3.6 Оперне мистецтво

     Оперу вважають одним із найпарадоксальніших продуктів художньої творчості Нового часу. Італійське слово оperа перекладається як твір, творчість, діяльність. Опера – це вид музично-театрального мистецтва; музично-драматичний твір, оснований на синтезі слова, сценічної дії та музики.

      Отже, в опері поєднуються воєдино:
-  симфонічна музика (в опері є оркестр, який відіграє дуже важливу функцію);
-  вокальна музика (в опері є співаки);
-  поезія і драматичний театр (в оперних спектаклях є театральна дія, трагічний чи комічний сюжет);
-  нерідко в опері є балет;
-  живопис (в опері використовуються спеціальні театральні декорації і костюми).

      Літературно-драматичну основу опери становить лібрето, в якому закладено ідею і сюжет твору.

      Опера виникла в Італії на межі XVI – XVII століть. Поштовхом до створення опери стала ренесансна ідея учених-гуманістів, письменників і музикантів щодо відродження давньогрецької трагедії. У процесі історичного розвитку були вироблені різноманітні оперні форми: сольна арія, аріозо, каватина, різні види вокального ансамблю, хори, а також увертюра і самостійні оркестрові епізоди жанрового характеру. Велике значення в опері має речитатив, що відтворює інтонації мови людини і пов'язує сольні або ансамблеві номери. В деяких операх замість речитативу використовують розмовний діалог. Велику роль в оперній драматургії відіграють лейтмотиви – короткі музичні теми-символи, які характеризують дійових осіб, певні сценічні ситуації тощо.

      Першу оперу, рукопис якої зберігся до наших днів, написав італійський композитор Якопо Пері (1561 – 1633). Її основу становить давньогрецька легенда про чарівного музиканта Орфея та його дружину Еврідіку.

    Важливу роль у становленні оперного мистецтва відіграла творчість італійського композитора Клаудіо Монтеверді (1567 – 1643). Йому вдалося досягти єдності музичного і драматичного начал, гармонічна мова митця сповнена драматичними контрастами і навіть тепер вражає своєю сміливістю і живописністю. До наших днів дійшли три опери композитора – «Орфей», «Повернення Улісса на батьківщину» і «Коронація Поппеї». Останній твір композитор створив за рік до своєї смерті. Ця опера стала вершиною його творчості завдяки віртуозності вокальних партій та досконалості інструментального письма.

     Засновником французької опери став Жан Батіст Люллі (1632 – 1687), який був чудовим скрипалем, диригентом, композитором, танцівником. Опери Люллі, які він називав «ліричними трагедіями» (tragédies lyriques), демонструють суто французький музично-театральний стиль. Сюжети беруться з античної міфології чи з італійських поем, а лібрето, з їх величними віршами, орієнтовані на стиль великого сучасника Ж. Б. Люллі – драматурга Ж. Расіна. Музиці Ж. Б. Люллі притаманні урочистість, вишуканість, у ній яскраво відображені характерні риси французької музичної традиції – витончена елегантність, стримана емоційність і одухотвореність. Відомими операми Ж. Б. Люллі є «Альцеста», «Тезей», «Атіс», «Арміда».

      Центром оперної діяльності другої половини XVII – початку XVIII ст. став Неаполь, а першим майстром нового стилю – Алессандро Скарлатті (1660 – 1725). У творчості митця було узагальнено головні тенденції італійського оперного мистецтва рубежу XVII – XVIII ст. В опері А. Скарлатті найбільше цікавила мелодія, а не речитатив. Він розвивав форму і мелодичний стиль неаполітанської опери-серіа (серйозна опера). У його творчості остаточно сформувався тип арії da capo, де за першою частиною слідує контрастний розділ, а потім повторюється перша частина. До спадщини композитора входить близько ста опер. Найвідомішими з них є опери-серіа «Примхи кохання або Розаура», «Коринфський пастух», «Великий Тамерлан», «Митридат Евпатор», «Телемак».

      Значний внесок у розвиток неаполітанської опери-серіау XVIII ст. в Європі здійснив німецький композитор Георг Фрідріх Гендель (1685 – 1759). Розпочавши свою професійну діяльність оперного скрипаля, митець з 1706 по 1710 рр. мандрував по Італії. У 25 років Г. Гендель прибув до Лондона, де згодом отримав монопольне право на постановку італійських опер. Там він написав оперу «Рінальдо». Згодом з’явилася ціла низка опер, в яких розмаїття і багатство гармонічного письма поєднані з надзвичайною вокальною віртуозністю. Постановки опер Г. Генделя «Аціс і Галатея», «Юлій Цезар», «Аецій» та «Альціна» з успіхом проходять і в наш час.

      Із Неаполем пов’язане також виникнення опери-буффа – різновиду комічної опери, що з’явилася як закономірна реакція на оперу-серіа. Цим видом опери швидко зацікавилися у Відні, Парижі, Лондоні. Найбільшої популярності комедія набула у студентів. Один із них, Джованні Баттіста Перголезі (1710 – 1736), у 23 роки написав маленьку комічну оперу «Служниця-пані». Цей твір мав неймовірний успіх. У його лібрето йшлося не про подвиги давніх героїв, а про буденну дійсність. Жанр опери-буффа набув свого розвитку у творчості композиторів Дж. Паізієлло і Д. Чімарози.

      Вагомий вплив на розвиток оперного мистецтва мала творчість німецького композитора Христофа Віллібальда Глюка (1714 – 1787). Композитор здійснив оперну реформу, що ґрунтувалася на музично-естетичних принципах Просвітництва. Суть реформи Х. В. Глюка полягала в підпорядкуванні музики драматичній дії. Всю увагу Х. В. Глюк зосередив на виявленні внутрішнього світу героїв. Інструментальні і вокальні засоби були спрямовані на розкриття змісту кожного слова тексту. Перу композитора належать опери «Орфей і Евридика», «Альцеста», «Паріс і Олена», «Іфігенія в Авліді», «Іфігенія в Тавриді». У цих творах піднесеність драми, притаманна для опери-серіа поєднується з багатством німецького гармонічного письма.

      Вершиною розвитку опери XVIII ст. стала творчість видатного австрійського композитора Вольфганга Амадея Моцарта. Митець створив власний інтернаціональний оперний стиль, що відзначався гармонією між сольними і ансамблевими номерами, між вокальним та інструментальним началами. В юності він написав декілька італійських опер – у стилі buffa і seria. Останню свою оперу-серіа («Ідоменей») композитор створив у 25 років. До комедійних опер В. А. Моцарта належать «Весілля Фігаро», «Дон Жуан» і «Так учиняють всі жінки». Поруч із цим майстер створив опери «Викрадення із сералю» і «Чарівна флейта», що стала останньою оперою митця.

      Отже, В. А. Моцарт узагальнив досягнення різних національних шкіл, опанував і переосмислив різноманітні оперні жанри, підняв їх на новий рівень, використовуючи різні форми музичної драматургії для втілення глибокого життєвого змісту.

      XIX ст. називають класичною епохою історії оперного театру. В цей кульмінаційний період розкрилися всі його ресурси, сягнули повноти розвитку всі компоненти. Опера стала емоційною домінантою і символом часу. Її не змогли порушити ні драматичний театр, ні балет, що характеризувався власною естетикою, ні оперета, що набула популярності в середині століття.

    Опера становила основу творчості відомого італійського композитора Джоаккіно Россіні (1792 – 1868). Саме у цьому жанрі виявилися його мелодична щедрість, дотепність і сатирична влучність у зображенні персонажів. Оригінальним шедевром комедійного мистецтва XIX ст. стала опера митця «Севільський цирульник». Яскрава мелодика, природність і жвавість характерів, змальованих композитором, простота і послідовність сюжету – все це забезпечило опері справжній тріумф.

      Завершивши традицію жанрів опери-серіа і опери-буффа, Дж. Россіні створює у 20-х рр. XIX ст. опери, проникнуті високим патріотичним пафосом, героїкою визвольної боротьби. Серед них особливе місце займає опера «Вільгельм Телль». Яскрава, реалістична характеристика головних героїв, вражаючі масові сцени, в яких за допомогою хору і ансамблів зображено народ, а головне, надзвичайно виразна музика здобули «Вільгельму Теллю» славу одного з найкращих творів оперної драматургії XIX ст.

    Одним із великих реформаторів опери у XIX ст. був відомий німецький композитор Ріхард Вагнер (1813 – 1883). Композитор намагався створити оперу, в якій драма була би головною метою, а музика – засобом. Митець вважав, що традиційну оперу має змінити музична драма, в якій слово і музика рівноправні і об’єднані в єдине ціле. Це можливо, на думку Р. Вагнера, лише тоді, якщо композитор водночас є лібретистом. Для безперервного розвитку дії майстер пропонує ввести вільні діалоги і монологи. Великого значення він надає виразності вокальної мови, слово має мати смислове та емоційне навантаження.

    Оркестр, на думку Р. Вагнера, має глибоко передавати почуття героїв. Композитор був великим майстром і знавцем оркестру. І сьогодні оркестрові епізоди його опер є окрасою програм концертів симфонічних оркестрів усього світу.

     Серед відомих опер композитора – «Рієнці», «Летючий Голландець», «Тангейзер», «Лоенгрін», «Трістан та Ізольда», театрологія «Перстень нібелунга».

     Важливу роль у розвитку опери відіграла творчість видатного італійського композитора Джузеппе Верді (1813 – 1901). Твори митця дотепер вважаються вершиною оперного мистецтва. Опери композитора характеризуються глибоким осягненням внутрішнього світу героїв; простотою і виразністю музичної мови, динамічним розвитком; високим гуманізмом, спрямованим на викриття соціальної несправедливості.

      Свій шлях у оперному мистецтві Дж. Верді розпочав із героїко-патріотичних опер. «Ломбардці», «Ернані» і «Аттіла», створені у 40-х рр. XIX ст., були сприйняті в Італії як заклик до боротьби проти гнобителів, до національного єднання. У 1850-х рр. на творчість митця мала сильний вплив творчість французьких літераторів-романтиків, які вперше звернули увагу на безправних, принижених людей, не здатних протистояти несправедливості жорстокого світу. У цей час композитор створив опери «Ріголетто», «Трубадур», «Травіата», в яких розкрилися найкращі риси його музично-драматургічного таланту. Ці твори увійшли до скарбниці світового оперного мистецтва, вони є найбільш популярними у світовому оперному репертуарі.

      Серед творів композитора варто також відзначити оперу «Аїда». Вона була замовлена Дж. Верді єгипетським урядом на відкриття Суецького каналу і вперше поставлена в Каїрі у 1871 р. Згодом її постановка відбулась на сценах усіх оперних театрів Італії.

      В історії музичної культури Дж. Верді прославився і як реформатор. Він остаточно змінив структуру і характер італійської опери, наповнив її неповторним вокалом, драматизмом, мелодійністю. Одним із найвищих досягнень зрілого Дж. Верді стала опера «Отелло».

    Однією з вершин французького оперного реалізму стала опера «Кармен» визначного французького композитора Жоржа Бізе (1838 – 1875), створена за новелою П. Меріме. Її героями є прості люди із сильними та суперечливими характерами. В опері втілено іспанський національний музичний колорит, різноманітність народних сцен, напружений хід драматичних подій. Буржуазна публіка спочатку не сприйняла оперу. Лише згодом «Кармен» стала однією із найпопулярніших опер у світі.

      Явищем світового значення стала у XIX ст. російська опера, першим класиком якої вважають відомого російського композитора Михайла Глінку (1804 – 1857). Видатний мелодичний дар композитора, близькість його мелодики до російської пісні, простота в характеристиці головних героїв, звернення до героїко-патріотичного сюжету дозволили митцю створити твори, що мають велику художню цінність. Опери М. Глінки «Життя за царя» та «Руслан і Людмила» відкрили класичний період в історії російської опери і започаткували її головні напрями – народну музичну драму, оперу-казку, оперу-билину. Уперше в російській музиці композитору вдалося знайти метод цілісного симфонічного розвитку оперної форми, повністю відмовившись від розмовного діалогу. Операм М. Глінки притаманна героїко-патріотична спрямованість, широкий епічний склад, монументальність хорових сцен.

      Слід відмітити, що незважаючи на захоплення російської інтелігенції творчістю М. Глінки, його новаторство, значний внесок в історію російської музики не отримали визнання на батьківщині. Цар та його оточення надавали перевагу італійській музиці. Відвідування опер композитора стало покаранням для офіцерів, які провинилися.

      М. Глінка дуже переживав через байдуже відношення двору, преси, керівництва театрів до власної творчості, але митець чітко усвідомлював, що російська національна опера має йти власним шляхом і живитися власними народними музичними джерелами.

      Жанр оперної музики продовжив розробляти А. Даргомижський, який створив першу в Росії соціально-побутову оперу «Русалка».

      У 1860-х рр. спостерігається нове піднесення російської опери, пов'язане з діяльністю композиторів «Могутньої кучки». Один за одним з'являються шедеври оперної класики, оновлюються старі жанри, створюються нові. Серед них – народні музичні драми М. Мусоргського «Борис Годунов» і «Хованщина», де з неймовірною силою зазвучала тема боротьби і страждань народу; епічна опера О. Бородіна «Князь Ігор». Оперний репертуар збагатили також А. Рубінштейн («Демон»), О. Сєров («Вража сила»), С. Танєєв («Орестея»), С. Рахманінов («Алеко»).

     Оперний жанр становить основу творчої спадщини визначного російського композитора і диригента Миколи Римського-Корсакова (1844 – 1908). Оперними засобами композитор прагнув передати чарівність російських казок, своєрідність старовинних російських обрядів. У епічних та казкових операх М. Римського-Корсакова елементи казковості, фантастики поєднуються з яскравим реалізмом. Це опери «Псковитянка», «Садко», «Царева наречена», «Снігуронька», «Ніч перед Різдвом», «Казка про царя Салтана», «Майська ніч», «Золотий півник». Загалом творчий доробок композитора становить 15 опер. Основою оперної виразності митець вважав спів. Важливу драматургічну роль в його операх також відігравав оркестр, який нерідко виконував в операх самостійні симфонічні картини та антракти.

     На особливу увагу заслуговує оперна творчість відомого російського композитора Петра Чайковського (1840 – 1893). Композитор створив опери на історичні сюжети – «Орлеанська діва», «Мазепа», «Опричник». Одночасно митець пише опери лірико-комедійного («Коваль Вакула») і романтичного плану («Чарівниця»). Але вершинами оперної творчості стали його ліричні опери «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама». В опері «Євгеній Онєгін» композитор показав життя та стосунки звичайних людей. Завдяки унікальному мелодичному дару, майстерному використанню інтонацій російського романсу, характерних для побуту, зображеного у творі О. Пушкіна, П. Чайковський створив твір, що був легким для сприйняття, і водночас у ньому знайшли відображення складні психологічні стани героїв.

      Опера «Пікова дама» також написана на пушкінський сюжет. У цьому творі П. Чайковський постає не лише геніальним драматургом, який тонко відчуває закони сцени, але й великим симфоністом, що будує дію за законами симфонічного розвитку. Опера досить складна, трагічна. Проте її психологічна складність урівноважується красивими аріями, пронизаними яскравою мелодикою, різноманітними ансамблями і хорами.

      Основоположником української опери був Микола Лисенко. Творчість майстра охоплює різні оперні жанри, зокрема історико-героїчну («Тарас Бульба»), лірико-побутову («Наталка Полтавка»), комічну («Різдвяна ніч»), лірико-фантастичну («Утоплена»), оперу-сатиру («Енеїда») та ін. Велику зацікавленість викликає реалістична опера «Тарас Бульба», музика якої сповнена волелюбними мотивами й патріотичним пафосом. Основний ідейно-образний зміст твору симфонічними засобами передано в увертюрі. Композитор також був засновником жанру дитячої опери. На лібрето вітчизняної письменниці та поетеси Дніпрової Чайки (Людмила Василевська-Березіна) він написав одноактну музичну казку «Коза-дереза», сатиричну оперу «Пан Коцький», фантастичну казку «Зима і весна».

      В оперному жанрі також працювали вітчизняні композитори С. Гулак-Артемовський («Запорожець за Дунаєм»), А. Вахнянин («Купало»), Д. Січинський («Роксолана»), М. Леонтович («На русалчин Великдень»).

    Оперна творчість композиторів XX ст. відкривала невідомі раніше засоби музичної виразності та образи. Композитори намагалися поєднати у своїй творчості ідеї та мову нового часу з виробленими раніше національними традиціями. Вони писали твори, в яких відображалася реальна дійсність.

      Це знайшло віддзеркалення у операх французьких (К. Дебюссі, М. Равеля, Д. Мійо, А. Онеггера, Ф. Пуленка) та німецьких (А. Шенберга, Е. Кненека, А. Берга, П. Хіндеміта) митців.

      У 30-х рр. минулого століття зароджується американська національна опера, засновником якої був Джордж Гершвін (1898 – 1937). Його опера «Поргі і Бесс» відзначається глибоким проникненням у духовний світ і музичний фольклор негритянського народу. Опера набула визнання в США та інших країнах і сьогодні її постановки з успіхом проходять у провідних театрах світу.

      Після другої світової війни, завдяки творчості відомого англійського композитора Бенджаміна Бріттена (1913 – 1976), відбувається становлення сучасного англійського музичного театру. Світове визнання отримали опери композитора «Пітер Граймс», «Альберт Херрінг», «Сон в літню ніч», в яких митець постає як тонкий музичний драматург-новатор.

      Найкращими зарубіжними операми XX ст. є твори Б. Бартока («Замок герцога Синя Борода»), А. Берга («Воццек»), І. Стравінського («Соловейко», «Мавра»).

      Вагомих успіхів досягли у оперній творчості радянські композитори. Однією з вершин оперного мистецтва є опера Дмитра Шостаковича (1906 – 1975) «Леді Макбет Мценського повіту» («Катерина Ізмайлова»). Тут сатиричне зображення негативних персонажів поєднується з натхненною лірикою і суворим, піднесеним трагізмом.

      Змістовні твори створили Д. Кабалевський («Кола Брюньон», «Сім’я Тараса»), Т. Хренніков («У бурю», «Мати»), 3. Паліашвілі («Даісі»), Р. Щедрін («Мертві душі») та інші композитори.

    Вагомим внеском до скарбниці світового оперного мистецтва була творчість Сергія Прокоф’єва (1891 – 1953). Як оперний композитор С. Прокоф’єв дебютував ще у 1916 р. оперою «Гравець». Згодом побачила світ опера «Любов до трьох апельсинів», що мала великий успіх. Однак найяскравіше талант С. Прокоф’єва як видатного драматурга розкрився в опері «Семен Котко», що написана за повістю В. Катаєва «Я син трудового народу», і особливо в опері «Війна і мир», сюжетною основою якої стала однойменна епопея Л. Толстого.

     Серед українських опер здобули визнання «Золотий обруч» і «Щорс» Б. Лятошинського, «Наймичка» М. Вериківського, «Милана», «Арсенал», «Тарас Шевченко» Г. Майбороди, «Довбуш» С. Людкевича, «Заграва» А. Кос-Анатольського, «Молода гвардія» та «Украдене щастя» Ю. Мейтуса, «Богдан Хмельницький» К. Данькевича, «Лісова пісня» В. Кирейка, «Загибель ескадри», «Вій» і «Ніжність» (моноопера) В. Губаренка, фольк-опера «Цвіт папороті» Є. Станковича.

      Незважаючи на теорії «відмирання» оперного жанру, які з’явилися у XX ст., варто відзначити, що опера займає важливе місце в сучасній культурі. Самостійні оперні школи розвиваються не лише у більшості народів Європи, а й у багатьох країнах Латинської Америки та Азії. В оперному мистецтві відображаються масштабні суспільні події нашого часу, прогресивні гуманістичні ідеї, розкривається багатство вокальних можливостей людини.

Дж. Верді. Пісенька герцога з опери «Ріголетто»

Ж. Бізе. Хабанера із опери «Кармен»

Дж. Верді. Застільна з опери «Травіата»

Контрольні запитання

1. Чому оперу вважають одним із найпарадоксальніших продуктів художньої творчості Нового часу?
2. Які оперні форми Ви знаєте?
3. Назвіть відомих вітчизняних та зарубіжних композиторів, які працювали в оперному жанрі. Наведіть приклади творів.
4. Хто із митців був основоположником української опери?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Верфель Ф. Верди. Роман оперы / Верфель Ф. / [пер. с нем. Н. Вольпин; предисл. И. Бэлзы]. – [2-е изд.]. – М. : Музыка, 1991.
2. Данько Л. Комическая опера в XX веке : очерки / Данько Л. – Л. : Советский композитор, 1986.
3. Іванова І. Історія опери : Західна Європа, XVII – XIX ст.: навч. пос. / Іванова І. Л., Куколь Г. В., Черкашина М. Р. / [за ред. М. Р. Черкашиної]. – К. : Заповіт, 1998.
4. Історія української музики : В 6 т. / АН УРСР. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського. – Т. 4. : 1917 – 1941. / [ред. колегія Л. Пархоменко, О. Литвинова, Б. Фільц]. – К. : Наукова думка, 1992.
5. Клюйкова О. Маленькая повесть о большом композиторе, или Дж. Россини / Клюйкова О. – М. : Музыка, 1990.
6. Крунтяева Т. Итальянская комическая опера XVIII в. / Крунтяева Т. – Л., 1981.
7. Культурологія / Гриценко Т. Б., Гриценко С. П., Кондратюк А. Ю. та ін.; [за ред. Т. Б. Гриценко]. – [2-ге вид.]. – К. : Центр навчальної літератури, 2009.
8. Мамчур І. Сучасна українська опера / Мамчур І. – К. : Товариство «Знання» УРСР, 1984.
9. Михеева Л. В мире оперы : популярные очерки / Л. Михеева, Т. Розова. – Л. : Советский композитор, Ленингр. отд-ние, 1989.
10. Музыкальный энциклопедический словарь / [гл. ред. Г. Келдыш]. – М. : Советская энциклопедия, 1990.
11. Рожок В. Музика і сучасність : монографічні дослідження, науково-популярні, критичні та публіцистичні твори / Рожок В. – К. : Пошуково-видавниче агентство «Книга памяті України», 2003.
12. Самин Д. Сто великих композиторов / Самин Д. – М. : Вече, 2001.
13. Уэйд-Мэтьюз Макс. Классическая музика : большая иллюстрированная энциклопедия / Макс Уэйд-Мэтьюз, Уэнди Томпсон / [пер. с англ. : К. И. Молькова]. – М. : Эксмо, 2008.
14. Хохловкина А. Западноевропейская опера. Конец XVIII – перв. пол. XIX в. : очерки / Хохловкина А. – М. : Музгиз, 1962.
15. Черкашина М. Опера XX ст. : нариси / Черкашина М. – К. : Музична Україна, 1981.