Попередня сторінка          Зміст          Наступна сторінка      Електронні посібники ВНТУ

1.3 Пріоритети реалізації сталого регіонального розвитку

Стратегічними завданнями регіональної політики є:

1. Підвищення конкурентоспроможності регіонів та зміцнення їх ресур­с­ного потенціалу. Виконання цього завдання здійснюватиметься за такими пріоритетними напрямами:

➢ Реструктуризація економічної бази окремих регіонів і створення умов для диверсифікації на новій технологічній основі. Реалізація цього напряму дозволить підвищити продуктивність сфер економіки у регіонах та підтримати нові види діяльності, що сприятиме зростанню рівня зайня­тості. При цьому будуть задіяні регіони, в яких необхідно реструктурувати традиційні галузі з критично високим рівнем зношеності основного капіталу та наявністю ризиків виникнення техногенних катастроф націо­наль­ного масштабу. Нарощення науково-технічного потенціалу активі­зується у регіонах, які мають досвід роботи із створення наукоємних та висо­ко­­техно­ло­гіч­них продуктів.

➢ Розбудова та модернізація інфраструктури, що сприятиме підви­щенню інвестиційної привабливості регіонів. Недостатньо високий рівень розвитку виробничої і невиробничої інфраструктури, зокрема житлово-комунального, готельного, дорожнього, вулично-дорожнього господарств­ва, енергетичного сектору, транспортних та інформаційних комунікацій, стримує економічне зростання країни та її регіонів. У зв’язку з цим передусім підтримуватиметься робота з розбудови та модернізації інфра­структури національного та загальноєвропейського значення, а також інфраструктури регіонів, міст та міських агломерацій, які можуть відігра­вати роль полюсів зростання. Це сприятиме зміцненню зв’язків між регіо­на­ми, підвищенню рівня просторової мобільності населення, інвестиційної привабливості територій, які мають основне значення для залучення додаткових інвестицій, досягнення високого рівня продуктивної зайнятості населення.

2. Забезпечення розвитку людських ресурсів. Поліпшення якості людських ресурсів сприяє динамічному розвитку країни та її регіонів. Реалізація політики їх розвитку здійснюватиметься з урахуванням регіональних особливостей демографічної ситуації, рівня зайнятості населення та його життя, що сприятиме створенню нових робочих місць, насамперед у сфері розвитку інновацій, перекваліфікації вивільнених працівників, поліпшенню соціально-трудових відносин між роботодавцями та найманими працівниками, забезпеченню самозайнятості населення, розвит­кові фермерства, селянських господарств, підтримці малого і серед­нього бізнесу.

Виконання цього завдання здійснюватиметься за такими пріоритетними напрямами:

➢ забезпечення високих стандартів навчання, доступного для працівни­ків протягом усього періоду їх виробничої діяльності, поліпшення якості осві­ти;

➢ активізація співпраці у сфері освіти і науки – передбачається збіль­шен­ня наукового потенціалу, активізація зовнішніх контактів навчальних закладів та дослідних установ;

➢ забезпечення повної зайнятості працездатного населення.

3. Розвиток міжрегіонального співробітництва. Розвиток міжрегіональ­них економічних зв’язків та транскордонного співробітництва забезпечить підвищення ролі регіонів у зовнішньоекономічному співробітництві, їх активну участь у діяльності міжнародних організацій. Пріоритетними напрямами для виконання цього завдання визначено:

➢ розширення міжрегіональної економічної взаємодії;

➢ розвиток транскордонного, зокрема єврорегіонального співробіт­ництва.

Завданням розвитку транскордонного співробітництва є ефективне використання природно-ресурсного, демографічного, виробничого і науково-технічного потенціалів з метою вирішення питань комплексного розвитку територій.

4. Створення інституціональних умов для регіонального розвитку. Розв’язання проблем регіонального розвитку, становлення місцевого само­вря­дування та вдосконалення відносин «центр – регіони» перебуває у пло­щині інституційного і правового поля та потребує формування і реалізації державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та коорди­нування діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Реформування системи державного управління та місцевого самоврядування відбуватиметься у напрямі створення децентралізованої моделі організації влади, спроможної ефективно впливати на процеси соціально-економічного і культурного розвитку територій в умовах ринкової економіки, забезпечувати надання управлінських послуг населенню на рівні європейських стандартів.

Виконання цього завдання здійснюватиметься за такими пріоритетними напрямами:

➢ розширення фінансово-економічних можливостей територіальних гро­мад;

➢ реформування адміністративно-територіального устрою, яке передба­чає розбудову раціональної системи територіальної організації влади;

➢ узгодження діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо розвитку регіонів.

Пріоритетними напрямами вирішення цих завдань є вдосконалення державного регулювання у сфері соціально-економічного розвитку регіо­нів, відповідних правових, організаційних, економічних та інших механіз­мів, а також підвищення ролі та відповідальності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за вирішення покладених на них повноважень та завдань.

Для того, щоб економічна регіональна політика могла реально здійсню­ва­тися на практиці, цілі необхідно ранжувати відповідно до пріоритетів соціально-економічного розвитку з урахуванням виробничо-економічних і ресурсних можливостей регіону.

У сфері матеріального виробництва і в невиробничій сфері виділяються такі пріоритети [10]:

1. Загальноекономічні пріоритети. Це пріоритетний розвиток у певний період однієї із сфер господарства країни (матеріального виробництва або невиробничої сфери), одного з його підрозділів (виробництво засобів виробництва або предметів споживання). До загально­економічних належать також пріоритети у окремих фазах відтворювального циклу (виробництво, розподіл, обмін і споживання) або міжгалузеві.

2. Галузеві пріоритети виявляються у випереджаючих темпах зростан­ня однієї або кількох галузей. Наприклад, у сучасних умовах пріоритетним є розвиток усіх видів транспорту, оскільки він відіграє важливу роль у розвитку сучасної економіки, забезпеченні матеріального обміну між галу­зя­ми, задоволенні потреб населення в перевезеннях.

3. Внутрішньогалузеві пріоритети – переважно зростання окремих підгалу­зей і виробництв у межах певної галузі. У промисловості насамперед швидкими темпами розвиваються базові галузі (паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування, хімічна промисло­вість).

4. Внутрішньовиробничі пріоритети пов'язані з прискореним розвит­ком внутрішньовиробничих об'єднань і підприємств, зокрема науково-технічних підрозділів. Прикладом внутрішньовиробничих пріоритетів є також випереджальні темпи розвитку обслуговуючого та допоміжного вироб­ництва.

5. Територіальні пріоритети пов'язані з випереджаючим соціально-економічним розвитком одних регіонів щодо інших. Установлення терито­ріальних пріоритетів зумовлене різними рівнями соціально-економічного розвитку країни, що склалися історично, та необхідністю їх зближення. Як уже зазначалося вище, комплексний розвиток господарств всіх регіонів з метою подолання диспропорцій соціально-економічного розвитку – одне із сучасних завдань економіки України. Важливими передумовами виділення територіальних економічних пріоритетів є наявна ресурсна база (природні та трудові ресурси). Однак вони не є вирішальними на сучасному етапі. При їх дефіциті пріоритети можуть будуватися довкола інформаційних ресурсів, добротного інфраструктурного забезпечення регіону, розвитку невиробничої сфери тощо з урахуванням у ринкових умовах споживчого фактору.

Для оцінки господарських пріоритетів використовують комплекс показ­ників, серед яких, наприклад, обсяг виробництва, якісні параметри продук­ції і послуг, рівні соціальних стандартів (так звані соціально-економічні орієн­ти­ри), що дають можливість конкретизувати цілі; це показники наяв­нос­ті та використання ресурсів та показники ефективності, які відобра­­­жають синтез цілей – співвідношення затрат та результатів.

При системному оцінюванні цілей регіональної політики та при обґрунтуванні напрямів її реалізації необхідно також враховувати регіо­наль­ні інтереси, які можуть виступати як база оцінки щодо цілей. На різних регіональних рівнях тісно переплітаються економічні, політичні, екологічні та інші інтереси, причому чим вищий рівень, тим більше суб'єктів вступає у відносини, тим ширше коло інтересів.

Територіальні (регіональні) інтереси – це відносини між індивідами і соціальними групами з огляду на забезпечення умов свого існування та розвитку на територіальній одиниці. Натомість галузеві інтереси пов'язані із забезпеченням умов конкретного виробництва. Якщо провідниками галузевих інтересів є певні міністерства, відомства, асоціації, профспілки, то відстоювати регіональні інтереси повинні передусім органи місцевого самоврядування.

Галузеві та територіальні інтереси взаємопов'язані та можуть збігатися повністю, частково або зовсім не збігатися. Наприклад, інтерес до охорони навколишнього середовища нині є одним з головних на будь-якому рівні.

Регіональні інтереси охоплюють не весь спектр інтересів населення, підприємств тощо. Керівники підприємств мають певні інтереси щодо функціонування цих підприємств, однак усі вони та члени їх сімей є ще й місцевими жителями. Тому вони залежні від рівня і способу життя населення регіону, місцевого бюджету, місцевої виробничої і соціальної інфраструктури, політичного мікроклімату тощо. А це означає, що всі вони (хоч і різною мірою) є носіями регіональних інтересів.

У регіоні тісно переплітаються різні інтереси – особисті й колективні, колективні і суспільно-господарські, відомчі і територіальні та інші. Саме тому керуватися лише галузевими інтересами при управлінні у сьогод­нішніх умовах було б не доцільним.

Первинний загальнорегіональний інтерес полягає у гарантованій реалізації на кожній території конституційних прав та умов для цього. На основі їх реалізації формуються інтереси, зумовлені прагненням стабілі­зувати відтворення тих чи інших умов регіонального життя, які позитивно оцінюються населенням, суб'єктами господарювання. Стабільна основа регіональних інтересів є природною, оскільки регіон не може як, наприк­лад, підприємство, ліквідуватися, саморозпуститися.

Регіональні інтереси – це зацікавленість у стабільному відтворенні та примноженні соціального, природно-ресурсного, демографічного, госпо­дарсь­­кого потенціалу регіону. Якщо це порушується, то регіон переходить до рангу депресивного і без державної допомоги вийти з цього стану не може.

Також існують суттєві відмінності між регіональними та державними інтересами. Так, держава як суб'єкт господарювання зацікавлена у макси­мальному видобутку і переробці сировини і ресурсів. У цьому є певні інте­реси і регіону: він зацікавлений у виділенні інвестицій та матеріально-технічних ресурсів, створенні нових робочих місць, розвитку інфра­структури. Проте як суб'єкт природокористування регіон не менше заці­кав­лений у екологічних обмеженнях і навіть забороні збільшення видо­бутку і переробки ресурсів у зв'язку із зниженням техніко-екологічної безпеки і погіршення якості довкілля. Проведення певної господарської політики на території конкретної адміністративно-територіальної одиниці має відповідати державним інтересам. Однак лише невелика частина регіо­нальних інтересів автоматично реалізується через загальнодержавну політику. Саме тому регіональна економічна політика повинна зайняти чільне місце серед засобів управління економікою держави.