3.1 Психологія особистості в управлінні

3.1.3 Психологія особистості керівника

В процесі економічного, промислового розвитку суспільств сформувалися різноманітні типи керівника, які різнилися між собою принципами, куль­турою управлінської діяльності. Серед них дослідники відзначають такі типи керівника: керівник-диктатор, керівник-патерналіст та керівник-маклер.

Але об'єктом інтенсивного дос­лідження психологів постать керівника стала у 70-ті роки XX ст. – період рево­люції в управлінні, яка розширила його сферу за межі економіки і промислових підприємств; сприяла вдоско­наленню, оновленню управлінських методів і техноло­гій тощо. Все це висувало нові вимоги до керівників та їх управлінської діяльності.

У галузях психології (соціальній психології, органі­заційній психології, психології праці та ін.) ще на по­чатку XX ст. стосовно керівництва (лідерства) було роз­роблено чимало концепцій (підходів, теорій). Розглянемо деякі зних [38].

Теорія рис (харизматична теорія) . Основні положення теорії рис зводяться до обґрунтування особливих особистісних якостей, необ­хідних керівнику для успішної його діяльності. У надрах теорії рис за­родилася харизматична концепція, згідно з якою людина народжується із задатками керівника (лідера), керівництво (лідерство) послане окремим особистостям, як благо­дать, “харизма” (грец. charisma – дар, милість Божа).

Управління – це не лише наука, а своєрідне мистецтво, стверджують прихиль­ники цієї теорії. Управлінець – це свого роду артист, діяльність якого заснову­ється на його природженому таланті. “Ніхто не може навчитися керувати, і ми не віримо, щоб цьому можна було навчити, – стверджував американський психолог Д. Бойд. – Мистецтво керівництва не є чимось, чому можна навчиться ззовні, во­но йде від вашого серця і власної сили”.

Конкурентний підхід . Передбачає наявність у ке­рівників особливих особистісних властивостей, які від­різняють їх від інших людей. Пошук цих властивостей здійснюють шляхом порівняння груп керівників і осіб, що до них не належать, а також успішних і неуспішних керівників різних посадових рівнів.

Конкурентний підхід, як і теорія рис, керуються тим, що зовнішнє середовище є незмінним, а можливос­ті розвитку особистості керівника в діяльності обмеже­ні. У межах цих підходів розробляють ідеальні, еталон­ні моделі керівника, проте за своєю суттю вони статичні, негнучкі, містять абсолютизовані, а інколи й недостат­ньо аргументовані формулювання. Крім того, у практиці здійснення керівництва було немало випадків, коли особи, що не володіють “найважливішими рисами”, успішно справлялися зі всіма функціями лідера. Навпаки, наявність цих рис не завжди перетворювала людину на ефективного лідера.

Ситуаційна теорія . Ця теорія не заперечує теорії рис повністю, однак ствер­джує, що керівництво (лідерство) є продуктом ситуації. Різні ситуації групового життя виокремлюють у групі конкретних осіб, які мають переваги над іншими хоча б в одній якості. А оскільки ця якість необхідна в кон­кретній ситуації, то наділена нею людина стає керівни­ком (лідером). Відкинувши ідею про вродженість якос­тей, представники цієї теорії визнають можливість керівника-ліде­ра краще за інших актуалізуватися у певній ситуації.

Риси розглядаються лише як одна з “ситуативних” змінних. До інших нале­жать: розмір і структура організації, вид виконуваної діяльності, індивідуальні особливості членів організації (зокрема, їх очікування), час ухвалення рішень, психологічний клімат організації і ін. У одних умовах від лідера потрібна одна лі­нія поведінки, в інших – зовсім інша.

Системний підхід. Сутність системного підходу до психології управлінського розвитку особистості керів­ника полягає у вивченні досліджуваного феномену як цілісної системи, як сукупності окремих компонентів, взаємодія яких дає змогу виявити нові якості й нові ста­ни, а їх урахування і використання забезпечує ефектив­не функціонування всієї системи. Так, на характер здійснення лідерської ролі має вплив взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи ведених і характер ситуації, в якій здійснюється лідерство.

Системний підхід до психології управлінського роз­витку особистості керівника потребує аналізу розвитку пізнавальної активності особистості, шляхів реалізації її психофізіологічного, морального, соціального, професійного потенціалу, механізмів переходу зовнішніх впливів у внутрішні регулятори поведінки тощо.

Якості та риси керівника

Обґрунтування професійно та інтелектуально важ­ливих, психологічно і соціально необхідних якостей особистості керівника є однією з найактуальніших проблем психології управління.

Якості особистості керівника – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність.

У психологічному аспекті вони залежать від харак­теру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні, багатогранні фено­мени, конкретні вияви яких залежать від структури особистості і від дії різних чинників.

Найчастіше виокремлюють такі обов'язкові для управлінця якості [38]:

  • компетентність;
  • висока відповідальність, особиста гідність;
  • відчуття нового та вміння йти на розумний ризик, творчо розв'язувати проблеми, сміливість у прийнятті рішень;
  • гнучкість, розуміння ситуації, гостре сприйняття нових потреб, відчуття часу, подій;
  • висока працездатність, постійне прагнення бути кращим і робити все якнайдосконаліше;
  • комунікабельність;
  • увага до підлеглих.

Серед ділових, професійних якостей керівника вчені виокремлюють головні й важливі [38].

Головними якостями є компетентність і комунікабельність.

  • Компетентність. Вона стосується особистісних рис, умінь і навичок, закорінених у раціональну (інте­лектуальну) сферу особистості.

Компетентність керівника – наявність у керівника спеціальної освіти, широкої загальної й спеціальної ерудиції, постійне підви­щення ним своєї науково-професійної підготовки.

Компетентність передбачає системність мислення (практичний розум, швидкість входження в проблему, здатність передбачати різні варіанти виходу із ситуації, винахідливість) та наявність організаторських якос­тей (уміння підбирати, розставляти кадри, планувати роботу, забезпечувати чіткий контроль).

Організаторські якості є наслідком вияву певних психологічних властивостей особистості, до найважли­віших з яких належать:

– психологічна вибірковість (здатність адекватно відтворювати психологію групи, правильно реагувати тощо);

– здатність заряджати своєю енергією інших людей, активізувати їх;

– критичність та самокритичність (уміння бачити недоліки у своїх діях та вчинках підлеглих);

– психологічний такт (здатність оптимально впливати на інших людей, контактувати з ними на основі індивідуальних особливостей);

– вимогливість (здатність ставити адекватні вимоги залежно від ситуації);

– схильність до організаторської діяльності.

  • Комунікабельність. Маючи певний зв’язок із вро­дженими задатками особистості, вона є тим феноме­ном, який формується, розвивається у процесі її життє­діяльності.

Комунікабельність керівника (лат. communico – з’єдную, повідомляю) – риса особистості, яка виявляється у здатності до встановлення контактів, спілкування, товариськості.

До важливих особистісно ділових, професійних якостей керівника зараховують:

  • c тійкість до стресу – здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що викликають високу психічну напругу;
  • морально-етичні якості – чесність, порядність, принциповість тощо;
  • підприємницькі якості – уміння передбачати і швидко оцінювати ситуацію, активність, здатність до виваженого ризику тощо.

Управлінські ролі керівника

Роль керівника в організації є багатоплановою. Залежно від ситуації він є організатором, комунікатором, експертом, критиком, безпосереднім виконавцем тощо.

Управлінські ролі визначають обсяг та зміст роботи керівника незалежно від специфіки конкретної органі­зації, вони взаємопов'язані і діють для розв’язання на­креслених завдань.

В своїх роботах Г. Мінцберг виділяє 10 ролей, які, на його думку, беруть на себе керівники в різні періоди і залежно від рангу. Він класифікує їх в рамках трьох великих категорій: міжособові ролі, інформаційні ролі та ролі щодо прийняття рішень.

  • Міжособові ролі:
    а) головний керівник;
    б) лідер;
    в) зв’язкова ланка.
  • Інформативні ролі:
    а) отримувач інформації;
    б) розповсюджувач інформації;
    в) представник.
  • Ролі, пов’язані з прийняттям рішень:
    а) підприємець;
    б) ліквідатор порушень;
    в) розподілювач ресурсів;
    г) ведучий переговори.

Психологічні типи керівників

Поняття “тип” (грец. tуроs – відбиток, форма) висвіт­лює характерні властивості особистості, представника певної групи людей. Характерологічними властивостя­ми особистості керівника є суспільна скерованість особистості, “потаємне” “Я” і стереотипи поведінки, які су­купно становлять цілісність поняття “тип керівника”.

Тип керівника – особистість, яка в узагальненій формі втілює певні характерологічні властивості.

Тип поведінки керівника є суттєвим чинником впли­ву управлінського стилю на якість і ефективність роботи організації.

В управлінській культурі існують різні класифікації типів керівників.

В управлінській теорії та практиці поширеним є поділ на чотири основних типи керівників [38]:

“Майстри”. Дотримуються традиційної системи цінностей, яка охоплює виробничу етику і ставлення до співробітників, що залежить від того, наскільки творчо вони виконують свої обов'язки. Такі керівники бувають поглинутими предметом своїх творчих пошуків настільки, що це заважає їм керувати складними і мінливими організаційними системами.

“Борці з джунглями”. Пристрасно прагнуть до влади, сприймають себе та інших мешканцями “людських джунглів”, де кожен прагне з'їсти іншого. Їх інтелектуально-психічний потенціал скерований переважно на забезпечення власної вигоди і добробуту. Колег по роботі сприймають як конкурентів або ворогів, а підлеглих – як засіб боротьби за владу. Серед них виокремлюють два підтипи – “леви” (переможці, які досягли успіху і будують свою імперію) і “лисиці” (влаштувавши свої гнізда в корпоративній організації, продовжують спритно і з вигодою просуватися далі. Але їхні плани можуть розвалитися, наштовхнувшись на протистояння тих, кого вони свого часу обманули або використали).

“Люди компанії”. Ідентифікують себе з організацією, до якої належать. Усвідомивши свою психологічну слабкість, прагнуть підпорядкувати себе іншим, дбаючи більше про безпеку, ніж про успіхи. Найбільш творчі з них створюють у компанії доброзичливу атмосферу, проте в умовах жорсткої конкуренції неспроможні успішно налагоджувати справи.

“Гравці”. Розглядають ділове життя та свою роботу як своєрідну гру, люблять ризикувати, але обґрунтовано, схильні до нововведень. Прагнуть не створення власної “імперії”, а задоволення від перемоги.

Серед сучасних керівників корпорацій найширше представлений саме останній тип. Керівникам, які посідають найвищі пости, найчастіше притаманні риси “гравців” та “людей компанії”.

Психологія професіоналізму керівника

Проблема професіоналізму управлінської діяльності є особливо значущою. Непрофесіоналізм в управлінні організацією спричиняє величезні втрати в економічній сфері, нагнітає психологічний дискомфорт, напруженість у міжособистісних та міжгрупових стосунках, конфлікти. Від рівня індивідуальної самореалізації учасників управлін­ського процесу залежать ріст, масштаби й успіх управ­лінської діяльності.

Професіоналізм керівника характеризується пев­ним рівнем психологічної готовності до управлінської діяльності. З одного боку, він є інтегральною якістю, властивістю особистості, що формується у діяльності й спілкуванні, з іншого – процесом і результатом діяль­ності та спілкування. Основи професіоналізму передба­чають наявність у керівника здатності до самооцінки, самоаналізу, саморозвитку, самоорганізації, самокон­тролю. Структурно професіоналізм управлінської ді­яльності керівника утворюють такі компоненти [38]:

– професіоналізм діяльності керівника (готовність здійснювати управлінську діяльність, технології стимулювання досягнення вершин професійної управлінської діяльності, чинники зовнішнього середовища);

– професіоналізм спілкування та своєрідність стосунків між керівниками й співробітниками;

– професіоналізм особистості (знання, вміння і навички, спеціальні здібності, що підвищують ступінь готовності до управлінської діяльності, самовиховання, самоосвіта й освіта як умови досягнення вершин професіоналізму);

– сукупні показники активності співробітників, що характеризують їх психологічну й професійну зрілість (ступінь сформованості професійних знань, умінь та навичок, ціннісне ставлення до виконання завдань, спрямованих на досягнення загальної мети організації тощо).

Сучасне управління послідовно психологізується, а пошук шляхів активізації людського чинника в органі­зації, врахування психологічних і соціально-психоло­гічних особливостей персоналу є однією з важливих умов підвищення ефективності управлінської діяльності.

Основні поняття і ключові слова: теорії керівництва (лідерства), якості та риси керівника, компетентність, комунікабельність, управлінські ролі керівника, психологічні типи керівників, професіоналізм керівника.