.– С. 158-160.

    5. Концепція і модель економічного розвитку для України. Матеріали наукової дискусії провідних вчених, організованої Фондом інтелектуальної співпраці “Україна – ХХІ століття”. – К.: Українські пропілеї, 2001. – 32 с.

    6. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: принципы проблемы и политика: В двух томах: т.1 – М.: Республика, 1992.– С. 18-50.

    7. Мікроекономіка і макроекономіка: Підруч. для студентів екон. спец. закл. освіти: у 2 ч./С. Будагівська, О.Кілієвич, І. Луніна та ін.; За заг. ред. С. Будаговської. – К.: Основи, 1998. – С. 219-229.

    8. Мороз О.В., Небава М.І. Екскурс в антологію макроекономічної думки. Навчальний посібник. Вінниця: ВДТУ, 2000. – 170 с.

    9. Небава М.І. Макроекономіка. Тематичний тлумачний словник термінів. Навчальний посібник. Вінниця: ВДТУ, 2000. – С. 32-37.

    10. Радомисельский М.І., Небава М.І. Теоретичні і практичні аспекти економіки як великої системи //Вісник Вінницького політехнічного інституту // № 3. – 2000. – С. 36-42.

    11. Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка: Підручник. – К.: Либідь, 1999. – С. 10-23.

    12.  Экономическая теория. Учебник для вузов./Под ред.А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича. СПб.: Питер, 1999. – С. 257-281.