3.1.3 Голос сучасного баяна

     Серед багатьох інструментів, що здобули світову популярність і визнання, особливе місце займає баян – клавішно-пневматичний інструмент, який належить до групи вільних аерофонів, тобто таких, в яких повітря, що коливається, не обмежене корпусом інструмента.

   На початку XX ст. він з’являється у музичному побуті, а пізніше – у професійній музиці України.

     Учені зазначають, що баян походить від багатоствольних флейт із язичком, який вільно коливається під тиском повітря. Вже 3000 років до н. е. такий інструмент «сіао» був у народів Південної Азії, а в Китаї понад 2500 років до н. е. був відомий «шен». Одним із видів такого інструмента є волинка.

      Баян – це вдосконалена гармоніка з хроматичним звукорядом. Назва інструмента походить від імені давньоруського співця Бояна. Варто зауважити, що у західних країнах баян називають кнопковим акордеоном, а у нас склалася традиція називати акордеоном лише інструмент, що має фортепіанну клавіатуру.

      Прообразом відомої нам гармоніки був інструмент, виготовлений у 1822 р. в Берліні німецьким майстром Фрідріхом Бушманом. Спочатку майстер створив інструмент, схожий до губної гармоніки, що мав п’ятнадцять голосників. Згодом він використав міх для нагнітання повітря, розмістивши на одній з його кришок гриф з металевими язичками, на які крізь отвори потрапляло повітря з міху, а на другій – ручку, за яку майстер розтягував міх. Цей інструмент був схожий на розкриту книгу, і на ньому можна було зіграти просту мелодію.

      У 1829 р. конструкція Ф. Бушмана була удосконалена віденським майстром Кирилом Деміаном. Він виготовив інструмент із двома частинами корпусу, з’єднаними одним міхом. Спочатку інструмент мав одну клавіатуру, а потім – дві, на кожній з яких було по п’ять клавіш. На правій клавіатурі виконувалась мелодія, а на лівій музикант видобував акорди для акомпанементу. Цей інструмент отримав назву акордеон. Майстрові вдалося швидко запатентувати інструмент і налагодити його виробництво в багатьох країнах Європи.

      На основі німецького зразка у 1830 р. тульський зброяр Іван Сизов почав виготовляти власні гармоніки, згодом їх виробництво розпочалося в інших містах Росії. У кожному місті були власна конструкція та стрій.

      У 1891 р. майстер Мірвальд у Баварії виготовив першу хроматичну гармоніку, в якій клавіші правої клавіатури були розташовані у три ряди, а звуки розміщувалися в порядку хроматичної гами і були однакові за висотою на стиснення і розтягання міху. У 90-х рр. XIX ст. дана гармоніка стала відомою в Москві.

      У цей же період багато майстрів, які виготовляли гармоніки, називали свої інструменти баянами. Але найбільше цю назву популяризував відомий гармоніст-віртуоз Яків Орлеанський-Титаренко. У 1907 р. на його замовлення петербурзький майстер Петро Стерлігов створив хроматичну чотирирядну гармоніку. Основний звукоряд в інструменті був розміщений у перших трьох рядах, а четвертий ряд був дублюючим. Значного розширення набула ліва клавіатура, що мала баси і готові мажорні, мінорні і домінантсептакорди. Інструмент був добре настроєним і мав приємний тембр.

      Учені зазначають, що система правої клавіатури, винайдена Мірвальдом, у поєднанні з системою лівої клавіатури, сформованої П. Стерліговим, створила основу баяна – хроматичної гармоніки, що стала інструментом не лише аматорів, а й професійних музикантів [12, с. 236].

      У 20 – 30-х рр. XX ст. було налагоджено промислове виробництво баянів. Cфера використання баяна стає значно ширшою. Баян як сольний і ансамблевий інструмент застосовується в професійних та аматорських оркестрах народних інструментів, входить до складу різних народно-інструментальних ансамблів. Виникають однорідні ансамблі та оркестри баяністів. Квартет баяністів Київської філармонії, організований знаменитим баяністом М. Різолем стає відомим не лише в Україні, а й далеко за її межами.

      Із другої половини XX ст. розпочинається новий етап у розвитку баяна як високопрофесійного концертного інструмента: у цей час починають виготовляти багатотемброві готово-виборні баяни. Слід зауважити, що цю справу започаткував український майстер К. Міщенко ще наприкінці XIX ст. У 1970 р. Юрій Волкович створив чотириголосний баян марки «Юпитер», що в 1974 р. отримав Велику золоту медаль і диплом I ступеня на Лейпцизькому ярмарку. Подібні багатотемброві готово-виборні баяни «Україна» донедавна виготовлялися Житомирською фабрикою музичних інструментів.

      Удосконалення технічних можливостей інструмента, збагачення його тембральної палітри сприяло підвищенню професійної майстерності баяністів. Якщо у 1930 – 1940-х рр. до їх репертуару входили переважно акомпанементи до пісень і танців та обробки народного мелосу, то з 1950‑х рр. баян стає повноправним концертним інструментом. Сьогодні в репертуарі високопрофесійних баяністів переважають сонати, сюїти, концерти, зокрема твори світової (Й. С. Бах, В. А. Моцарт, А. Вівальді, Ф. Шопен, Ф. Ліст, Р. Шуман, М. Мусоргський, П. Чайковський) та української (М. Лисенко, В. Косенко, Л. Ревуцький та ін.) класики. На баяні чудово звучать як оригінальна музика, фольклор, так і найкращі зразки джазу, сучасного авангарду тощо.

      Вагомий внесок у створення репертуару для баяна здійснили і продовжують здійснювати відомі вітчизняні композитори К. Мясков, М. Сільванський, І. Шамо, В. Подвала, В. Подгорний, Ю. Шамо, Я. Лапинський. Баяністи, які писали для цього інструмента – М. Різоль, І. Яшкевич, А. Білошицький, тепер для баяна творять В. Власов, А. Гайденко, В. Зубицький, В. Рунчак.

      Серед видатних баяністів-віртуозів варто назвати імена Володимира Бесфамільнова, Сергія Грінченка, Ігоря Завадського, Володимира Зубицького, Павла Фенюка, Костянтина Жукова, Володимира Мурзу та ін. Ці митці активно популяризують вітчизняне баянне мистецтво в Україні та за кордоном.

      Варто відзначити, що на сучасному етапі баян також входить до складу камерних ансамблів із класичним інструментарієм – скрипкою, віолончеллю, духовими та ударними інструментами, а також до камерних та симфонічних оркестрів. Відомими є неодноразовий переможець на престижних міжнародних конкурсах дует І. Єргієва (баян) з О. Єргієвою (скрипка); дует лауреатів міжнародних конкурсів баяніста А. Дубія з органісткою І. Харечко; численні концертні виступи баяністів П. Фенюка, С. Грінченка, І. Завадського, Р. Юсипея у супроводі камерного та симфонічного оркестрів.

      Отже, баян – це сучасний концертний інструмент, який має надзвичайно багаті технічні та художньо-виражальні можливості і широко використовується у аматорській та професійній музиці України.

Й. Брамс. Угорський танець № 5

Контрольні запитання

1. Які музичні майстри працювали над виготовленням баяна?
2. Назвіть імена видатних баяністів-віртуозів.
3. Яке місце посідає баян у сучасному музичному просторі?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Басурманов А. Справочник баяниста / Басурманов А. – М., 1987.
2. Баян и баянисты : сборник метод. статей. – М. : Советский композитор, 1970.
3. Вертков К. Атлас музыкальных инструментов народов СССР / Вертков К., Благодатов Г., Язовицкая Э. – [2-е доп.]. – М. : Музыка, 1975.
4. Давидов М. Проблеми розвитку академічного народно-інструментального мистецтва в Україні : зб. статей / Давидов М. / НМАУ ім. П. І. Чайковського – К. : Вид-во ім. О. Теліги, 1998.
5. Давидов М. Історія виконавства на народних інструментах. (Українська академічна школа) : підруч. [для вищ. та серед. муз. навч. закл.] / Давидов М. – К. : НМАУ ім. П. І. Чайковського, 2005.
6. Имханицкий М. История исполнительства на русских народных инструментах : уч. пос. [для вузов и муз. уч-щ] / Имханицкий М. – М. : Изд-во РАМ им. Гнесиных, 2002.
7. Имханицкий М. Музыка зарубежных композиторов для баяна и аккордеона : уч. пос. [для муз. вузов и уч-щ] / Имханицкий М. – М. : Изд-во РАМ им. Гнесиных, 2004.
8. Имханицкий М. История баянного и аккордеонного исполнительства : уч. пос. / Имханицкий М. – М. : Изд-во РАМ им. Гнесиных, 2006.
9. Мирек А. Из истории аккордеона и баяна / Мирек А. – М. : Музыка, 1967.
10. Новожилов В. Баян / Новожилов В. – М. : Музыка, 1988.
11. Черепанин М. Естрадний олімп акордеона: монографія / М. Черепанин, М. Булда. – Івано-Франківськ : Вид-во «Лілея-НВ», 2008.
12. Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти / Черкаський Л. – К. : Техніка, 2003.