7.2 Геологічна діяльність вітру

Геологічна діяльність вітру на континентах виявляється в руйнуванні гірських порід, переносі та відкладенні продуктів руйнування. Вона проявляється у всіх кліматичних зонах. Особливо велику роботу вітер виконує там, де для цього є сприятливі умови: сухий (пустельний чи напівпустельний) клімат; убогий рослинний покрив; інтенсивне проявлення фізичного вивітрювання, яке дає багатий матеріал для видування; наявність постійних вітрів з інтенсивними швидкостями.

Усю діяльність вітру, а також відкладення та форми рельєфу, які утворює вітер, називають еоловими (Еол - бог вітрів у прадавній грецькій міфології). Геологічний індекс "v".

Руйнівна діяльність вітру проявляється у видуванні частинок, які складають гірські породи, - дефляції (лат."дефлятіо” – видування), та механічній обробці поверхонь порід - коразії (лат."коразіо” - обточую, свердлю). Коразія і дефляція супроводжують одна одну.

Найбільш інтенсивна руйнівна робота вітру там, де він рухається з великою швидкістю. Поступальна швидкість визначає і його силу. Вітер швидкістю 10 м/с переносить частинки діаметром до 1 мм, при швидкості 20 м/с - діаметром 4-5 мм, перекидає уламки у поперечнику 2-З см. Величезну силу, що переносить уламки, має ураган.

Взаємопов'язані дії вивітрювання, води, що розмиває, коразії та дефляції приводять до утворення химерних форм скель, які називають останцями. Видування приводить до утворення особливих форм рельєфу, наприклад, улоговин глибиною до 3-4 м та діаметром до 1 км у тундрі; котлів глибиною 1-2 м і діаметром 3-5 м у пустелях, еолових ванн та долин, які досягають значних розмірів. Піщинки, які переносяться вітром і б'ються об перепони, що зустрічаються на їхньому шляху, залишають на їхній поверхні різноманітні форми коразії - ямочки, борозни, штрихи і т.і. Інтенсивність коразії залежить від твердості гірських порід, їхньої структури, текстури, тріщинуватості, шаруватості і т.і. Поступово уся поверхня стає чарункуватою. У подальшому чарунки поглиблюються, виростаючи до еолових ніш, вікон і навіть печер.

У степових областях дефляція проявляється у вигляді чорних бур, видуваючих родючі ґрунти. Велике значення в боротьбі з пиловими бурями мають пилозахисні лісні смуги, розташовані перпендикулярно напрямку домінуючих вітрів.

Переносна діяльність вітру. Найбільш насичений частинками, що переносяться, шар в 1-2 м над поверхнею Землі. Ураганні вітри заносять масу пилу на відстань 2000 – 2500 км (наприклад, із Сахари до Атлантичного океану або Західної Європи). Помірні вітри здатні підіймати й переносити на деяку відстань пилуваті частинки. Дрібний пісок також переноситься повітрям, але на меншу відстань. Піски крупні та середні можуть переміщуватись перекочуючись.

Акумулятивна діяльність вітру. Найбільш розповсюджені два види еолових відкладів: піски та леси.

Еолові піски на берегах морів та річок утворюють дюни (овальної форми пагорби). Їх висота від 8-12 м на берегах річок до 20-30 м на берегах морів (Прибалтика). Дюни Середземного моря досягають у висоту 100-200 м.

У пустелях еолові піски утворюють бархани - пагорби серпоподібної форми в плані. Схили дюн та барханів асиметричні; навітряний - пологий (10-12⁰); підвітряний - більш крутий (до 33⁰).

Дюни та бархани можуть переміщуватися зі швидкістю 1-20 м/рік, зносячи усе на своєму шляху. Рухливі піски наносять шкоду народному господарству, і тому з ними ведеться боротьба (інженерні методи, лісозахисні насадження).

Еолові піски, як основи будинків та споруд, частіше за все можуть бути використані тільки після їх ущільнення. Пов'язано це з такими їх особливостями:

1) пористість - 0,5 - 0,57, навіть на глибині 1 – 2 м вона складає 0,4;

2) однорідність складу (відсортованість) з переважанням дрібних та пилуватих частинок.

Леси, за однією із гіпотез проф. В. А. Обручова, мають еолове походження. У лесах багато пустот, особливо вертикальних. У сухому стані лес міцний і витримує великі навантаження. При зволоженні зв'язок між складаючими лес частинами порушується, він ущільнюється і дає просідання, частіше за все нерівномірні.