Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
Тести до розділу 11
11.1. Державна земельна політика – це:
1. Політика держави, спрямована на підвищення потенціалу територій з орієнтацією на соціально-економічні пріоритети при забезпеченні природно-господарської та структурної збалансованості.
2. Діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин, спрямована на раціональне використання та охорону землі, забезпечення продовольчої безпеки країни і створення екологічно безпечних умов для господарської діяльності та проживання громадян.
3. Діяльність органів державної влади у сфері земельних відносин, спрямована на раціональне використання та охорону землі, забезпечення продовольчої безпеки країни і створення екологічно безпечних умов для господарської діяльності та проживання громадян.
4. Діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування у сфері реформування земельних відносин з метою прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.
11.2. Державна земельна політика має спрямовуватись насамперед на розв’язання таких проблем:
1. Посилення контролю за органами місцевого самоврядування з метою підвищення ефективності використання земель комунальної власності.
2. Збереження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення з метою запобігання зловживань.
3. Законодавче врегулювання земельних відносин в частині визначення механізму управління землями державної та комунальної власності, іпотечної та інвестиційної діяльності, оцінки вартості земель.
4. Забезпечення державної монополії в сфері землеволодіння і землекористування.
11.3. Пріоритетними напрямами державної земельної політики є:
1. Проведення роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарського призначення.
2. Скасування мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення та створення земельних латифундій.
3. Здійснення недостатньо послідовної державної політики щодо комплексного розвитку земельного законодавства, проведення та фінансування землеустрою та земельного кадастру, формування інвестиційно привабливого землекористування.
4. Удосконалення економічного механізму регулювання земельних відносин в сфері цінового регулювання ринкового обігу земельних ділянок, удосконалення методики та оновлення нормативної грошової оцінки земель, запровадження автоматизованої системи обліку платників земельного податку та плати за оренду землі, економічне стимулювання раціонального використання продуктивних угідь та охорони земель.
11.4. Суб’єктами земельних відносин є:
1. Фізичні та юридичні особи.
2. Верховна Рада України як найвищий у державі законодавчий орган.
3. Громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
4. Органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
11.5. До об’єктів земельних відносин відносяться:
1. Землі в межах території України, земельні ділянки та право на них.
2. Землі в межах території України, земельні ділянки та споруди, що розташовані на них.
3. Землі сільськогосподарського призначення та житлової забудови.
4. Земельні ділянки, що знаходяться у приватній власності юридичних та фізичних осіб.
11.6. Які основні принципи регулювання земельних відносин законодавчо закріплено в Земельному кодексі України?
1. Принципи пріоритету на захист життєво важливих інтересів особистості, суспільства і держави; пріоритету прав і обов'язків, визначених Конституцією України, забезпечення гарантій прав на землю.
2. Принципи різноманіття і рівноправності усіх форм власності, володіння і користування землею; державної підтримки заходів щодо раціонального використання, поліпшення якості і охорони земель.
3. Принципи доступності інформації про стан земель; пріоритету державного управління земельними ресурсами.
4. Принципи забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею; забезпечення раціонального використання та охорони земель.
11.7. До загальних принципів регулювання земельних відносин відносять:
1. Принцип сталості землекористування.
2. Принцип уніфікованого підходу до управління землями різних категорій і регіонів.
3. Принцип організаційного і кадрового забезпечення управління земельними ресурсами.
4. Принцип єдності використання земель і управління територіями.
11.8. Індивідуальними принципами регулювання земельних відносин є:
1. Самостійність суб'єктів земельних відносин та відсутність державного втручання.
2. Диференційований підхід до управління землями різних категорій і регіонів.
3. Розмежування функцій управління земельними ресурсами між органами виконавчої і представницької влади різних адміністративно-територіальних рівнів.
4. Делегування повноважень по управлінню земельними ресурсами органами виконавчої влади органам місцевого самоврядування.
11.9. Містобудування – це:
1. Планування та розробка документації по забудові житлових та промислових зон.
2. Будівництво нової і реконструкція існуючої забудови органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, громадянами та об'єднаннями громадян.
3. Цілеспрямована діяльність держави по законодавчому та фінансовому забезпеченню організації забудови, реконструкції об'єктів житлово-цивільного, виробничого призначення, спорудження інших об'єктів, регенерації історичних поселень, реставрації архітектурних комплексів і ансамблів, створення інженерної і транспортної інфраструктури
4. Цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку і планування територій, проектування, будівництво і реконструкцію об'єктів житлово-цивільного, виробничого призначення та інших об'єктів.
11.10. Вимогами до містобудівної діяльності є:
1. Збереження та раціональне використання природних ресурсів, збереження і відновлення пам'яток архітектури і містобудування, історичного середовища, природного ландшафту.
2. Забезпечення державної таємниці при створенні планів перспективного розвитку територій і населених пунктів, розміщення важливих містобудівних об'єктів.
3. Розробка містобудівної документації, розміщення і будівництво об'єктів згідно з затвердженими органами виконавчої влади і місцевого самоврядування стандартами, нормами і технічними умовами.
4. Ефективне використання наявних природних ресурсів.
11.11. Грошова оцінка земельних ділянок – це:
1. Порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх основними природними властивостями, що мають сталий характер і суттєво впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах.
2. Результат визначення вартості земельної ділянки та пов'язаних з нею прав оцінювачем із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту.
3. Сукупні грошові надходження, які очікуються від реалізації прав на земельну ділянку.
4. Еквівалент цінності земельної ділянки, виражений у ймовірній сумі грошей, яку може отримати продавець.
11.12. На основі яких принципів проводиться оцінка земель?
1. Субсидіарності, концентрації та партнерства.
2. Законності, безперервності процесу оцінки земель, доступності використання даних, рівності перед законом всіх суб'єктів діяльності.
3. Змістовності, взаємопов’язаності та перспективності оцінки земель.
4. Відповідності соціально-економічному районуванню і адміністративно-територіальному устрою України та диференціації соціально-економічних умов.
11.13. Актуальними проблемами оцінювання міських територій є:
1. Дублювання функцій і відсутність взаємодії центрального органу виконавчої влади із земельних ресурсів з іншими органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
2. Не сформована належна фінансово-економічна база органів місцевого
самоврядування, яка б дала змогу їм надавати повноцінні громадські послуги та ефективно здійснювати власні функції
3. Відсутній механізм забезпечення прозорості операцій на ринку землі та вільного доступу до визначення ринкової вартості земельних ділянок.
4. Відсутнє перспективне планування землекористування на землях рекреаційного призначення, промисловості, транспорту, енергетики та оборони.
11.14. Регіональна екологічна політика – це:
1. Система цілей і дій, що реалізуються органами державної влади і місцевого самоврядування, спрямованих на збереження довкілля та забезпечення екологобезпечних умов життєдіяльності населення за допомогою методів, що враховують специфіку територій.
2. Підвищення потенціалу територій з орієнтацією на екологічні пріоритети при забезпеченні природно-господарської та структурної збалансованості, зміцнення внутрішньо- та міжрегіональних зв’язків.
3. Координація місцевих органів управління по організації відтворювальних процесів в регіоні з метою досягнення їх збалансованого розвитку.
4. Сукупність заходів, спрямованих на підтримання раціональної взаємодії між діяльністю людини та оточуючим середовищем, які забезпечують збереження та відновлення природно-ресурсного потенціалу, раціональне використання природних ресурсів, що попереджують шкідливий вплив результатів господарської діяльності на природу.
11.15. Стратегічним напрямом природоохоронної діяльності є:
1. Розширення і поглиблення конструктивного співробітництва з міжнародними екологічними організаціями, європейськими країнами.
2. Комплексне використання природних ресурсів, розробка і запровадження у виробництво маловідходних і безвідходних технологічних процесів.
3. Налагодження конструктивної співпраці державних та місцевих органів влади з громадськими екологічними рухами, політичними партіями.
4. Забезпечення ефективного використання коштів природоохоронних фондів, налагодження оптимальних процедур контролю за їхньою діяльністю.
Використана література
1. Державна земельна політика в Україні [Електронний ресурс] : (матеріали Круглого столу «Стан і стратегія сучасної земельної політики в країні) – Режим доступу : http:www.razumkov.org.ua. – Назва з екрану.
2. Основні напрями зміни та удосконалення державної земельної політики в Україні [Електронний ресурс] : (матеріали Круглого столу «Стан і стратегія сучасної земельної політики в країні) / А. Третяк – Режим доступу : http:www.razumkov.org.ua. – Назва з екрану.
3. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3–4. – С.27–42.
4. Третяк А. М. Управління земельними ресурсами / А. Третяк, О. Дорош. – Вінниця : Нова книга, 2006. – 360 с. – ISBN 966-382-041-1.
5. Закон України «Про основи містобудування» // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 52. – С.683–698.
6. Закон України «Про оцінку земель» // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 26. – С.229–240.
7. Методика грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів. [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon. rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=213-95-%EF. – Назва з екрану.
8. Регіональна екологічна політика в Україні (теорія формування, методи реалізації): моногр. / В. С. Кравців; Ін-т регіон. дослідж. НАН України. – Л., 2007. – 336 c.
9. Регіональне управління : підручник / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2014. – 512 с.
10. Основи регіонального управління в Україні : підручник // авт.-упоряд. : В. М. Вакуленко, М. К. Орлатий, В. С. Куйбіда та ін.; за заг. ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2012. – 576 с.