3.5.2 Форми залягання осадових порід

Найчастіше осадові породи залягають у земній корі шарами. Товсті шари (більше 0,3 - 0,4 м), які мають велике розповсюдження в двох напрямках, називають пластами. Історично склалося так, що форми залягання крихкотілих осадових порід називають шарами, а скам’янілих - пластами (шар глини, пласт вапняку і т.д.).

Пласт має дві паралельні площини, які обмежують його положення в земній корі: верхня - покрівля, нижня - підошва. Найкоротша відстань між покрівлею та підошвою (по нормалі) називається нормальною потужністю або просто потужністю (товщиною) пласта. При похилому заляганні розрізняють ще вертикальну та горизонтальну потужність - відстань між покрівлею та підошвою пласта відповідно по вертикалі та горизонталі.

Положення пласта в земній корі визначається елементами його залягання: азимутами лінії простягання і падіння та кутом падіння (рис. 3.3).

Простягання - лінія перетину пласта горизонтальною площиною. Падіння - лінія перетину пласта вертикальною площиною перпендикулярно простяганню. Наприклад, простягання пласта вугілля північно-західне, падіння північно-східне. Кут падіння - кут нахилу площини пласта до горизонту, який змінюється від 0° до 90°.

Якщо в пласті або шарі гірської породи залягає тонкий шар іншої породи, то його називають пропластком або прошарком.

Значно рідше осадові породи залягають лінзами. Це геологічні тіла, які нагадують форму лінз і мають локальне розповсюдження за простяганням та падінням.