4.6 Основи статичної маршрутизації
Після задання адміністратором статичного маршруту маршрутизатор запам’ятовує його у своїй ТМ і використовує для пересилання пакетів. Команда задання статичного маршруту має такий синтаксис [4]:
Rt(config)#ip route prefix mask {ip | int-type int-num}[dist],
де prefix, mask – ІР-адреса та маска пункту призначення, відповідно; ip, int-type, int-num – ІР-адреса порту наступного транзитного переходу (хопа), тип та номер локального інтерфейсу на які слід надіслати пакет, котрий повинен дістатися вищевказаного пункту призначення; dist – адміністративна відстань. Адміністративна відстань (АВ) – це необов’язковий параметр, який характеризує надійність маршруту. Чим менша АВ, тим надійнішим є маршрут. Маршрут з меншою адміністративною відстанню буде занесений у ТМ.
Конфігурування статичних маршрутів
Для конфігурування статичних маршрутів слід виконати такі кроки [1].
1. Визначити усі мережі-отримувачі, їх маски та шлюзи (як адресу шлюзу можна вказати або локальний інтерфейс маршрутизатора або адресу наступного хопа, на шляху до потрібного пункту призначення).
2. Увійти в режим глобального конфігурування.
3. Ввести команду ip route з відповідними параметрами як по-казано вище.
4. Повторити третій крок для усіх мереж-отримувачів, до яких слід задати статичний маршрут.
5. Вийти з режиму глобального конфігурування.
6. Виконати команду copy running-config startup-config.
Наприклад, для мережі наведеної на рис. 4.5 команди задання статичних маршрутів на прикладі маршрутизатора R2 будуть
R2(config)#ip route 192.168.1.0 255.255.255.0 192.168.4.1,
R2(config)#ip route 192.168.3.0 255.255.255.0 192.168.4.6,
(статичні маршрути до усіх інших мереж 192.168.2.0/24, 192.168.4.0/30, 192.168.4.4/30 маршрутизатор R2 знає, оскільки вони безпосередньо під’єднані до нього). У вищенаведених командах вказано IP-адреси наступних хопів на шляху до отримувачів. Якщо вказувати вихідні інтерфейси, команди задання статичних шляхів набудуть вигляду
R2(config)#ip route 192.168.1.0 255.255.255.0 s0/1,
R2(config)#ip route 192.168.3.0 255.255.255.0 s0/0.
Зауважимо, що дані та дві попередні команди для даного випадку еквівалентні. Єдина відмінність між ними полягає в тому, що будуть різні значення АВ. Стандартно, при застосуванні адреси наступного переходу АВ = 1, а вихідного інтерфейсу – АВ = 0.
Взагалі значення АВ – цілі числа в діапазоні від 0 до 255. Якщо треба ввести нестандартну адміністративну відстань (наприклад, яка дорівнює 140) то слід задати команду
R3(config)#ip route 192.168.1.0 255.255.255.0 192.168.4.5 140
Якщо маршрутизатор з деяких причин не може використовувати вихідний інтерфейс, заданий у маршруті – то цей маршрут не буде використовуватись, тобто не буде занесено до ТМ.
Іноді статичні маршрути використовують як резервні, котрі будуть використовуватись лише у випадку, якщо не вдається надіслати дані за динамічним маршрутом. В такому випадку АВ повинна бути більшою, ніж у маршруту, отриманого протоколом динамічної маршрутизації.
Зазначимо, що на маршрутизаторі R1 аналогічно слід прописати шляхи до мереж 192.168.2.0/24, 192.168.3.0/24 та 192.168.4.4/30, а на R3 – до мереж 192.168.1.0/24, 192.168.2.0/24 та 192.168.4.0/30. Проте замість того, щоб прописувати ці три шляхи, на маршрутизаторах R1 та R3 можна вказати лише по одному маршруту за замовчуванням.
Рисунок 4.5 – Проста комп’ютерна мережа
Задання маршруту за замовчуванням
Маршрути за замовчуванням (або стандартні маршрути) використовуються маршрутизаторами у випадку, коли адреса мережі-отримувача пакета не збігається з жодним маршрутом ТМ. Стандартні маршрути, як правило, конфігуруються для передавання потоків даних через мережу Internet, оскільки нераціонально і немає необхідності підтримувати усі маршрути до всіх мереж Internet. Таким чином, стандартні маршрути дозволяють скоротити число записів у ТМ і зменшити час їх оброблення [4].
Задати стандартний маршрут можна за допомогою команди ip route 0.0.0.0 0.0.0.0 {ip | int-type int-num}.
Операція логічного „І” над маскою 0.0.0.0 та ІР-адресою пакета зав-жди дає результатом мережу 0.0.0.0. Якщо для пакета в ТМ не знаходиться відповідності мережі-отримувача – він надсилається у ме-режу 0.0.0.0.
Так, повертаючись до попереднього прикладу (див. рис. 9.5), команда задання маршруту за замовчуванням для маршрутизатора R1 буде R1(config)# ip route 0.0.0.0 0.0.0.0 s0/0, а для R3: R3(config)# ip route 0.0.0.0 0.0.0.0 s0/1.
Перевірка і усунення помилок у конфігурації статичних маршрутів
Після того, як статичні маршрути сконфігуровані – слід впевнитись, що вони є у ТМ і пересилка пакетів за ними виконується правильно. Для цього можна використати команди show running-config та show ip route. Перша команда дозволяє проглянути статичні маршрути у файлі робочого конфігурування маршрутизатора, а друга – у його ТМ. При цьому, якщо деякий маршрут введено неправильно – його слід вилучити, а замість ввести правильний.
Для пошуку та усунення помилок в конфігуруванні статичних маршрутів пропонується виконати такі кроки [4].
1. Впевнитись, що канал, який буде використовуватись як шлюз є доступним.
2. Виконати команду show interfaces і впевнитись у активнос-ті інтерфейсу і канального протоколу.
3. Перевірити правильність ІР-адреси на інтерфейсі.
4. Виконати команду ping для ІР-адреси віддаленого маршрутизатора, безпосередньо під’єднаного до шлюзу маршруту. Якщо результат цієї команди буде негативний – то проблема не пов’язана з маршрутизацією.
5. Якщо команда не спрацьовує на дальньому маршрутизаторі – слід виконати команду traceroute – для визначення вузла, де губиться пакет.
6. Під’єднатись до маршрутизатора, на якому не спрацювало трасу-вання і виконати дії, описані у першому кроці.
7. Якщо команда ping спрацювала на дальньому кінці маршруту – тест можна вважати успішним і завершеним.