Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
РОЗДІЛ 12 РЕГІОНАЛЬНІ МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО ФОРМУВАННЯ ЄДИНОГО ГУМАНІТАР-НОГО ПРОСТОРУ В УКРАЇНІ
12.1. Реалізація державної мовної політики в регіоні.
12.2. Управління культурними процесами в регіоні.
12.3. Церква та релігійні організації в гуманітарному просторі регіону.
12.4. Управління інтеграцією національних меншин в регіонах.
12.1 Реалізація державної мовної політики в регіоні
Мова є найбільшим та найціннішим надбанням народу, яке повинно дбайливо оберігатися та розвиватися для передачі нащадкам. Відповідно до Конституції України, державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України [1].
Згідно «Концепції державної мовної політики» мовна політика посідає чільне місце в системі державних пріоритетів, оскільки її стратегічним завданням є забезпечення неухильного додержання конституційних гарантій щодо всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території України, вільного розвитку, використання і захисту мов національних меншин та задоволення мовних потреб громадян України [2].
Всі громадяни України зобов’язані володіти державною мовою та використовувати її у сферах публічного спілкування, проте в приватному спілкуванні кожен є вільним у виборі мови спілкування. Знання української мови є неодмінною умовою набуття громадянства України. Володіння українською мовою та її застосування посадовими і службовими особами органів державної влади та органів місцевого самоврядування є однією з обов'язкових умов для зайняття відповідних посад.
Українська мова – не лише засіб спілкування, а й скарбниця духовного і культурного спадку українського народу, що зберігає його історичну пам’ять, культурні та моральні цінності, національні традиції. Світовий досвід підтверджує визначальну роль мовного фактора у формуванні свідомості нації, збереження її самобутності, підвищення культурного рівня населення та його консолідації. Повноцінне функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території держави є гарантією збереження ідентичності української нації, єдності України.
Натомість, з часу набуття Україною незалежності проблема мовного відродження не втрачає своєї актуальності через відсутність ефективної державної мовної політики, надмірну політизацію мовного питання, іноземну мовно-культурну експансію внаслідок відкриття кордонів, помітне скорочення чисельності сільського населення, яке є основним носієм української мови. В результаті складається деформована мовна ситуація в країні, про що свідчить співвідношення носіїв української і російської мов, що не відповідає співвідношенню етнічних українців і росіян на її території.
У вітчизняному теле- та радіо просторі до 80% ефірного часу заповнено не україномовним продуктом, в занедбаному стані знаходиться вітчизняне книговидавництво. У багатьох регіонах України в міській комунікації, масовій культурі, інформаційному просторі домінує російська мова.
Тому стратегічним завданням держави є створення сприятливих умов розвитку української мови, забезпечення її вивчення в усіх навчально-виховних закладах, утвердження як основної мови офіційного та ділового спілкування, проведення культурно-мистецьких заходів для популяризації української мови.
З урахуванням мовної ситуації в Україні державна мовна політика повинна бути спрямована на досягнення таких цілей:
➢ утвердження української мови як державної (офіційної) у всіх сферах суспільного життя на всій території України та при здійсненні офіційними особами представницьких функцій;
➢ утвердження української мови як мови міжетнічного спілкування і порозуміння в Україні, гаранта державної незалежності й національної безпеки;
➢ підтримання мовного розмаїття України та міжкультурного діалогу, сприяння розвитку мов національних меншин;
➢ сприяння підвищенню загальної мовної культури громадян;
➢ захист мовного простору України від чужоземної мовно-культурної експансії;
➢ запобігання дискримінації за мовною ознакою;
➢ сприяння у задоволенні мовних потреб українців у країнах поселення.
Державна мовна політика має зосереджуватися на таких пріоритетних напрямках:
➢ забезпечення виконання мовного законодавства в частині застосування державної мови посадовими особами та державними службовцями усіх рівнів, обов'язкового складання вступних іспитів українською мовою у вищі навчальні заклади та її застосування в роботі шкіл та навчальних закладів України всіх форм власності;
➢ створення належної нормативної бази підтримки і пільг для українськомовних ЗМІ, книговидання українською мовою, українського кіно і театру, української пісенної продукції;
➢ виховання української мовної свідомості, піднесення престижу української мови;
➢ вироблення дієвих засобів захисту від актів зовнішньої мовно-культурної експансії та проявів публічної дискредитації української мови;
➢ поліпшення якості українського мовлення на українських теле- і радіоканалах України, мовної культури у ЗМІ;
➢ створення системи дієвого контролю за дотриманням мовного законодавства.
Відповідно до Конституції України, в країні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської мови, інших мов національних меншин України. В офіційному спілкуванні поряд із державною мовою можуть застосовуватися мови національних меншин у тих місцевостях, де кількість носіїв таких мов становить більшість населення. Статус української мови як державної не позбавляє громадян України права вільно використовувати будь-яку мову для приватного спілкування та задоволення інших потреб. Водночас забезпечення розвитку мов національних меншин не повинно перешкоджати розвитку державної мови, її функціонуванню в усіх сферах суспільного життя на всій території України.
Україна приєдналась до Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, яка спрямована на охорону історичних регіональних мов або мов меншин Європи, які знаходяться під загрозою відмирання, що сприяє збереженню та розвитку культурного багатства і традицій Європи, є важливим внеском у розбудову Європи, що грунтується на принципах демократії та культурного розмаїття в рамках національного суверенітету і територіальної цілісності [3].
Регіональні мови або мови меншин – мови, які традиційно використо-вуються в межах певної території держави громадянами цієї держави, які складають групу, що за своєю чисельністю менша, ніж решта населення цієї держави, та відрізняються від офіційної мови цієї держави.
Територія, на якій використовується регіональна мова або мова меншини, означає географічну місцевість, де така мова є засобом спілкування певної кількості осіб, яка виправдовує здійснення різних охоронних і заохочувальних заходів.
Фактично, Хартією мають право користуватись національно-мовні меншини по всій території України у межах компактного розселення: угорці, словаки та румуни у Закарпатській області, румуни та молдавани у Чернівецькій області, білоруси у Рівненській області, греки у Донецькій та Запорізькій областях, болгари, молдавани та ґаґаузи в Одеській області, кримські татари, караїми та кримчаки в Криму. Російська мова на території України має достатньо високий статус, нею можуть вільно користуватись на всій території України.