Попередня сторінка          Зміст          Наступна сторінка      Електронні посібники ВНТУ

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Автоматизована система управління регіональним (міським) розвитком – людино-машинна кібернетична система, яка здійснює автоматизований збір і обробку інформації, необхідної для управління регіоном (містом), а також відповідні розрахунки, логічні операції з використанням обчислювальної техніки і сучасних засобів зберігання та передачі інформації.

Автономія (грец. autonomia – самоуправління, незалежність) – у широкому розумінні означає надання деяким частинам держави (областям, департаментам, префектурам, провінціям та ін.) прав на самоврядування в адміністративній сфері; у вузькому, спеціальному розумінні цього слова автономія означає широке внутрішнє самоврядування політико-національ-ного або національно-територіального утворення в рамках єдиної держави, і стосується не лише адміністративної, а й інших сфер життя і діяльності, а також деяких питань законодавства.

Автономія організаційна – надання органові місцевого самоврядування можливості самому визначати свою власну внутрішню структуру, яка відповідала б місцевим потребам і забезпечувала ефективне управління. Діючи в межах закону орган місцевого самоврядування не підпорядковується іншим органам, а будь-який державний адміністративний контроль за його діями можливий лише з метою забезпе­чення конституційних принципів місцевого самоврядування та відповідності положення чинного законодавства.

Автономія правова – надання органові місцевого самоврядування влас­них повноважень, визначених Конституцією та законами держави. Ці повнова­ження можуть бути повними і виключними, тобто такими, які не належать одночасно органам державного управління. У межах своїх повнова­жень орган місцевого самоврядування має повну свободу здійснення власних ініціатив з будь-якого питання, яке належить до його компетенції, або повноважень, делегованих цьому органові у встановле­ному законом порядку.

Автономія фінансова – надання органові місцевого самоврядування права на володіння і розпорядження коштами, достатніми для здійснення його функцій і повноважень. Частина вказаних коштів повинна формуватися за рахунок місцевих податків і зборів, ставки яких, у межах закону, мають визначати самі органи місцевого самоврядування. Фінансова автономія передбачає формування самостійних бюджетів територій та населених пунктів.

Автономні бюджети – самостійні бюджети (кошториси доходів і витрат) територій, які мають відносну самостійність, незалежність від бюджетів більш великих територіальних і господарських утворень, центральних бюджетів.

Агентство (агенція) регіонального розвитку (АРР) – інституція, яка іноді утворюється у районах з метою сприяння використанню внутрішнього потенціалу  певної території. Основною її місією є узагаль­нення «колективного інтересу» до розвитку цієї території. Діяльність АРР у Європі координує міжнародна громадська організація EURADA. Для виконання цієї ролі АРР має відповідати таким критеріям: сприйматися як інституційний механізм регіонального розвитку органами державної влади, місцевим та регіональним самоврядуванням, політичними структурами; координувати свою діяльність з державними та самоврядними структурами і водночас зберігати автономію у прийнятті рішень, зокрема, мати власну стратегію місцевого чи регіонального розвитку; володіти фінансовими ресурсами для реалізації узгоджених з місцевою владою проектів регіонального розвитку; мати кваліфікований персонал.

Агломерація міська (від лат. приєднувати) – територіальне утворення, в основі якого лежить певне місто, а також певна сукупність поселень міського типу, сільських та інших поселень, які об’єктивно об’єднані в єдине ціле (складну багатокомпонентну динамічну систему) інтенсивними економ­ічними, у тому числі трудовими та соціальними, культурно-побуто­вими, рекреаційними та іншими зв’язками, а також екологічними інтересами. Як правило, міська агломерація у вигляді цілісного територіального соціально-економічного утворення виникає на базі функціонального і просторового розвитку великого міста-ядра і утворює значну зону урбанізації, поглинаючи суміжні населені пункти. Виділяють моноцентричні міські агломерації з одним місто-ядром та поліцентричні міські агломерації, що мають кілька взаємопов’язаних міст-центрів, наприклад, агломерації Донбасу. Міські агломерації значно відрізняються одна від одної за чисельністю населення, розміром території, кількістю населених пунктів.

Агропромисловий територіальний комплекс – сукупність розташованих на певній території підприємств і організацій, діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, переробкою та збутом сільськогосподарської продукції. Найважливішими факторами формування агропромислових територіальних комплексів є: потреби у суспільства у продукції агропромислового комплексу в окремих районах; наявність певного рівня соціально-економічного розвитку території, природних умов і відповідного земельного фонду; забезпеченість трудовими ресурсами; рівень розвитку транспортної системи та ін.

Адиціоналізм (англ. additionalism від лат. additivus – додавальний) – один з принципів регіональної політики Європейського Союзу, згідно з яким фінансові ресурси, які надає ЄС регіонам, мають доповнюватися за рахунок місцевих джерел. Обсяги коштів із власних джерел фінансування програм регіонального розвитку депресивних регіонів повинні становити не менше 20%.

Адміністративний центр – поселення, яке має законодавчо встановлені функції центру адміністративного управління щодо інших поселень, розміщених на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (країни, області, району). Функції поселення як адміністративного центру значною мірою визначають соціальну структуру та характер зайнятості його населення.

Адміністративно-територіальна (регіональна) автономія – один із засобів децентралізації державної влади в унітарній державі. Суб’єкт адміністративно-територіальної автономії не має ознак державного утворення. Він має систему самостійно сформованих органів виконавчої і законодавчої влади, які, в свою чергу, мають повноваження з кола питань і у межах, встановлених центром згідно з конституцією держави і чинним законодавством. Прикладом є статус АР Крим.

Адміністративно-територіальна одиниця в Україні – область, район, місто, район у місті, селище, село.

Адміністративно-територіальний устрій – поділ території держави на систему адміністративних одиниць (край, область, провінція, департамент, округ, губернія, земля, воєводство, кантон, волость, повіт, район, громада, місто, село та ін.), відповідно до якого утворюється вертикальна структура органів державної влади і управління, а також здійснюються спрямовані процеси централізації та децентралізації. Необхідність такого поділу постає з потреби представництва вищої державної влади на окремих територіях, певна географічна віддаленість яких від політичного центру держави унеможливлює як безпосередню реалізацію функцій та завдань вищої державної влади, так і забезпечення широкого зворотного зв’язку у відносинах між державною владою і громадянами цих територій.

Альтернативи регіонального розвитку – варіанти регіонального розвитку, що розрізняються принципово, і прийняття одного з яких виключає прийняття іншого. У регіональній економіці альтернативний підхід обумовлений можливостями застосування різних способів використання спеціалізації території, вибором різних цілей її перспективного розвитку, прогнозами варіантів ресурсного забезпечення розвитку тощо. Аналіз можливих альтернатив соціально-економічного розвитку регіонів особливо важливий при розробці стратегії планування територій.

Американська модель регіональної соціальної політики – найбільш лібералізований варіант, який базується на принципі відокремлення соціального захисту від вільного ринку й обмеженні захисту лише тих, хто не має інших доходів, крім соціальних виплат. При цьому забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Аналіз «SWOT» – аналіз конкурентних переваг і обмежень перспективного розвитку регіону, на основі якого здійснюється діагноз стартових умов регіонального розвитку. Аналізуються як внутрішні (ендогенні), так і зовнішні (екзогенні) фактори. Складовими «SWOT» аналізу є: Сильні сторони (Strength) – внутрішні можливості (навички, потенціал) чи ресурс регіону, що можуть зумовити формування конкурентної переваги; Слабкі сторони (Weakeness) – види діяльності, ресурси, обставини, які використовуються неефективно чи не за призначенням; Можливості (Opportunities) – можливості, шанси, що їх можна використати для досягнення стратегічних цілей (результатів) розвитку регіону; Загрози (Threats) – будь-які процеси або явища, які перешкоджають руху у напрямку досягнення місії та цілей розвитку регіону.

Англосаксонська модель соціальної політики (Велика Британія, Ірландія, Канада) виступає як проміжна між лібералізованою американською і соціально орієнтованою шведською та німецькою моделями. Для неї характерним є активніше, ніж для першої моделі, регулювання соціальних процесів з боку держави, проте нижчий, ніж в останніх двох моделях, рівень оподаткування і перерозподіл ВВП через держбюджет (не більше 40%). Крім того, має місце приблизно рівний розподіл витрат на соціальне забезпечення між державою та приватним сектором, пасивна державна політика на ринку праці.

Анексія – (від лат. annexio – приєднання) примусове приєднання, захоплення однією державою території чи частини території, що належить іншій державі, або будь-якого простору, що перебуває у спільному користуванні міжнародного співтовариства.

Анклав – 1) відокремлена ділянка території, яка стосовно оточуючої його території відрізняється специфічними умовами (економічними, фінансовими, національно-культурними тощо). Типовими прикладами є вільні і офшорні економічні зони, які мають особливі режими зовнішньоекономічної і фінансової діяльності; 2) частина або вся територія держави, що повністю оточена територією іншої держави або інших держав і не має морського берега. Якщо анклав має морський берег, його називають напіванклавом (Калінінградська область РФ); 3) форма довготривалого зосередження в просторі представників певних етнічних груп.

Асамблея Європейських Регіонів (АЄР) – об’єднання близько 300 регіонів з усієї Європи, включаючи країни СНД, яке тісно співпрацює з Радою Європи та інституціями Європейського союзу, і підтримує постійні зв’язки з іншими міжрегіональними асоціаціями. Організована у 1985 році під назвою Ради Регіонів Європи. У Статуті АЄР головна її мета визначається як «політичний голос регіонів Європи». Складовою її діяльності є програми міжрегіонального співробітництва. Серед завдань АЄР також сприяння регіоналізації в Європі та підтримка принципів субсидіарності та комплементаризму між місцевим, регіональним і національним рівнями, а також наднаціональним (загальноєвропейським).

Асоціація Європейських Прикордонних Регіонів (Association of European Frontier Regions) – об’єднання, до якого входять як прикордонні, так і транскордонні регіони (близько 40 членів). Створена у 1971 році Асоціація відстоює інтереси своїх членів перед державними структурами, організовує конференції та форуми. У 1981 році підготувала Хартію прикордонних та транскордонних регіонів (змінена і доповнена у 1987 році), у якій, зокрема, підкреслювалося, що прикордонні і транскордонні регіони є рушійними силами регіонального розвитку. Асоціація є дорадчим органом Ради Європи та ЄС.

Асоціація Європейських Регіонів – об’єднання адміністративно-тери­то­ріальних утворень з країн Європи. Основні напрями діяльності: обмін досвідом управління і господарювання, лобіювання інтересів регіонів в національних і міжнародних організаціях. Виникла у 1998 році. У 2000 році нараховувала 296 членів з 23 країн Європи. Існують також більш дрібні міжнародні асоціації, створені для вирішення конкретних регіональних проблем. Прикладами таких асоціацій можуть бути: 1) Конференція периферійних приморських регіонів (The Conference of Peripheral Maritime Re­gi­ons). Створена у 1973 році, налічує понад 100 членів. Виконує дві основні функції: виступає за перенесення економічної активності з центральних до периферійних і приморських територій, а також сприяє спільним ініціативам, що базуються на використанні ресурсів приморських територій; 2) Робоча група традиційних індустріальних регіонів (The Working Group of Traditional Industrial Regions) створена у 1984 році, об’єднує близько 20 регіонів Європи. Є класичним зразком об’єднання за спільними інтересами. Основною її метою є обмін досвідом та зміцнення зв’язків між індустріальними регіонами, лобіювання включення до нових пріоритетів структурних фондів фінансування регіонів з падінням виробництва промислової продукції; 3) «Чотири двигуни Європи» (Four Motors of Europe). Створена у 1988 році, об’єднує німецьку землю Баден-Вюртемберг, іспанську Каталонію, італійську Ломбардію і французький регіон Рон-Альпи. Основні напрямки співпраці: розвиток транспортної інфраструктури та комунікацій, співпраця в галузі нових технологій, освіти і науки.

Асоціація регіональної науки – (Regional Science Association) – організація, створена в 1954 році в США за ініціативою У. Айзарда, яка об’єдна­ла навколо регіональної науки представників різних наукових дисциплін: економістів, географів, планувальників, архітекторів, інженерів, екологів, соціологів, політологів, психологів, юристів і фахівців інших галузей, які вважають доцільним вивчати і вирішувати свої професійні проблеми в регіональному контексті. У 1960 році Асоціація отримала міжнародний статус. Протягом свого існування здійснює регулярну діяльність, проводячи континентальні і світові конгреси, видаючи журнали і серії монографій, організовуючи навчальні програми. Широко відомі в світі Записки Асоціації регіональної науки (Regional Science Association Papers ).

Багатофункціональні міста – міста, в яких одночасно концентрується багато галузей господарства і видів діяльності: промисловість, будівництво, транспорт, торгівля, фінанси, заклади освіти, охорони здоров`я, культури, науки, управління, тощо.

Баланс територіальний – система показників та розрахунків, за допомогою яких встановлюється ступінь врівноваженості (збалансованості) між певними видами ресурсів та потребами в них у межах певної території (зокрема міста). Розділяються на баланси виробничого призначення та соціального спрямування. Баланси економічного призначення розробляються по певних видах економічних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних, виробничих потужностей тощо). Особливістю складання балансів економічних ресурсів по всій території є те, що їхня ресурсна частина доповнюється статтею «ввезення» (або «залучення»), а видаткова частина, «потреби», – статтею «вивезення» (або «надання»). Це пояснюється органічним поєднанням балансу кожного регіону з аналогічними балансами інших регіонів та зведеним балансом певного виду продукції (ресурсів) по всій території країни в умовах реального розподілу праці.

Баланс території – система показників, яка характеризує співвідношення територій різного функціонального призначення (за сучасним і перспективним використанням) території міста або регіону. Застосовується при розробленні схем планування територій і генеральних планів міст.

Бізнес-план розвитку регіону – документ, який містить систему пов`я­за­них у часі і просторі та узгоджених з метою і ресурсами заходів і дій, спрямованих на отримання у регіоні максимального прибутку шляхом реалізації найбільш ефективних для даного регіону підприємницьких проектів. У бізнес-плані розвитку регіону розглядаються науково-технічні, технологічні, організаційні, соціальні, географічні та інші аспекти реалізації кожного підприємницького проекту.

Біполярний регіон – регіон міжнародного співробітництва, що формується на базі двох взаємопов`язаних міст різних країн, у вигляді пари близько розташованих міст (відстань менше 100 км) з обох боків державного кордону. Є основним структурним елементом транскордонних регіонів. Ці міста за сприятливих умов можуть набути значення полюсів розвитку у прикордонному просторі держав-сусідів. Прикладами біполярних регіонів у транскордонній зоні Україні є Вінниця – Кельце, Львів – Жешув, Ужгород – Кошице, Чернівці – Сучава, Рені – Галац, Чернігів – Гомель, Харків – Бєлгород, Ковель – Люблін, Луганськ – Каменськ-Шахтинський, Красний Луч – Новошахтинськ, Маріуполь – Таганрог.

Бюджет місцевого самоврядування  (місцевий  бюджет) – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

Бюджет розвитку – доходи і видатки місцевого бюджету,  які утворюються і  використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази.

Валова додана вартість у регіоні – різниця між валовим випуском регіону та проміжним споживанням в регіоні. Вона містить у собі первинні доходи, що створюються учасниками виробництва в регіоні та розподіляються між ними. У національних і регіональних розрахунках використовуються два різні показники і два методи оцінки. Для економіки регіону в цілому результати вимірюються випуском товарів і послуг та валовим внутрішнім продуктом у ринкових цінах; для секторів і галузей випуском і валовою доданою вартістю у так званих основних цінах.

Валовий випуск регіону – сумарна вартість товарів і послуг, що є результатом виробничої діяльності одиниць-резидентів регіону в звітному періоді.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) регіону – узагальнюючий показник його соціально-економічного розвитку, що відображає сукупну вартість товарів та послуг (у ринкових цінах), які вироблені в межах регіону за певний відрізок часу. Розраховується як сума валових доданих вартостей галузей економіки плюс податки на продукти за виключенням субсидій на продукти.

Валовий національний продукт (ВНП) – узагальнюючий показник соціально-економічного розвитку країни, що відображає кінцеві результати діяльності підприємств і організацій сфери матеріального виробництва і сфери обслуговування населення країни. ВНП відрізняється від ВВП тим, що перший характеризує результати виробництва підприємств і організацій країни, незалежно від того, розміщені ці підприємства на території даної країни, чи за її межами, а другий стосується тільки підприємств, що розміщені на території даної країни.

Валовий прибуток регіону – показник, що характеризує перевищення доходів над витратами, які підприємства регіону мають у результаті виробництва.

Валовий регіональний продукт (ВРП) – показник, який визначається як різниця між сумою випусків і сумою проміжного споживання в регіоні.

Вертикальна інтеграція у регіоні – виробниче або організаційне об’єднання, злиття, кооперація, взаємодія підприємств, пов’язаних загальною участю у виробництві та реалізації однорідної продукції або взагалі одного й того ж кінцевого продукту. Об’єднання обумовлюється технологічною або продуктовою кооперацією: постачальників матеріалів, виробників вузлів і деталей, збірників кінцевого виробу, продавців і споживачів кінцевого продукту. Вертикальна інтеграція сприяє просуванню товару на ринок.

Виключна компетенція – повноваження органу або посадової особи місцевого самоврядування, які не можуть бути передані будь-яким способом іншим органам або посадовим особам місцевого самоврядування та державної влади.

Виконавчі органи рад – органи,  які відповідно до Конституції України та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» створюються  сільськими, селищними, міськими,  районними в містах (у разі  їх  створення)  радами  для здійснення виконавчих функцій і   повноважень   місцевого самоврядування у межах, визначених законодавством України.

Виробничий потенціал регіону – 1) реальний обсяг продукції, який можливо виробити за умови повного використання наявних ресурсів регіону; 2) наявні і потенційні можливості виробництва, наявність факторів виробництва, забезпеченість його певними видами ресурсів.

Виробничо-територіальна система – поєднання виробничих підприємств, що характеризується взаємопов’язаним функціонуванням на основі інтеграції та певної територіальної спільності; один з типів виробничо-тери­торіальних комплексів. Складається з елементів, що беруть безпосередню участь у її функціонуванні, і не може функціонувати за відсутністю будь-якого з них. Виробництва, що входять до складу системи, за функціями поділяються на основні (головні), допоміжні та обслуговуючі. Виробничо-територіальні системи класифікуються за їхньою спеціалізацією (в Україні – машинобудівні, паливно-енергетичні, хімічні, агропромислові, лісопромислові, будівельно-індустріальні тощо).

Вільна економічна зона (ВЕЗ) – певна господарська територія з високим ступенем самоуправління і значним пільговим режимом, що виділена для широкого залучення іноземного капіталу, передової техніки, технологій, управлінського і маркетингового досвіду. Така зона має бути економічно і соціально високоефективною, забезпечувати випуск конкурентно-спроможної продукції (послуг) на рівні сучасних світових вимог.

Галузевий економічний район – територія, що має єдність елементів, які відносяться до однієї або кількох взаємопов’язаних (сполучених) галузей. Це район, виділений на основі одного класу господарських об’єктів у межах певної території. При виділенні таких районів використовують одну або кілька провідних ознак, що характеризують територіальне поширення однієї з галузей або виробництв промисловості, сільського господарства, будівництва, соціально-культурного комплексу та ін.

Генеральна схема планування території України – містобудівна документація, яка визначає концептуальні рішення планування та використання території України.

Генеральний план населеного пункту – містобудівна документація,  яка   визначає принципові   вирішення   розвитку, планування,  забудови  та іншого використання території населеного пункту.

Геопланування – наука про раціональне використання території (територіальних ресурсів) конкретного ареалу шляхом раціонального розміщення виробничих підприємств, комунікацій і місць розселення з комплексним врахуванням географічних, економічних, архітектурно-будівельних та інженерно-технічних факторів і умов. Є науковим підґрунтям планування територій і містобудування.

Геосистема – цілісне утворення, множина взаємопов’язаних елементів, функціонування яких залежить від їхнього розташування на території і від властивостей довкілля. Здатність геосистеми реагувати на зовнішні впливи уможливлює управління нею.

Геоурбаністика – (географія міст) – наука, яка пропонує погляд на місто як фокусну точку території, розглядає процес виникнення і розвитку міст як відповідь на певні потреби території. Складовими частинами геоурбаністики є: 1) характеристика районних факторів формування міст як ланок територіально-виробничих комплексів; 2) порайонна оцінка економічних умов розвитку міст (економічна освоєність території, оснащення її дорогами, інженерними комунікаціями, наявність будівельних баз, характер розселення); 3) порайонна характеристика умов проживання населення; 4) порайонна характеристика природних умов з точки зору їх впливу на планування і забудову міст; 5) характеристика міського каркасу економічних районів стосовно складу міських поселень, рисунку їх розміщення, особливостей регіональних типів міст і локальних систем міських поселень.

Дегломерація – термін регіональної економіки, що характеризує результат процесу або політики деконцентрації промисловості з великих міських агломерацій. Визначає процес протилежний до агломерації.

Декларація щодо регіоналізму в Європі – документ, прийнятий Асамблеєю Європейських регіонів (АЄР) у Базелі 1996 року. Визначає напрями майбутнього розвитку регіонів – членів АЄР (300 європейських регіонів з різними розмірами та адміністративним і політичним устроєм і близько 400 мільйонів населення).

Делеговані повноваження – повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

Депресивні регіони (території) – регіони, які принципово відрізняються від відсталих (слаборозвинутих) тим, що при гірших, ніж у середньому по країні, сучасних соціально-економічних показниках, (темпи спаду виробництва у розрахунку на одного жителя, середньомісячні доходи працюючих, рівень безробіття, забезпеченість населення соціальними послугами, ступінь ротаційності місцевого бюджету, та ін.), у минулому ці регіони були розвинутими, а за виробництвом деяких продуктів посідали провідні місця в країні. Як правило, ці регіони мають досить високий рівень накопиченого виробничо-технічного потенціалу, значну частку промислового виробництва в структурі господарства, відносно високий рівень кваліфікованих кадрів. Однак через різні причини (падіння попиту на основну продукцію або зниження її конкурентоспроможності, вичерпаність мінеральних ресурсів тощо) ці регіони втратили своє колишнє економічне значення і відносні переваги. Типовим прикладом депресивного регіону в Україні є старопромисловий Донбас, у якому депресивність регіону значною мірою визначається кризою вугільної галузі.

Державна регіональна політика – складова частина національної стратегії соціально-економічного розвитку України, тісно пов'язаної із здійсненням адміністративної реформи та впорядкуванням адміністративно-територіального устрою, і реалізується шляхом здійснення органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування системи заходів для забезпечення ефективного комплексного управління економічним та соціальним розвитком України та її регіонів – Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя. Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації на основі підвищення ефективності використання потенціалу регіонів, підвищення дієвості управлінських рішень, удосконалення роботи органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Державна стратегія регіонального розвитку в Україні – документ, який визначає стратегічні державні пріоритети, зміст та засоби реалізації Концепції державної регіональної політики в середньостроковій перспективі (4-6 років). Розробляється на середньостроковий період в ув’язці з прогнозом економічного і соціального розвитку України на такий самий термін, Генеральною схемою планування території України. Є складовою частиною національної системи стратегічного планування регіонального розвитку.

Державна цільова програма – це комплекс взаємопов'язаних завдань і заходів, які спрямовані на розв'язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць та здійснюються з використанням коштів Державного бюджету України та узгоджені за строками виконання, складом виконавців, ресурсним забезпеченням.

Державне прогнозування економічного і соціального розвитку – науково обґрунтоване передбачення напрямків розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в майбутньому, а також альтернативних шляхів і термінів досягнення параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обґрунтування вибору тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень органами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів.

Державне регулювання регіональних соціальних процесів – вплив органів державної влади за допомогою різноманітних засобів (форм, методів та інструментів) на розвиток соціальних відносин, умови життя та праці населення регіонів країни. Включає: регулювання соціальних відносин у суспільстві, регламентацію умов взаємодії суб'єктів економіки в соціальній регіональній сфері (в тому числі між роботодавцями і найманою робочою силою); вирішення проблеми регіонального безробіття та забезпечення ефективної зайнятості; розподіл і перерозподіл доходів населення; формування стимулів до високопродуктивної суспільної праці й надання соціальних гарантій економічно активній частині населення; створення системи соціального захисту населення регіонів; забезпечення розвитку елементів соціальної інфраструктури (закладів освіти, охорони здоров'я, науки, культури, спорту, житлово-комунального господарства тощо); захист навколишнього середовища.

Державні соціальні гарантії – встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

Державні соціальні стандарти – встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Детермінізм географічний – концепція регіонального розвитку, яка визначає об’єктивний взаємозв’язок і взаємозалежність між географічними об’єктами і явищами, між суспільством і географічним середовищем. Принцип географічного детермінізму покладений в основу регіональної соціально-економічної політики, яка вимагає конкретного підходу і врахування місцевих природних, економічних та соціальних умов при розміщенні продуктивних сил.

Децентралізація – управлінська політична система, яка покликана здійснювати владно значущі практичні рішення, що географічно чи організаційно перебувають поза межами безпосереднього впливу центральної влади; політичний процес, котрий передбачає делегування центральним урядом певних повноважень на місцевий рівень з метою оптимізації практичного вирішення питань загальнонаціональної ваги, а також втілення у життя специфічних регіонально-локальних програм. За умови диференційованого підходу до децентралізації розрізняють два типи останньої: адміністративний (бюрократичний) і демократичний. Децентралізація адміністративна (інститути намісництва) означає розширення компетенції місцевих адміністративних органів, які діють в межах цієї компетенції самостійно і до певної міри незалежно від центральної влади, хоча вищеназвані місцеві органи й призначаються центральним урядом. Децентралізація демократична передбачає створення розгалуженої системи місцевого самоврядування, коли місцеві справи вирішуються не представниками центрального уряду, а особами, обраними, самим місцевим населенням.

Динамізм регіону – властивість регіону як складної системи управління, обумовлена тим, що він завжди знаходиться у стані розвитку. Його масштаби, темпи і характер на окремих етапах різні. Можна виділити періоди відносно повільного розвитку регіону і періоди швидкого росту, як правило, пов’язані зі змінами у провідних ланках територіально-виробничого комплексу регіону або міста, викликаними переоцінкою його природного або економічного потенціалу, економіко-географічного положення, кардинальними удосконаленнями в інфраструктурі.

Диференціація регіонів за рівнем людського розвитку є результатом трьох основних чинників: об’єктивних розбіжностей економічного розвитку та спеціалізації економіки регіонів; різною якістю регіонального управління і різним ступенем адаптації до ринкових умов; збереженням жорсткої фінансової централізації, успадкованої від адміністративно-командної економічної системи.

Егалітаризм у регіональному плануванні – регіональне вирівнювання, тобто зближення регіонів за рівнем життя (соціальне вирівнювання) і за економічними показниками (економічне вирівнювання) в результаті здійснення цілеспрямованої регіональної політики. Регіональне планування має знаходити компроміс між завданням досягнення найвищих і найшвидших економічних ефектів від розміщення, які дає концентрація господарської діяльності, і завданням згладжування регіональних розбіжностей, які дає її розосередження.

Екістика (від грец. oikos – дім, житло) – теорія формування і еволюції людських поселень, висунута грецьким архітектором-містобудівником К. Доксіадісом в 50-60 роках ХХ століття. Доксіадіс і його послідовники розглядають екістику як науку, основна мета якої – створення міст різної величини з оптимальним сполученням усіх елементів їхньої планувальної структури. В основу теорії екістики закладено п’ять універсальних принципів, що використовуються при розробці регіональних і містобудівних програм. Згідно з ним людина намагається: 1) до максимуму звести свої потенційні контакти з середовищем; 2) до мінімуму звести свої енергетичні, просторові і вартісні затрати; 3) оптимізувати свій «захисний простір» у будь-який час і в будь-якому місці; 4) оптимізувати взаємостосунки з іншими елементами своєї системи життя, яка включає: природу, суспільство, споруди всіх видів і взаємозв’язки їх з дорогами і комунікаціями; 5) досягти синтезу всього вищезгаданого в плануванні міст. Всі ці принципи є сферою планування територій (геопланування).

Екологізація регіону – процес послідовного впровадження нової техніки і технології, нових форм організації виробництва, виконання управлінських та інших рішень, які дають змогу підвищити ефективність використання природних ресурсів регіону з одночасним збереженням природного середовища та його поліпшення на різних рівнях.

Екологічна безпека регіону – стан навколишнього природного середовища у межах регіону, що не загрожує здоров’ю його населення у процесі праці та життєдіяльності.

Екологічна рівновага у регіоні – динамічний стан природного середовища регіону, за якого може бути забезпечена саморегуляція і відтворення основних його компонентів – атмосферного повітря, водних ресурсів, ґрунтів, рослинного і тваринного світу.

Економічна комісія ООН для Європи (ЕКЄ), Європейська економічна комісія – регіональна комісія Економічної і соціальної ради ООН, що створена в 1947 р. Мета ЕКЄ – сприяти погодженню дій, спрямованих на економічний розвиток країн Європи, підтримувати та зміцнювати економічні відносини між певною країною Європи та іншими країнами світу. Найвищий орган ЕКЄ – пленарна щорічна сесія. Місцезнаходження Секретаріату – Женева. Україна є членом ЕКЄ ще з часів Радянського союзу.

Економічне районування – науково обґрунтований поділ країни або великого регіону на економічні райони, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об’єктивно відбивають територіальний поділ праці. Економічне районування сприяє раціональному розвиткові кожного з районів, раціональному використанню природних умов і ресурсів та в кінцевому підсумку прискореному соціально-еконо­міч­ному розвиткові всієї країни.

Економічний ефект у регіоні – корисний результат економічної діяльності в регіоні, який вимірюється найчастіше як різниця між грошовим доходом від діяльності в регіоні та грошовими витратами на її здійснення.

Економічний мікрорайон – територія, виділена для цілей планування територій на основі дрібного економічного районування. Виділяється в адміністративних границях, а у випадках, коли територія в адміністративних границях не має необхідної з позицій планування територіальної цілісності, заново. Економічні мікрорайони являють собою спеціалізовані території. Насамперед, це лісопромислові та нафтогазовидобувні райони, райони зрошувального рільництва, курортні райони, які займають кілька адміністративних районів.

Економічний потенціал регіону – сукупна здатність галузей народного господарства регіону виробляти продукцію, здійснювати капітальне будівництво, перевезення вантажів, надавати необхідні послуги населенню. Визначається досягненнями науки і техніки, обсягом виробничих потужностей, наявністю транспортних засобів, економічно активного населення, якістю їхньої професійної підготовки, ступенем розвитку галузей сфери обслуговування населення та ін. Економічний потенціал оцінюється при опрацюванні регіональної стратегії розвитку обсягами, структурою, рівнем використання, ступенем зношеності основних фондів, розгалуженістю виробничої бази, наявністю наукоємних, інвестиційно спроможних галузей і підприємств, здатних до реалізації інноваційної моделі економічного зростання, ступенем кваліфікації трудових ресурсів, потужністю, технічним станом та щільністю інженерно-транспортної інфраструктури регіону.

Економічний район – територіально цілісна частина народного господарства країни, яка має виробничу спеціалізацію і через суспільний поділ праці пов’язана з іншими частинами країни. Економічний район, окрім спеціалізації, характеризується і низкою інших ознак – певним економіко-географічним положенням, своєрідними природними, економічними і історичними умовами, а також комплексністю і потенційними можливостями управління економічною і територіальною структурами.

Екстенсивний шлях розвитку регіону – засіб збільшення обсягів його виробництва за рахунок кількісних факторів економічного зростання: додаткового залучення робочої сили, розширення посівних площ, збільшення видобутку сировини, будівництва нових об’єктів. Можливості екстенсивного розвитку, як правило, визначаються наявністю обмежених природних і трудових ресурсів.

Європейська асоціація агентств регіонального розвитку (EURADA) – міжнародна громадська організація, яка координує діяльність агентств регіонального розвитку (АРР) в Європі. Створена у грудні 1991 року, зареєстрована у Бельгії (Брюссель). Асоціація визнає принципово важливим для АРР виконання таких завдань: 1) надання допомоги у створенні підприємств; 2) консультування підприємств, а також тренування їх управлінського персоналу; 3) розвиток та реклама зон підприємництва з метою залучення місцевих та зарубіжних інвесторів; 4) сприяння поширенню сучасних технологій та створенню підприємницьких мереж; 5) створення бізнес-інкубаторів та управління ними; 6) надання капіталу підприємствам; 7) проведення досліджень, а також участь у територіальному плануванні; 8) відродження депресивних територій.

Європейська хартія про місцеве самоврядування – документ, підписаний державами – членами Ради Європи 15 жовтня 1985 року, яким передбачено існування в цих країнах місцевих органів самоврядування, які наділені уповноваженими для прийняття рішень органами, створеними демократичним шляхом, і які мають широку автономію щодо своєї компетенції, порядку її здійснення і необхідних для цього засобів.

Європейський фонд регіонального розвитку (ЄФРР, European Re­gio­nal Fund ) – складова частина бюджету Європейського економічного співтовариства, згодом Європейського Союзу (ЄС). Створений у 1975 році для фінансування заходів по подоланню існуючих регіональних диспропорцій в країнах ЄС шляхом участі в розвитку та структурній перебудові регіонів, що відстають у розвитку і в конверсії від індустріально розвинених регіонів. Кошти фонду виділяються країнами, як правило, для депресивних районів, де рівень безробіття вищий, ніж у середньому по країні.

Європейські співтовариства – регіональні об’єднання західноєвропейських країн: Європейське об’єднання вугілля та сталі (ЄОВС), Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), які формують основу розвитку та функціонування Європейського Союзу. Оформилося в єдину міжнародну урядову організацію з набранням чинності у 1967 році Договору про створення єдиних наднаціональних органів. Відтоді ці співтовариства мають спільні наднаціональні органи: Раду Міністрів – законодавчий орган, Комісію Європейських співтовариств – виконавчий орган, якому надано виключне право подавати на затвердження Ради Міністрів проекти законів; Європейський парламент – орган, який контролює діяльність Комісії і затверджує бюджет; Суд Європейських співтовариств – вищий судовий орган. Пізніше з’явилося ще два органи: Європейська рада, до складу якої входять глави урядів і держав Європейських співтовариств, і Європейське політичне співтовариство. Згідно з Маастрихтською угодою 1993 року Європейські Співтовариства перетворилися на Європейський Союз.

Єврорегіон – юридично оформлена (за нормами Ради Європи) територія транскордонного співробітництва між територіальними громадами або місцевими органами влади прикордонних регіонів двох або більше держав, які мають спільний кордон. Це співробітництво спрямоване на координацію взаємних зусиль і здійснення ними узгоджених заходів у різних сферах життєдіяльності відповідно до національних законодавств і норм міжнародного права, для розв’язання спільних проблем і в інтересах людей, що населяють цю територію по обидва боки державного кордону. Діяльність єврорегіонів розглядається як один з елементів загальноєвропейської системи приорітетів, який відповідає принципові інтеграції держав через інтеграцію регіонів. Відомі, наприклад, Єврорегіон «Сартолюкс», що включає Саар (ФРН), Лотарингію (Франція), і державу Люксембург. До єврорегіону «Нейсе» входить ряд східних земель ФРН, західні воєводства Польщі і західні округи Чехії (всі вони розташовані вздовж ріки Нейсе). Україна бере участь у діяльності трьох єврорегіонів – «Карпатський» (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська області, 1993 р.), «Буг» (Волинська область, 1993 р.), «Нижній Дунай» (Одеська область, 1998 р.). Триває робота зі створення еко-єврорегіону «Верхній Прут» за участю Чернівецької області.

Житлово-комунальне господарство – одна з галузей економіки міста, яка забезпечує ефективне функціонування житлового та нежитлового фонду. Складається з таких підгалузей: житлове господарство, водопровід та водо­постачання, каналізаційне господарство, шляхове господарство, зелене господарство, газопостачання, теплопостачання, електропостачання, бла­го­устрій та санітарне очищення міста, зовнішнє освітлення міста, система протизсувних заходів, ритуальне обслуговування населення.

Життєвий цикл регіональний – цикл регіонального розвитку, обумовлений підходом до виробництва в регіоні товарів як до процесу з певними стадіями: поява нового продукту, зростання його виробництва, зрілість (насиченість), скорочення.

Зайнятість населення регіону – система соціально-економічних відносин, пов’язаних із забезпеченням економічно активного населення регіону робочими місцями та участю його в суспільно корисній діяльності. Обумовлена специфікою природно-економічної зони, етнічним складом населення, формами розселення (місто, село) та ін. Кількісно характеризується рівнем залучення населення або його окремих груп до суспільно корисної діяльності.

Інвестиційний цикл – комплекс заходів від моменту прийняття рішення про інвестування галузей і сфер економіки регіону (міста) до завершальної стадії інвестиційного проекту, наприклад, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування і проектування.

Індекс вартості життя – це індекс роздрібних цін спеціального набору товарів і послуг, що входить в бюджет середнього споживача (споживчий кошик) і становить йогопрожитковий мінімум. Зазвичай індекс вартості життя ототожнюється з індексом споживчих цін. Зміна вартості життя залежить від зміни споживчих цін і структури споживання. Проблемою, що виникає при розрахунку індексу вар­тості життя, є визначення фіксованого набору предметів споживання (споживчий кошик) для різних груп населення. При його розрахунку можливим є використання двох підходів. Перший базується на встановлених нормативах споживання, тому і має назву нормативний; другий передбачає визначення споживчого кошика на основі фактичної структури споживчих витрат, яка встановлюється за показниками сімейних бюджетів; це статистичний підхід. На практиці, а саме в регіональному аналізі, перевага віддається останньому методу.

Індикативне планування – одна з форм регіонального планування, яка передбачає підготовку макроекономічних планів-прогнозів, де визначені головні орієнтири, масштаби, пропорції і кінцеві цілі розвитку галузей економіки регіону.

Ініціативні регіональні програми ЄС – програми регіонального розвитку, які ЄС реалізує за власною ініціативою (тобто незалежно від національних урядів). Об’єктами цих програм є проблеми певних типів регіонів. Так, програма URBANIZATION передбачає економічне і соціальне перетворення (конверсію) кризових міст, селищ і міських ареалів з метою забезпечення сталого розвитку; програма LEADER – розвиток сільської місцевості на основі місцевих ініціатив; програма EQUAL – транснаціональне співробітництво, спрямоване на реалізацію нових засобів боротьби з усіма видами дискримінації і нерівності на ринку праці; INTERREG – транснаціональне, прикордонне і міжрегіональне співробітництво, спрямоване на стимулювання збалансованого і гармонійного розвитку європейського простору.

Кадастр (від франц. cadastre – реєстр) – систематизований звід відомостей, який складається періодично або шляхом безперервних спостережень над відповідним об’єктом. Розрізняють кадастри земельний, водний, лісовий, родовищ корисних копалин, тваринного світу, містобудівний, меліоративний, кадастр територій та об’єктів природно-заповідного фонду.

Кадастровий план – графічне супроводження реєстрів містобудівного кадастру, що містить опис меж землекористування, фіксує наявність будинків та споруд, інженерних, транспортних мереж та ін. На кадастровому плані зазначається код ділянки. Визначення меж кадастрової ділянки на основі групування ділянок землекористування з урахуванням адміністративно-територіального поділу міста, функціонального зонування його території, транспортного районування та природних обмежень є передумовою кадастрового районування території міста.

Кантон (франц. canton – округ) – 1) федеративна територіальна одиниця в Швейцарії; 2) невелика адміністративно-територіальна одиниця в Бельгії, Франції та у деяких інших країнах.

Каркас території – область зосередження функціональної активності найбільш масових процесів життєдіяльності населення, пов’язаних з високою інтенсивністю освоєння простору. Решта території регіону (міста) утворює так звану «тканину» – зону переважної локалізації видів діяльності, що не потребують високої просторової концентрації. Для великих регіонів каркас – це його міста плюс транспортна мережа. Для міст і міських агломерацій каркас співвідноситься з їхньою планувальною структурою. Він являє собою сукупність найбільш масових за значенням, функціями і інтенсивністю використання території структурних частин і елементів міста (агломерації), їх взаємного розташування і зв’язків між ними.

Карпатський єврорегіон – один з єврорегіонів, у діяльності якого бере участь Україна. Утворений у 1993 році у Дебрецені (Угорщина). До його складу входять прикордонні адміністративні одиниці п’яти держав –Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини, України. Охоплює територію прощею 132,7 тис. кв. км. з населенням 14 млн. осіб. Карпатський єврорегіон – це транскордонна асоціація прикордонних адміністративних районів країн, що входять до його складу, яка створена з метою координації транскордонного співробітництва. Пріоритетами функціонування Карпатського єврорегіону вважаються: розвиток транспортного зв’язку на його території; вирішення проблем розвитку інфраструктури, туризму; створення сучасної функціональної структури економіки регіону; розширення європейського та атлантичного співробітництва та ін.

Карпатський фонд – (Фонд розвитку Карпатського єврорегіону) – міжнародна неурядова транскордонна фундація, до основних завдань якої належить сприяння становленню громадянського суспільства у цьому регіоні Європи, сталому розвитку цієї частини континенту та гармонізації міжетнічних відносин. Основна мета Фонду – налагодження транскордонної співпраці, зміцнення добросусідських відносин і соціальної стабільності у транскордонних областях Угорщини, Польщі, Румунії, Словаччини, України шляхом надання фінансової та технічної допомоги відповідним проектам і програмам. Виконує функції посередника між великими міжнародними фондами, зацікавленими в розвитку транскордонного співробітництва, міжетнічної співпраці, відродженні сільських громад унікального єврорегіону та місцевими громадськими організаціями і органами місцевого самоврядування.

Класифікаційні ознаки соціальних ризиків та їх види: сфера діяльності суб’єктів ризику (професійні та побутові); кількість настання ситуацій ризику (одноразові та багаторазові); характер наслідків для суб’єктів (негативні та нульові); характер обліку (внутрішні та зовнішні); масштаб події або рівень виникнення (мікрорівень, галузеві, міжгалузеві, регіональні, державні та глобальні). Рекомендована класифікація соціальних ризиків уможливлює більш повно розкрити сутність соціального ризику й обґрунтувати напрямки розвитку системи соціального захисту населення.

Комітет регіонів ЄС – організація консультативного характеру, створена у 1993 році у рамках інституціональної системи ЄС для врахування регіонального чинника у європейському просторі. Діяльність комітету сприяє включенню актуальних місцевих питань до розгляду, а також забезпечує представництво регіональних та місцевих спільнот у процесі прийняття рішень Європейським Союзом. Комітет регіонів складається з 222 членів – представників регіональних і місцевих адміністрацій європейських країн. Він подає на розгляд органів ЄС пропозиції з різних аспектів регіонального розвитку. Комітет регіонів ЄС включає вісім спеціалізованих комісій: 1) регіональна політика, економічний розвиток, місцеві та регіональні фінанси; 2) упорядкування сільської зони, сільське господарство, рибальство, ліс, море, гірська зона; 3) транспорт і комунікаційні мережі;   4) урбаністична політика; 5) упорядкування території, довкілля, енергетика; 6) освіта, виховання; 7) Європа громадян, наукові дослідження, культура, молодь, інтереси споживачів; 8) економічне і соціальне об’єднання.

Конгрес місцевих та регіональних влад Європи (КМРВЄ) – консультативний орган Ради Європи, що представляє місцеві та регіональні органи влади країн-членів Ради Європи. Утворений у 1994 році. Головна мета Конгресу – забезпечення участі місцевих і регіональних органів влади у роботі Ради Європи, зміцнення та подальший розвиток місцевої демократії в країнах Центральної та Східної Європи, а також посилення міжрегіонального і транскордонного співробітництва, впровадження стандартів Ради Європи на місцевому та регіональному рівнях у країнах молодої демократії, що має сприяти реалізації загальноєвропейської інтеграційної політики та утвердження демократії на теренах всієї Європи. Україна отримала право на членство в Конгресі у листопаді 1995 року, після вступу до Ради Європи.

Концепція державної регіональної політики в Україні – документ, що визначає принципові напрями, довгострокові завдання, пріоритети, засоби та етапи діяльності держави щодо регіонального розвитку. Є складовою частиною національної системи стратегічного планування регіонального розвитку.

Концепція розвитку регіону – 1) це сукупність найбільш суттєвих еле­ментів теорії регіонального розвитку, викладена в конструктивній, прийнятній для практики формі; це теорія, переведена в алгоритм вирішення конкретної проблеми; 2) провідний задум, що визначає стратегію дій у здійсненні реформ, програм, планів розвитку регіону.

Критерії визначення проблемних регіонів ЄС – єдині для країн-членів ЄС критерії класифікації найвідсталіших регіонів ЄС: рівень ВВП на душу населення нижче середнього по ЄС; мінімум 20 % зайнятості населення у депресивних галузях економіки; більша частка зайнятості населення у сільському господарстві, ніж в інших регіонах держав-членів ЄС;  високий рівень безробіття (мінімум 3,5 %), а також не менше, ніж на 20 % вищий середнього по країні. Відповідно до цієї класифікації частка населення «відсталих» регіонів становила 100% населення Ірландії, 51 – Італії, 36 – Великої Британії, 33 – Франції, 32 – Данії, 17 – Бельгії, 15 – Нідерландів, 12 – ФРН, 11 – Люксембургу. Всього на території таких регіонів проживало 40 % населення країн-членів ЄС.

Лаг у розвитку регіону – економічний показник, що характеризує часовий інтервал між двома взаємопов’язаними явищами в економічному розвитку регіону, одне з яких є причиною, а інше – наслідком. У контексті розвитку регіону (міста) як складної динамічної системи управління йдеться про часовий інтервал, який розділяє момент управління системою (прогнозування, планування, програмування, проектування) або момент вкладання грошей в регіональну економіку і момент реалізації відповідних рішень на практиці.

Ліга міст „Євросіті” – об’єднання близько 200 європейських міст, до якого входять як міста країн – членів ЄС, так і країн Центральної і Східної Європи, які не входять до ЄС. Основними напрямками роботи є обмін досвідом управління і господарювання, лобіювання інтересів регіонів у національних і міжнародних організаціях.

Локальна система розселення – розташована в межах компактної території сітка поселень, об’єднаних між собою виробничими зв’язками, системою обслуговування населення, транспортною мережею, системою інформації, єдиною політикою природокористування і охорони навколишнього природного середовища, централізацією управління автономними об’єктами системи. В локальній системі об’єктивно існує можливість щоденного особистого спілкування і обміну інформацією всіх представників її активного населення. З соціологічної точки зору локальна система може ототожнюватися з соціумом – первинним територіальним осередком, що об’єднує колективи і окремих людей, в рамках якого проявляється сукупність стосунків і найбільш інтенсивно розвиваються демографічні процеси.

Людність поселень – чисельність постійного населення міських і сільських поселень, один з основних показників при характеристиці величини поселень та їхньої класифікації. Людність поселення пов’язана з соціально-економічними функціями, які виконує поселення у системі розселення.

Людського розвитку індекс – спеціальний сукупний індекс, який на підставі відповідних показників дає узагальнюючу оцінку людського прогресу. Такими показниками є ВВП на душу населення, рівень освіченості і тривалість життя. Вперше розроблений у 1990 році ООН. Розраховується для окремих соціальних та етнічних груп, регіонів та є індикатором їхнього добробуту.

Магістрат – 1) міське управління в деяких країнах (Норвегія, Швеція, Данія та ін.), що складається з чиновників, призначених урядом, або вибраних осіб; 2) назва міського управління, те ж саме, що муніципалітет. В Україні у XV-XIX ст. – орган міського самоврядування, що здійснював адміністративно-судові функції і відповідно складався з двох колегій – ради (адміністративний орган) і лави (судовий орган); 3) чиновник судової влади (суддя, слідчий, прокурор) в Італії, Франції та деяких інших зарубіжних країнах.

Макроінструменти регіональної економічної політики – загальноекономічні регулятори, які впливають на поведінку багатьох економічних суб’єктів на певних територіях. Це диференційовані по регіонах параметри (нормативи, ставки тощо) і умови загальнодержавної податкової, кредитної, інвестиційної, соціальної політики. Так, для стимулювання економічного зростання або підтримки проблемних регіонів установлюються знижені ставки податків на підприємництво, пільгові кредитні ставки, пільгові транспортні тарифи. Метою застосування таких стимулів є підвищення конкурентоспроможності певних регіонів на національному і зовнішніх ринках.

Макрорегіоналізація – суспільно-економічне, науково-обгрунтоване виділення за певними ознаками великих територій країни, що історично склалися або формуються в процесі розвитку продуктивних сил і об’єк­тив­но відбивають територіальний поділ праці.

Макрорегіони – великі регіони, що можуть охоплювати групу найбіль­ших у країні адміністративно-територіальних одиниць, які, на відміну від останніх, не мають повного складу органів регіонально-державного управління. Створюються насамперед для стратегічного планування та удосконалення макроструктури економічного простору.

Методи соціальної регіональної політики:

➢ правове забезпечення соціального захисту населення, прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів, встановлення соціальних і екологічних нормативів і стандартів, контроль за їх дотриманням;

➢ прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорону навколишнього середовища тощо), соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;

➢ прогнозування стану загальнонаціональних і регіональних ринків праці, створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці, державні програми з вирішення конкретних соціальних проблем (боротьба з бідністю, освітні, медичні, екологічні та інші);

➢ обов'язкове соціальне страхування в різних формах, пенсійне забезпечення;

➢ підготовка та перепідготовка кадрів, програми громадських робіт, соціальне партнерство.

Міжгалузевий територіальний комплекс – територіальне формування, в якому поєднується кілька взаємопов’язаних галузей, що спільно використовують один вид вихідної сировини, виробляють взаємозамінну продукцію чи надають відповідні послуги, розв’язують певну регіональну проблему. Прикладами таких комплексів є: агропромисловий, лісопромисловий, паливно-енергетичний, машинобудівний, транспортний та ін. Серед регіональних комплексів виділяють загальнодержавний, районний (економічних районів), міжобласний та обласний комплекси. Серед локальних – внутрішньообласні комплекси, комплекси економічних вузлів та центрів.

Міжнародна академія регіонального розвитку і співробітництва (МАРС) – недержавна, некомерційна організація, заснована у 1995 році в Москві, статутними цілями і завданнями якої є: проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень для регіонів на основі міжнародної кооперації і координації наукової діяльності, наукове, інформаційне і правове забезпечення управління окремими регіонами, а також їхніми відносинами між собою і з державними та міждержавними структурами; опрацювання і експертиза регіональних проектів і програм; підготовка і перепідготовка спеціалістів з проблем регіонального розвитку і регіонального співробітництва. Передбачає розгортання досліджень з економіки, соціології, політології, демографії, географії, екології, геології, урбаністики, управління, права, картографії, архітектури інженерних та інших дисциплін, причому перевага надається міждисциплінарним і комплексним розробкам. Підтримує концепцію єдиної науки про регіони, випускає журнал «Региональное развитие и сотрудничество».

Міжнародні транспортні коридори (МТК) в Україні – національна мережа транспортних коридорів, концепція і програма створення та функціонування якої затверджена постановами Кабінету Міністрів України (1997, 1998 р.р.). Ця концепція визначає основні принципи створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів в Україні на період до 2015 року, а також включення її до міжнародної транспортної системи. Згідно з концепцією транспортні коридори відіграватимуть важливу роль у розвитку прилеглих до них територій, особливо на ділянках транскордонних регіонів України, що дозволяє вважати будівництво транспортних коридорів початковим етапом розробки програм розвитку на її прикордонних просторах. Важливою стратегічною проблемою для України є інтеграція її мережі національних транспортних коридорів до євразійської мережі.

Міжрегіональне економічне співробітництво країн ЄС – безпосереднє співробітництво регіонів країн-членів ЄС, найбільш розповсюдженими формами якого є обмін досвідом регіонального розвитку і управління; організація торгів на закупівлю товарів для регіональних і місцевих адміністрацій за участю регіонів різних країн; співробітництво споріднених міст. Часто міжрегіональне співробітництво закріплюється двосторонніми і багатосторонніми угодами регіональних і місцевих адміністрацій.

Мікрорайон – містобудівне утворення з повним комплексом повсякденного обслуговування населення. Елемент функціональної і планувальної структури житлового району. Розміщується на звільненій від транзитного руху транспорту міжмагістральній території площею 10-60 га, чисельність населення – від 4 до 15 тисяч осіб. Межами мікрорайонів є, як правило, вулиці, проїзди, природні рубежі. Мікрорайон може ділитися на містобудівні комплекси або житлові групи.

Місія регіону – головна мета розвитку регіону, що характеризує вищий сенс існування громади в майбутньому. Значною мірою вона залежить від довготермінового бачення суспільством того, яким воно прагне стати. Обґрунтовується та визначається за умов чіткого уявлення про наявні майбутні ресурси регіону, його конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Місто, міське поселення – населене місце, значне за розмірами, чисельністю і густотою населення, зайнятого переважно у неаграрних сферах діяльності. Виконує, як правило, промислові, наукові, транспортні, курортні, торговельні, культурні та адміністративно-господарські функції і відзначається концентрацією виробництва і підвищеною компактністю переважно багатоповерхової забудови з певним рівнем архітектурно-худож­нього оформлення, та інженерно-технічного устаткування. Населення міста веде своєрідний (міський) спосіб життя та повсякденної діяльності і за їхніми формами об’єднане в певну соціально-територіальну спільність. Місто є історично-конкретною соціально-просторовою формою існування суспільства.

Місцева державна адміністрація – це місцевий орган виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою. Місцеві державні адміністрації є юридичними особами.

Місцеве самоврядування в Україні – це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади – жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста – самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцевий референдум – форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування. Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, законами України до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Модель регіональної соціальної політики України має представляти собою симбіоз лібералізму та соціальної орієнтації. Перший дає можливість в умовах відсутності достатніх фінансових коштів у держави створити умови для самореалізації і самозабезпечення економічних суб'єктів регіону. Друга складова передбачає формування раціональної системи регіонального соціального захисту населення. В умовах соціально-ринкової трансформації держава має виступити соціальним амортизатором перетворень і одночасно проводити активну соціальну політику на нових, адекватних ринковим вимогам засадах. Підвищення ролі соціальних амортизаторів має місце на етапах: системної, соціально-економічної трансформації; структурної перебудови; виходу на новий щабель економічного розвитку; переходу до нового рівня цивілізації.

Модель соціального захисту в адміністративно-командній економіці – це модель де характерним є превалювання ідеї вторинності соціальної сфери щодо виробництва; жорсткий контроль державою соціальних відносин; зрівняльний принцип розподілу (егалітаризм), низький рівень доходів; визнання зарплати, отриманої на державних підприємствах, їх основним джерелом; заохочення колективних форм споживання, у тому числі в «натуральному вираженні» (надання безоплатного житла, відпочинку, соціальних послуг тощо), на шкоду ринковим грошовим трансфертам; незацікавленість в особистих збереженнях та інвестуванні.

Модель соціальної сфери регіону Г. Мюрдаля відображає залежність між розвитком бізнесу, обсягами доходів фірм і населення, місцевими бюд­жетами і регіональною інфраструктурою. Чим розвинутіша економіка регіону, тим більші доходи отримують населення регіону і фірми, що через податкову систему приводить до зростання відрахувань у місцеві бюджети. В результаті органи місцевого самоврядування мають більші можливості для розвитку соціальної інфраструк­тури регіону. Тим самим в подальшому на наступному етапі забезпечуються привабливіші умови для ведення економічної діяльності і створюються стимули для припливу додаткових капіталів у даний регіон. Аналогічний мультиплікативний процес має місце і щодо доходів населення. Розвинута економіка потребує кваліфікованої робочої сили, а отже і більших доходів; впорядкована і забезпечена соціальними благами територія приваблює забезпечені верстви населення для проживання, що, в свою чергу, приводить до подальшого зростання податкових надходжень у місцеві бюджети і т. д.

Модель соціальної сфери регіону Харрода-Домара базується на тому, що райони, які швидко розвиваються, мають високий рівень доходів, внаслідок чого відбувається приплив робочої сили і капіталу в ці райони. Зростає обсяг податків до місцевих бюджетів, що зумовлює розвиток соціальної сфери регіону.

Наднаціональна регіональна політика Європейського союзу – регіональна політика, яка здійснюється ЄС для доповнення і посилення регіональної політики держав-членів ЄС у напрямі зменшення міжрегіональних соціально-економічних контрастів і збільшення ефективності міжрегіональної інтеграції в масштабах ЄС. Необхідність її обумовлена тим, що економічний простір сучасного ЄС має досить складну структуру, а механізм ринкової конкуренції в рамках ЄС може не тільки поліпшувати, а й погіршувати стан окремих регіонів у процесі європейської інтеграції. В основі наднаціональної регіональної політики ЄС лежать три принципи, які відбивають ідеологію Європейської інтеграції: партнерство, тобто тісну координацію дій між ЄС, національними урядами, регіональними і місцевими органами влади; субсидіарність як одну з основ федералізму; адиціоналізм (доповнюваність) при акумулюванні ресурсів для підтримки регіонів (взаємодоповнення коштів ЄС і національних інвестицій).

Національна система стратегічного планування регіонального розвитку в Україні – національна система, до складу якої входять: Концепція державної регіональної політики; Державна стратегія регіонального розвитку; Регіональна стратегія розвитку; Програми економічного і соціального розвитку; Контракти регіонального розвитку.

Неокласична модель соціальної сфери регіону виходить з того, що нові райони, які розвиваються, хоча і мають чистий приплив капіталу, однак рівень доходів у них невисокий і робоча сила має тенденцію до відтоку, що, в свою чергу, призводить до низьких надходжень у місцеві бюджети і як результат – до зменшення відрахувань на розвиток соціальної сфери, а, отже, і до її скорочення. Неокласична модель підходить для районів, котрі стали розвиватися на базі використання місцевої робочої сили в забезпечених трудовими ресурсами регіонах з відносно низьким рівнем доходів населення та якістю його життя, що склалися традиційно.

Німецька модель соціальної політики (ФРН, Франція, Австрія) характеризується високими обсягами ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет (близько 50%), створенням розвинутої системи соціального захисту на основі залучення коштів держави та підприємців.

Об’єднання територіальних громад (комун) – добровільне формування громад з метою об’єднання власних фінансових ресурсів для вирішення спільних проблем або отримання від держави більш сприятливого режиму надання фінансової допомоги. В розвинутих країнах Європи користується державною підтримкою. У Франції передбачено фінансове стимулювання державою об’єднання комун, у ФРН держава законодавчо сприяє різним типам об’єднань громадян (зокрема таким, де функції управління делегуються одному з муніципалітетів або створюється спеціальний орган управління спільними місцевими справами). У випадках, коли ресурси територіальних громад недостатні для надання населенню потрібних послуг, закони ФРН, Великої Британії та Іспанії передбачають обов’язковість об’єднання цих громад.

Об’єкти регіонального соціального захисту – це усі верстви населення регіону без винятку.

Обласний бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання.

Основні форми регіонального соціального захисту населення – це  соціальна допомога та соціальне страхування. Основна відмінність між ними полягає в джерелах фінансування, функціях і ролі держави в їх організації та діяльності. Форми соціального захисту можуть приймати наступні види: соціальні виплати (пенсії, допомоги, компенсації, стипендії), пільги, субсидії й соціальні послуги.

Оцінка рівня життя населення реґіонів України проводиться за трьома аспектами: 1. Матеріальний добробут населення. 2. Умови життя населення. 3. Соціальне середовище. Матеріальний добробут населення найбільш повно характеризує масштаби розшарування населення за рівнем доходів, витрат і майнового стану, яким визначається соціальний статус особи або соціальної групи в соціально-економічній структурі суспільства. Умови проживання населення – це кількісні (загальна площа житла) та якісні (обладнання житла зручностями) показники, які дають уяви про житлові умови населення регіону. Другою за вагомістю характеристикою умов проживання населення є розвиненість соціальної інфраструктури, основна мета розвитку якої – надання максимальній кількості мешканців регіону благ та послуг високої якості відповідно до науково обґрунтованих нормативів або фактичних потреб. Соціальне середовище – складовими цього блоку є соціальне самопочуття та соціальна напруга.

Парадигма регіональна – метод дослідницької регіональної програми, модель постановки регіональних проблем, прийнята як зразок вирішення дослідницьких завдань, панівний спосіб наукового мислення, виражений у певній завершеності та відносній узгодженості поглядів на навколишні явища й речі, що належать до компетенції регіональної економіки. Вона характеризує історично певний стан історичної думки й означає стійку схему наукової діяльності, теоретико-методологічну модель тієї чи іншої регіональної проблеми. Поняття «парадигма» запровадив американський філософ та історик науки Г. Кун.

Планування територій – процес регулювання використання територій, який полягає у створенні та впровадженні містобудівної документації, ухваленні та реалізації відповідних рішень.

Показники розвитку соціальної інфраструктури регіону – це показники розвитку житлово-комунального господарства (забезпеченість житлом, комунальними послугами тощо); показники розвитку освіти і культури (забезпеченість дошкільними закладами освіти, школами, бібліотеками, театрами, музеями тощо); показники охорони здоровя, фізичної культури і соціального забезпечення (ступінь забезпеченості населення лікарняними ліжками, матеріалами, медикаментами і кадрами, середня тривалість життя людини; смертність дорослого населення; материнська і дитяча смертність, захворювання працюючого населення тощо).

Посадова особа місцевого самоврядування – особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Право комунальної власності – право територіальної громади володіти, доцільно, економно користуватися і ефективно розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Представницький орган місцевого самоврядування – виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Принципи місцевого самоврядування – основні засади здійснення місцевого самоврядування, серед яких: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і державних інтересів; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Пріоритети регіональної політики ЄС – пріоритетні напрямки, зумовлені наявністю відсталих регіонів і необхідністю проведення структурних змін: 1) сприяння структурній перебудові та розвитку депресивних регіонів (стосується лише тих регіонів, де рівень ВВП на душу населення протягом трьох років був нижче за 75% від середнього по ЄС); 2) надання фінансових ресурсів регіонам, де спостерігається стагнація промисловості; 3) боротьба з тривалим безробіттям та підтримка ініціатив щодо зайнятості населення регіонів; 4) адаптація підприємців, робітників у промисловості та у сфері виробництва до кардинальних змін, що загрожують безробіттям;  5) фінансування розвитку сільськогосподарських територій та прискорення структурної перебудови сільського господарства; 6) допомога північним країнам ЄС із вкрай низькою густотою населення їхніх територій.

Прогнозування регіонального розвитку – опис передбачуваних напрямків і параметрів розвитку регіонів, їхньої економіки, екології і соціальної сфери на основі аналізу їхніх рушійних сил, закономірностей, структури та інших факторів вірогідної поведінки протягом певного періоду, а також можливих наслідків такого розвитку. В регіональній економіці і містобудуванні – це наукове передбачення перспектив розвитку регіонів, міст, селищ і сільських населених пунктів. Розрізняють прогнозування дослідницьке та нормативне. Перше базується на виявленні реальних і можливих тенденцій розвитку об’єкту і спрямоване з сьогодення на майбутнє. Друге засноване на нормативах і спрямоване від „бажаного” майбутнього у теперішнє, визначає можливі шляхи досягнення цього „бажаного” стану. Дослідницьке і нормативне прогнозування взаємно доповнюють одне одного. Відповідно до чинного законодавства в Україні здійснюються прогнози економічного і соціального розвитку АР Крим, областей, районів, міст на середньостроковий період (на п’ять років).

Програма економічного і соціального розвитку України – документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, формується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, спрямованих на ефективне розв'язання проблем економічного і соціального розвитку, досягнення стабільного економічного зростання, а також характеризуються очікувані зміни у стані економіки та соціальної сфери.

Програми транскордонного співробітництва PHARE – розроблена в 1989 році Європейським Союзом програма допомоги країнам Центральної та Східної Європи у системнiй економiчнiй трансформацiї. Оскiльки Польща та Угорщина стали її першими учасниками, програма отримала назву PHARE (Poland-Hungary: Action for Reconstructing of Economies). Пiсля того,  як зміни охопили iншi країни Центральної та Схiдної Європи, програма була поширена на Чеську Республiку, Словаччину, Словенiю, Болгарiю, Румунiю, Литву, Латвію, Естонію та Македонію. На сьогодні програма PHARE є головним каналом фінансового та технічного співробітництва Європейського Союзу з країнами Центральної та Східної Європи.

Прожитковий мінімум – вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Районний бюджет – план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територіальних громад сіл, селищ, міст районного значення, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання.

Регіон – (франц. region, від лат. region – область, район) – територія, яка відрізняється від інших територій за рядом ознак і характеризується певною цілісністю та взаємопов’язаністю її складових елементів. Регіони виділяються з території відповідно до певних цілей і завдань, найголовнішою з яких є управління розвитком регіону. Регіони можуть бути будь-якого розміру – від міста (або району у великому місті) до величезних регіонів всередині континенту. В середині країни він є основною складовою частиною державного територіального устрою, яка визначена єдиною політикою державного регіоналізму і має організаційну відокремленість, цілісність, економічну і географічну самодостатність, право місцевого самоврядування, систему державних органів, які є елементами (підсистемами) державної структури влади і управління країною. В умовах України – це рівень областей та АР Крим. Безвідносно до цілі територіального управління регіон може означати частину країни, що історично склалася і характеризується специфічними природнокліматичними умовами та відносно стійкими економічними й соціально-демографічними особливостями, певною спрямованістю розвитку продуктивних сил.

Регіоналізація – 1) розвиток, укріплення економічних, політичних та інших зв’язків між областями або державами, що входять до одного регіону; виникнення регіональних об’єднань держав. Формами регіоналізації є утворення митних союзів, торговельних преференцій на зразок квот, здійснення спільної валютної політики і системи платіжного обліку з іншими країнами тощо. На сучасному етапі регіоналізація виявляється у створенні економічно інтегрованих просторів; 2) специфічність, розмаїття напрямків регіональної політики, що проводиться в окремих регіонах, яке пов’язане з їхніми особливостями; 3) те ж саме, що районування; 4) зовнішньоторговельні привілеї двох країн.

Регіоналістика – сукупність дисциплін і напрямків, методологічних підходів та методичних прийомів, об’єктом дослідження яких є регіон. Сюди також відносяться теорія районування, регіонологія, що досліджує закономірності функціонування і розвитку районів, регіональна економіка, регіональна соціологія, демографія тощо.

Регіональна політика – 1) сфера діяльності держави щодо управління економічним, соціальним і політичним розвитком країни в просторовому (регіональному) аспекті, тобто пов’язана з взаємовідносинами між державою і регіонами, а також регіонів між собою. Є складовою частиною національної стратегії соціально-економічного розвитку. В орбіту регіональної політики включаються такі напрямки: співвідношення і взаємодія рушійних сил регіонального розвитку (державний, кооперативний, приватний сектори національної економіки); внутрішні і зовнішні фактори і засоби; співвідношення національного (загальнодержавного) і регіонального аспектів розвитку, центрального і регіонального рівнів управління економікою (рівень регіональної автономії, ступінь централізації планування і управління); ставлення до завдання підйому економіки відсталих районів, освоєння нових районів і ресурсів; ставлення до національно-етнічних питань (в умовах багатонаціональної держави); регіональні аспекти демографічної політики, політики урбанізації, державної політики тощо. За своєю структурою регіональна політика може бути поділена на окремі складові: економічну, промислову, соціальну, житлову, демографічну, екологічну, науково-технічну та ін. 2) сфера діяльності регіональної (місцевої) влади щодо управління соціально-економічним розвитком регіону (міста).

Регіональна політика держави – система дій держави, спрямованих на підтримку здійснення місцевого самоврядування в кожному регіоні країни при безумовному врахуванні загальнодержавних інтересів. Поняття «регіональна політика держави» включає в себе поняття «місцеве самоврядування» та «державна регіональна політика». Якщо місцеве самоврядування ставить на перше місце інтереси місцевої громади, то державна регіональна політика повинна забезпечити безумовне виконання у регіонах державного законодавства та тих інтересів, які держава має у даному конкретному регіоні. Основною метою регіональної політики держави є дотримання балансу інтересів центру держави і регіонів шляхом формування раціональних бюджетних взаємовідносин між державними і місцевими бюджетами.

Регіональна угода (контракт) – договір між органами місцевого самоврядування регіонального рівня та урядом держави, що має на меті реалізацію спільної стратегії держави та регіону щодо розвитку територій та регулює взаємні зобов’язання та відповідальність щодо вказаних у контракті заходів. В умовах українського законодавства передбачається, що контракт укладається між урядом та обласною радою. Контракт сприяє активнішій участі регіонів у формуванні стратегії та планів розвитку територій. Оформлення відносин між державою та регіоном у формі контракту свідчить про перехід від управління через підпорядкування чи командування до управління через взаємодію.

Регіональне врядування – це набір чи система методів використання органами публічної влади економічних, соціальних та інших ресурсів території з метою підвищення показників людського розвитку. Пріоритетність саме розвитку людини означає, що шляхи розвитку регіону повинні аналізуватися через призму інтересів громадян, які мають канали впливу на рішення, що приймаються органами влади, контролюють та залучаються до її діяльності. Поняття «врядування» означає, насамперед, залучення до процесів управління регіоном, окрім регіональних органів влад, інших акторів, які діють на відповідній території, зокрема, бізнесу, громадськості, інтереси, якої захищаються громадськими об’єднаннями; представників різних соціально-демографічних груп; органів місцевого самоврядування нижчого територіального рівня.

Регіональне планування – одна з форм державного втручання в економіку регіону з метою пом’якшення найбільш гострих диспропорцій і соціальних протиріч (депресія, стагнація, безробіття). Розглядається в більшості країн як необхідний інститут національного соціально-економічного планування. Є ефективною формою реалізації регіональної політики.

Регіональний індекс людського розвитку – це узагальнюючий показник диференціації наявних соціальних проблем за регіонами, що концентрує особливості кожного регіону в сфері демографії, розвитку ринку праці, матеріального становища та умов проживання, соціального середовища, доступності освітніх і медичних послуг, екології та фінансового забезпечення.

Регіональний підхід неокласичний – підхід до регіональної політики, при якому припускається, що вільний нерегульований ринок самостійно спричиняє усунення нерівності між регіонами, а отже, не доцільно обмежувати стихійну дію ринкових сил.

Регіональний розвиток – 1) зміна структури регіонів або територіальних утворень всередині них (як правило, йдеться про прогресивні зміни структури); 2) ускладнення (ефективна позитивна зміна) регіональної системи. Якщо розвиток пов’язаний з руйнацією, зниженням рівня тощо, застосовується термін «деградація».

Регіональні нерівності – відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку регіонів, зайнятості, доходів населення, умов підприємництва тощо в регіонах. До числа найбільш вагомих причин регіональних нерівностей відносяться: значні відмінності природнокліматичних умов в окремих регіонах країни; масштаби, якість і напрями використання природних ресурсів, які визначають «продуктивність» регіонів; периферійне або глибинне положення регіону; застаріла структура виробництва, запізнення з упровадженням інновацій; агломераційні переваги (перехрещення в регіоні багатьох міжгалузевих зв’язків і розвинута інфраструктура) і агломераційні недоліки (перенасичення виробництвом, перенаселення); відмінності підприємницького клімату (податкова система, ступінь адміністративного контролю над фірмами); політичні й інституціональні фактори (ступінь регіональної автономії); соціально-культурні фактори (рівень урбанізації, освіченості населення, наявність наукових і культурних центрів тощо).

Регіонознавство – галузь наукових знань, яка вивчає територіальну організацію господарства і життєдіяльності населення. Предметом його дослідження є соціально-економічні регіони усіх рівнів. Має на меті вивчення специфіки соціально-економічного, політичного, культурного, етно-конфесійного, природного, екологічного розвитку цих відносно цілісних територіальних утворень. Всередині цієї галузі знань можна виділити, по-перше, теоретичне регіонознавство, що займається аналізом територіальної диференціації не конкретних регіонів, а їхніх типів і моделей; по-друге, конструктивне регіонознавство, що застосовує теоретичні положення до проектування штучних територіальних систем з чіткими межами; і пізнавальне регіонознавство, що вивчає регіоналізацію простору як інструмент пізнання.

Регіонологія – 1) науковий напрямок в економіці і в суміжних з нею науках, який вивчає особливості розвитку регіону як частини народногосподарського комплексу країни. Одне з основних завдань регіонології – з’ясування особливостей процесу суспільного відтворення регіону для теоретичного і методологічного обґрунтування його прогнозування і регіонального планування; 2) наука, що вивчає закономірності системного екологічного, економічного, соціального, політичного, духовного функціонування і розвитку територіальних соціумів (спільностей людей), форми і методи регулювання цих процесів. Досліджує системність цілісного відтворення соціального життя на конкретній території.

Рівень і якість життя – інтегровані показники соціально-економічного розвитку як країн, так і їх регіонів. Для визначення рівня життя в різних країнах експерти використовують поняття індекс розвитку людського потенціалу, або скорочено – індекс людського розвитку (ІЛР). Цей показник запропонований ООН у 1990 р. як інтегрована оцінка рівня цивілізованості країни та має такі три складові: 1) тривалість життя населення; 2) рівень освіти; 3) обсяг ВВП на душу населення. Індекс якості життя характеризує: рівень освіти; медичного обслуговування; тривалість життя; ступінь зайнятості населення; платоспроможність населення; доступ до політичного життя тощо. Конкретними його показниками є: кількість автомобілів, телефонів, квадратних метрів житла, лікарняних ліжок тощо на одну людину (на тис. населення), якість медичного обслуговування, рівень шуму (децибел), швидкість руху в години пік та ін.

Система регіональних рахунків (СРР) – система рахунків, яка повинна бути створена відповідно до прийнятої в Україні системи національних рахунків (СНР) на основі поширення принципів останньої на регіональний рівень. СРР є головним методологічним напрямком удосконалення регіональної статистики в Україні.

Системоутворюючий характер регіональної соціальної політики обумовлюється тим, що соціальна політика виступає елементом: життєздатності населення регіонів; стабілізації та соціального розвитку регіонів; консолідації суспільства в цілому.

Соціальна регіональна диференціація проявляється перш за все у регіональній соціальній нерівності, що виражається у соціальних диспропорціях розвитку регіонів.

Соціальна регіональна політика – діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя населення регіонів з метою підвищення добробуту мешканців регіону, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у регіонах країни. Вона здійснюється через систему правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання регіонів.

Соціальна регіональна політика трансформаційного періоду характеризується такими особливостями: збереження та підтримка діючих систем життєзабезпечення населення та поступовий процес їх розширення за рахунок нових форм, адекватних конкурентній економіці; поступовість у реформуванні соціальної сфери з урахуванням особливостей цього періоду; органічне поєднання соціальної політики з економічними реформами; необхідність співробітництва держави з приватним і третім секторами; пріоритетне значення соціального захисту населення.

Соціальна сфера регіону – це підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти регіону, які пов'язані з соціальним забезпеченням життєдіяльності мешканців регіону, задоволенням їхніх потреб та інтересів. Розвиток соціальної сфери регіону в науковій практиці пов’я­зують, як правило, з іншими взаємопов’язаними та спорідненими показниками регіонального розвитку.

Соціальний захист населення – це система законодавчо закріплених економічних, соціальних, правових гарантій та заходів щодо захисту населення від соціальних ризиків; складові соціальної політики і цілеспрямована діяльність державного, приватного та недержавного некомерційного секторів економіки з метою забезпечення добробуту, умов для гідного життя людини, розвитку її особистості й соціальної стабільності в суспільстві.

Соціальні норми і нормативи – показники необхідного споживання продуктів харчування, непродовольчих товарів і послуг та показники забезпечення освітніми, медичними, житлово-комунальними, соціально-куль­­тур­ними послугами.

Стимулювання розвитку регіонів – комплекс економічних, соціальних, екологічних, правових і організаційних заходів, спрямованих на досягнення стабільного розвитку регіонів. Здійснюється з метою забезпечення їх збалансованого економічного і соціального розвитку; досягнення оптимальної (з точки зору економічної ефективності) спеціалізації регіонів у виробництві товарів та послуг; подолання депресивного стану окремих територій; ефективного використання наявного ресурсного, економічного, науково-технічного та трудового потенціалу регіонів; створення сприятливого інвестиційного клімату у регіонах; забезпечення їх екологічної безпеки.

Суб’єкти регіонального соціального захисту – державний, приватний та недержавний, некомерційний сектори економіки.

Схема планування території – містобудівна документація, яка визначає принципові рішення щодо планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин.

Територіальна громада – жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр. Територіальна громада є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень. Територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

Умови регіонального розвитку – ресурси та інші чинники, які впливають на регіональний розвиток або визначають його, проте знаходяться поза межами даного регіону (наприклад, близько або далеко розташовані поклади корисних копалин, ринки збуту, транспортні коридори, морські узбережжя тощо).

Фактор регіонального розвитку (від лат. factor – той, що робить) – ресурс, який по відношенню до об’єкту виступає як фактор розміщення, співвіднесений з відповідною територією. Це той внутрішній ресурс певної території, що впливає на її розвиток.

Факторний аналіз регіонального розвитку – виявлення і класифікація факторів, які впливають на ефективність того чи іншого явища або процесу розвитку регіону. За допомогою заходів факторного аналізу стає можливим встановити, який з факторів здійснює вирішальний вплив на показник, що досліджується. Метою факторного аналізу є сприяння найбільш ефективному і раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів регіону, його природних багатств, усунення необґрунтованих видатків і витрат.

Форма соціального партнерства – це співробітництво органів місцевого самоврядування з недержавними некомерційними організаціями (насамперед, громадськими організаціями). Впровадження та подальший розвиток цієї форми партнерства має такі економічні переваги: залучення додаткових позабюджетних коштів у соціальну сферу регіону; можливість надання нестандартних соціальних послуг, які не можуть бути забезпечені державними та муніципальними соціальними службами у зв’язку з жорсткою регламентацією їх діяльності; залучення до роботи волонтерів; підвищення якості та обсягів надання соціальних послуг.

Хартія українських міст – програмний документ, прийнятий в 1997 р. на урочистих зборах Асоціації міст України з нагоди п’ятої річниці від дня заснування Асоціації. Хартія узгоджується з Європейською Хартією міст і має на меті допомогти відслідковувати, як працює місцева влада. Це консолідуючий політичний документ для широкого кола громадськості, спрямований на утвердження громадянського демократичного суспільства в Україні.

Ценз людності – критерій віднесення населених місць до категорії міських поселень на основі чисельності їхнього населення. В різних країнах світу ценз людності різний (від 250 осіб в Данії до 30 тисяч осіб в Японії).

Центр – об’єкт (або концентрована група об’єктів), який відносно решти простору виконує певну функцію (адміністративну, фінансову, інформаційну тощо).

Централізація – процес концентрації функцій управління у конкретній системі, зокрема, регіоні, місті, що супроводжується скороченням числа розпорядників (іноді до одного), зменшенням автономії елементів, що є об’єктами управління. На основі політичного процесу централізації формується централізм як управлінська політична система з властивими їй вертикальною структурою й субординацією, концентрацією влади в єдиному центрі.

Центральний населений пункт – населений пункт, організаційні функції якого (економічні та адміністративні) розповсюджуються на оточуючу територію, що має принаймні ще один населений пункт, підпорядкований центральному.

Центральні і спеціалізовані функції міст – дві значні групи містоутворюючих функцій, що складають народногосподарську основу (економічну базу) розвитку міст. Центральні функції міста, пов’язані з всебічним обслуговуванням території, що оточує місто, найбільш чітко виражені в сільськогосподарських районах з порівняно слаборозвинутою промисловістю і досить рідкою мережею міст – центральних місць. Однак у процесі індустріалізації і урбанізації центральні функції все більше поєднуються зі спеціалізованими (промисловими, транспортними, курортними, науковими тощо) функціями, які обслуговують великі території, до складу яких входять зони тяжіння багатьох інших міст – центральних місць. Для сучасного етапу урбанізації характерне інтенсивне формування міських систем різного рівня.

«Цивілізаційний дуалізм» у регіональній економіці – унікальна риса, яка виникає в наслідок накладання в обох прикордонних просторах транскордонного регіону багатьох чинників і процесів, які створюють двоїстий характер транскордонного регіону. У результаті в обох його частинах виникає територіальна зона взаємної проникності суспільних процесів і явищ з рисами двоїстості. Прикордонні локальні спільноти мають або різноманітні збіжності та схожість, або контрастні цивілізаційні розбіжності. Одним з дійових заходів, що поліпшують транскордонні стосунки і дозволяють подолати деяку інформаційну ізоляцію по відношенню до центральних територій кожної з країн, є, зокрема, спільна регіональна преса, двомовні видавництва і програми телебачення і радіо.

Цілі державної регіональної політики в Україні – орієнтири, на досягнення яких вона спрямована. Головною метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого, соціально-економічного розвитку України та її регіонів, підвищення рівня життя населення, забезпечення додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного її громадянина незалежно від місця проживання, а також поглиблення процесів ринкової трансформації органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Цілі регіональної політики ЄС – 1) розвиток і реконструкція відсталих регіонів. До відсталих відносяться регіони, які мають ВВП на душу населення менше, ніж 75% середнього по ЄС; 2) економічне і соціальне перетворення регіонів, які мають структурні проблеми. Передбачається процедура відбору регіонів, які підпадають під цю ціль з урахуванням особливостей депресії у промислових, аграрних, міських ареалах; 3) підтримка модернізації політики у галузях підготовки кадрів і зайнятості.

Цілі розвитку транскордонного співробітництва – 1) реалізація потенційних соціально-економічних можливостей прикордонних територій з урахуванням їхніх природних, трудових ресурсів, культурних традицій; 2) активізація руху факторів виробництва, насамперед, капіталу і робочої сили; 3) розвиток коопераційних зв’язків та створення більш вигідних економічних стосунків на прикордонних територіях; 4) формування матеріально-технічних передумов для міжнародної співпраці; 5)знаходження нових джерел інвестування спільних проектів та науково-технічних програм прикордонного розвитку.

Цілісність регіональна – поява у територіальній системі нової якісної функції, що органічно випливає зі спільності елементів, що складають цю систему, проте не притаманні жодному з них, взятому ізольовано. Регіон, як частина географічного простору, становить цілісність природного середовища, господарства і населення. Різні типи регіонів формуються та існують завдяки певним типам взаємозв’язків між цими трьома підсистемами. Регіональна цілісність – це рівень інтегрованості, самодостатності, автономності геосистеми, що характеризуються складною внутрішньою структурою, відмінною від оточення, і внутрішньою активністю. Цілісність характеризує якісну своєрідність регіонів, породжену властивими їм специфічними закономірностями функціонування і розвитку.

Чистий експорт у регіоні – різниця між експортом та імпортом зовнішньої торгівлі регіону.

Чистий прибуток регіону – показник регіонального розвитку, що визначається шляхом виключення з валового прибутку регіону споживання основного капіталу.

Шведська модель соціальної політики (Швеція, Норвегія, Фінляндія та інші країни) –  найбільш соціалізована модель, за якої економіка най­біль­шою мірою працює на задоволення потреб членів суспільства. Вона відзначається надзвичайно високою часткою ВВП, яка розподіляється через бюджет (понад 50 %), акумулюванням у руках держави значних фінансових ресурсів, домінуванням ідеї рівності та солідарності у здійсненні соціальної політики, активною упереджувальною політикою, профілактичними заходами у сфері зайнятості, жорсткою політикою доходів, високим рівнем соціального захисту населення, що забезпечується в основному за державні кошти.

Щільність забудови – інтенсивність використання території, що виражається у кількості житлового фонду або у кількості квартир на земельну ділянку (у розрахунку на одиницю площі території). Є основним узагальнюючим критерієм якості міського середовища. Різна щільність забудови може виступати суттєвим чинником поділу території на зони різного типу і визначати застосування того чи іншого типу забудови або, навпаки, може витікати з тих типів забудови, що обумовили зонування території.

Ядро – частина території регіону,  в якій найбільшою мірою (з найбільшою густотою, інтенсивністю) виявлено її ознаки. Наприклад, у регіоні ресурсного типу в ядрі концентрується основна частина видобутку сировини. Решта території представлена периферією, яка доповнює ядро.

Ядро багаторегіональної системи – територія, яку охоплює множина регіонів, які розвиваються за варіантами, оптимальними для розвитку всієї системи (в тому сенсі, що їм не вигідно виділятися з системи, утворюючи територіальні коаліції). Умовою стабільності ядра є досягнення регіонами, які входять до системи, оптимуму Парето.

Японська модель соціальної політики передбачає проведення політики вирівнювання доходів, особливу політику використання робочої сили (система довічного найму з певними сучасними модифікаціями), домінування психології колективізму, солідарності в доходах, досягнення консенсусу між різними суб'єктами у вирішенні соціально-економічних проблем, виділення питань підвищення життєвого рівня населення в ранг національних пріоритетів.

Ярмарок регіонів – торги, що періодично організовуються в заздалегідь обумовленому місці і надають можливість регіонам продемонструвати свої особливості та економічний потенціал. Населений пункт, у якому проводиться ярмарок, має нагоду зміцнити свої економічні зв’язки, активізувати експортно-імпортні процеси, збагатити свій ринок різноманітною продукцією тощо.