3.2 Камерна інструментальна музика

      Камерна музика – це вид музики, призначений для вузького кола слухачів та для виконання в невеликих приміщеннях. Для неї характерна увага до внутрішнього світу особистості, цей вид музики має великі можливості для передачі ліричних емоцій і найтонших градацій душевного стану людини.

     Виникнення камерної музики пов’язане з практикою домашнього музикування в колі знавців-аматорів. Камерні твори виконуються соло чи в ансамблі – з двома (дует), трьома (тріо), п’ятьма (квінтет) і більше вокалістами або інструменталістами. Найпоширенішими інструментами, що застосовуються в камерній музиці, є скрипка, альт, віолончель, фортепіано, флейта.

      Сучасні жанри камерно-інструментальної музики остаточно сформувалися у творчості віденських класиків – Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена. Це соната, тріо, квартет, квінтет; ансамблі, в яких велика частина відводиться струнним інструментам.

      Камерно-інструментальна музика увібрала в себе стилістичні риси інших різновидів музичної творчості. Вже Л. Бетховен симфонізував свої квартети, робив їх більш масштабними в плані форми та змісту. А його відома «Крейцерова соната» для скрипки і фортепіано є істинно симфонічним твором за своїм емоційним запалом, монументальністю музичних образів. У творах композиторів-романтиків Ф. Шуберта, Ф. Мендельсона, Р. Шумана, Й. Брамса дуже яскраво проявилось ліричне начало («Пісні без слів» Ф. Мендельсона).

      У першій половині XX ст. камерно-інструментальні ансамблі побутували у досить вузькому колі інтелігенції, тому музика для них не набула значного розвитку. Українські композитори створювали твори малої форми – прелюдії, етюди, поеми, цикли мініатюр, обробки народних пісень і танців для фортепіано та інших інструментів.

      Вагомою у вітчизняній камерній інструментальній музиціє постатькомпозитора та піаніста Василя Барвінського (1888 – 1963), який залишив багатожанрову камерно-інструментальну спадщину для різних інструментів та їх складів (квінтет, тріо, квартет). До унікальної «Збірки українських колядок і щедрівок» митця увійшли 22 фортепіанні обробки українських стародавніх церковних наспівів Карпатського і Центрального регіонів України. Композитору вдалося створити власний витончений стиль завдяки використанню різнобарвної колористичної гармонії та фактурно-тембрових ефектів. Музика композитора має глибоко національний характер.

    Вершиною вітчизняної камерно-інструментальної музики є монументальний «Український квінтет» Бориса Лятошинського (1894/95 – 1968), присвячений трагічним подіям війни. Його теми побудовані на інтонаційних джерелах українського фольклору – думах, історичних піснях, плачах. У цьому творі композитор продемонстрував високу ансамблеву майстерність.

   Камерна музика відомого українського композитора Валентина Сильвестрова (1937) характеризується пошуками тембрового співвідношення різних інструментів, застосуванням нетипових ансамблевих складів і форм, використанням прийомів полістилістики («Кіч-музика» для фортепіано, тріо для флейти, труби і челести) та ін.

  Серед здобутків камерної творчості також квартет «Вірменські ескізи» А. Штогаренка, сюїта для струнного квартету «Дружба» І. Шамо, квінтет для дерев’яних духових інструментів Г. Таранова, а також твори А. Філіпенка, Л. Дичко, В. Губи, Ю. Іщенка, Є. Станковича, І. Карабиця.

      Камерний оркестр – це невеликого складу оркестр, основою якого є ансамбль виконавців на струнних інструментах (6 – 8 скрипок, 2 – 3 альти, 2 – 3 віолончелі, контрабас).) Іноді до складу камерного оркестру входить клавесин, на якому разом із віолончелями, контрабасом і фаготами виконують партію генерал-баса. Інколи до складу камерного оркестру додають духові інструменти. У XVII – XVIII ст. такі оркестри (на відміну від церковних чи оперних) використовувалися для виконання concerti grossi, концертів із інструментами, на яких виконують соло, концертних симфоній, оркестрових сюїт, серенад, дивертисментів та ін. Тоді їх не називали «камерними оркестрами». Цей термін увійшов до обігу лише у XX ст.

      Камерний оркестр, як великий так і малий, є самостійним типом оркестру. Відродження камерного оркестру пов’язане зі зростанням зацікавленості докласичною і ранньою класичною музикою, зокрема творчістю Й. С. Баха, із прагненням відтворити її істинне звучання. Основу репертуару більшості камерних оркестрів складають твори А. Кореллі, Т. Альбіноні, А. Вівальді, Г. Ф. Телемана, Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя, В. А. Моцарта та ін. Важливе значення також мала зацікавленість камерним оркестром сучасних композиторів, які намагалися знайти відповідні засоби для втілення музичної ідеї «малого плану». Виявлення інтересу до камерного оркестру також було реакцією на величезні оркестри початку XX ст. і прагненням до економії музичних засобів, відродженням поліфонії.

      Для камерного оркестру XX ст. властиві значна свобода, випадковість складу, що кожний раз визначався певним художнім задумом. Під сучасним камерним оркестром нерідко розуміють склад, у якому, як і в камерному ансамблі, кожна інструментальна партія представлена переважно одним солістом. Інколи камерний оркестр обмежується лише струнними інструментами. У тих випадках, коли до нього входять духові інструменти, склад оркестру може коливатися від декількох солістів до 20 – 30 виконавців. Межі між камерним оркестром і камерним ансамблем дуже розмиті. У XX ст. для камерного оркестру створюють твори у різноманітних жанрах.

      До низки найбільш відомих зарубіжних оркестрів XX ст. належать: камерний оркестр під керівництвом В. Штроса (ФРН, організований у 1942 р.), Штутгартський камерний оркестр під керівництвом К. Мюнхінгера (ФРН, 1946 р.), Віденський камерний ансамбль старовинної музики «Musica anticua» під орудою Б. Клебеля (Австрія), «Нові віртуози Риму» під керівництвом Р. Фазано (1947 р.), камерний оркестр Загребського радіо і телебачення (1954 р.), камерний оркестр «Кларіон-концертс» (США, 1957 р.), камерний оркестр під керівництвом А. Бротта (Канада), Московський камерний оркестр під орудою Р. Баршая (1956 р.), камерний оркестр Московської консерваторії під керівництвом M. Теріана (1961 р.), Ленінградський камерний оркестр під орудою Л. Гозмана (1961 р.), камерний оркестр Литовської державної філармонії під керівництвом С. Сондецкіса (Каунас, 1960 р.) та ін.

      Серед вітчизняних мистецьких колективів значної уваги заслуговує Київський камерний оркестр, заснований у 1963 році. В минулому колектив очолювали відомі диригенти Антон Шароєв та Ігор Блажков. Із 1990 року головним диригентом та художнім керівником оркестру є видатний музикант Роман Кофман (1936). До складу оркестру входять блискучі музиканти, яких характеризує артистизм та висока професійна майстерність. Репертуар колективу складає камерна музика українських та зарубіжних композиторів (Б. Бріттена, Г. Малера, В. А. Моцарта, Ф. Шуберта, Д. Шостаковича, В. Сильвестрова, Є. Станковича та ін.). Справжньою мистецькою подією стали концерти циклу «Роман Кофман і його друзі», що проходили за участю оркестру. Цей фестиваль зібрав визначних митців з різних країн Європи і привернув увагу шанувальників класичної музики.

     Київський камерний оркестр проводить інтенсивну гастрольну діяльність в Україні та поза її межами (Корея, Німеччина, Франція, Нідерланди, Австрія, Бельгія, Великобританія, Іспанія, Португалія, Польща, Швейцарія, США, Мексика, Японія). Захоплені відгуки про творчість колективу знаходимо на шпальтах найповажніших часописів світу.
Важливою для розвитку вітчизняної камерно-інструментальної музики є творча діяльність Національного камерного ансамблю «Київські солісти», що створений у 1995 р. До 2009 р. художнім керівником і диригентом цього чудового колективу був відомий український скрипаль Богодар Которович (1941 – 2009).

     До складу цього колективу входять талановиті молоді музиканти України, лауреати національних та міжнародних конкурсів, серед яких багато учнів Б. Которовича. Виступи ансамблю «Київські солісти» завжди відзначаються переконливою, яскравою грою. До репертуару колективу входить барочна, класична та сучасна музика, створена для камерного оркестру. Але головним у репертуарній політиці «Київських солістів» є виконання масштабних творів романтичного напряму.

      За активну діяльність у справі популяризації української культури та мистецтва Міністерство закордонних справ України надало колективу звання «Посол української культури».

А. Вівальді. Зима із циклу «Пори року»

Контрольні запитання

1. Розкрийте характерні ознаки камерної музики.
2. Чим камерна музика відрізняється від симфонічної?
3. Назвіть імена композиторів, які створюють камерну музику та їхні твори.
4. Творчість яких вітчизняних та зарубіжних камерних оркестрів Вам відома?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Берегова О. Постмодернізм у камерній творчості українських композиторів у 80 – 90-х роках 20-го сторіччя / Берегова О. – К., 1995.
2. Історія української радянської музики : навч. посіб. / [редкол. : О. Зінькевич, І. Ляшенко та ін.]. – К. : Музична Україна, 1990.
3. Історія української музики: В 6 т. / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Т. 4.: 1917 – 1941. / [ред. колегія Л. Пархоменко, О. Литвинова, Б. Фільц]. – К. : Наукова думка, 1992.
4. Культурологія / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін.; [за ред. Т. Б. Гриценко]. – [2-ге вид.]. – К. : Центр навчальної літератури, 2009.
5. Петрушанская Р. Камерная музыка / Петрушанская Р. – М. : Знание, 1981.
6. Протопопов В. Из истории форм инструментальной музыки. Хрестоматия : учеб. пос. / В. Протопопов. – М. : Музыка, 1980.
7. Раабен Л. Камерная инструментальная музыка 1-й пол. XX в. Страны Европы и Америки / Раабен Л. – Л. : Советский композитор, 1986.
8. Рожок В. Музика і сучасність : монографічні дослідження, науково-популярні, критичні та публіцистичні твори / Рожок В. – К. : Пошуково-видавниче агентство «Книга пам’яті України», 2003.
9. Ступель А. В мире камерной музыки / Ступель А. – [изд. 2-е]. – Л. : Музыка, Ленингр. отд-ние, 1970.
10. Тараканов М. Инструментальный концерт / Тараканов М. – М. : Знание, 1986.
11. Українська художня культура : навч. посіб. / [за ред. І. Ляшенка]. – К. : Либідь, 1996.
12. Уманець О. Музична культура України другої половини XX століття : навч. посіб. / Уманець О. – Харків : Регіон-інформ, 2003.
13. Художня культура України : [навч. посіб.] / Л. М. Масол, С. А. Ничкало, Г. І. Веселовська, О. І. Оніщенко; [за заг. ред. Л. М. Масол]. – К. : Вища школа, 2006.