11.3 Гідрогеологічні умови організації зон санітарної охорони природних вод

Зони санітарної охорони – це території з особливим режимом, які виключають можливість забруднення та погіршення якості природних вод. Такі зони влаштовують навколо усіх водозаборів, які експлуатують поверхневі або підземні води для господарсько-питного водопостачання.

Проект зон санітарної охорони складає невід’ємну частину кожного проекту водопостачання, без якої він не може бути затверджений. Проект повинен вміщувати установлені межі зон санітарної охорони і перелік заходів з санітарного оздоровлення їх територій.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них встановлений ст. 87 Водного кодексу України та постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 р. N 2024 затверджений “Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів”.

Зона санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання являє собою територію, яка охоплює водоймище для використання і частково басейн його живлення. На цій території установлюється режим, якій гарантує надійний захист джерела водопостачання від забруднення та забезпечує необхідні санітарні якості води. Така зона санітарної охорони складається із трьох поясів.

Перший пояс (пояс суворого режиму) охоплює територію у місці забору води та розташування водопровідних споруд (водоприймачі, насосні та очисні станції, резервуари). У межах цього поясу забороняється скидання будь-яких стічних вод, а також купання, прання білизни, вилов риби, водопій худоби та інші види водокористування, що впливають на якість води; перебування сторонніх осіб, розміщення житлових та громадських будівель, організація причалів плаваючих засобів, застосування пестицидів, органічних і мінеральних добрив, прокладення трубопроводів, видобування гравію чи піску, проведення днопоглиблювальних та інших будівельно-монтажних робіт, безпосередньо не пов'язаних з експлуатацією, реконструкцією чи розширенням водопровідних споруд та мереж; проведення головної рубки лісу.

Межі першого поясу для річки або водопровідного каналу такі: уверх за течією – не менше 900 метрів від водозабору; униз за течією - не менше 100 метрів від водозабору; по прилеглому до водозабору берегу – не менше 100 м від берегової лінії рівня води при його максимальному значенні; у направленні від прилеглого до водозабору берега в сторону водоймища при ширині річки або каналу до 100 метрів – уся акваторія і протилежний берег смугою 50 м від берегової лінії рівня води при максимальному його значенні; при ширині річки або каналу більше 100 метрів – смуга акваторії шириною не менше 100 метрів.

Границі першого поясу санітарної охорони озера або водосховища, які використовуються як джерела водопостачання, такі: по акваторії в усіх напрямках - не менше 100 метрів від водозабору; по прилеглому до водозабору берегу – не менше 100 метрів від берегової лінії рівня води при його максимальному значенні.

Другий пояс зони санітарної охорони включає територію по обидві сторони річки на відстані 500-1000 метрів (в залежності від рельєфу місцевості), вверх за течією виходячи із пробігу води від межі поясу до водозабору при витраті води 95% забезпеченості протягом 3-5 діб, униз за течією – не менше 250 метрів. У межах цього поясу забороняється: розміщення складів паливно-мастильних матеріалів, накопичувачів промислових стічних вод, нафтопроводів та продуктопроводів, що створюють небезпеку хімічного забруднення вод; використання хімічних речовин без дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби; розміщення кладовищ, скотомогильників, полів асенізації та фільтрації, зрошувальних систем, споруд підземної фільтрації, гноєсховищ, силосних траншей, тваринницьких і птахівничих підприємств та інших сільськогосподарських об'єктів, що створюють загрозу мікробного забруднення води, а також розміщення полігонів твердих відходів, біологічних та мулових ставків; зберігання і застосування пестицидів та мінеральних добрив; розорювання земель (крім ділянок для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; осушення та використання перезволожених і заболочених земель у заплавах річок; проведення головної рубки лісу; здійснення видобутку з водного об'єкта піску та проведення інших днопоглиблювальних робіт, не пов'язаних з будівництвом та експлуатацією водопровідних споруд; влаштування літніх таборів для худоби та випасання її ближче ніж за 300 метрів від берега водного об'єкта.

Третій пояс зони санітарної охорони включає джерело водопостачання і басейн його живлення, тобто усі території і акваторії, які надають вплив на формування якості води джерела, що використовуються для водопостачання. Границі територій третього поясу річки або каналу визначають виходячи із можливості забруднення водоймища стійкими хімічними речовинами: уверх за течією, виходячи із пробігу води від границь поясу до водозабору при витраті води 95% забезпеченості у термін до 3-5 діб; униз за течією – не менше 250 м; бічні границі – за водорозділом. Для водосховища або озера границі третього поясу установлюють, виходячи із тривалості протікання води від них до водозабору протягом не менше 5 діб при максимальній швидкості течії. При наявності судноплавства у межі другого поясу включається акваторія, яка прилягає до водозабору у межах фарватеру. Межі другого поясу повинні гарантувати якість води за нормативними документами для річок і каналів на відстані 1 км уверх за течією, а для озер і водосховищ – на 1 км у обидві сторони.

Зона санітарної охорони підземних вод розподіляється на два пояса. Межа першого поясу (зони суворого режиму) проходить на відстані не менше 30 метрів від водоприймальних споруд при експлуатації артезіанських вод і не менше 50 метрів при експлуатації ґрунтових вод. На території зони суворого режиму забороняється, зокрема, розробка кар’єрів для добування піску, глини та ін.; буріння свердловин, проходка шурфів, канав, траншей та інших виробок, не пов'язаних з експлуатацію водозаборів. Очевидно, для інфільтраційних водозаборів у межі першого поясу необхідно включати прибережну територію між водоймищами і водоприймальною спорудою. Як показала практика, для поодиноких колодязів, які розташовані на території, що виключає забруднення ґрунтів, відстані від них до огородження допускається зменшувати відповідно до 15 і 25 м.

Другий пояс або зона обмежень охоплює територію, на якій обмежується господарська та виробнича діяльність людини для захисту водоносного горизонту від забруднення. У межах цього поясу зони санітарної охорони не повинно бути джерел забруднення. Забороняється влаштовування накопичувачів та інших промислових басейнів стічних вод, скид стічних вод через поглинаючі свердловини, обмежуються земляні, будівельні та інші роботи. Особливо суворі міри обмеження застосовують при охороні водозаборів, які експлуатують тріщинно-ґрунтові та карстові води. При експлуатації надійно ізольованих артезіанських вод обмеження не такі суворі: забороняється улаштування поглинаючих свердловин для скиду стічних вод, ліквідуються колишні розвідувальні виробки (свердловини та ін), установлюється жорсткий санітарно-технічний контроль за проходкою глибоких свердловин та шахт. У ряді випадків при експлуатації глибоко залягаючих артезіанських вод зона обмежень взагалі не установлюється.

Розміри другого поясу зони санітарної охорони підземних вод не регламентуються і залежать від типу водозабору, гідрогеологічних і санітарних умов району. Для обґрунтування границь санітарної зони враховують умови живлення і характер руху підземних вод, досвід експлуатації існуючих водозаборів, можливі шляхи проникнення забруднень у підземні води, ступінь захищеності водоносного горизонту, що експлуатується, від забруднень, тощо. За допомогою спеціальних гідрогеологічних розрахунків визначають положення нейтральної (роздільної) лінії, що обмежує в плані область живлення водозабору, а також можливий час руху забруднень до водозабору (при обмеженому термінові експлуатації водозабору). На основі цих даних встановлюють границі другого поясу зони санітарної охорони.

Межа першого поясу зони санітарної охорони ділянки водоочисних споруд повинна збігатись з її огородженням, яке розташовують на відстані не менше 30 м від стін запасних і регулюючих ємностей, фільтрувальних споруд і насосних станцій; не менше 10 м від стін або конструкцій ствола водонапірної вежі; відстань від стін інших приміщень треба приймати за нормативними документами.

При прокладці водоводів на незабудованій території, зону санітарної охорони треба передбачувати у вигляді смуги шириною по обидві сторони від крайніх ліній: при відсутності ґрунтових вод або русі їх від водоводів при діаметрі до 1000 мм – 10 м, при діаметрі більше 1000 мм – 20 м, а при русі ґрунтових вод у напрямку до водоводів незалежно від їх діаметра – не менше 50 метрів. При прокладці водоводів на забудованій території допускається зменшення ширини смуги зони санітарної охорони.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які ви знаєте заходи з охорони підземних вод ?

2. Можливі джерела забруднення підземних вод.

3. Які види забруднення підземних вод ви знаєте ?

4. Які заходи застосовують для попередження забруднення підземних вод ?

5. Що таке зона санітарної охорони ?

6. Які межі зони санітарної охорони поверхневого джерела водопостачання?

7. Які межі зони санітарної охорони водозаборів підземних вод ?