Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
Тести до розділу 7
7.1. Інфраструктура – це:
1. Добровільне об’єднання підприємств і організацій з метою надання послуг населенню.
2. Комплекс технопарків, бізнес-інкубаторів та агентств регіонального розвитку.
3. Міжгалузеве об’єднання галузей економіки на національному рівні з метою обслуговування матеріального виробництва.
4. Функціональне і територіальне поєднання галузей економіки, що обслуговують матеріальне виробництво, невиробничу сферу і населення.
7.2. Основним завданням створення та розвитку інфраструктури є:
1. Найбільш повне забезпечення потреб у послугах підприємств, організацій та населення.
2. Сприяння пропорційності та збалансованості розвитку народного господарства країни.
3. Забезпечення населення товарами та послугами першої необхідності.
4. Сприяння інтеграції України в світове співтовариство.
7.3. Створення системи заходів з розбудови інфраструктури регіонального розвитку задекларовано в:
1. Законі України «Про місцеве самоврядування».
2. Конституції України.
3. Концепції державної регіональної політики.
4. Законі України «Про регіональний розвиток».
7.4. Актуальними проблемами, що перешкоджають створенню ефективної інституційної інфраструктури є:
1. Надмірна централізація державного управління та слабкість місцевого самоврядування.
2. Відсутність досвіду та низька якість фахівців державного управління та місцевого самоврядування.
3. Надто розгалужена структура агентств регіонального розвитку.
4. Невідповідність законодавства України міжнародним нормам.
7.5. Агентства регіонального розвитку створюються з метою:
1. Забезпечення підприємств, організацій та населення товарами і послугами, створення нових робочих місць та вирішення екологічних проблем.
2. Вдосконалення використання передових інноваційних технологій, підвищення інвестиційної привабливості регіонів, розширення залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для регіонального розвитку.
3. Поліпшення умов життя населення, вирішення проблем нерівномірності розвитку регіонів та запобігання їх депресивності.
4. Підготовки кваліфікованих працівників з проблем регіонального розвитку та їх працевлаштування в органах державної влади та місцевого самоврядування.
7.6. Недержавними інституціями регіонального та місцевого розвитку є:
1. Житлово-комунальне господарство.
2. Технопарки, техноцентри та технополіси.
3. Агентства регіонального розвитку.
4. Агентства інституційного розвитку.
7.7. За функціональною ознакою інфраструктуру поділяють на:
1. Національну, регіональну та локальну.
2. Виробничу, соціальну та інституційну.
3. Внутрішньогосподарську, галузеву, міжгалузеву та національну.
4. Торгово-посередницьку, фінансово-кредитну та інформаційну.
7.8. До національної інфраструктури відносяться:
1. Заклади освіти, науки, охорони здоров’я, охорони навколишнього середовища.
2. Підприємства з водопостачання, електропостачання, перевезення вантажу, озеленення та освітлення населених пунктів, вивезення виробничих відходів.
3. Залізниці, автомагістралі, аеропорти.
4. Житлово-комунальне господарство, громадський транспорт, зв’язок.
7.9. Складовими ринкової інфраструктури є:
1. Торгово-посередницька, фінансово-кредитна та інформаційно-обслуго-вуюча.
2. Соціально-побутова, соціально-культурна та інноваційна інфраструктура.
3. Науково-технічна, інноваційна та інституційна інфраструктура.
4. Виробнича, соціальна та інституційна інфраструктура.
7.10. Суб’єктами інноваційної діяльності є:
1. Фізичні та юридичні особи України, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають влаcні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.
2. Верховна Рада України, органи державної влади та місцевого самоврядування.
3. Громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
4. Фізичні і юридичні особи України, іноземних держав, особи без громадянства, об'єднання цих осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.
7.11. Інноваційна інфраструктура – це:
1. Організаційна структура інноваційного підприємства.
2. Сукупність підприємств, організацій, установ та їх об'єднань будь-якої форми власності, що надають послуги із забезпечення інноваційної діяльності.
3. Частина загальної інфраструктури, сукупність галузей, які спеціалізуються на обслуговуванні населення та наданні інноваційних послуг.
4. Дії державних і місцевих органів влади щодо розвитку інноваційного процесу в регіоні, пов’язані з удосконаленням нормативно-правової бази, наданням преференцій для найбільш ефективних та значущих для регіону інвестиційних проектів, розвитком інфраструктури з обслуговування суб’єктів інвестиційної діяльності, гарантуванням безпеки діяльності підприємницьких структур.
7.12. Технопарк – це:
1. Структура, що управляється відповідно до формальної угоди про співробітництво з університетами й дослідними центрами з метою сприяння створенню й розвитку наукомістких підприємств шляхом передачі наукових і технічних знань й управлінських навичок фірмам-клієнтам.
2. Виробничо-господарський комплекс, що використовується для вирощу-вання нових компаній інноваційного бізнесу.
3. Юридична особа або об’єднання на основі договору про спільну діяльність юридичних осіб, головним завданням яких є діяльність по виконанню інвестиційних й інноваційних проектів, впровадження наукомістких розробок, високих технологій і виробництво конкурентноздатної продукції.
4. Комплексний набір ряду сфер діяльності усередині обмеженої географічної території, що пов’язаний з вищим навчальним закладом та придатний для розміщення як нових, так і досить зрілих фірм з метою поєднання наукових, виробничих та фінансових ресурсів для виробництва нової високотехнологічної продукції.
7.13. Основними принципами формування інноваційної інфраструктури є:
1. Принципи компліментарності, департаменталізації та субсидіарності.
2. Принципи рівноправності усіх форм власності, державної підтримки та адекватності інфраструктури рівню розвитку регіону.
3. Принципи адекватності інфраструктури рівню розвитку регіону, відповідності реальним потребам регіону та раціонального територіального розміщення.
4. Принципи компліментарності, неперервності, комплексності, партнерства.
7.14. Актуальними проблемами житлово-комунального господарства є :
1. Відсутність належної фінансово-економічної бази органів місцевого
самоврядування, яка б дала змогу їм надавати повноцінні громадські послуги та ефективно здійснювати власні функції.
2. Високий рівень конкуренції в сфері надання житлово-комунальних послуг, недосконалість діючої системи фінансування робіт, пов’язаних з обслуговуванням і модернізацією житлового фонду.
3. Дублювання функцій і відсутність взаємодії центрального органу виконавчої влади з іншими органами виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
4. Недосконалість та непрозорість формування тарифів за послуги підприємств житлово-комунального господарства, низька якість роботи підприємств житлово-комунальної галузі, зношеність основних фондів галузі та застарілі технології.
7.15. Реформування житлово-комунального господарства передбачає:
1. Зменшення енергоефективності галузі шляхом зменшення обсягів втрат паливно-енергетичних ресурсів та збільшення енергоємності виробництва окремих видів продукції (послуг).
2. Реалізацію антимонопольної політики та здійснення інституційних перетворень на ринку житла і житлово-комунальних послуг, спрямованих на розвиток ринкових відносин та конкуренції.
3. Підвищення якості роботи підприємств житлово-комунальної галузі за рахунок приватизації житлового фонду.
4. Встановлення державою фіксованих цін і тарифів на продукцію та послуги підприємств житлово-комунальної сфері.
Використана література
1. Концепція державної регіональної політики. [Електронний ресурс] : Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 341% 2F2001. – Назва з екрану.
2. Студенніков І., Ткаченко В. Інституційна інфраструктура регіонального розвитку в Україні: сучасний стан і проблеми формування / І. Студенніков, В. Ткаченко // Економічний Часопис-XXI. – 2005. – № 9–10. – С. 36–40.
3. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії : Посібник для викладачів економічних і географічних факультетів вузів, наукових працівників, аспірантів / М. М. Паламарчук, О. М. Паламарчук. – К. : Знання, 1998. – 416 с.
4. Власенко Д. О. Транспортна інфраструктура: теоретичні засади формування та розвитку [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.nbuv.gov. ua/e-journals/PSPE/2009. – Назва з екрану.
5. Стеченко Д. М. Управління регіональним розвитком / Д. М. Стеченко. – К.: Вища школа, 2000. – 223 с.
6. Державна регіональна політика України : особливості та стратегічні пріоритети : Монографія / за ред. З. С. Варналія. – К. : НІСД, 2007. – 820 с.
7. Закон України «Про Інноваційну діяльність» // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36. – С. 266–278.
8. Нежиборець В. Інноваційна інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://www.ndiiv.org.ua. – Назва з екрану.
9. Державна стратегія регіонального розвитку на період до 2020 року. затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2014 р. № 385.[Електронний ресурс] – Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/385-2014-%D0%BF– Назва з екрану.
10. Закон України «Про Загальнодержавну програму реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2009-2014 роки» // Відомості Верховної Ради України. – 2009. – № 47–48. – С. 720–732.
11. Регіональне управління : підручник / за заг. ред. Ю. В. Ковбасюка, В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2014. – 512 с.
12. Основи регіонального управління в Україні : підручник // авт.-упоряд. : В. М. Вакуленко, М. К. Орлатий, В. С. Куйбіда та ін.; за заг. ред. В. М. Вакуленка, М. К. Орлатого. – К. : НАДУ, 2012. – 576 с.