Попередня сторінка Зміст Наступна сторінка Електронні посібники ВНТУ
Тести до розділу 8
8.1. Управління соціальним регіональним розвитком – це:
1. Заходи державної влади всіх рівнів щодо зменшення регіональної диференціації за рівнем соціально-економічного розвитку та розв’язанні найгостріших проблем людського розвитку.
2. Наукове обґрунтування соціальних регіональних планів і прогнозів та об’єктивна оцінка їх виконання.
3. Управління рівнем економічного розвитку з метою впливу на матеріальний добробут не лише працюючого населення, а й соціально незахищених верств населення.
4. Встановлення оптимальних пропорцій соціального розвитку регіонів.
8.2. Регіональна соціальна політика має спрямовуватись:
1. На подолання соціальних диспропорцій у розвитку окремих регіонів.
2. На забезпечення передусім стандартизації рівня життя населення регіонів.
3. На забезпечення рівного доступу до якісних освітніх та медичних послуг, сучасного комфортного житла.
4. На забезпечення рівних умов зайнятості як основного джерела доходів населення.
8.3. Кінцевою метою регіональної соціальної політики є:
1. Поліпшення якості життя широких верств населення.
2. Забезпечення якості та доступності переважної більшості соціальних послуг (медичних, освітніх, житлово-комунальних, транспортних тощо).
3. Розвиток регіонального ринку праці, а отже, і сукупного попиту на робочу силу.
4. Забезпечення державних гарантій для непрацездатних верств суспільства.
8.4. Висока диференціація регіонів за рівнем людського розвитку є результатом:
1. Об’єктивних розбіжностей економічного розвитку та спеціалізації економіки регіонів.
2. Різної якості регіонального управління і різного ступеню адаптації до ринкових умов.
3. Збереження жорсткої фінансової централізації, успадкованої від адміністративно-командної економічної системи.
4. Все наведене вірно.
8.5. Регіональний індекс людського розвитку – це:
1. Узагальнюючий показник диференціації наявних соціальних проблем за регіонами.
2. Показник, що концентрує особливості кожного регіону в сфері демографії, розвитку ринку праці, матеріального становища та умов проживання, соціального середовища, доступності освітніх і медичних послуг, екології та фінансового забезпечення.
3. Показник, що характеризує галузеві відмінності економіки регіонів і міжгалузеву диференціацію доходів.
4. Показник, що характеризує регіональну купівельну спроможність заробітної плати працівників бюджетної сфери.
8.6. Впровадження такої форми соціального партнерства як співробітництво органів місцевого самоврядування з недержавними некомерційними організаціями має такі економічні переваги:
1. Залучення додаткових позабюджетних коштів у соціальну сферу регіону.
2. Можливість надання нестандартних соціальних послуг, які не можуть бути забезпечені державними та муніципальними соціальними службами у зв’язку з жорсткою регламентацією їх діяльності.
3. Залучення до роботи волонтерів.
4. Підвищення якості та обсягів надання соціальних послуг.
5. Все вище перераховане вірно.
8.7. Високі регіональні розбіжності в оплаті праці обумовлені:
1. Галузевими відмінностями економіки регіонів і надмірною міжгалузевою диференціацією заробітної плати.
2. Складними проблеми у забезпеченні єдиних національних стандартів рівня життя населення окремих регіонів, у подоланні бідності та становленні середнього класу в країні.
3. Розбіжностями в цінах, а отже, у купівельній спроможності заробітної плати працівників бюджетної сфери, соціальних трансфертів і зрештою державних соціальних гарантій в цілому.
8.8. Основними напрямами модернізації соціально-трудових відносин є:
1. Внесення змін до законодавства з метою забезпечення реалізації
принципу поєднання гнучкості та захищеності у сфері праці, запобігання застосування умов тимчасової зайнятості до працівників, які зайняті на постійній основі або виконують роботи, що не є тимчасовими за своїм характером.
2. Уникнення втрати працівниками індивідуальних чи колективних
трудових прав унаслідок структурних зрушень на регіональному ринку праці.
3. Зменшення можливостей приховування трудових відносин та полегшення вирішення спірних ситуацій щодо визначення статусу працівників у сфері зайнятості.
4. Подальший розвиток соціального діалогу в суспільстві шляхом забезпечення конструктивної взаємодії та взаємовигідної співпраці в рамках міжсекторного партнерства, включення соціальних суб¢єктів державного, приватного та громадського секторів до процесів досягнення узгоджених соціальних цілей та формування соціально відповідального бізнесу.
8.9. Соціальна сфера регіону – це:
1. Підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти регіону, які пов'язані з соціальним забезпеченням життєдіяльності мешканців регіону, задоволенням їхніх потреб та інтересів.
2. Житлово-комунальне господарство; освіта і культура; охорона здоров’я, фізична культура і соціальне забезпечення.
3. Сфера, яка уможливлює надання стандартних соціальних послуг, які не можуть бути забезпечені державними соціальними службами у зв’язку з жорсткою регламентацією їх діяльності.
8.10. Модель соціальної сфери регіону Г. Мюрдаля відображає:
1. Залежність між розвитком бізнесу, обсягами доходів фірм і населення, місцевими бюджетами і регіональною інфраструктурою.
2. Взаємозв¢язок між розвитком економіки регіону і доходами, які отримують населення регіону і фірми, що через податкову систему приводить до зростання відрахувань у місцеві бюджети.
3. Більші можливості органів місцевого самоврядування для розвитку соціальної інфраструктури регіону. Тим самим в подальшому на наступному етапі забезпечуються привабливіші умови для ведення економічної діяльності і створюються стимули для припливу додаткових капіталів у даний регіон.
4. Рух капіталу, як правило, відбувається в регіони, які дають найбільший прибуток на вкладений капітал.
8.11. Неокласична модель соціальної сфери регіону виходить з того, що:
1. Нові райони, які розвиваються, хоча і мають чистий приплив капіталу, однак рівень доходів у них невисокий і робоча сила має тенденцію до відтоку, що, в свою чергу, призводить до низьких надходжень у місцеві бюджети і, як результат, – до зменшення відрахувань на розвиток соціальної сфери, а, отже, і до її скорочення.
2. Розвиток основних галузей спеціалізації сприяє розвитку допоміжних галузей, розширенню сфери послуг і створенню досконалішої інфраструктури для населення і розвитку економічної діяльності.
3. Концентрація виробничого і невиробничого капіталу безпосередньо визначає доходи місцевих органів влади. Чим більші доходи бюджету на даній території, тим більші інвестиції в інфраструктуру і соціальні програми.
8.12. Модель соціальної сфери регіону Харрода-Домара базується на тому, що:
1. Райони, які швидко розвиваються, мають високий рівень доходів, внаслідок чого відбувається приплив робочої сили і капіталу в ці райони. Зростає обсяг податків до місцевих бюджетів, що зумовлює розвиток соціальної сфери регіону.
2. Розвинутіша виробнича інфраструктура створює привабливі умови для розширення економічної діяльності і відкриття нових фірм.
3. Вищий рівень індивідуальних доходів забезпечує вищий рівень соціального розвитку, а саме медичного обслуговування, освіти, забезпечення житлом тощо.
Використана література
1. Рівень життя населення України / НАН України. Ін-т демографії та соц. дослідж., Держ. ком. статистики України; За ред. Л. М. Черенько. – К.: ТОВ «Видавництво «Консультант», 2006. – 428 с.
2. Державна регіональна політика України : особливості та стратегічні пріоритети : Монографія / за ред. З. С. Варналія – К. : НІСД, 2007. – С. 169.
3. Концепція державної регіональної політики. Затверджена Указом Президента України № 341/2001 від 25 травня 2001 р.
4. Небава М. І. Формування та використання системи соціальних стандартів і гарантій у перехідній економіці // Науковий вісник Чернівецького університету. Економіка. Випуск 109–110. – 2001. – С. 87–91.
5. Антоненко О. І. Розвиток системи соціального захисту населення регіону. – Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.09.01 – демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. – Одеський державний економічний університет, Одеса, 2006. – 18 с.
6. Шишкін В. С. Концептуальні та методологічні підходи до вивчення регіональних особливостей людського розвитку // Статистика України. – 2001. – № 1. – С. 30–38.
7. Людський розвиток в Україні: 2003 рік (колектив авторів). Щорічна науково-аналітична доповідь / За ред. Е. М. Лібанової. – К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Держкомстат України, 2004. – 290 с.
8. Шишкін В. С. Методика оцінки регіональної варіації рівня життя населення України // Вісник Прикарпатського університету. – 2007. Вип. IV. – С. 29–34.
9. Небава М. І. Теорія макроекономіки. Навчальний посібник – Київ: Видавничий Дім «Слово», 2003. – 536 с.
10. Новий курс: реформи в Україні. 2010–2015. Національна доповідь / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. – К.: НВЦ НБУВ, 2010. – 232 с.