141. Регулювання діяльності пов’язаних осіб

Затвердження положення має враховувати взаємовідносини учасників, де є пов'язані (афілійовані) особи. Можна також розробити окремо таке положення. Оскільки поняття "пов'язані особи" визначається чинним законодавством, пункти внутрішньо-корпоративних документів не повинні йому суперечити. Існують досить обґрунтовані думки фахівців, що в регуляторну базу потрібно закласти поняття "афілійована" особа і дати відповідне законодавче трактування. До такого положення має ввійти регламентація зацікавленості в укладанні угод з погляду посадових осіб корпорації, крупних акціонерів, які володіють спільно зі своєю пов'язаною (афілійованою) особою (особами) певною (визначеною чинним законодавством) кількістю голосуючих акцій AT.

142. Суть поняття “значна майнова угода”

Слід визначити поняття значної майнової угоди (іноді таку угоду називають правочином) у AT, оскільки й кількісне вираження у кожному акціонерному товаристві буде своє і залежатиме від його розмірів. Звичайно, при цьому необхідно враховувати вимоги законодавства (якщо такі є) і визначити розміри значних угод для корпорації.

Насамперед треба чітко визначити вартість майна, що є об'єктом значної угоди, і орган корпоративного управління, який повинен визначати її та регламентувати порядок здійснення. Так, досить часто в положення закладається вимога щодо рішення про здійснення значної майнової угоди, вартість якої становить 25-50 відсотків балансової вартості активів AT на дату прийняття рішення про її здійснення. У такому разі можна встановити, що рішення має прийматися радою AT одностайно, а за умови відсутності одностайного вирішення – бути переданим на розгляд загальних зборів. Наприклад, можна закласти в положення вимогу, що рішення про здійснення значної майнової угоди (вартість майна становить більш як 50 відсотків балансової вартості активів AT на дату прийняття рішення про укладання такої угоди) приймається загальними зборами більшістю в три чверті голосів власників голосуючих акцій, присутніх на зборах.

Таке положення може бути дійовим тільки за умови ув'язки його з чинним антимонопольним законодавством. Якщо є спроби здійснити такі дії з боку пов'язаних (афілійованих) осіб, вони повинні довести до ради товариства (правління AT) свою зацікавленість про здійснення передбачуваної угоди до моменту прийняття рішення про її укладання, надати їм необхідну інформацію щодо своєї участі в майбутній угоді, а також інші відомості, де вони можуть бути зацікавленими особами. Доцільно визначити вимоги до порядку укладання угод, в яких є зацікавленість, особливо щодо участі в обговоренні та в голосуванні з питань, що стосуються такої угоди, винесення на розгляд окремих органів корпорації тих чи інших угод.

143. Дії, що можуть бути віднесені до конкурентних щодо акціонерного товариства

Важливим моментом є регулювання антиконкурентної діяльності всередині самої корпорації. По-перше, в законодавчій базі України не досить чітко сформульовані умови віднесення дій власників чи персоналу корпорації до конкурентних, тому у внутрішній системі управління потрібно це чітко визначити. Для цього приймають документи про заборону конкурентної діяльності в AT із занесенням до них певних вимог. Наприклад, члени керівних органів корпорації не мають права без погодження ради товариства або загальних зборів бути членами правління або управлінцями, які несуть персональну відповідальність в іншому господарському товаристві, крім тих, які створені цією корпорацією.

Крім наведених вище підходів, згідно з якими дії посадових осіб можуть вважатися конкурентними щодо AT, конкурентними діями акціонерів і персоналу щодо AT можуть також вважатися: навмисне поширення свідомо неправдивих відомостей, що можуть завдати шкоди діловій репутації AT та його майновим інтересам, закупівля структурними підрозділами, дочірніми та залежними підприємствами AT сировини і матеріалів за завищеними і реалізація продукції за зниженими цінами, якщо ця продукція є профільною для AT, розголошення комерційної таємниці, яку можуть використати конкуренти на шкоду AT, неправомірне збирання інформації, що містить комерційну таємницю AT, схиляння членів персоналу AT до розголошення інформації, що містить комерційну таємницю, використання товарних знаків AT підприємствами, у яких особа – член персоналу AT має частку власності або перебуває у трудових відносинах, схиляння до бойкоту AT інших юридичних осіб – контрагентів з господарської діяльності, схиляння до розриву договорів з AT. У положенні також має бути визначена відповідальність за порушення пунктів положення.

Не можна стверджувати, що конче потрібно розробляти окремо таке положення, його можна внести окремим розділом, наприклад в Положення про персонал та ін. У цілому наведені положення не вичерпують усіх відносин акціонерів, посадових осіб і їх можна розширювати, регламентуючи більшу чи меншу функцію менеджменту та інших працівників, стосунки акціонерів з корпорацією.

144. Органи корпоративного управління, що приймають внутрішньо-корпоративні документи

Внутрішньо-корпоративні документи затверджуються різними органами управління. Регуляторна база 1991 p. не зовсім чітко визначила такі особливості, тому є різні підходи до цієї проблеми. Так, існує ряд положень, що визначають базові засади функціонування корпорації і затверджуються, як правило, загальними зборами акціонерів. До таких положень можна віднести: Положення про загальні збори, Положення про раду акціонерного товариства, Положення про правління, Положення про ревізійну комісію, Положення про збільшення (зменшення) статутного фонду, Положення про відповідальність посадових осіб перед акціонерним товариством і акціонерами, Положення про прийняття внутрішньо-корпоративних нормативних актів, Положення про порядок створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств та ін. Як свідчить практика, ця частина положень має обов'язково затверджуватися загальними зборами, оскільки вони конкретизують ті пункти, які є компетенцією загальних зборів, деякі інші положення можуть затверджуватися загальними зборами за їх розсудом або можуть бути передані іншим органам управління. Такі ситуації виникають за умов значної ролі загальних зборів, особливо якщо існує дійовий контроль. У таких випадках на збори може бути покладено право затверджувати усі внутрішньо-корпоративні положення. Частина положень, особливо та, що більшою мірою стосується оперативної діяльності, може бути покладена на раду товариства, а іноді й на правління. Таке право надається рішенням вищого органу товариства для більш оперативного вирішення проблем і знаходить своє відображення або в статутних пунктах, або у рішеннях загальних зборів. Наприклад, раді товариства може бути надано право приймати положення Про оплату членів праці правління, Про цінні папери товариства, Про комерційну таємницю та ін. і зміни до них, оскільки в діючі положення могли бути внесені пункти, які терміново потребують коригування. На правління AT можуть бути покладені право і обов'язок приймати і вносити зміни до положень Про внутрішній трудовий розпорядок, Про персонал, Про відділи в корпорації та ін., оскільки, наприклад, змінюються умови праці. Тому частина положень затверджується тільки зборами, частина – радою товариства, а інші – виконавчим органом товариства. Важливо, щоб усі проекти внутрішньо-нормативних документів були узгоджені з акціонерами-учасниками. Прийняття внутрішньо-корпоративних документів супроводжується відповідними діями щодо їх реєстрації в правлінні або канцелярії. Зміна положень, їх нова редакція мають здійснюватись тим самим органом, який затвердив ці документи, або вищестоящим органом. Про прийняті внутрішньо-корпоративні документи слід сповістити акціонерів і персонал корпорації. Доцільно мати примірники внутрішньо-корпоративних документів для ознайомлення усіх учасників.

145. Що означає “гудвіл”?

Важливим елементом регулювання відносин учасників є положення про інтелектуальну власність у корпорації, порядок її використання в AT, форми і порядок її включення до статутного фонду, придбання нематеріальних активів і їх відображення в балансі. Річ у тім, що завдяки невизначеності цих питань у попередні роки багато статутних фондів виявились "збагаченими" інтелектуальною власністю, яка практично не мала ніякої реальної вартості. Якщо для матеріальних внесків у товариство було розроблено більш-менш прийнятні методи оцінок, то з нематеріальними активами довгий час не було чіткої визначеності.

Практика свідчить, що інтелектуальна власність передається для використання в AT у вигляді нематеріальних активів. Як правило, нематеріальні активи в корпорації можуть утворюватись через внесення їх як частки до статутного фонду підприємства, купівлі виключних (чи невиключних) прав на володіння ними, передавання у спадщину (наприклад, право попереднього користування), безоплатну передачу сторонніми юридичними чи фізичними особами, перетворення авторських свідоцтв колишнього СРСР на сучасні патенти, захист документами виключного права раціоналізаторських пропозицій, які відповідають умовам патентоспроможності, легалізацію (якщо це потрібно) ноу-хау і відповідного його захисту як винаходу.

Положення має містити пункти щодо нематеріальних активів. Як свідчить практика, нематеріальні активи можуть використовуватися як внески до статутного фонду, набуватись AT і передаватись на баланс у таких формах, як право власності на винахід, право власності на корисну модель, право власності на промисловий зразок, право власності на знаки для товарів і послуг (засвідчується патентом), право власності на сорти рослин (засвідчується патентом), право власності на фірмове найменування (для акціонерів або продавців – юридичних осіб), право власності на програми ЕОМ – це право на публікацію, відтворення, поширення та інші дії по введенню в господарський оборот сукупності даних і команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату, право власності на базу даних – це право на публікацію, відтворення, поширення та інші дії по введенню у господарський оборот сукупності даних (статей, розрахунків тощо), систематизованих для пошуку й обробки за допомогою ЕОМ, право власності на науково-технічну інформацію. Крім того, до інтелектуальної власності також можуть належати інші нематеріальні активи, які також мають знайти відображення у внутрішньонормативних документах. Найважливішими з них є такі права користування: земельною ділянкою, надрами, геологічною, геоморфологічною та іншою інформацією про навколишнє природне середовище, а також іншими ресурсами довкілля.

До внесків у вигляді нематеріальних активів, які виступають об'єктами права користування економічними, організаційними та іншими вигодами, можуть належати економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку, право використання економічних та інших привілеїв, гудвіл – ділова репутація, комплекс заходів, спрямованих на зростання прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих здібностей управлінців, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Як правило, при включенні до статутного фонду експертній оцінці підлягає тільки позитивна ділова репутація.

Одна з основних методологічних проблем при підготовці внут-рішньокорпоративних документів стосовно інтелектуальної власності полягає у вартісній оцінці нематеріальних активів. На сьогодні існують досить формалізовані методики їх розрахунків, які потрібно враховувати, інакше внутрішні документи не будуть відповідати директивно затвердженим вимогам ведення бухгалтерського обліку.

146. Елементи матеріального стимулювання

Крім загальноприйнятих форм стимулювання менеджерів корпорації застосовуються деякі інші елементи матеріального стимулювання перших менеджерів у фірмі – таких як "золоті парашути", опціони на придбання акцій, передача акцій товариства в довірче управління директорам.

"Золоті парашути" це попередньо узгоджені вихідні виплати вищим менеджерам у разі поглинання, злиття та інших реорганізаціях фірми, що призводить до суттєвих змін у становищі голови виконавчого органу. Розміри таких виплат можуть бути досить значними, такими, що можуть компенсувати директорам втрати оплати їх праці, можливої пенсії та інші матеріальні блага, якими поступається менеджер при цьому. Такі винагороди застосовуються для того, щоб вищі посадові особи не протидіяли вигідним для акціонерного товариства змінам щодо злиття, поглинання, розукрупнення, участі в інших господарських товариствах.

У системі внутрішньо корпоративного управління використовуються опціони на придбання акцій також. Регулювання цієї складної сфери заохочення менеджерів може здійснюватись, наприклад, відповідно до Положення про порядок отримання акцій корпорації її службовцями і опціонів на їх придбання менеджерами. Розповсюдження опціонів на придбання власних акцій ставить за мету підвищення зацікавленості персоналу в ефективному функціонуванні корпорації і збільшення власних доходів працівників – як акціонерів, так і не учасників. При додатковому випуску акцій AT його службовці-акціонери користуються переважним правом на придбання додатково випущених акцій згідно з чинним законодавством.

Для підвищення рівня зацікавленості виконавчих директорів і для здійснення операцій з власними акціями можуть використовуватись такі форми, як передача акцій товариства в довірче управління директорам. Практика свідчить, що акумуляція здійснювалась різними шляхами. Простий шлях – голові правління (директору) можуть передаватись у довірче управління акції акціонерів цієї корпорації. Більш складний шлях – акціонерне товариство передавало працюючому директору (голові правління) в довірче управління викуплені власні акції AT. Для цього іноді створювалося дочірнє підприємство, куди акумулювались викуплені акції і де голова правління AT був директором.

147. Особливості вибору організаційної структури АТ

Формування корпоративного сектору в Україні здійснювалось переважно через приватизацію – перетворення діючих підприємств у акціонерні товариства. Структура таких підприємств була неоптимальною, у зв'язку з чим вони потребували реорганізації. Така діяльність отримала назву "реструктуризація" і являла собою багатогранну роботу, яка стосувалась різних сторін діяльності підприємств. Проте в переважній більшості випадків під реструктуризацією розуміли процеси розукрупнення окремих підприємств, формування на місці цілісних юридичних осіб кількох суб'єктів господарювання з визначеними функціями.

Організаційні структури, які формувались на основі колишніх державних підприємств, досить різноманітні і залежать від масштабів виробництва, мети розвитку корпорації, інших вагомих чинників. У рамках корпорації може бути створена ціла низка окремих підприємств, а може бути, навпаки, сформована жорстка система управління за принципом лінійно-штабної, де рівень прийняття усіх більш-менш важливих рішень замикається на першій особі. Слід зазначити, що в основному реорганізаційні заходи були спрямовані на дроблення підприємств створенням окремих юридичних осіб. При цьому акціонерні товариства, втрачаючи реальне майно, практично ніколи не втрачали капітал, що існував у вигляді цінних паперів, оскільки застосування таких схем не передбачало розподілу акцій між новими суб'єктами господарювання. Хоча якщо суворо підходити до поділу акціонерних товариств, то він передбачає також поділ цінних паперів, що потребує окремих розрахунків і досить складних процедур.

148. Дочірні підприємства та мета їх створення

Українська законодавча база тривалий період не давала чіткого визначення категорії "дочірнє", або "залежне" підприємство, що змусило створювати такі підприємства на власний розсуд і обґрунтовувати його перед державними реєструючими органами.

Значна частина акціонерних товариств пішла шляхом участі в інших господарських товариствах, віддаючи в них частину майна, яке давало змогу контролю, офіційно не називаючи їх дочірніми. Вигідність створення окремих підприємств для акціонерного товариства була насамперед продиктована їх самостійністю і повною відповідальністю. Тому частина підприємств створювалась для проведення через них найбільш вигідних господарських операцій, особливо тоді, коли основне виробництво брало на себе збитки. Іноді підприємства створювались для "викидання" в них збиткових структурних підрозділів, житлово-комунального господарства, інших елементів соціальної сфери. При цьому материнська компанія нічим крім переданих фондів (від яких сама корпорація намагалась позбутися) не ризикувала у разі банкрутства такого підприємства

149. Положення щодо цінних паперів

Підтримання належного стану акцій, як правило, зумовлює особливу увагу корпорації до своїх цінних паперів, і часто така увага проявляється у створенні окремого положення про цінні папери і виділенні окремих працівників і навіть відділів, функціями яких є робота з цінними паперами корпорації. При цьому розробляються і затверджуються внутрішні документи, такі, як положення про цінні папери акціонерного товариства або про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, про відділ цінних паперів та ін.

У положенні про цінні папери, як правило, наведено види цінних паперів, які може випускати корпорація, та шляхи їх емісії. Як правило, це акції – іменні та на пред'явника, прості та привілейовані, облігації – іменні та на пред'явника, процентні та цільові, з вільним і обмеженим обігом, опціони, векселі (прості та переказні) та інші види цінних паперів, які можуть мати обіг і які вважає за потрібне емітувати ця корпорація.

У положенні визначається форма випуску – документарна чи бездокументарна, обов'язкові реквізити, які стосуються того чи іншого виду цінних паперів. Іноді в положення вписують також деякі законодавчі вимоги щодо неподільності акцій, кількість голосів, яку вона дає, права власників привілейованих акцій. У положенні можуть бути визначені також умови та способи конвертації акцій, їх анулювання, особливості конвертації облігацій і акції, особливості випуску опціонів.

Часто в документ закладаються умови розрахунків за цінні папери, наприклад у разі визнання (оголошення) акції недійсною. При цьому в положення закладається норма, згідно з якою корпорація сплачує її власнику номінальну ціну, якщо ринкова вартість вища від номіналу, або номінальну вартість, якщо вона нижча від номіналу. Крім того, слід зазначити терміни таких виплат та джерела, з яких вони сплачуються.

Якщо корпорація планує випускати інші цінні папери, наприклад облігації, то в положенні розписуються і затверджуються умови їх випуску. Окремим розділом визначаються умови невиконання зобов'язань покупців цінних паперів корпорації щодо термінів та розмірів їх оплати, умови реалізації корпорацією неоплачених акцій.

У положенні можуть бути визначені права неповнолітніх щодо їх права розпорядження акціями, умови передачі акцій на відповідний термін у довірче управління, в тому числі довірчому товариству. На практиці ці відносини регулюються відповідним нормами права, і тому пункти положення можуть лише структурувати ці норми, об'єднавши їх в єдиному документі.

150. Основні норми регулювання цінних паперів ЗАТ, що закладені у внутрішньокорпоративні документи

 Важливо пам’ятати про особливості внутрішньокорпо-ративних документів, що регулюють рух цінних паперів у закритих акціонерних товариствах. Це, по-перше, викликане тим, що таких акціонерних товариств в Україні досить багато, по-друге, часто у цих товариствах відбувається жорстока боротьба за збереження акцій від вільного продажу, а регулюючих цей процес норм недостатньо або вони не чітко тлумачать деякі важливі питання. Практика свідчить, що в положення про цінні папери закритих акціонерних товариств закладаються такі норми.

Так, акціонери не мають права продавати, передавати будь-яким способом належні їм акції без згоди загальних зборів акціонерів. Існують вимоги, що акціонер закритого акціонерного товариства має право зробити відчуження (продати, подарувати, обміняти), заставити та передати в довірче управління особам, що не є акціонерами, акції тільки за згодою загальних зборів акціонерів. Власник акцій, який вирішив продати свої акції або їх частину, зобов'язаний насамперед запропонувати їх безпосередньо самому акціонерному товариству. У разі згоди товариства придбати акції за визначеною акціонером ціною між ними укладається договір купівлі-продажу акцій. Часто закладається пряма вимога, що включення до ЗАТ нових акціонерів можливе тільки з числа його працівників за згодою загальних зборів акціонерів ЗАТ.

Для ускладнення реалізації акцій стороннім особам іноді ставиться вимога, що якщо протягом року після письмового повідомлення про продаж ЗАТ не ухвалить свого рішення про придбання акцій за визначеною акціонером ціною, власник акцій набуває право реалізувати їх іншому акціонеру або працівнику цього ЗАТ за ціною, не нижчою за ту, що була запропонована ЗАТ. Якщо й після цього на акції немає покупця, то тоді акціонер має право запропонувати акцію стороннім особам. Слід мати на увазі, що такі вимоги й обмеження мають суперечливий характер, оскільки акція являє собою приватну власність, з якою громадянин має право здійснювати дії на свій розсуд. Тому це питання має бути вирішено на законодавчому рівні.