Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
РОЗДІЛ 7 ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПРАВЛІННЯ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНУ
7.1. Регіональна інфраструктура як об’єкт управління.
7.2. Види інфраструктури управління регіоном.
7.3. Управління інноваційною інфраструктурою.
7.4. Житлово-комунальне господарство: стан і проблеми його реформування.
7.1 Регіональна інфраструктура як об’єкт управління
Становлення сучасної регіональної інфраструктури, яка відповідає вимогам ринку, є одним з ключових елементів соціально-економічного розвитку регіонів, оскільки ефективний розвиток регіонів потребує створення та вдосконалення певного набору інститутів.
Інфраструктура (від лат. infra – під, нижче, structure – будова, розташування) – дослівно означає частину будь-якого об’єкта, його основу. В економічній літературі термін вживається для позначення комплексу складових частин економіки, що носять характер підпорядкування і забезпечують діяльність економічної системи в цілому.
Концепція державної регіональної політики з метою поліпшення державного регулювання передбачає здійснення системи заходів із розбудови інфраструктури регіонального розвитку, зокрема ринків продовольства, землі, праці та капіталу, включаючи товарні біржі, оптові ринки, торгові дома, аукціони, ярмарки, заготівельні кооперативи, підприємства фірмової торгівлі тощо, а також регіональні агентства розвитку, маючи на меті поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку, координації програм технічної допомоги, спрямованих на підтримку регіонального розвитку [1].
Вирішення проблем регіонального розвитку, становлення місцевого самоврядування та вдосконалення відносин «центр-регіони» залежить, насамперед, від інституційного та правового поля для розробки й реалізації державної регіональної політики, чіткого розподілу функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня у сфері територіального розвитку.
Протягом останніх десятиліть в Україні накопичилась низка проблем, що стримують створення ефективної інституційної інфраструктури регіонального розвитку в країні, а саме:
➢ надмірна централізація державного управління і слабкість місцевого самоврядування в Україні, що має свій прояв, зокрема, в міжбюджетних відносинах. Одним із головних інструментів впливу на розвиток регіонів у нашій країні й досі залишається перерозподіл бюджетних коштів. За таких умов інституційні інструменти регіонального розвитку не розглядаються як ключові фактори здійснення регіональної політики в державі;
➢ відсутність базового закону про регіональний розвиток в Україні, де було б чітко визначено механізм та інструменти регіонального розвитку, конкретні джерела фінансування проектів регіонального і місцевого розвитку, що мають здійснюватися агенціями регіонального розвитку;
➢ відсутність центрального органу виконавчої влади, відповідального за здійснення в Україні регіональної політики, яка б ґрунтувалась на принципах просторового планування і розвитку, а також розбудову мережі агенцій регіонального розвитку у країні;
➢ нерозвиненість в Україні практики залучення місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування агенцій регіонального розвитку і організацій, що ставлять за мету своєї діяльності сприяння регіональному та місцевому розвитку, до процесу управління регіональним і місцевим розвитком [2];
➢ відсутність чіткого розподілу повноважень і відповідальності у сфері регіонального розвитку між різними гілками влади на центральному рівні, ієрархічними рівнями виконавчої влади й місцевого самоврядування, органами виконавчої влади та місцевого самоврядування на місцевому рівні.
Для фінансування стратегічних проектів регіонального розвитку і міжрегіональної співпраці в 2011 р. в Україні створено Державний фонд регіонального розвитку, прототипом якого є Європейський фонд регіонального розвитку в Європейському Союзі, який фінансує покращення інфраструктури в периферійних регіонах Європи, інвестує у створення нових робочих місць у інноваційних галузях, тощо.
Фонд відповідатиме за фінансування проектів локального розвитку, що мають стратегічне значення для країни, у тому числі:
➢ фінансування будівництва доріг, енергетичних і житлово-комунальних мереж, інших об’єктів інфраструктури;
➢ інвестування у створення нових робочих місць, насамперед, у регіонах з високим рівнем безробіття;
➢ надання фінансової підтримки для підприємств малого та середнього бізнесу, діяльність яких зосереджена у пріоритетних сферах розвитку кожного регіону.
Одним із найважливіших напрямків реформування системи управління регіональним розвитком є формування міжрегіональної співпраці на основі відповідних угод. Це дозволить розвивати міжрегіональні ринки, біржі, територіальні корпорації. Як свідчить досвід європейських країн, провідну роль у створенні міжрегіональних кластерів та «точок зростання» можуть відігравати кілька потужних високотехнологічних підприємств в регіоні, які формують весь виробничий і маркетинговий ланцюг.
Для ефективної реалізації державної регіональної політики необхідним є створення також мережі недержавних інституцій регіонального і місцевого розвитку. Такі інституції покликані підвищити роль і відповідальність територіальних громад, приватних підприємців та кожного громадянина за розвиток відповідних територій, забезпечити їм можливість реальної участі і впливу на вирішення важливих проблем регіонального і місцевого розвитку.
Існуючі в Україні агентства регіонального розвитку – це потенційна база вдосконалення інфраструктури регіонального розвитку. Регіональні агентства мають на меті вирішення завдань поліпшення умов використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку, вдосконалення підготовки та перепідготовки відповідних фахівців з проблем регіонального розвитку.