12.4. Політична культура та її зв’язок із політичною свідомістю.

ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА – сукупність стійких форм політичної свідомості й поведінки, а також характеру і способів функціонування політичних інститутів у межах певної політичної системи, які виявляються в діяльності суб’єктів політичного життя суспільства

Політична культура є складовою політичної системи і відіграє надзвичайно важливу роль у її функціонуванні. Вона впливає на форми, функціонування і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян.

Особливо важливу роль у функціонуванні політичної системи відіграє єдність, або однорідність, політичної культури, з якою безпосередньо пов’язана стабільність суспільства.

ХАРАКТЕРНІ РИСИ:

– є продуктом природно-історичного розвитку суспільства, результатом колективної політичної творчості;

– має тотальний характер, за яким політичні відносини суспльства насичені, “просякнуті” політичою культурою;

– фіксує стійкі зв’язки та відносини між сторонами політичного процесу, закріплює стабільні елементи політичного досвіду;

– характеризує політичну свідомість та політичну поведінку основної маси населення;

ТИПОЛОГІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ – є досить різноманітною.

В даному випадку представимо синтезовану характеристику типів політичної культури американських політологів Г. Алмонда і С. Верби, польського політолога Є. Вятра та сучасних представників політичної науки:

Притаманний суспільству з несформованою політичною системою, де відсутні спеціалізовані політичні ролі та інтерес громадян до політики, а їх політичні орієнтації невіддільні від релігійних і соціальних (існує переважно у відсталих племен).

Характеризується в основному досить пасивним ставленням до політичної системи. Особа в дусі підданської культури шанує авторитет уряду, пасивна в політичному житті.

Вирізняється чіткою орієнтацією індивідів на активну роль у політичній системі, незалежно від позитивного чи негативного ставлення до її елементів або системи загалом. У реальній політиці існують, як правило, змішані типи: піддансько-активістський, патріархально-підданський та ін.

Визнає головними цінностями громадянські права і свободи, традиції, але часто заперечує радикально-реформаторські зміни (особливо там, де при владі консервативні сили).

Визнання буржуазно-демократичних цінностей і взірців супроводжується більшою лібералізацією та очікуванням соціальних реформ (скандинавські держави, де впливові соціал-демократичні партії).

Базується на принциповій одномірності соціального, економічного та духовного життя суспільства, на його тяжінні до стирання політичного, ідеологічного та іншого розмаїття, до монополізму, тотального контролю, згортання прав і свобод людини.

Стверджує багатоманіття, множинність усіх форм матеріального, політичного, ідеологічного, соціального буття, свободу думки і вибору вмежах закону, вільну змагальність та конкуренцію, захист прав і свобод людини.

Від тоталітарного до плюралістичного – притаманний переважній більшості постсоціалістичних країн, у т. ч. Україні.

Відповідає традиціям і особливостям певного етносу в межах його території. Однак навіть у культурі відносно “чистого” національного типу внутрішні політичні цінності, настанови – неоднорідні. Тому досить широко застосовується поняття “політична субкультура”.

Сукупність політичних орієнтацій і моделей політичної поведінки, які характерні для певних груп і регіонів і відрізняються від домінуючих у суспільстві.

Його існування пов’язано із наявністю у суспільстві полярних політичних субкультур та їх великою розбіжністю. Вона спричиняє нестабільність у суспільстві, неповагу до загальнолюдських, загальнонаціональних цінностей, інтересів та ідеалів, намагання підняти над ними регіональні, групові, партійні, що стримує прогресивні зрушення в суспільстві.

Р и с . 1 2 . 5 .   Т и п о л о г і я   ( к л а с и ф і к а ц і я )   п о л і т и ч н о ї   к у л ь т у р и

СТРУКТУРА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ – постійно насичується новими компонентами. В цілому можна говорити про базові, чи конструктивні параметри політичної культури, які є сталими й прошли апробацію часом:

Р и с . 1 2 . 6 .   С т р у к т у р а   п о л і т и ч н о ї   к у л ь т у р и

ФУНКЦІЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ:

вираження й реалізація соціальних інтересів – відтворюються корінні інтереси соціальних спільностей, які стосуються влади в суспільстві. Усвідомлення цих інтересів зумовлює відповідну політичну поведінку соціальних спільностей та окремих їх представників;

пізнавальна – узагальнює культурно-політичний досвід діяльності особистості, різноманітних груп, партій тощо в політичному процесі;

виховна – спрямована на виховання певних типів поведінки в процесі політичних дій, на формування й розвиток індивіда як суб’єкта політичних відносин. Відбувається це на основі тих політичних цінностей і норм поведінки, які переважають у суспільстві в цілому або відповідають інтересам і цілям тих чи інших соціальних спільностей;

комунікативна – знаходження порозумінь та консенсусу громадян різних політичних поглядів та переконань. Виступає засобом ідейно-політичного і правового зв’язку громадян з політичними інститутами та між собою. Ця функція забезпечує взаємодію всіх учасників політичного процесу на базі використання загальноприйнятих термінів, символів, стереотипів мислення й поведінки;

інтегративна – спрямована на об’єднання громадян з однаковими політичними уподобаннями в контексті способів розв’язання складних політичних ситуацій, які існують у суспільстві;

регулятивна – регулює певним чином поведінку громадян в процесі політичних дій, визначаючи її певні межі;

нормативно-ціннісна – реалізується за допомогою формування і закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поведінки. Вони втілюються в нормативних політичних рішеннях держави і надають можливість ефективно регулювати відносини в межах політичної системи з боку як держави, так і громадянського суспільства

соціалізаційна – сприяє кращому розумінню сутності суспільно-політичних процесів та формує відповідний характер політичної активності та політичної участі;

захисна – визначає межі впевненності особистості у своїх переконаннях та політичних діях, пов’язаних із політичною участю в процесах, що відбуваються ;

прогностична – дає можливість спрогнозувати поведіну громадян, які сповідують той чи інший тип політичної культури.

Реалізація цієї функції потребує постійного вивчення і врахування в діяльності всіх владних структур стану політичної свідомості різних соціальних спільностей, притаманних їм інтересів і прагнень.

СПЕЦИФІКА ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ:

– фрагментарність, вибірковість (“друзям – все, ворогам – закон”);

– наявність залишків пострадянського синдрому (“від мене нічого не залежить”, “за нас все вирішать”);

– домінування протестних настроїв до будь-якого центру реальної влади (“усі вони однакові”, “влада – погана”);

– конфліктність;

– регіональна роз’єднаність, нетолерантність (звідси взаємні образи на кшталт “москалів” та “бандерівців”);

– низький рівень теоретико-політичних знань, значна наявність елементів правового нігілізму;

– маніхейство (звичка все поділяти на чорне й біле) і водночас непримиренність до будь-яких нетрадиційних поглядів;

– низька компетентність в управління справами суспільства та держави;

– нерозвиненість громадянських позицій.