Таким чином, вивчення закономiрностей органiзацiйної дiяльностi входить до проблем науки управлiння, є одним з її предметiв, психологiчнi аспекти якого i є змiстом даної теми. Психологiя органiзацiйної дiяльностi є складовою психологiї управлiння, одним з її роздiлiв.

Велика практична значущiсть органiзацiйної дiяльностi, її психологiчна сутнiсть, актуальнiсть дослiдження в умовах ринкової економiки безсумнiвні. Адже будь-яка трудова дiяльнiсть, iндивiдуальна чи колективна, потребує людей, якi на професiйному рiвнi могли б здiйснювати процес управлiння, органiзацiї людей, тобто менеджерiв.

Істотною перешкодою на шляху до ринку в Українi є гостра нестача професiйних менеджерiв. Явище це закономiрне, оскiльки в умовах адмiнiстративно-командної системи заохочувався виконавський тип керiвника, авторитарний стиль управлiння, психолого-педагогiчним знанням не надавалося належного значення.

     То де i як готують професiйних менеджерiв? Перші спеціальні навчальні заклади для пiдготовки кадрiв у сферi управлiння i бiзнесу було створено у США.

Цiкавий досвiд пiдготовки менеджерiв набуто в Японiї. Як правило,

кандидати на управлiнськi посади добираються в межах самої фiрми з молодих спецiалiстiв, якi пропрацювали кiлька рокiв у цiй фiрмi й виявили схильність до органiзацiйної дiяльностi. Пiдготовка повноцiнного менеджера за мiсцем роботи триває 8–10 рокiв. Кожний iз майбутнiх управлiнцiв японських фiрм вивчає кiлька спецiальних курсiв з розвитку професiйних знань, витрачаючи на це до 15 годин на тиждень.

     «Золоте правило» психологiї управлiння стверджує, що найкраще оцiнити спецiалiста може лише спецiалiст вищої квалiфiкацiї. Ринкове майбутнє України тiсно пов’язане з проблемою пiдготовки високо-квалiфiкованих кадрiв у галузi менеджменту та психологiї управлiння.

     Досвiдчений менеджер здатний швидко скласти точну психологiчну

характеристику пiдлеглого, дати влучну словесну, а iнодi й мiмiчну «фотографiю». У нього розвинута схильнiсть до психологiчного аналiзу вчинкiв iнших людей. Для розвитку психологiчної вибiрковостi як власної риси особистостi менеджер повинен постiйно спiлкуватися з людьми, глибоко вивчати їх проблеми, що стосуються як самого виробництва, так i вiдпочинку, соцiально-побутових умов життя пiдлеглих та iн. Наприклад, в iнструкцiї майстра на японському пiдприємствi конкретно вказано, що крім виконанням своїх безпосереднiх виробничих обов’язкiв вiн повинен знати повне iм’я працівника, вiтатися з ним за руку, один раз за змiну поцiкавитися його здоров’ям, а вдруге — здоров’ям його жiнки та дiтей.

Важливим моментом в психології управління є взаємодія. Під взаємодією розуміють процеси впливу різних об'єктів один на одного, їх взаємозалежність, зміну стану та взаємоперехід, «народження» одним об'єктом іншого.

Взаємодія в управлінському процесі здійснюється у формі спілкування через систему принципів:

* рівноправного   партнерства: врахування думок, інтересів, бажань, ініціативи працівників;

* інформаційної достатності;

* відповідності керівництва рівню розвитку закладу;

* морального та матеріального забезпечення;

* узгодження із цілями діяльності закладу;

* тактичного аналізу та проектування;

* ефективності;

* централізації й децентралізації управління;

* колегіальності;

* делегування повноважень;

* демократизації та гуманізації.

     Немаловажним у взаємовідносинах є такт, а проявом психологiчного такту — здатнiсть i вмiння людини безпомилково приписувати iншим очікування того, що вони готовi вiд неї почути чи в нiй побачити. Нетактовнiсть — це, навпаки, деструкцiя чекань у процесi спiлкування.      Чуйнiсть, повага до інших, простота i природнiсть у спiлкуваннi, справедливiсть, об’єктивний пiдхiд — ось складовi психологiчного такту. Поважати гiднiсть iншої людини так, як свою, — справа важка, особливо при постiйному спiлкуваннi. Невдалий жарт, дуже рiзка критика, чванство — прояви нетактовностi. Народна мудрiсть каже: “Образити — що вдарити, приголубити — треба слова шукати”.

     Нетактовнiсть характеризує людей злостивих, в’їдливих, що кепкують з iнших. Часто це люди кмiтливi, якi вмiють говорити краще від iнших. Вони тiшаться з того, що вмiють розвеселити i розсмiшити товариство, кепкуючи то з одного, то з iншого, а потiм ще й дивуються, чому це люди їх цураються. Особливо погано, коли керiвник кепкує з пiдлеглих. Деякi люди виявляють нетактовнiсть через невмiння вислухати

спiврозмовника, не цікавляться потребами i переживаннями iнших.

Аналiзуючи свої взаємовiдносини з пiдлеглими, керiвник час вiд часу повинен ставити перед собою такi запитання: “Чи не вимагаю я вiд людей бiльше, нiж даю? Чи допомагаю людям, коли вони того потребують? Чи приносить їм користь спiлкування зi мною?” і т. ін.      Проаналiзувавши своє місце в системi колективних взаємовiдносин, керiвник повинен вирiшити, як змiнити свою поведiнку, щоб люди бажали й шукали його товариства. Психологiчний такт керiвника — це вмiння залишатися самим собою, зберiгати якостi, завдяки яким людинi довiряють. Найменшi прояви чванства, повчальний, менторський тон та інше викликають негативну реакцiю з боку пiдлеглих.