4.3 Внутрішні та зовнішні протоколи Інтернету
Internet це всесвітня система добровільно об’єднаних КМ, побудована на використанні протоколу IP та маршрутизації пакетів [1, 14]. З самого початку Internet будувалась як мережа, що об’єднувала велику кількість існуючих систем. В її структурі визначають магістральну мережу (core backbone network), а мережі, під’єднані до магістралі, розглядаються як автономні системи (autonomous systems, AS).
Автономна система (АС) – це сукупність мереж, які знаходяться під єдиним адміністративним керуванням і в яких використовується єдина стратегія і правила маршрутизації. АС для зовнішніх мереж є єдиним об’єктом [1, 5, 15, 16].
Кожна АС повинна мати свій власний унікальний номер (Autonomous System Number – ASN). Номери виділяються організацією Internet Assigned Numbers Authority (IANA), яка також виділяє IP-адреси регіональним інтернет-реєстраторам (Regional Internet Registry, RIR) блоками. Локальні RIR після цього присвоюють організаціям номер АС з блоку, отриманого від IANA. Організації, що бажають отримати ASN, повинні пройти процес реєстрації в своєму локальному RIR та отримати схвалення.
Раніше використовувались 16-бітні номери АС, що дозволяло виконати максимум 65536 присвоювань. Сьогодні вже використовуються 32-бітні ASN, що дозволяє адресувати максимум 232 автономних систем.
АС поділяють об’єднану КМ на декілька менших та легше керованих мереж. Кожна АС має свій набір правил та політик, а її номер є глобально унікальним, тобто відрізняє її від усіх інших автономних си-стем світу.
Шлюзи, що використовуються для утворення мереж та підмереж всередині автономної системи, називають внутрішніми шлюзами (interior gateways), а шлюзи за допомогою яких автономні системи під’єднуються до магістралі мережі, відповідно називають зовнішніми шлюзами (exterior gateways). Сама магістраль також є АС. Згідно з цими визначеннями протоколи маршрутизації також поділяють на два види: протокол внутрішнього та протокол зовнішнього шлюзу (рис. 4.4) [5].
Протокол внутрішнього шлюзу (interior gateway protocol, IGP) приз-начений для використання у мережі, що керується або адмініструється окремою організацією. Такий протокол служить для знаходження найкращого маршруту в одній мережі. Іншими словами, метрика та характер її використання є найбільш важливими елементами протоколу IGP.
Протокол зовнішнього шлюзу (exterior gateway protocol – EGP) приз-начений для здійснення маршрутизації між мережами, що знаходяться під управлінням різних організацій. Як правило, ці протоколи використовуються при маршрутизації між провайдерами служб Internet (Internet Service Providers, ISP) або між окремою компанією та Internet-провайдером. Протокол EGP повинен ізолювати АС. Оскільки в кожній АС використовуються свої правила, в об’єднаній мережі повинен функціонувати загальний протокол, який дозволить здійснювати зв’язок між ними.
Рисунок 4.4 – Види протоколів маршрутизації